Невпряга Микола Тимофійович
Микола Невпряга – Герой Радянського Союзу

Народився Микола Тимофійович 25 грудня 1925 року в селі Новгородка (нині – селище міського типу, районний центр Кіровоградської області) в селянській родині. Згодом родина переїхала до села Красівське (нині – Криворізький район Дніпропетровської області). Сім’я Невпряг у селі вважалася заможною: велике господарство, 10 гектарів землі. Тож, коли почалася колективізація, їх одразу зарахували до куркулів.

Життя родини на новому місці потроху входило в звичне русло. Після закінчення семи класів Миколу направили до Дніпродзержинського ремісничого училища, де він і застав початок війни. Ветеран згадує: «Коли почули оголошення по радіо про вороже вторгнення, ми не могли в це повірити. Всі були впевнені, що війна швидко закінчиться і хвилюватися нема чого. Але згодом почалася евакуація підприємств та бомбардування міста».

Микола Невпряга добровільно вступив до лав Червоної армії, до речі, додавши собі один рік, аби потрапити на фронт, та став бійцем 131-ї бригади морської піхоти. Щоправда, юнакові так і не судилося одягнути безкозирку. Несподівано його разом із товаришами відправили до 1077-го стрілецького полку 316-ї Темрюцької Червонопрапорної стрілецької дивізії 46-ї армії 2-го Українського фронту. Тут молодому солдатові судилося стати найкращим зв'язківцем і на цій скромній роботі показати зразки героїзму і неперевершеного мужності.

Не минуло і місяця, як червоноармієць Невпряга прийняв своє перше бойове хрещення. Солдатські дороги вели його далі на Захід. Незабаром на його грудях засяяла і перша нагорода – за бойові дії на річці Прут і Сірет його відзначили медаллю «За бойові заслуги».  

«Під час тих боїв серед солдатів ходила приказка: «Коли руські на Прут, то німці – на Сірет, – пригадує Микола Тимофійович, – а зупинилися ми аж у Раві-Руській для переформування. Багато там моїх однополчан у братській могилі поховано. Думали, що на цьому й війні кінець. Але, як з’ясувалося згодом, нас чекала Європа».

У листопаді 1944 року радянські війська підійшли до Дунаю. Зимове форсування найбільшої водної артерії Європи було нелегким, адже її ширина 800 метрів, глибина 8–10, швидкість течії – 5–10 метрів на секунду, протилежний берег високий, добре укріплений. Свій наступний подвиг Микола Тимофійович здійснив саме тут. У числі перших Невпряга вночі під ураганним вогнем супротивників, обвішаний телефонними апаратами, котушкою з кабелем, автоматом і гранатами, легко вистрибнув з човна на ворожий берег і в розпалі запеклого бою відшукав командира Моженко. Невпряга берегом помчав на лівий фланг. В повітрі раз у раз злітали ворожі ракети, розливаючи навколо жовтувате тремтливе світло. По боках рвалися міни. Над головою розлючено свистіли кулі. Але сміливий воїн був охоплений однією думкою – швидше дістатися до вказаного місця і доповісти командиру про стан наступу. Всього за добу його батальйон знищив більше ніж півтисячі німецьких солдатів і офіцерів, а також десятки тисяч одиниць зброї та бойової техніки, відбивши 16 ворожих контратак. За успішне форсування Дунаю дивізії була оголошена подяка. 1077-й полк нагороджений орденом Богдана Хмельницького, а дванадцятьом воїнам, які особливо відзначилися в бою, присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Серед них, звичайно, був і Микола Невпряга.

А потім були кровопролитні бої за Будапешт. Майже кожен будинок у місті був перетворений на фортецю. Фашисти налагодили забезпечення блокованих військ з повітря, вночі з літаків їм скидали продовольство та боєприпаси. Одного разу увагу Миколи привернули спалахи ліхтаря. Підібравшись ближче, він побачив ворожого коригувальника, який подавав сигнал літакам підтримки. Звісно, довелось у нього той ліхтарик «позичити». А вже наступної ночі, коли почувся гуркіт літаків, наші хлопці почали їм сигналити, і за кілька хвилин вже на наші позиції на парашутах спустилися тюки з провізією та боєприпасами. Тобто німці навіть не підозрювали, що постачали провіант радянським солдатам.

На війні не буває без поранень, Микола Тимофійович отримав їх три, а після одного з них потрапив до частини, де його чекав незвичайний сюрприз. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24 березня 1945 року за зразкове виконання бойових завдань командування на фронтах боротьби з німецькими загарбниками, виявлені при цьому героїзм і відвагу, червоноармійцеві Невпрязі Миколі Тимофійовичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 4879). «У ті хвилини мені здалося, що навіть волосся на моїй голові дибки стало. Повернувшись до частини, ми звісно, обмили нагороди з товаришами. Але війна тривала. І тоді ще ніхто не знав, що до її закінчення залишилося трохи більше ніж місяць», – поділився ветеран.

Перемогу чоловік зустрів на австрійсько-німецькому кордоні. Ввечері на ганок штабу вибігла дружина комбата і повідомила, що війна закінчилася. Звісно, спочатку було дуже важко повірити в ці слова, але вже за хвилину по радіо диктор Левітан повідомив на весь світ: «Увага! Увага! Говорить Москва. Перемога!».  «Я тоді спіймав себе на думці – невже вижив?» – додав Микола Тимофійович.

А згодом довелося йому і з союзниками поспілкуватися на офіційному банкеті на честь перемоги, і чарку випив, і подарунок отримав – мотоцикл Harley Davidson. Але були й неприємні моменти тепер вже з союзниками-американцями. Останні вирішили перевірити бойову готовність бригади й випустили по наших позиціях кілька снарядів. Навзаєм отримали 45-хвилинний артилерійський обстріл та, втікаючи, залишили навіть зброю й техніку.

Невпряга М.Т. також нагороджений українським орденом Богдана Хмельницького 3-го ступеня (14.10.1999), радянським орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня (11.03.1985) і медалями.

Микола Тимофійович у званні гвардії старшини демобілізувався у 1951 році. Понад чверть століття працював директором піонерського табору на Дніпропетровщині, до 2011 року очолював Новомосковську районну ветеранську організацію. Проте, приділяв увагу не тільки ровесникам, а й молоді, активно займаючись громадською діяльністю серед юнаків і хлопчиків і пропагуючи патріотизм та любов до рідної держави.

Він – почесний громадянин міста Новомосковська. Варто зазначити, що з нагоди Дня перемоги над нацизмом у Другій світовій війні голова Дніпропетровської обласної державної адміністрації Валентин Резніченко вручив Герою Радянського Союзу Миколі Невпрязі Вітальний лист із 70-ю річницею Перемоги від Президента України – Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України Петра Порошенка. Герой отримав і цінні подарунки. Згодом Миколу Тимофійовича обрали депутатом міської ради, він чотири рази був членом виконкому Новомосковської міської ради і 22 роки очолював Новомосковську міську організацію ветеранів.

А 21 травня 2018 року серце героя перестало битися. Пішов з життя ветеран війни, Герой Радянського Союзу та почесний громадянин міста Новомосковська. І гарна душевна людина, яка ніколи не залишала без допомоги тих, хто її потребував.