Гречаний Стасій Валерійович
Стасій Гречаний. Краса як правда

Стасій Гречаний – ім’я цього самобутнього художника маловідоме на Придніпров’ї. Він був обдарованим художником і міг би стати окрасою українського образотворчого мистецтва, якби… Він назавжди залишився двадцятилітнім, не встигнувши розквітнути. Залишилася його значна творча спадщина (більше 300 картин), яку належить ще оцінити, як і творчість його обдарованих батьків: матері – поетки, письменниці, теле-радіоведучої – Наталі Старюк, батька – художника Огрінської школи – Валерія Гречаного. Троє митців України, які жили нею і чиї власні долі склалися трагічно та кожний залишив свою унікальну творчу спадщину про Україну і для України.

Краса як правда

…і кола степу, вічні твої кола –
реінкарнацій нитка золота...

Наталя Старюк

Стасій Валерійович Гречаний народився 18 січня 1977 року в Дніпропетровську, успадкувавши прізвище батька, художника-монументаліста Огрінської школи Володимира Гречаного. Мати – письменниця, поетка, радіо- і тележурналістка Наталя Старюк. Дитинство минуло в родині матері – Старюків.

В українську школу №9 їздив за 20 кілометрів і паралельно відвідував Дніпропетровську дитячу художню школу. Першу картину написав у шість років. У 1991 році закінчив 8 класів середньої школи з відзнакою. Навчався на живописному відділенні Дніпропетровського художнього училища (керівник курсу Г.О. Чернета). Стасій творив композиції з української історії – «Ява комети запорожцям та Богданові Хмельницькому під час його перебування на Січі», «Тягнуть якір» та інші роботи з серії «Лоцмани Дніпрових порогів», «Епізод Уманської різанини», дипломна робота «Страта Кочубея та Іскри».

Стасій «начиняв» собою час, переймався історичними подіями минулого, реалізм поєднував з прощеним гумором як засіб зневіри, затятості. Усвідомлював національну долю, часом деміфологізуючи свої уявлення.

У 1996 році з відзнакою закінчив художнє училище і вступив до Української Академії мистецтв в Києві (курс Ю.М. Ятченка). Навчався відмінно, досліджував явище буденної зради, робив гумористичні графічні малюнки, аналізував феномен української душі, збирав записи народних пісень, полюбляв кобзарський спів.

28 червня 1997 року у Києві трагічно обірвалось його молоде життя. Залишилася спадщина Стасія – майже 300 картин живопису, графіки, малюнки. У 1999 році по двох роках трагічної загибелі Стасія Гречаного у залі Національної академії мистецтва та архітектури відбулася виставка його творів.

Мати Стасія Наталя Старюк написала нарис про сина «У колі двадцятиліття» (2017). Також про синову картину «Страта Кочубея та Іскри» – урок національної зради.

У 1996 році, на п’ятому році навчання у Дніпропетровському художньому училищі (нині Дніпровський театрально-художній коледж) Стас Гречаний писав дипломну картину не про подвиги і романтику перемог, а про зраду. У 1990-ті роки матеріальної безвиході відбувалося ідейне переосмислення білих плям у замовчуваній історії. Стас увібрав у себе дух українського пробудження, що стало визначальним імперативом у його житті.

«М’яко-кругловидий, ласкаво-чуйний, дотепний у товаристві, Стас мав неабияку певність переконань, був надзвичайно пильним і зваженим у виборі дороговказів», – писала Наталя Старюк у вступній статті «Картина у спадок» (написаної ще у 2017 р.) до каталогу «Стасій Гречаний» (2024 р.), який упорядкував чоловік Наталі, художник Владислав Климович.

Завдяки каталогу у вигляді міні-альбому ми маємо можливість познайомитися з роботами у кольорі Стасія Гречаного.

На останній сторінці вірш Наталі Старюк, присвячений синові, напрошуються слова «…Я тебе знайшла / не поглядом, а посвітом полотен. / У скрадку тополиного крила / яріє опік викиду – польоту», коли вдивляєшся в його полотна «…І простира крило тополя-птах».

Він «увібрав у себе дух українського пробудження»

Народжений в 1977 році Стасій Гречаний, можливо, і не розбирався в політичній ситуації 1990-х але і його захопила жага свободи, вивчення своєї історії, українських традицій. Він малював природу, сад, степ, які були простором його перетворень. Натюрморти, пейзажі мають відтінок кубофутуристичний. Графічні портрети підсвідомо змальовують майбутніх персонажей історичних композицій. Картини історичного минулого все ж переважають у його душі на той час. Картини сповнені відкритого протистояння («Уманська різанина»), героїки «Січових стрільців» та жорсткого пафосу «Страта Кочубея та Іскри» і потаємного передчуття українських козаків у «Яві комети...». Триптих «Лоцмани» – поєднання минулого краю та пошук себе в мужності та посвяті.

Наталя Старюк згадує, що Стас випробував сам себе як натурник у різних ролях із відтінком реалізму, сатири, театрального сюрреалізму. У своїх композиціях Стас Гречаний попередив: московитство – це жорстка облудна сила. «Перед вами лише частина творчого набутку двадцятилітнього митця, невтомного і відповідального, живе у творах, не тьмяніє у перебігу літ милий образ його, але мудрого майстра», – писала Наталя Старюк.

Трохи про його художні роботи, які бентежать, захоплюють самобутністю обдарування та глибиною творення українського світу.

Свідомо обраний Стасієм жанр – історичний. Він читав історичні джерела, козацькі літописи, історіографію, дійшовши висновку, що сварки та колотнеча згубили Україну. Картина «Страта Кочубея та Іскри» (1996) – сильне й масштабне осмислення молодим художником «життє-смертного вибору». «Картина про фатально поверхове сприйняття подій, про неготовність до одностайного чину, про розпад єдиної сили – відпірності, а ще – про передчуття трагедій, усім тим спричиненим (у погляді, у постаті матері з дитям праворуч)». Згадую неповторні Стасові інтонації, які щораз глибше розкривали суть слова – поняття «НАЇВНІСТЬ»: то по-синівському лагідно і прощенно, то гаряче-полемічно, а то гірко та скрушно він вимовляв те слово, як етнодіагноз та й заходжувався лікувати той застарілий спільний недуг. Стас і себе тоді змалював в образі кругловидого напохмуреного писарчука серед гурту людей праворуч. Стоїть поза спиною літнього вусатого мудрагеля (позував батько автора, нині покійний художник Валерій Гречаний). Є тут і я – жінка, охоплена німим жахом… А ешафот на картині – це наче АНТИ-хрест, і вся сцена з майже безживним тілом Іскри – це АНТИ-пієта», – пише Наталя Старюк, – …чи буде він актуальним за 10–20 років?... Через 20 років душогуби-­ординці …посунули в Україну, загуркотіли машинерією «градів» та «смерчів»… Так, люд прокинувся від ілюзій, став до збройного захисту України».

Знайомство Стасія з останнім лоцманом Дніпрових порогів Григорієм Омельченком надихнуло художника створити малярський диптих з життя лоцманів. Картина уособлює ідею «спільного човна», у якому українці мають долати найстрашніші перешкоди.

Художник, читаючи історичні твори, літописи, долучається до минувшини України та застерігає в своїх картинах, як то полотно «Ява комети запорожцям та Богданові Хмельницькому під час перебування його на Січі», від наслідків Переяслава.  

У картині «Епізоди Уманської різанини» Стасій описав факт одного вбивства – Галайда позбавляє життя брата-ворога, вболіваючи за визвольний рух, який може перетвориться на різанину і самознищення.

Остання картина Стасія – це картина-застереження «А правда наша п'яна спить» про кінець Запорозької Січі. Застереження не бути легковірними, безвідповідальними до північного сусіда відбиті на полотні в безпечності січового товариства.

***

Колір є потужною естетичною домінантою в пейзажних картинах Стасія, він прагне віднайти складну персоніфіковану мову декоративності, репрезентує альтернативну оптику місцевого краєвиду.

У гаптуванні степових стежин
проглянули мазки небесно-сині.

Наталя Старюк

Стасій Гречаний створював і портрети. На сайті «Стасій Гречаний – У пам'ять митця» можна бачити картини «Портрет батька», «Прабабусі Ганни», «Портрет дядька Олександра», «Автопортрет», «Портрет матері на тлі вікна».

Таким чином, сплав модерного та народного світобачення Стасія нерідко ставав єдиною противагою ідеологічній і естетичній. Його творчий злет обірвався зарано, його тривога за майбутнє України не згасає в часі. Можливо, прийде той час, коли повна персональна виставка Стасія Гречаного відбудеться у його рідному місті.

Репродукції зі сторінки Валентини Орлової у ФБ та сайту «Стасій Гречаний – У пам'ять митця»