Старюк Наталя Вікторівна
Наталя Старюк – Зірка українського неба!

Птахи ж, що їх небесна течія
до витоків Дніпрових погукала, –
Божистого торкнувшись ручая,
стають зірками.

Наталя Старюк

На небосхилі української поезії надто пізно запалала зірка, ім’я її – Наталя Старюк. Вона стала знаковою постаттю для Придніпров'я. Виняткового таланту, духовної краси і сили була ця українка, прозаїкиня, поетка, знавчиня мови, літератури, мистецтва, блискуча радіо- і тележурналістка, глибинна натура та стильна жінка! Без перебільшення можна сказати словами її колеги Таїсії Ковалюк: «Наталині твори писано кров’ю зболеного серця».

Її творчість як мистецтвознавця, прозаїкині та поетки варта уваги дослідників. Посмертно видана її книга «Осінній промінь» у Дніпрі в 2023 році за допомоги Наталиного чоловіка Владислава Климовича – художника, члена НСХУ, колишнього викладача іноземних мов Національного університету імені Олеся Гончара. До книги увійшли вибрані вірші, повісті, новели, оповідання. Твори, сповнені гострого болю за долю України, вражаючого передчуття трагічних подій. Прямий погляд на реальність, аналіз минулого і сьогодення – це і шлях до подолання наших вікових негараздів. Також видано Наталин роман «Натомість» (2025).

Твори Наталі Старюк – це нове художнє слово про наше життя в омріяній сотнями поколінь незалежній Українській державі.

23 лютого 2026 року виповнюється 100 років Дніпропетровському обласному радіо. Більше 20 років пропрацювала на радіо і наша героїня – заслужена журналістка України, ветеран обласного радіо Наталя Старюк. Вона говорила: «Ефір, як небо, гоїть і втіша!».

Завдяки спогадам друзів, колег і просто небайдужих до її творчості людей познайомимося і ми з цією зіркою українського поетичного неба. В статті використані попереднє слово Таїси Ковальчук до книги «Осінній промінь», матеріали Валентини Орлової, пости та відгуки друзів і колег Наталі Старюк з ФБ та інші документи.

Життя зболеного серця

Зимо, зосередься на мені,
Загаси моє палахкотіння,
Порятуй чи холодом, чи тінню,
Бо уже несила – до борні.
Чую: – НІ.

Наталя Старюк

Наталя Вікторівна Старюк народилась 15 серпня 1949 року в Новій Огріні, зараз це – частина м. Дніпро, там закінчила на відмінно школу. З відзнакою закінчила Дніпропетровський державний університет за фахом «російська філологія», що не завадило їй чудово знати і писати, говорити і жити українською мовою.

Наталя Вікторівна народилася в родині репресованих і висланих в степи Ставропольського краю. Батько Наталі – Віктор Афанасійович Старюк був фронтовиком, хірургом, родом із Кіровоградщини, мати – Ніна Антонівна Куделя з Херсонщини, де минуло дитинство Наталі разом із братом Олександром. Бабуся Ганна Вереміївна Куделя виховувала дітей у вірі в справедливість, у любові до прекрасного, до книги, музики (діти грали на піаніно), образотворчого та народно-ужиткового мистецтва. У ранній юності Наталя хотіла бути кіноактрисою, вчилася музиці, малювала і писала. Відкрила для всих Огрінську школу талановитих художників 1970-х років.

У шлюбі з художником «Огрінського кола» Валерієм Гречаним народився син Стасій Гречаний, який навіки залишився двадцятилітнім художником (трагічно загинув). Стасій написав чудовий портрет матері.

Зі своїм болем так і жила, у вірші «Квиток» писала, що живе в Електричці історії:

…Постає загадковий Кондуктор.
Тихо мовить: «Дитино, гляди ж не стрибай на ходу.
Той лишається тут, хто утрати подолану муку
мусить людям явити
НЕМОВ НА СОЛОДКІМ МЕДУ.
Ти за сина живеш. То вже істинно Люба сказала.
Посланцем його дум у дорозі гориш, як свіча.
Не спиняйся, лети, обминаючи сонні вокзали.
Хай ВІН явиться людям у слові твоєму й в очах.

Наталя Старюк працювала в художньому музеї, телебаченні, Придніпровській гімназії, на обласному радіо і не полишала писати поезію та прозу, публіцистику, мовознавчі та літературні дослідження, авторські радіопрограми.

Її статті, твори публікувалися в культурологічному просвітницькому тижневику «Слово Просвіти», альманасі «Свічадо» та інших. Уже посмертно вийшли її твори: «Осінній промінь» (2023) та роман «Натомість» (2025).

Вийшла друком її  книга «Стасій Гречаний у колі двадцятиліття (1977–1997)».

Віталій Старченко зазначав: «Січеславська письменниця Наталія Старюк настільки високо ставила планку літературної творчості, що навіть не сміла називати себе письменницею … не легко вичерпно збагнути і безпрецедентну скромність Наталії Старюк – набагато талановитішої від письменницького загалу Національної спілки письменників України…».

Вона була дуже талановитою людиною широкої світоглядності, в центрі якої завжди була Україна. Чи то на радіо, чи то мистецькознавчі лекції, які вона читала (наприклад,   лекція «Марія Котляревська у світлі бойчукізму»), чи віршування – все було просякнуто національним, українським колоритом.

Справедлива, співчутлива, розумна, добра, підтримувала словом і ділом українську справу. Хворіючи, Наталя з чоловіком Владиславом Климовичем – талановитим художником, колишнім викладачем іноземних мов Національного університету імені Олеся Гончара, зі щомісячної пенсії виділяли кошти на допомогу ЗСУ.

«Тяжко хворіючи, Наталя Вікторівна гостро й болісно сприймала й переживала кожну звістку, що надходила з фронту російсько-української війни, допомагала коштами ЗСУ та переселенцям. У приватній розмові говорила, що коли ворог опиниться перед її оселею, то вона, не вагаючись, стане перед ним, захищаючи родину, дім, рідну землю, Україну», – згадує колегу-подругу радіожурналістка Таїса Ковальчук.

Кавалер «Ордена Княгині Ольги», заслужена журналістка України, володарка щорічної відзнаки імені Олеся Гончара на сторінках Всеукраїнського щомісячника «Бористен» (посмертно, 2023) за високохудожню книгу «Осінній промінь».

Наталя Старюк – особистість і творча індивідуальність, яка цінувала в людях їхню неповторність і неординарність! Мала, як для нашого часу, рідкісну інтелігентність.

Вона завжди тримала висоту. Таїса Ковальчук згадує слова Наталі: «У мене в житті було телебачення, були різні школи, художні музеї, і, нарешті, – радіо. На кожному з цих місць були незабутні люди, люди справжньої творчості. Але, якщо я сьогодні кажу, що я вдячна саме радіо (найбільше, мабуть, вдячна радіо), то, повірте, що це не є слова суто етикетні. Усі ці роки, поки я працювала на радіо, то були люди, які вміли цінувати і співчувати, підтримувати і навіть просто вміли повертати до життя. Коли вже все закінчено, все втрачено, повертали до життя. Я дуже люблю радіо».

Тримати висоту

Ефір, як небо, гоїть і втіша!
Наталя Старюк

Наталя Старюк – заслужена журналістка України, голос якої досі пам'ятають численні слухачі її радіопрограм. Саме на обласному радіо впродовж не одного десятка літ творчо формувалося потужне жіноче гроно талановитих журналісток: Наталя Старюк, Валентина Орлова, поетеса Наталка Нікуліна, Таїса Ковальчук.

Більше двох десятиліть працювала Наталя Старюк редакторкою в об’єднанні художніх програм обласного державного радіо з колегами Таїсою Ковальчук та Наталкою Нікуліною. «Їх трьох, таких різних за характером, але глибоко обдарованих жінок, об’єднував палкий патріотизм, щира любов до України, тремтливе ставлення до надбань народної творчості. Ці жінки навіть створили одну спільну програму «Три поради», яку вели щоразу втрьох, і завжди намагалися порадити своїм радіослухачам – дописувачам обов’язково щось корисне і конче необхідне у складних життєвих ситуаціях, знайти їм друзів-однодумців, розрадити у скруті».

Це був початок 90-х років XX ст., на зорі нашої незалежності, обласне радіо дістало нове дихання. Радіожурналістика поринула у вир бурхливого життя, сміливо підіймала і висвітлювала нагальні та найболючіші політичні, соціально-культурні, мистецькі проблеми. Прямий зв’язок зі слухачами, відверті гострі дискусії в студії стали повсякденною й усталеною нормою діяльності творчого об’єднання художніх програм.

Наталя Старюк вела культорологічні, мистецькі програми, лунали радіопередачі її авторства: «Річ», «Думка-шумка», «Понад усе», «Де нас нема», «Річ», «Квітка уяви», «Тьох», «Роман та Оксана», «Листи, мелодії, портрети», «Зерня мови», «Шукаймо у собі Шевченка», «Кінець цитати» та інші. Була авторкою гострих публіцистичних програм, і численні радіослухачі глибше усвідомлювали свою українськість. Її радіосценарії, аудіопрограми ще потребують дослідження. Авторська радіопрограма Наталі Старюк «Річ» одержала найвищу нагороду на Всеукраїнському теле-радіофестивалі «Калинові острови».

Вона любила українське Слово

на полонині полотна гаптувала слово незужите

Наталя Старюк

Вона любила українське Слово, Україну, не голосною, але відданою любов'ю. «Їй відкривалися інші світи» – мистецький, поетичний, літературний, журналістський.

«…завжди вражала її небуденність вишуканість, мудрість глибина суджень про світ, мистецтво, рідну культуру, обдарованість її і талант завжди вражали, були співмірні з ще однією митецькою і науковою справжньою перлиною Придніпровського краю незабутньою Наталкою Нікуліною, до обох була несправедливою Доля, обидві закарбувалися навіки в пам'яті високістю людського Духу, щирістю, чесністю кришталевою, талановитим спадком, інтелігентністю й аристократизмом..., – відгукнувся про Наталю Віктор Хоменко у ФБ.

Наталя Старюк вивчала і писала про петриківське джерельне мистецтво, Огрінську школу художників, її культурологічні та мистецтвознавчі статті друкувала республіканська преса. У тижневику «Слово Просвіти» Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка друкувалися літературознавчі статті Наталі Старюк, її поезія, мистецькознавчі дослідження про сина – художника Стасія Гречаного.

Мистецький світ Наталі Старюк сповнений любові до митців України та краю. Вона досліджувала творчість придніпровських митців-художників: Володимира Падуна (Домівка Володимира Падуна // Борисфен.– 1995.– №11.– С. 25), Ганни Самарської (Стати квіткою // Свічадо.– 2006.– №2.– С. 105–109), Якова Калашникова (Заповідне питання // Хроніка 2000. Дніпропетровськ: виміри історичної долі.– Київ, 2008. – Вип. 74. – С. 659–672), про мистецтво бойчукістів (З ім'ям Бойчука на вустах // Образотворче мистецтво.– 2003.– №3.– С. 76–77), стаття «Віра. Надія. Любов» про творчість сучасного дніпропетровського художника В. Корнєва та інше. Написала статті про поетку Наталку Нікуліну (Наталка Нікуліна: Продовження життя у віршах // Вісті Придніпров’я.– 2000. – 15 серп.– С.14), про мистецтвознавицю, працівницю художнього музею, поетесу Любов Яценко (Голос із Вирію // Свічадо.– 2005.– №1–2.– С. 249–254), про книгу Михайла Дяченка «Музика і мати» (Це книжка – лінза... // Січеслав.– 2011.– № 3.– С. 207–211), про журналіста В. Десятирика, поета, кобзаря Миколу Сарму-Соколовського, також уклала та написала книгу про роботи сина-художника Стасія Гречаного «У колі двадцятиліття (1977–1997)», який трагічно загинув у 20-річному віці. І це далеко не повний перелік її публіцистики та мистецтвознавчих статей.

А ще – дивовижні вірші, самобутня проза, новели, оповідання, роман – твори, які авторка не поспішала оприлюднювати, тим паче друкувати. Ми, можливо, і є першовідкривачі її творчості завдяки книзі «Осінній промінь», рукопис якої спонукала авторку укласти відома письменниця, землячка, лауреатка державної премії імені Тараса Шевченка Любов Голота.

Попри тяжку недугу, нестихаючий біль за втраченим талановитим сином Наталя Старюк до останнього подиху «на полонині полотна гаптувала слово незужите» (із вірша «Оаза білої зими»). З вірша «Три слова»:

Перше слово родиться в сорочці
(сирової нитки полотно).
У панянки Музи на толоці
хіба ж так народиться воно!

Друге слово – поміж берегами
думи й чину, ладу і борні.
Сумніву сувора амальгама
загусає на його вікні.

Третє слово – з роду невимовних,
разом постає і вироста!...
…Віршування, наче веслування
в океані з перших трьої краплин.

***

…світанок сполуча «завжди» з «ніколи»
і сіє Слово там, де рветься Рід.

«Ми недооцінюємо слово, що є багатовимірним і насиченим інформацією про світ, воно аж бринить сонмами своїх змислів. Слово саме собі відеокамера, чий обєктив сягає глибини століть, чия пам'ять не має числового визначення, бо утримує в собі не розсипи вражень, не випадкові множини, а вічні структурні цілості, системи, сакральні та асоціативні рядки», – писала Наталя Старюк.

Вона плекала рідну мову, відроджувала до нового життя питомі українські слова, що вирізняє її письмо, якому не притаманна декларативність і показна пафосність, вірш «Без мови?»

Без мови – отже, без жалю.
з ординським гуком нещадимим
аби засіяти ріллю
смертями, кровію і димом?

Без мови – отже, без очей,
таких до рідного внятливих,
щоб «русский мир» на світ оцей
наслав чуму і чорну зливу?
…………………………
Без мови? Краще без руки.
Та пак придасться ще правиця!
Тоді напишуть самовидці:
«Пустився ворог навтьоки».

Поетка чудово володіє мовою, словами наче грається. Вірш Валерію Гречаному:

Між згуком «Друже!» й розспівом «Дружино!»
роки й байраки, рани і терни,
яса тятиви та іржа пружини
у катеринці з награшем чужинним..
А ти казав про вічне – безнастанне.
БЕЗ НАСТАННЯ? У торопі тривання
запався слід останнього гінця…

І слово, що походить від ОЖИНИ,
від РУЖІ і від ПРУЖНОГО куття.
Між згуком «Друже!» й розспівом «Дружина!»
струпкі шляхи і зоряні стежини,
життя і смерть. А зрештою – життя.

***

Існує потаємний лік
кінця, що обіймає вік
в живлющому прощанні.
Хай дім згорів і цвіт змарнів,
та як зачую: – РЕШТА днів, –
ладую РИШТУВАННЯ.

Вірш «Колись», гра слів з сенсом:

КОЛИСЬ. Як заколисує «колись»!
Колись було – КОЛИСЬ, можливо, буде.
Ці протилежні вектори облуди,
утілене НІКОЛИ і НІКУДИ –
неначе колісниця без коліс.
…і вчулося кремезному Вакулі,
Щоб із «КОЛИСЬ» добірні виллє КУЛІ
та й нажене з колиски ворогів.
***
…ЩАСТЯ. Геть непевне слово
це «щастя». Щось – та в ньому є
Щипуче – мов: «чи сниться, чи насправді?»,
Щадниче копійки до копійок
У щілину. Аж гульк – а дна не має.
Немає дна – і пропливли плоти.

У віршах Наталя зверталася до історії України, її переломних моментів. Так у вірші «Північ» є слова:

… До саду закотилась кураїна –
Зраділи: «Древо роду!», «Оберіг!»
УКРАЯНА, УКРАДЕНА країна
Клейноди прийняла через поріг.
…Мій час ішов козацьким хресним ходом,
Повстанська пісня гоїла Сибір,
Мене зціляла. Наче малювала
Садок вишневий, тризуб і пернач.
А в тому – знаки Божої ухвали:
«Своє люби і борони». Та бач –
Угодонька-пригодонька на мене:
Москаль «за зраду» вигубив тайгу.
..Невже ніхто з НИХ не вернув додому?
Тоді навіщо я оце живу?

***

Коли розрито усі загреби,
скарби виносять
і нива гине,
тоді вже, брате, забудь про себе,
бо Матір Божа нам – Україна.

Тематика поезії Наталі Старюк патріотична, просякнута українскістю, тут і тема мови, і призначення поета, тема кохання, природи, любові до рідного краю, Сухачівки, України, її історії, також багато присвят друзям, колегам, рідним, у яких відчувається тонка душа. Про рідний край і Україну:

Сухачівка. Не слово, а шерех.
Погукай – і зашерхнуть вуста.
В очереті зачаєний берег.
У чеканні пожухла мета.
Сухачівка. Лиш мовлю – накличу
Суховій, сухостій, сухосліз.
Перейду, як судилося, тричі
Зачарований шелестом ліс.

Про Україну, її минуле і сучасне:

То солов’ї, то Соловки
творили нашу пісню.
Через октави – навпрошки,
щоб не забракло кисню.
***
Неначе й люди недурні,
А віддали любов задурно.
Мов Січ – без крові, без борні,
Аж Текеліям чудно й журно.
***
Стиснулась хмара, як мівіна,
сховався місяць, не зринав.
Ой, повій вітре, на Вкраїну,
а бач, повіяла війна.

…Чому ж ви, Пушкін та Булгаков,
як двірники, при помелі?
А той маестро плакав-квакав:
– Ми безневинні, ми малі…

Утім, вам личить, їй же право –
не фрак, не Гоголя шинель.
А помело до ран кривавих
чорнозем київський жене.

Змістовна, різнопланова, з цікавими сюжетами проза Наталі Старюк, а це роман, повісті, повістини, оповідання, новели заслуговує окремої статті. «Ім’я серед зими» – оповідання, яке справляє ефект розповіді випадкового супутника у вагоні про вибір між коханням і справою честі. Випускниця Львівського музичного інституту Анеля працює на УПА, покохала Павла зі Служби Безпеки. Це часи війни. Пара постала перед вибором: кохання, зрада, честь… Тематика прози авторки дуже різноманітна, тут і музика, і мистецтво, і стосунки. Є над чим розмірковувати.

«До останнього подиху СЛОВО не відпускало Наталю Старюк!», – згадувала її подруга Таїса Ковальчук. «Вона житиме в літературному космосі України. Її ім'я займе належне місце в літературі, здобуде своїх відданих читачів», – говорили її друзі.