Леонід Коган: Неповторний

Коган Леонід Борисович

  • 14 листопада 1924 - 17 грудня 1982 |
  • Місце народження: м. Катеринослав |
  • радянський скрипаль, педагог, народний артист СРСР

Його життя було насичене примхами долі, а любов до скрипки стала хрестом і дала дивовижному віртуозу XX сторіччя як силу, так і вразливість.

Уперше я почула Його скрипку років у шість. Це було якесь дивовижне осягання, завдяки неймовірним звукам. Я слухала і ніби бачила та відчувала у собі Любовь, Сум, Пошук, Радість, Пристрасть. Саме так. І цю палітру почуттів творив невисокого зросту музикант, який був зі своєю скрипкоє єдиним цілим. Звали його Леонід Коган. 

Коли я пишу про своїх героїв, завжди намагаюся підібрати слова та стиль написання аутентичні їхній людській і творчій суті. Щоб той, хто читає зміг візуально представити, почути, відчути. З Коганом все складніше. Ну, як транслювати словами сонячні промені у джерельній воді, або ж тембри грозових громів, або ж той самий кульмінаційний момент торкання скрипковим смичком Небес? Або ж як передати цю неймовірну палітру почуттів, яка була у Когана замість нотного стану та чотирьох скрипкових струн авторства Guarneri del Gesù Stradivarius, яких торкався своїм смичком сам Ніколо Паганіні? 

Його життя було насичене примхами долі, а любов до скрипки стала хрестом і дала дивовижному віртуозу XX сторіччя як силу, так і вразливість. 

«Дубінушка», настроювач, ступа Баби Яги

«Скрипкове диво» Леонід Коган народився 14 листопада 1924 року у Катеринославі в родині службовців: Бориса Семеновича та Софії Львівни Коган. З дитинства він любив співати і особливим його захоплення були українські пісні. Він всотував у себе все, що звучало з музичних радіопрограм або ж грамофона. Особливу цікавість викликав у нього настроювач, коли той налаштовував піаніно. Майбутній скрипаль уважно вслухався в гармонію або ж какофонію і це бентежило юну, музичну за покликанням, душу, формуючи абсолютний слух.

У трирічному віці на власному дні народження під звучання старої платівки Льоня заспівав «Дубінушку» з Федором Шаляпіним. Аплодували йому гучно, а він не оцінив першої у своєму житті хвилини слави і сховався. Старша сестра Валя навчалася у Катеринославському, пізніше Дніпропетровському музичному училищі й часто акомпонувала братові на старенькому піаніно марки «Шредер», а він зауважував сестрі, коли чув не той звук.  

У дворі Льоня був заводієм і жваво брав участь у всьому, що відбувається. Окрім музики, його дуже цікавила техніка: фотоапарат, годинник, радіоприймачі, мотори автомобілю – все він намагався розібрати та відремонтувати. Не завжди вдало, звичайно. Але ж років у дванадцять зібрати годинника все ж вдалось і ця наполеглевість і бажання зрозуміти сутність стали його відзнакою і не тільки стосовно техніки. Все, що потребувало кмітливості та майстерності рук, цікавило його та змушувало дізнаватися, опанувавати і досягати. І казки він любив не тільки за чудові образи, а й за загадковість політу ступи Баби Яги, наприклад. Ну, як вона літає, який там диво-моторчик, треба ж розібратися. 

Батько – професійний художник-фотограф, роботи якого мали всеукраїнські та міські нагороди, часто брав сина до майстерні. Проява фотоплівок для маленького Льоні теж була процесом захоплюючим. На білому вологому аркуші проступали обличчя та предмети. Звісно, він захотів опанувати й це. І фотографування стало його улюбленною справою на все життя. 

Отже неможливого у світі пізнанні, майже не було. 

Скрипка під подушкою, «перший» Ямпольський, «рекомендаційний лист»

Уперше Коган взяв до рук скрипку роки в чотири. Вона просто висіла на стіні в одній з кімнат. Справа в тому, що колись батько займався нею, але ж межі любителя не перетнув. Льоня дістався до інструменту і став гратися з ним, а перед сном поклав собі під подушку і не розлучався з ним, доки не почав вчитися. Цю звичку тримати скрипку завжди поруч із собою він залишить на все житття. Двадцять чотири години на добу поруч із ним була його улюблениця, ніби фізичне та духовне його продовження.  

У Льониній творчій долі велику роль відіграв один із знайомих батька Філіп Генрихович Ямпольський, майже 40 років він викладав скрипку в місцевому музичному училищі. Ямпольський був вихованцем Петербурзької консерваторії, учнем легендарного скрипаля Леопольда Ауера, деякий час його асистентом. Обдарована людина та педагог, до речі й однопрізвищник Абрама Іліча Ямпольського, майбутнього вчителя Когана, теж уродженця Катеринослава. Саме Філіп Генрихович, почувши одного разу, як співає маленький хлопчик у коротеньких штанцях, порадив вчити його грі на скрипці. 

Отже Льоня підготувався та вступив до першого класу музичної школи при Дніпропетровському музичному училищі Він згадував, що з початку заняття його настільки розчарували, що він хотів все кинути. Ніяк не вдавалося витягти з інструменту гармонійного звучання, якого він завжди прагнув. Скрипка стала майже ненависною. Але ж терпніння та наполеглевість матері, суворість Ямпольского далися взнаки і все стало налагоджуватись, і скрипка впевнено увійшла в життя Льоні Когана назавжди. 

Одним із найбільш яскравих музичних вражень його дитинства став виступ в училищі Першого лауреата Всеукраїнського конкурсу скрипалів Давіда Ойстраха. Людини, яка багато в чому буде впливати на формування Когана як творчої особистості та з’явиться у його житті у дуже відповідальний момент. Але про все в свою чергу. 

Невдовзі у Дніпропетровську був організований обласний конкурс молодих виконавців-скрипалів – учнів музичних шкіл, на якому першу премію завоював саме восьмирічний Льоня Коган. Його називали не інакше, як генієм. Тоді ж він отримав право як лауреат  виступити на концерті молодих виконавців у Харкові – тодішній столиці України. 

А невдовзі за наполеглегливості Ямпольского, який розумів, що талант Когана потребує більшої школи, маленький скрипаль отримав своєрідний «рекомендаційний лист» до Московської консерваторії, при якій у 1932 році була організована група для особливо обдарованих дітей, яка невдовзі була перетворена на Центральну дитячу музичну школу. Саме сюди збиралися найбільш талановиті з усіх куточків тодішньої країни. Отже бабуся повезла онука до Москви, до класу Петра Соломоновича Столярського. Але ж помирає батько і вони вертаються. Тільки за рік мати переїжджає із Льонею до Москви. Іспити подолано і починається нова сторінка у житті дев’ятирічного музиканта. 

«Другий» Япмольский, іграшки, Жак Тібо та Арам Хачатурян

Коган був зарахований до класу Абрама Ілліча Ямпольського, котрий виховав багатьох музикантів, які вже в ті роки мали европейську популярність, наприклад Ростислав Дубинський та Юліан Ситковецький. Займався він із учнями вдома на Арбаті, де завжди було багато суперечок і обговорень. М’якість, благордство, доброта були притаманні цьому майстру, і на все це жваво відгукувалася Льонина душа. 

Але ж дитинство закінчилося раз і назавжди. І коли вже у дорослому віці Когану доводилося тримати в руках уже механічні іграшки, він захоплювався ними так щиро, немов хотів повернутися у дитинство. Його син Павло та донька Ніна згадують, що коли з поїздок він привозив ці маленькі подарунки, їм завжди доводилося чекати, тому що першим грався саме батько. А ось у Москві з дев’яти років була праця і праця по 12 годин на добу. 

Середина 30-х років була дуже насиченою творчо, Коган всотував враження від участі дорослих коллег у Другому всесоюзному конкурсі музикантів-виконавців та Першому міжнародному конкурсі імені Генріка Венявського у Варшаві. Успіх учнів Ямпольского окриляв усіх. Найсильнішим враженням того періоду стали й концерти скрипаля Якова Хейфеца, який став з тих пір для ньго ідеалом. Вони пізніше познайомляться в Америці, під час гастрольного турне Когана, і Хейфець адлодуватиме стоячи своємо молодшому колезі. А поки французький скрипаль Жак Тібо, який приїхав до Москви на гастролі, почувши, як наймолодший із учнів Ямпольського виконує «Баладу і Полонез соль- мажор» Анрі Вьєтана, заявить, що на Льоню чекає блискуча карєра скрипаля. Тоді ж уперше побачив Коган і Арама Хачатуряна, який теж відіграє у його долі значну роль. А поки що Арам Ілліч вражений неомовірною злитністю скрипки з виконавцем, і тим, як інструмент у Коганівських руках перетворюється на якесь неземне диво.

Найкращий букет, Ніколо Паганіні, дебют

Льоня постійно має публічні виступі у залі Московської консерваторії на відкритих класних вечорах свого майстра. Очевидці згадують, як боязко він виходить на сцену і як потужно приголомшує величчю своєї геніальності. 

1937-й. Конкурс академічних музикантів імені Ежена Ізаї в Брюсселі, започаткований королевою Єлизаветою. Всі перші премії отримали учні Петра Столярського, серед яких і сімнадцятирічна Єлизавета Гілельс, рідна сестра видатного піаніста Еміля Гілельса. Це був неймовірний успіх тодішньої скрипкової школи, і переможців по поверненню до Москви на вокзалі зустрічала велика кількість людей. Серед них був і дванадцятирічний Льоня Коган із бабусею. Незважаючи на дуже скромний прибуток родини, він наполіг, щоб було куплено найкращий букет, і подарував його Єлизаветі. Можливо на старих архівних кіноплівках букет цей можна побачити, в усякому разі, так говорять діти Когана. 

Через деякий час, талановита скрипалька Єлизавета Гілельс стане його дружиною та партнеркою по сцені. За декілька років до їхнього дорослого знайомства, вона почує по радіо неперевершене виконання «Циганського капричіо» Фріца Крейцлера і заплаче, кажучі матері, що якщо є виконавці, які ТАК грають, то їй треба цю справу кидати. Грав тоді юний Льоня Коган.

Саме в цей час до кола творчих інтересів Леоніда входять твори Йоганеса Брамса та Ніколо Паганіні. Останнім він захоплений неймовірно і знаходить у консерваторській бібліотеці старе італійське видання Першого концерту, зі скрипковою партією в оригіналі. Саме так він її відтоді й виконує. Ця музика стає ніби його диханням, він не може жити без неї. Саме, завдячуючи Когану, концерт неперевершеного італійця вперше в радянській виконавській практиці був виконаний в оригіналі. 

А в березні 1941-го у Великому залі Московської консерваторії відбувся дебют Когана з оркестром зі складнішим концертом Йоганеса Брамса. 

З початком Другої світової Центральну музичну школу у повному складі евакуюють до Пензи. Льоня отримує повістку, треба йти на фронт. А як же ж музика, як вони один без одного? Хтось рекомендує звернутися до Арама Хачатуряна, і невдовзі на порозі московської квартири видатного диригента зявляється худенький поголений юнак, знайомий Хачатуряну по неперевершенному виконанню його творів. Хачатурян звертається до найвищих чинів, і Коган отримує бронь під його особисту поруку. Арам Ілліч вважає Леоніда найвидатнішим молодим музикантом свого часу. І невдовзі свій другий концерт для скрипки з оркестром, присвячує саме йому (Перший мав присвяту Давіду Ойстраху). 

Прага, Брюссель, естафета

1943 року Когана було прийнято на перший курс Московської консерваторії, і він продовжив заняття у професора Ямпольського. А у 1944 році відбувся дуже важливий для маестро концерт у Ленінграді, який щойно звільнився від блокади. 

Kogan-Leonid . http://vashenasledie.ru/news/bolshaya-istoriya-malenkogo-domaТри роки потому Коган відібраний для участі у художньому конкурсі Міжнародного фестивалю демократичної молоді та студентів у Празі. Перемога стала першим кроком музиканта до міжнародної популярності, але ж сказати, що він отримав саме те визнання, на яке заслуговував його талант, було б невірним. Цього ж року відбувся і перший сольний концерт Леоніда Борисовича у Великому залі Московської консерваторії. За рік консерваторію достроково закінчено з золотою медаллю, попереду аспірантура та неймовірна творча вершина – виконання всіх 24 капрісів Паганіні.

Отже наступна сходинка була, так би мовити, продиктована самою долею та наполегливістю, але Коган ще про це не здогадувався. 

Весь світ пам’ятав про успіх виконавців Союзу у 1937 році на Конкурсі імені Ежена Ізаї у Брюсселі і, коли у 1951-му королева Елизавета вирішила проводити наступний конкурс, вона звернулася до тодішнього керманича країни рад, із проханням взяти участь. Резолюція була такою: «Поїхати та зайняти перші місця». Але ж справа була в тому, що у списках учасників, які були заздалегіть підготовлені, імені Когана не було. Звернулися за порадою до Давіда Острайха, і він відрекомендував саме Леоніда Борисовича. Отже готуватися до  відповідальнішого виступу, музикант розпочинає лише за два-три тижні до початку виступів. 

Напруга, знервованість і відповідальність були неймовірними. Перед самим виходом на сцену на початку третього туру, поруч із Коганом стояв посол Радянського Союзу і вмовляв про перемогу. Коган грав, звісно, концерт Пагагіні і після виступу геніальний Жак Тібо, який колись розгледів цю геніальність ще майже в дитині, підхопився з крісла та вигукнув: «Ще ніхто так не грав на скрипці!». Отже перемога була незаперечною. 

Доленосна цікавість поляга і в тому, що у 1937-му році перемогу здобула дружина Когана, у наступному – її брат піаність Еміль Гілельс, а у 1951 – чоловік Єлизавети Гілельс – Леонід Коган.

Саме після цієї перемоги «залізна завіса» для Когана впала і він розпочинає свої блискучі гастрольні тури. Того ж року після закінчення аспірантури він потапляє до викладацького складу Московської консерваторії, а у 1963 році стає її професором. 

Сол Юрок, скрипка Guarneri del Gesù, «прозора музика»

Отже в середені пятидесятих розпочинається щільний гастрольний графік Когана. 

Париж, Лондон, США, Японія, Нова Зеландія, Австралія. «Ніби сам Паганіні перебуває на сцені та грає свій концерт», – так писала французська критика. Саме у Франції Леонід Коган зробив одне з найцінніших своїх надбань: скрипку знаменитого італійського майстра Guarneri del Gesù Stradivarius 1726 року, на якій грав сам Паганіні. І саме ця скрипка, хоча й непрямо, зіграє свою трагічну роль у його передчасній кончині.

А поки «великого віртуоза та одного з найчудовіших музикантів сучасності», як пише всесвітня преса, запрошують до співпраці відомі оркестри та дирегенти, а організацією його гастролей займається один із топових імпресаріо, до послуг якого свого часу зверталися Анна Павлова, Айседора Дункан, Ежен Ізаї, Федір Шаляпін, онук Йоганна Штрауса, теж Йоганн. Саме Сол Юрок після дебюту Когана в Америці зазначає, що з моменту виступів Шаляпіна країна не знала таких успішних концертів. Недарма, як памятаємо, маленький Льоня підспівув Федору Івановичу біля домашнього грамофону. Саме в Америці Коган вже як колега та майстер знайомиться з Яковом Хейфицем, який дав його грі схвальні відгуки, ще у дитинстві. 

Особливою для скрипаля була й поїздка до країни висхідного сонця. Його дуже хвилювала разність культур і ментальностей, але ж коли він виходив на сцену з сольними та симфонічними виступами в Токіо, Йокогамі, Осаці, Голе, Саппоро, Мацумото, інших містах, розумів, що японський слухач тонко відчуває його музику. Саме у цій країні він познайомився з 8-річною талановитою скрипалькою Йоко Сато. Почувши гру дівчинки у Японії, він запросить її до Москви навчатися у Центральній музичній школі під його керівицтвом. І коли декілька років потому вони знов приїдуть до її країни з гастролями, 13-річна виконавиця дасть вже свій сольний аншлаговий концерт, а пізніше стане лауреаткою конкурсі імені Петра Ілліча Чайковського у Москві.

Звісно продовжує Коган концертну діяльність і у Союзі, здійснюючи у средині 50-х цикл концертів, наслідуючи у цьому Давіда Ойстраха. Сучасникам та історикам запам’ятався і концерт у Малому залі Московської консерваторії, де Коган уперше виконав «Концерт для трьох скрипок фа-мажор» Антоніо Вівальді разом із дружиною Єлизаветою Гілельс і тодішнім учнем Центральної музичної школи дванадцятирічним сином Павлом, який із часом стане відомими скрипалем і диригентом. Соло виконував саме син, не ховаючись за майстерністю неперевершеного батька. Пізніше партнером Когана стане і його дочка, піаністка Ніна Коган. Вона згадує, що підготовка та виступи були доволі емоційними та напруженими. Та коли вони грали разом і гастролювали за кордоном, їхнє дуєтне виконання називали «прозорою музикою, що доходить до зірок і тоді відповідають самі небеса».

У 1955-му Коган став заслуженим, а невдовзі й народним артистом СРСР, отримав державні премії. А у 1976 році вже не учасником, а членом журі Міжнародного конкурсу королеви Єлизавети у Брюсселі. У 1980 його запросили викладати в італійській Accademia Musicale Chigiana. 

Незнята слухавка, простір, розкрита книга…

Отже напружений гастрольний графік, але ж імпрессаріо хотіли ще й ще. За радянськими ж нормами перебувати за кордоном можна було не більше 90 днів, а це було замало для музичної діяльності Когана. Він мріяв заробити на нову скрипку Guarneri del Gesù яка б ще повніше розкривала глибину його тврчості. Це було найважливішим для нього. Але ж останні роки його зовсім припиняють випускати за кордон. Він намагається дозвонитися тодішньому міністру культури Петру Демічеву: сто, двісті, триста дзвінків, але слухавку чиновник не бере. Ця сумна статистика недозвонів, прописаних на великих аркушах, залишилася у родинному архіві. 

Простір музики, який він змалечку, осягав, досліджував, поглиблюв та розорював, який пронизував його цілком – звужується і стає замалим для величі його генію. Сенс життя відбирався системою, якій необхідні були перемоги лиши заради неї самої. Людина в рахунок не бралася, навіть така, як Коган. Вірніше, тим більше така, як Коган. 

У віці 58 років Леонід Коган помирає в електричці, по дорозі на концерт до Ярославлю. Музикант відкриває книгу і засинає. Назавжди.

 

Матеріал спирається на факти, викладені у книзі Григорьев В. Леонид Коган.– М: Музыка, 1975.– 185 с.: ил.

Фото с сайтів:
https://www.muzik-online.com/tw/periodical/muzik/2007/13/d4311b81-9b45-4e30-acb5-88a1dbf46ae0
http://vashenasledie.ru/news/bolshaya-istoriya-malenkogo-dom

Створено: 14.12.2017.
Редакція від 15.12.2017.
Олена Ємельянова
Бібліографія:

Григорьев В. Леонид Коган.– М: Музыка, 1975.– 185 с.: ил.
https://www.muzik-online.com/tw/periodical/muzik/2007/13/d4311b81-9b45-4e30-acb5-88a1dbf46ae0
http://vashenasledie.ru/news/bolshaya-istoriya-malenkogo-doma