Ольга Макарова: творчий організатор та ідейний реформатор

Макарова Ольга Іллівна

  • 30 жовтня 1932 |
  • Місце народження: м. Одеса |
  • бібліотекар, 1981–1989 рр. – завідуюча відділом читальних залів ДОУНБ

Організатор багатьох бібліотечних літературних клубів, яка у своїй роботі намагалася реалізувати будь-які ідеї щодо популяризації книг і залучення аудиторії.

Ольга Іллівна Макарова народилася у 1932 році в м. Одесі. 1956 року закінчила Ленінградський бібліотечний інститут ім. Н. Крупської. Була направлена на роботу до Рівного, де працювала бібліотекарем, а згодом завідуючою ЦМБ. У 70-х роках переїхала до м. Дніпропетровська, працювала в бібліотеці БК ім. Ілліча, очолювала міську організацію книголюбів. 

Бажання працювати в бібліотеці прийшло до Ольги Іллівни ще в ранній юності. Ця шляхетна галузь приваблювала її не тільки можливістю бути ближче до загадкового світу книг, але і його таємничістю.

«У тиші читальних залів я осягала сенс життя, його радощі й печалі. Тоді я ще не знала, яка нелегка бібліотечна робота. Багаторічний досвід роботи і життя, звичайно, прояснив це для мене, але не розчарував»

О. І. Макарова.

Нелегкий, але дуже цікавий час роботи

У Дніпропетровській обласній науковій бібліотеці Ольга Іллівна почала працювати у 1981 році як завідуюча відділом читальних залів. Це був складний, але цікавий час. У той період дирекція поставила задачу – значно підтягти роботу відділу. А це означало, що колектив відділу має поліпшити якість обслуговування різних категорій читачів, особливо науковців міста та області. Потрібно було оперативно активізувати усну та наочну популяризацію книги, залучити читацькій актив до участі в масовій роботі. Задача полягала в тому, щоб ширше інформувати громадськість про діяльність бібліотеки та розкриття її фондів. Спираючись на вже перевіренні часом форми та методи роботи, колектив відділу читальних залів під керівництвом Ольги Іллівни розпочав активну діяльність. Готувались різні тематичні засідання, літературні клуби та конференції, книжкові виставки нової літератури, бібліографічні огляди та багато інших заходів.

Терпіння, витримка та наполегливість

Під час роботи виникало чимало труднощів. Колектив відділу був молодий (зі стажем від 1 до 5 років), і вимоги нової завідуючої для багатьох здавались занадто завищеними. Ользі Іллівні довелося докласти багато зусиль, терпіння та витримки, щоб у відділі запанувала сприятлива творча атмосфера. «Я бачила, що потрібна повсякденна індивідуальна робота з кадрами. Вникаючи у справу, знайомлячись з кожним фахівцем, я робила упор на його сильні сторони, а там, де треба було, підказувала, але більше намагалася придивлятись до вже сформованого стилю, що явно бажав бути кращим», – згадує Ольга Іллівна.

Якось навіть виникла така ситуація, що поставила окремих співробітників відділу перед вибором: або прийняти новий стиль керівництва, або змінити місце роботи (перейти в інший відділ). На той час Ольга Іллівна мала сумніви щодо правильності своїх дій. Але вона дуже прагнула закласти в душі своїх юних колег почуття великої відповідальності за доручену їм справу. І згодом їй це вдалося. Ті працівники, що виявили зацікавленість і працездатність, залишилися у відділі,  успішно продовжуючи свою справу. 

Вирішальні та переломні моменти

Вирішальним, навіть переломним, став момент коли до відділу прийшли нові працівники. Головною задачею залишалося – створити дружню атмосферу серед колег і ще більше згуртувати колектив. Сприяли цьому постійні збори відділу, так звані круглі столи, які проводилися щомісяця. У санітарний день за годину до завершення роботи всі збирались у читальній залі та вирішували наболілі питання. Відбувалися ці наради по різному – іноді по-діловому, а іноді бурхливо та гаряче, але вони були великою підмогою у вирішенні багатьох питань. Чергова нарада починалася, як правило, з перегляду попереднього протоколу, і тоді з’ясовувалося, що вже зроблено, а що ні – це і ставало предметом для обговорення. Строгий підхід до постановки цієї роботи зміцнював виконавську дисципліну. Крім того, проводилися щотижневі п'ятихвилинки, оскільки справа вимагала оперативності. До цього дня усі намагалися підтягти «хвости», нікому не хотілося перед колегами одержувати зауваження від завідуючої. Ольга Іллівна завжди ставитись до підлеглих об'єктивно – якщо ситуація вимагала, вона була суворою, однак при цьому враховувала самолюбство інших і вдавалась до подібних дій лише в крайніх випадках. Була завідуюча щедрою і на заохочення, тому що знала, добре слово, немов сонце, необхідне всім.

Сила друкованого слова

Чималу організаторську роль зіграла стінгазета, яку почали випускати у відділі з приходом нової завідуючої. Знаючи силу друкованого слова, Ольга Іллівна мала за мету – з, одного боку, мотивувати колектив до поліпшення результатів у роботі, а з іншого – більше довідатися про духовний світ і знання кожного. У газеті були постійні рубрики – «Наші задачі», «Хто винен і що робити?», «Питання – відповідь». Запропоновані у стінгазеті питання, на перший погляд, були доволі простими, навіть наївними, але відверті відповіді на них допомагали зрозуміти, хто і чим цікавиться, що читає. Були й такі питання: ваша позитивна і негативна риси, ваші мрії, улюблене заняття, приказка тощо. Відповіді у якійсь мірі розкривали характери, зближали на основі спільності інтересів. Виходила і рубрика «Смішинки», де в досить м’якій формі, але влучно, зауважували недоліки. Іноді через чиюсь іронію були суперечки, не всім це було до душі.

Далеко не все відбувалося гладко. Був випадок, коли газета зникла зі стіни. Зникла і папка з уже готовими замітками для чергового номера. Тоді всім стало ясно, що газета має сильний вплив, що критика – це рушійна сила. Згодом одна зі співробітниць зізналася сама, що не витримала, як вона вважала, несправедливої критики. Звичайно, що інші працівниці відділу осудили свою колежанку  за такий вчинок, але надалі вчинили доволі несподівано – вибрали її редакторкою газети, у такий спосіб вона мала виправитися. І новоспечена редакторка з великим ентузіазмом взялася за роботу, намагаючись довести свою правоту. Випущена нею газета одержала нову назву «Всевидюче око». Газета проіснувала не дуже довго, але зіграла доволі позитивну роль. Саме за те, що у відділі читальних залів було таке нововведення як стінгазета  (в інших відділах це не практикувалось), колектив отримав додатковий бал у одному з бібліотечних змагань, і це допомогло відділу зайняте краще місце. 

Нові виробничі питання та форми обслуговування

Час минав, у роботі виникали нові виробничі питання. Гостро стала задача безвідмовного обслуговування читачів, причому, в той же день. Щоб це оперативно здійснювати, потрібно було багато чого зробити. Для більш якісного обслуговування, вирішили, що потрібен каталог на підсобний фонд читального залу, який би стояв під руками. У порівняно короткий термін такий каталог був створений – допоміг відділ зберігання фондів. Поява каталогу дала можливість зробити звірку наявності підсобного фонду, в результаті якої стало ясно, що фонд збережено майже в повному обсязі і він може задовольнити попит найвимогливішого читача. Можливість своєчасного обслуговування читачів залучила до бібліотеки багато молоді з прилеглих навчальних закладів та інших підприємств і установ міста.

З метою залучення якомога більше читачів, відділ почав нову форму обслуговування – так званий «колективний абонемент». Такі абонементи були на Радіозаводі (там працювало багато студентів-заочників із різних навчальних закладів), у радіоприладобудівному технікумі, у жінраді Кіровського району Дніпропетровська та інших місцях. Тільки фонд читального залу міг задовольнити їхні специфічні запити (місцеві бібліотеки цього зробити не могли), тому і виникла така ідея Труднощі були лише в затримці повернення книг із підсобного фонду.

Спочатку всім здавалося, що ця ідея нездійсненна, але Ольга Іллівна, знала, якщо взятися за діло, якщо вірити в нього, то можна все зробити. Так і вийшло. Вдалося багато чого вирішити, успішно виконати плани і поліпшити якість роботи.

Виставки – візитна картка відділу

Центральне місце в роботі посідала популяризація книги. Книжкові виставки – візитна картка будь-якого відділу. Бажаючи якнайширше розкрити перед читачами бібліотечний фонд, постійно організовувались цикли книжково-ілюстративних виставок. Тематика була широкою та різноманітною – від політичної до морально-етичної. Співробітниці відділу дуже творчо підходили до оформлення виставок. Використовували літературу не тільки з підсобного фонду, книги замовляли з книгосховища, часом навіть рідкісні видання, також доповнювали періодичними виданнями. Змістовні, гарно оформлені виставки були в полі зору читача.

Якось улітку в читальній залі функціонувала виставка  «На відпочинок у Північні краї нашої Батьківщини». У той час більшість відпочиваючих вирушали у відпустку до Криму чи Кавказу. Тому і книги обирали саме про ці місця. З’явилася ідея познайомити читачів із принадами Півночі – неозорого краю, не менш багатого і привабливого, ніж теплі краї. В один із вихідних, зайшовши до читальної зали, Ольга Іллівна побачила, що на виставці було всього 5–7 книг, з представлених 30–40. «Де ділися книги?», – з панічним питанням звернулася завідуюча до своєї підлеглої. «А всі книги видані в зал», – із запалом і гордістю відповіла чергова бібліотекарка Надія Семиволос. Це був добрий результат вдалої роботи. І саме цей випадок показав, наскільки важливо ретельно продумувати все до дрібниць, готуючи книжково-ілюстративні виставки.  

Ще довго Ольга Іллівна буде згадувати виставки, які користувалися неабияким попитом у читачів. Найбільш цікавими та яскравими з них були – «Побачити Париж і вмерти? Ні, жити і знову його побачити», «І в космосі теж потрібна буде гілка бузку», «За красу рідної української мови», «І пензлем художника, і рядком поета».

Популяризація книги та клуби за інтересами

Однією з найважливіших форм роботи з популяризації книги були клуби за інтересами. Їх характерною рисою було те, що вони створювались не на порожньому місці. Організовувались вони відповідно до інтересів читачів-книголюбів, на основі анкетних опитувань. За час завідування О.І. Макарової в читальному залі працювало кілька клубів.

Одним із провідних був щомісячний клуб «Літературна вітальня», творцем і постійним організатором якого виступав сектор масової роботи.

У залі періодики щомісяця працював клуб, де обговорювали нові журнальні публікації. Його з великою майстерністю вела С.Г. Миронюк, кандидатка філологічних наук, доцент Держуніверситету. У залі нових надходжень діяв клуб «Світ нової книги». Його вів великий ентузіаст і любитель книги З. К. Григоренко – викладач політтехнікуму. Одержав визнання свого часу, клуб «Закордонні новинки», який згодом перетворився на дискусійний клуб «Одкровення». Обидва ці клуби вела добрий друг бібліотеки, лекторка і критик, викладачка ДГУ, кандидатка філологічних наук І.М. Нікітіна.

Спогади Ольги Іллівни про роботу сповнені душевності та теплоти:

«Як сьогодні пам’ятаю нашу бібліотеку в суботні та недільні дні. У кожнім відділі багато народу. Форма одягу в читачів не буденна. За кожними дверима відділу читальних залів йде серйозна розмова – у залі періодики обговорюється черговий матеріал за сторінками літературних журналів, у залі нових надходжень експонуються партії нових книг, виставки відповідно до тематики: «Луна історії», «Біля карти світу», «Мій дім – моя фортеця» та інші, також проходили обговорення чергової нової книги, що вже одержала позитивні відгуки у пресі, яку старанно зібрала акуратна Зоя Костянтинівна Григоренко. Моя їй подяка буде жити в моєму серці завжди. У відділі мистецтв, технічному відділі, відділі іноземної літератури та відділі краєзнавства, також на абонементі – скрізь, за кожними дверима, люди активно беруть участь у чергових недільних масових заходах, і нерідко заходи готувалися разом з читальними залами, якщо того вимагала відповідна тематика».

Секрети успіху «Літературної вітальні»

Дуже успішними та популярними були зібрання «Літературної вітальні». У чому був її успіх? – питання нелегке. Але успіх був дивовижний! Люди тяглися в клуб навіть тоді, коли на початку 90-х років час змінився не на краще, в усіх були свої турботи і тривоги. Але це не стало перешкодою для зацікавлених читачів. На засіданнях клубу завжди було багато людей. І гарним підтвердженням цьому є фотоматеріали з бібліотечного архіву. Такий успіх у роботі клубу досягався за рахунок різноманітної цікавої тематики відповідно до інтересів і запитів різних категорій читачів. Кожна тема мала свою читацьку адресу. Про це яскраво свідчать запрошення та афіші, які Ольга Іллівна збирала «для повчання нащадкам». Вона дуже переймалась, щоб матеріал, який відображає роботу відділу читальних залів 1980–90 рр. зберігся. Так і вийшло. Завітати до «Літературної вітальні» можна і зараз, оминувши час. А допоможе в цьому архівний матеріал ДОУНБ ім. Первоучителів слов'янських Кирила і Мефодія. Саме завдяки збереженим документам, ми дізнаємось, як і чим жила бібліотека в минулому. 

Успіху клубу «Літературна вітальня» сприяла добре поставлена інформація. Постійно виготовлялись друкарським способом афіші, запрошення, абонементи та програмки майбутніх засідань усіх клубів відділу читальних залів. Вони розповсюджувалися в міських організаціях Кіровського району. Естетично оформлені фірмові запрошення роздавали попередньо читачам біля входу до бібліотеки, у секторі обліку, а також в інших приміщеннях, де розташовувались відділи бібліотеки. І все це давало позитивні результати. Крім того, ті, хто побував на літературних вечорах, потім приводили до клубу своїх знайомих, співробітників, товаришів і сусідів. Коло друзів бібліотеки постійно зростало, нерідко в міських газетах були замітки про діяльність бібліотек. Це додавало бібліотеці авторитету.

Безумовно, вдала тематика важлива, але головне – це самовіддана праця співробітниць відділу читальних залів і працівниць масового сектору. Саме вони зуміли залучити до роботи клубу кращі сили міста як кваліфіковану лектуру. Поети і прозаїки, викладачі Держуніверситету, артисти оперного театру, театру ім. Горького (нині театр драми та комедії), театру юного глядача, філармонії, різних творчих колективів, музейні працівники, співробітники планетарію, музичні школи та просто цікаві люди, що дуже люблять книгу, активно долучалися до роботи у «Літературній вітальні».

Гостинність, затишок та душевність

Давно відомо, що музика – це загальнолюдська мова, яку розуміють і люблять всі. Фахівці відділу читальних залів завжди це враховували, готуючи чергову зустріч у «Літературній вітальні». Під час засідань клубу лунали оперні арії у виконанні провідних артистів театру опери та балету, зачаровувала присутніх музика від кращих піаністів, скрипалів і віолончелістів, також були цілі музичні програми за участю учнів музичних шкіл. Музичні супроводи дуже прикрашали літературні вечори.  

Дуже гостинно всіх зустрічала «Літературна вітальня». У залі, де проводили засідання, столи були застелені накрохмаленими білими скатертинами та прикрашені вазочками з польовими квітами. Всіх присутніх пригощали домашнім печивом, заварними тістечками, цукерками, фруктовими напоями, чаєм та кавою. Влітку смакували фруктові соки, які залюбки готували самі члени клубу з фруктів і ягід з власних садових ділянок, а взимку – чай із самоварів. 

Цікава тематика ретельно підбиралася працівниками відділу, кожна зі співробітниць завжди могла внести свою родзинку. Ольга Іллівна завжди намагалася залучити до роботи молодь, просила її дати волю своїй найсміливішій фантазії та ініціативі. І часом бували дуже цікаві ідеї, з’являлися оригінальні теми. Зі спогадів Ольги Іллівни:

«Одного разу ми обіграли дуже вдалу тему «Творча лабораторія М. Шолохова». Тоді було багато балачок навколо імені письменника. Ми залучили багато публікацій, наші дівчата готувалися до участі в обговоренні. Це було першим вдалим кроком у залученні молодих фахівців до участі в масовій роботі. Потім вони вже самі охоче приходили, слухали, і навіть читали вірші, пам’ятаю вечір на тему «Адресати пушкінської лірики» та інші».

Запам’ятався Ользі Іллівні  також  вечір книги «Творчість братів Вайнерів» із демонстрацією слайдів, уривками з фільмів «Слідство ведуть знавці». Також заходи, що мали українську тематику – «Біля літературної карти України», «Край рідний у віршах поетів» тощо.

Збагачувалась тематика вечорів за рахунок пропозицій самих читачів. Один раз на квартал планово проводилось опитування, тобто анкетування. Читачі давали оцінки заходам, вносили пропозиції для програм майбутніх засідань, а співробітниці читального залу це враховували в планах роботи.  

Часом бібліотекарки відходили від чисто літературної тематики, йдучи назустріч побажанням читачів. Дуже цікавою була тема «Музика каменю». Розкриваючи цю незвичайну для багатьох тему, кандидат геологорозвідувальних наук, фахівець-геолог Ф.Л. Гаубіцин, чудовий оповідач-мандрівник, приніс тоді на вечір із собою цілу валізу чудових каменів з особистої колекції, у т.ч. рідкісних. Історія кожного з представлених експонатів могла б стати темою окремої розмови. Також на зустрічі всі присутні мали нагоду переглянути альбоми й ілюстрації з відділу мистецтв, а також прослухати огляд з представленої теми. 

Готуючи літературні зустрічі, відділ читальних залів дуже часто співпрацював із іншими відділами бібліотеки:

«Пам'ятаю, як дуже добре виступила Надія Тітова, представивши літературу відділу краєзнавства по темі вечора, брали участь і працівники відділу іноземної літератури. Усе це дуже доповнювало і прикрашало наші вечори».

Були засідання, на які запрошували лікарів-екстрасенсів, знавців хіромантії, гороскопів та інших лекторів, що особливо приваблювало тоді читачів.

Багатий досвід в організації вечорів переконував бібліотекарів у тому, що тільки цікава тематика і ретельна вміла підготовка можуть залучити зацікавлену аудиторію.

Постійні члени клубу незалежно від віку і спеціальності, освіти й інтересів ділилися своїми враження. Велася книга відгуків, вона була гордістю читального залу та платнею за старання. Не можна не відзначити найважливішого моменту. З постійних членів клубу був створений працездатний актив, члени якого відповідали за певну ділянку роботи.

Відданні та невтомні помічники

Невтомні помічниці – чудові жінки, чиї імена (і навіть номери телефонів) залишилися в пам'яті Ольги Іллівни не тільки тому, що вони втрізнялися любов'ю до друкованого слова та були великими ерудитами, але і тому, що роботу клубу сприймали як справу, близьку їхньому серцю. Це і Л.Д. Грінько – кондитерка і любителька поезії, А.В. Дирютіна – інженер-металург, книголюби В.П. Серго та Н.П. Дубенко, звичайно, що всіх не перерахувати. Саме за їхньої участі створювалась приємна, затишна та дружня обстановка в залитих сонячним світлом читальних залах.

Не шкодувала часу і сил Роза Миколаївна Степанова, яка мала чудовий голос і майстерно виконувала пісні на вірші поетів, яким присвячувалися засідання. Дуже запам’яталось багатьом виконання пісні «Біла акація» з кінофільму «Дні Турбіних».

Гості літературних вечорів, зокрема професори К.П. Фролова і Ф.М. Білецький, що вели зустрічі з української тематики, професорка Н.Н. Булгакова, артисти В. Соболев і А. Мішин, лекторка Облфілармонії І. Бур'янова та багато інших були в захваті від творчої привабливої атмосфери бібліотечних заходів. Дякуючи їхній допомозі та рекомендаціям, до клубу була залучена й університетська молодь. 

Цікава робота «Вітальні» приваблювала не тільки читачів, а і самих бібліотекарів: 

«І я часто запитувала себе, що спонукало мене у свої вихідні дні приходити на засідання наших клубів? Скажу прямо, не тільки професійна зацікавленість. Я не пропускала жодного вечора, виявляючи особистий інтерес. Там я пізнавала багато нового, заповнювала свої "прогалини", підвищувала рівень. Ці придбання надихали мене на те, щоб ще цікавіше планувати роботу. Постановка масової роботи була гордістю відділу. Вечори часом перетворювалися у своєрідні свята, які ми потім довго пам’ятали. Не впевнена, що багато хто повірить у мою щирість, але це було саме так. Після вечорів ми довго не розходилися, ділилися враженнями, обговорювали, що було гарно, а що треба врахувати на майбутнє. Це сприяло поліпшенню практики проведення засідань. Ті, хто відразу сприйняв мій стиль роботи, в основі якого були дисципліна, сумлінність, ініціатива, працювали з повною віддачею сил і часу».

Теплі спогади душі

З теплотою в душі згадувала Ольга Іллівна своїх колег: «Я завжди була вдячна Лідії Захарівні Горпиняк за схвальні відгуки щодо тематики наших масових форм роботи. Чим далі відступає час, тим ясніше бачиться те, що залишило незгладимий слід у пам'яті».

Не забувала Ольга Іллівна відданих своїй справі колежанок і сподвижниць, адресуючи їм найщиріші слова подяки.

Завідувачка масовим сектором відділу читальних залів Любов Дмитрівна Радченко – чудова організаторка, мала рідкісний талант залучати читачів до участі в бібліотечних справах, чарівна, працьовита людина, вона виявляла неабиякий інтерес до улюбленої справи. Ольга Леонідівна Матюхіна – чудовий фахівець, серйозний, вдумливий, ініціативний працівник, добре знала літературу і могла, у разі потреби, провести засідання без попередньої підготовки. Ольга Щербакова і Людмила Сотникова – відрізнялися високою культурою, освіченістю, працювали старанно та віддано. Хотілося б колишній завідуючій сказати багато гарних слів і на адресу молодих співробітників, які намагалися перейняти досвід старших колег і працювати творчо, як вони. Але, на жаль, Ольга Іллівна не пригадувала вже всіх імен і прізвищ, зате вона завжди пам’ятала приємні обличчя співробітниць і їхнє бажання удосконалювати свою професію.

Всі, хто працював з Ольгою Іллівною, теж пам’ятають її завзятість, працездатність, любов до бібліотечної справи. Їй вдалося створити справжню міцну професійну команду. Хоча всі були різними, несхожими одна на одну. У кожної був свій неповторний характер, свої плюси та мінуси. Але всі разом вони були одержимі бажанням перетворити свою працю на радість, домагаючись кращих результатів у роботі.

Дуже вдячна Ольга Іллівна адміністрації бібліотеки:

«Особиста участь, допомога і підтримка директора бібліотеки Зінаїди Миколаївни Рижкової, заступника директора Лідії Захарівни Горпиняк допомогли мені об’єднати кадри, згуртувати їх навколо тих, хто сумлінно працював багато років. Вони допомогли словом і ділом створити дружній, працездатний колектив. Низький їм за це уклін».

Робота в Дніпропетровській обласній науковій бібліотеці стала для Ольги Іллівни одним із кращих періодів її життя. На той час були вже досвід і знання справи, якій вона служила з натхненням, було і визнання її старань. Для Ольги Іллівни цей період став, як вона вважала, її «зоряним часом»:    

«Чим далі відступає час, тим ясніше я бачу, як багато забирають роки, позбавляючи нас радості професійної праці (маю на увазі пенсійний вік). Разом з тим усе закономірно, естафету треба передавати молодим. Часом мені сумно, але і радісно, що життя не стоїть на місці. Хочу побажати нашій зміні подвоїти наше прагнення працювати краще, і радість благородної бібліотечної праці завжди буде супроводжувати їх. Усе перевіряється часом, і він скаже своє слово. Усім, хто зараз трудиться в бібліотеці, мій теплий дружній привіт і найщиріші побажання здоров’я, успіхів, оптимізму».

Ольга Іллівна завжди залишалася вірною своєму життєвому принципу – «Жити з оптимізмом!». Вона талановита і творча людина. У її літературному доробку декілька книг, в яких представлені поетичні та прозові твори. 

Ольга Іллівна давно не працює у ДОУНБ, вона багато років живе в іншій країні, але миті свого професійного ставлення та успіху згадує дуже часто. Ольга Іллівна цікавиться подіями, якими живе її рідна бібліотека зараз, з задоволенням спілкується з колишніми колегами, і як завжди вірить у щиру відданість молодих фахівців бібліотечній справі.

Створено: 15.11.2019.
Редакція від 18.11.2019.
Світлана Гамзіна
Бібліографія:

Спогади О.І. Макарової // Люди. Роки. Бібліотечне життя: спогади ветеранів / упор. З.М. Рижкова.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2004.– С. 87–102.