Рижкова Зінаїда Миколаївна
Зінаїда Рижкова: Легендарна директорка обласної універсальної наукової бібліотеки, заслужений працівник культури України.

Зінаїда Миколаївна Рижкова двадцять років очолювала обласну універсальну наукову бібліотеку. Заслужений працівник культури України. ЇЇ професійна діяльність – яскрава сторінка історії головної бібліотеки регіону.

Зінаїда Миколаївна у вересні 1995 р.  підготувала для музею історії обласної бібліотеки спогади «Етапи пройденого шляху», з них можна зрозуміти  якою вона була сама – керівник головної бібліотеки області, дізнатися про насичену  історію бібліотеки 70-х – 90-х років. Конкретні факти, дати, імена, посилання на документи представлені у емоційній формі і викликають почуття поваги як до авторки спогадів так і до тієї бібліотечної роботи, яка відбувалась у непрості радянські  часи та перші роки незалежної України. 

Моє життя тісно пов’язане з колективом
Дніпропетровської обласної наукової бібліотеки

Маленька кімнатка для нового відділу 

У 1967 році директор бібліотеки Н.А. Билбас запросив мене на роботу очолити тільки-но створений відділ обслуговування фахівців сільського господарства. Для відділу була виділена кімната площею 20 кв. м. Тесля бібліотеки по периметру спорудив пристінні стелажі. 

Необхідно було сформувати фонд. В обласному управлінні сільського господарства та у відділі сільського господарства Обкому КПУ я дізналася про задачі, проблеми і перспективи розвитку сільського господарства області, про те, кому і в чому необхідна допомога. Спілкування з фахівцями сільського господарства дозволило мені визначити, яка література необхідна. У генеральному каталозі я вибирала найбільш сучасну літературу, яка б могла допомогти фахівцям сільського господарства в рішенні задач і проблем, що стоять перед ними.

Паралельно з добором літератури йшла кропітка робота з аналітичного розпису збірників, періодичних видань.
Після добору в підсобний фонд близько 7 тис. примірників книг почалася плідна робота щодо його пропаганди. Для інформування були запрошені провідні спеціалісти обласних сільськогосподарських організацій, викладачі вузів.

Згідно з планом обласного управління сільського господарства я виїжджала з відкритими переглядами літератури на всі заходи обласного масштабу. До кожного такого заходу готувалися інформаційні списки за темами: «Тваринництво», «Благоустрій села», «Обробка сільгосппродукції» тощо.

З кожним днем зростав обсяг роботи. Часті відрядження не дозволяли систематично проводити обслуговування читачів в обласному центрі. Назріла необхідність вирішувати питання про ще одного співробітника. За сумісництвом у відділі почала працювати фахівець сільського господарства, викладач культосвітучилища, Прищепа Надія Павлівна. Вона була гарним помічником у рішенні багатьох питань, пов’язаних зі спеціальними знаннями. 

У кожну районну газету були відправлені й у більшості районів опубліковані статті про роботу відділу і його можливості щодо обслуговування фахівців сільського господарства. 
За запрошенням Солонянського і Межівського районів я виїжджала на районні заходи, де проводила Дні агронома, тваринника, механізатора. Особливо запам’ятався захід, проведений у Межівському районі. Я поверталася без літератури, тому що усе, що експонувалося на відкритому перегляді, розібрали механізатори. За короткий час відділ добре себе зарекомендував: був підібраний фонд, залучено 165 читачів, оформлена наочна агітація, складений довідковий апарат. Але недовго (з 1.03. по 26.06.1967 р.) мені довелося працювати на цій цікавій і конкретній роботі.

Директор-реставратор міської публічної бібліотеки

У червні 1967 року мене переводять у міську публічну бібліотеку на посаду директора. Працюючи в міській публічній бібліотеці, я завжди підтримувала найтісніший зв’язок з багатьма працівниками обласної бібліотеки. Це, насамперед, заступник директора Є.К. Дробишевська (яка, на жаль, недовго працювала на цій посаді). Завжди з вдячністю згадую старших бібліографів Л.З. Горпиняк і Л.Г. Гурай. 

Важкий тягар звалюю на свої плечі

1974 р., липень місяць. Обласне управління культури, незважаючи на мій впертий опір, небажання залишати щойно прекрасно відреставровану, устатковану центральну міську бібліотеку, переводить мене до обласної наукової бібліотеки ім. Жовтневої революції на посаду директора.

Ясно уявляла, який важкий тягар звалюю на свої плечі. Але уявляти – це одне, а практично зіткнутись – це інша справа. Усі відділи, а їх було 10, знаходились в одному приміщенні по вул. Ю. Савченка, 10. Це відділи: абонемента, книгосховища, опрацювання, комплектування, науково-методичний, довідково-бібліографічний, читальні зали, МБА, обслуговування фахівців народного господарства, патентно-технічний. Відділи були не укомплектовані кадрами, особливо довідково-бібліографічний, у якому працювали І.М. Вороненко, Л.Г. Гурай і С.Г. Карнаух. У бібліотеці була 21 вакансія, а замовлений тільки один молодий спеціаліст із вузу й жодного з культосвітнього училища. Зміст роботи відділів вимагав докорінної перебудови. Добре укомплектованим був лише науково-методичний відділ, яким завідувала А.А. Рудик. Тут робота велась за всіма напрямками й не вимагала докорінної перебудови. Гарна дисципліна була у відділах комплектування та опрацювання літератури (завідуючі Л.М. Надтока і М.А. Данилевська). Справлявся зі своїми функціями відділ МБА.

Матеріально-технічна база бібліотеки була дуже слабкою. У відділах не вистачало столів, не було жодного цілого стільця, відсутні були вітрини, виставкові стелажі, не було м’яких меблів, а наявні стелажі у більшості своїй були саморобні й стіл у відділі МБА (ми, правда, це помітили під час переїзду) також був саморобний, з необтесаних дощок, але все це було замасковано червоною скатертиною.

Будинок вимагав капітального ремонту: в міжповерхових перекриттях були великі щілини, підлога прогнила, сантехніка, опалення, каналізація практично не працювали, оскільки за всі роки роботи бібліотеки (з 1959 р.) не робилося навіть профілактичного ремонту, дах протікав.

Ось такий стан справ я застала на новому поприщі роботи.

Будівельник, архітектор, бібліотекар? 

До цього часу була підготовлена документація на капітальний ремонт бібліотеки, ознайомившись з якою і маючи вже досвід капітального будівництва Центральної міської бібліотеки, я зрозуміла, що проект доведеться переробляти. По-перше, усередині будинку були заплановані пожежні сходи, що займали на кожнім поверсі 24 кв.м., а це 96 кв.м. корисної площі. По-друге, читальний зал був запланований на третьому поверсі, а також ще багато інших моментів, які не сприяли поліпшенню обслуговування читачів. 

У цей же час було прийнято рішення про проектування нового будинку бібліотеки. Й починати треба було з нуля: з вибору майданчика (оголосили конкурс), вирішення питання проектування, підготовки десятка віз проектного завдання, ознайомлення з уже наявними проектами й новими побудованими приміщеннями обласних бібліотек.

Для узгодження кожного етапу проектних робіт доводилось виїжджати до Москви в Держбуд і Головний архітектурний інститут. Все це відбирало багато часу й сил. І найголовніше – з усіх населених пунктів області на той час я побувала в двох районах і одному місті. Як керувати, не знаючи становища справ на місцях? Складно. Тому доводилось вишукувати моменти й виїжджати на місця. Ніхто не зважав на мою зайнятість та можливості, мене включали в бригади, а інколи й призначали керувати ними за завданням ОК КПУ та облвиконкому. 

Хочеться кілька слів сказати про капремонт, хоча це велика і моментами трагічна історія бібліотеки

Завантаженість будівельників у той час, різні перешкоди, пов’язані з лімітами та фондами на будівельні матеріали, їх відсутність створювали часом дуже складну ситуацію. На допомогу приходили люди, які люблять книгу. Це Галасик, Писаржевський, Легенченко (імена та по батькові вже не пам’ятаю) і багато інших товаришів. Завдяки їх розумінню і підтримці вдавалося перебороти багато труднощів, що стояли на шляху. Не обійшлося і без неприємностей. Найстрашніша НП була, коли під час демонтажу котельні труба упала на голову жінки із сусіднього будинку, яка чудом залишилася жива, і зараз інвалід першої групи. Друга неприємність була, коли після зняття перекриттів будинку була загроза обвалу стіни (усередині стіни виявилося безліч димохідних отворів, у результаті чого зруйнувалася цегла, і стіна могла обвалитися в будь-яку хвилину). Нічні чергування біля цієї стіни, виклик комісій більше двох тижнів не давали спокою. У довершення, коли монтажні роботи були закінчені і частково виконані опоряджувальні роботи, після зливи, дощу (1977 р.) будинок дав осадку, в результаті утворилися ями в підвалі, перекосилися сходинки, утворилися щілини в стелі і стінах і т.д. Знову комісії, вирішення питання, додаткові кошти і матеріали. Писати про це легко, а пережити й усунути складно. 

Звідки бралися сили, воля, енергія, нерви?

Працювати було дуже складно, оскільки в бібліотеці була 21 вакансія (понад 1/3 штату) бібліотечних працівників і тільки 4 працівники адміністративно-господарчого відділу (АГВ) при штаті в 13 чоловік.

У цей тяжкий час виїжджає на інше місце проживання заступник директора Іванова Маргарита Федорівна, звільнився завідувач АГВ, змінився головбух. Загалом, хоч плач. Вирішувати треба масу питань, пов’язаних із розміщенням фондів і відділів на час ремонту будинку по вул. Ю. Савченка, 10, необхідно визначитися з підрядниками і субпідрядниками, шукати 357 позицій необхідних основних будівельних матеріалів, вирішувати питання, пов’язані з проектуванням. Для рішення всіх цих питань не вистачало доби. На роботі знаходилася по 12–14 годин, а крім цього, дзвінки до 24 години. Зараз я з жахом усе згадую. Звідки бралися сили, воля, енергія, нерви? 

І, насамперед я вирішила не забувати, що я не будівельник, а директор бібліотеки. Тому почала з розв’язання кадрового питання. Уже з вересня на посаду заступника директора заступила Васеніна Тамара Василівна, досвідчений, грамотний працівник, добрий помічник. Не пощастило із завідуючим АГВ. До роботи став підполковник (у відставці) пожежної частини. Проте робота ця була йому не під силу. Довелося з ним розстатися в критичний момент. А найстрашніше те, що звільнити його було не важко, а от передавати майно на 690 тис. крб. (за цінами 1974 р.) він категорично не хотів. Довелось залучати парткомісію, народний контроль, суд доки не було все передано новому працівникові – Бондаревій Варварі Петрівні.
Добирались кадри на завідування відділом читальних залів і довідково-бібліографічним відділом. Складнощі, несподіванки очікували мене на кожному кроці.

На прийом з цінними книгами, які гинули в підвалі

Продовжуючи обслуговувати читачів, ми почали пакувати фонд, та куди переїжджати, ще точно ніхто не знав. На рівні керівництва області та міста не вирішувалось питання надання нам тимчасового приміщення. А ті підвали, бомбосховища, які ми знаходили, зовсім не відповідали вимогам збереження фонду. Тут нам допоміг інструктор обкому КПУ Лоза Микола Андрійович. Я пішла до нього на прийом з цінними книгами, які гинули в підвалі, розповіла ситуацію, і він із цим питанням пішов до першого секретаря обкому КПУ Ватченка Олексія Федосійовича. Останній зібрав нараду, й буквально на ранок заступник голови облвиконкому Величко Петро Кузьмович викликав мене і повідомив, що прийнято рішення про виділення бібліотеці в ще недобудованому будинку держархіву двох поверхів для фондів, а після переселення архіву – двох приміщень, які він займає, для відділів бібліотеки по пр. К. Маркса, 103. Окрім книгосховища, з огляду специфіки роботи архіву, там нічого не можна було розташовувати, та й приміщення для розміщення фонду книгосховища ледве вистачило. Потім вдалось випрохати ще 200 кв. м. у цокольному поверсі для розміщення фонду абонементу.

Справжні тортури пекла

Ось тепер і почались справжні тортури пекла: шукати машини, вантажників, швидко зв’язувати фонд. Ми почали переселення, коли будівельники продовжували свої роботи в приміщенні. Все це утруднювало переїзд. Працювали в дві зміни, втомлювались, нервували, але заради доброго майбутнього всі вперто трудились. Описуючи це, я не можу не згадати завідуючу відділом книгосховища Герегу Раїсу Семенівну та покійну Міркіну Риту Аронівну. На них лежала велика відповідальність за порядок розташування літератури. Не заплутатися в 900 тисячах фонду книгосховища – проблема нелегка. А вони чітко спрацювали в цьому питанні. Й особливих труднощів не становило після переїзду правильно розставити фонд на полиці.

Одночасно з переїздом бібліотеки терміново, ночами, робили ремонт у приміщенні на пр. К. Маркса, 103, що звільнялось, й розміщували у відремонтованих кімнатах відділи бібліотеки. Дуже тісно розмістили ми читальний зал, відділи опрацювання, комплектування, методичний, довідково-бібліографічний, патентно-технічний, МБА, обслуговування фахівців сільського господарства. Розмістилась тут і адміністрація. Скоро всі перераховані відділи почали функціонувати. Єдиний відділ, який не обслуговував читачів, був абонемент. Фонд відділу частково був розміщений, як я вже сказала раніше, на К. Лібкнехта, 89, де ми додатково отримали 200 кв. м., а частина фонду – в ярусі приміщення, що на пр. К. Маркса, 103.
Згадується, з яким ентузіазмом працював колектив у цих складних, часом неможливих умовах.

Та ось настав 1978 рік. Щасливий рік в історії бібліотеки. Це було для нас велике, світле й радісне свято

У реконструйований будинок переїхали відділи комплектування, опрацювання, читальний зал, відділ обслуговування фахівців сільського господарства, ДБВ, НМВ, МБА, патентно-технічний, редакційно-видавнича група та адміністрація. Усі ці відділи отримали світлі, на той період просторі, добре обладнані приміщення. У відділах обслуговування були килимові доріжки, прекрасні читацькі столи – всі умови для нормальної роботи читачів. Раділи ми, а разом з нами й читачі.

Напередодні 8 березня, вітаючи колектив бібліотеки з нашим жіночим святом, ми вшановували й будівельників, які брали участь у цьому будівництві. Багато з них отримали почесні грамоти та цінні подарунки.

І почалося облаштування, оформлення відділів. Меблі ми отримували з багатьох міст України: Кіровограду, Ужгорода, Одеси, Черкас. Наші земляки – Павлоградська, Марганецька і Дніпропетровська «Дніпромеблі» зробили для бібліотеки багато нестандартного обладнання. Уявити важко, як складно було все це перевезти, причому багато вантажівок нам давали безкоштовно добрі, хороші помічники бібліотеки: Лукаш Юрій Миколайович, Ольшанський Ісак Борисович, а також  військові частини.
За весь переїзд і перевезення меблів ми оплатили машину одеських меблів по перерахуванню та 25 крб. – водію й вантажнику за роботу у вихідний день, що було вкрай необхідно.

От і починала я свій робочий день на оперативці в парку Чкалова

Переїхати – переїхали, та як завжди була маса незакінчених будівельних робіт: не було гардеробу, не був готовий вестибюль; не були готові сходова клітка, система вентиляції й численні дрібні роботи. Паралельно з облаштуванням відділів продовжувались будівельні роботи. Але якщо раніше хоч маленька допомога була з боку облвиконкому, те тепер про нас забули, оскільки фонди вже були на місці. 

У цей час будувався літній театр у парку Чкалова, і всі будівельні організації, що працювали на нашому, ще не зовсім завершеному об’єкті, були перекинуті туди. А керували цим будівництвом перші секретарі обкому КПУ і міськкому КПУ Е.В. Качаловський і В.П. Ошко. Для того, щоб випросити того чи іншого будівельника для завершення роботи на нашому об’єкті, доводилося звертатися безпосередньо до них.

От і починала я свій робочий день на оперативці в парку Чкалова, випрошуючи будівельників. Відносно люб’язно відгукувався на мої прохання В.П. Ошко, коли він самостійно міг вирішити питання, і дуже складно було домовитися з Качаловським. 
Але як би важко не було, до 1 серпня ми повністю закінчили всі будівельні роботи, облаштування відділів і 5 серпня 1978 року відкрили двері для читачів. Важко уявити, яка це була радість для колективу та читачів.

Після косметичного ремонту на пр. К. Маркса, 103 розташувались відділ абонементу, щойно створені відділи іноземної літератури і літератури з мистецтва, а пізніше – механізації та автоматизації бібліотечних процесів, сектор обмінно-резервного фонду.
Книгосховище працювало й продовжує працювати на вул. К. Лібкнехта, 89.

Треба було заявити про себе

Звичайно, більш ніж тримісячна перерва в обслуговуванні читачів порушила ритм цієї роботи. Треба було заявити про себе. Розгорнулась велика робота з метою рекламування фондів бібліотеки та її можливостей у задоволенні читацьких вимог.

Бібліотека визначила коло науково-дослідних та проектних інститутів, підприємств і значних організацій, з якими була запланована робота з бібліотечно-бібліографічного обслуговування читачів. Працівники бібліотеки за розробленим маршрутом щоденно виїжджали з Днями інформації, інформування, відкритими переглядами літератури, тут же видавалась література додому.

Надруковані статті в газетах, виступи на радіо й телебаченні дозволили залучити читачів до функціонуючих відділів бібліотеки.

Докорінно змінити роботу бібліотеки

Керівництву бібліотеки вдалось укомплектувати бібліотеку кадрами. З 1975 року бібліотека замовляла й відбирала у Харківському інституті культури від 7 до 10 фахівців. Враховуючи незвичайні умови роботи, які вимагали додаткових витрат робочого часу, на прохання облуправління культури Міністерство культури щорічно давало додаткові штати. В бібліотеці замість двох головних бібліотекарів стало сім, з’явились у штаті 12 завідуючих секторами. Це дозволило докорінно змінити роботу бібліотеки, наблизити її діяльність до наукової.
Так, призначення вченим секретарем Т.С. Сергійчук дозволило змінити звітність і планування бібліотеки.

Створення редакційно-видавничої групи допомогло покращити видавничу роботу, зосередивши її в одному місці.
Відповідальною за цю ділянку роботи була призначена Матросова Лариса Іванівна, яка мала певний досвід такої роботи. Їй вдалося встановити хороші контакти з друкарнями міста й на більш високий рівень підняти якість видань бібліотеки… < >

Були створені комісії з комплектування, науково-дослідної роботи та інші. Широко розгорнулась інформаційно-масова робота.
Якість обслуговування читачів у читальному залі була низькою, оскільки замовлену літературу привозили на другий день. Але читачі були вдячні, що хоч на таких умовах могли скористатись обов’язковим примірником літератури.

У 1977 році, коли наближалось закінчення капремонту будинку по вул. Ю. Савченка, 10, ми почали думати про зміни в структурі бібліотеки. Міністерство культури пішло нам назустріч і затвердило відділи з мистецтва та іноземної літератури, відповідно був збільшений і штат бібліотечних працівників.

У цих складних умовах почали формувати фонди й проводити організаторську роботу завідуюча відділом мистецтва Рєзіна Олена Петрівна і завідуюча відділом іноземної літератури Романова Неля Олексіївна. Це дозволило нам на момент переїзду у відремонтоване приміщення розташувати на звільнених площах уже сформовані відділи. Почали працювати ці відділи на пр. К. Маркса, 103.

Із самого початку хороший колектив склався у відділі іноземної літератури. На посаду завідуючої була переведена з патентно-технічного відділу Романова Неля Олексіївна (філолог за освітою). Спільно нам вдалося залучити до роботи хороших фахівців-ентузіастів: Коваленко Євгенію, Архипову Ольгу, Бякову Наталю, Перекрьостову Ольгу. Всі вони мали не бібліотечну, а філологічну (іноземна мова) освіту, проте за короткий час засвоїли ази бібліотечної роботи й чітко уявляли значення відділу, його завдання і робили все необхідне, щоб відділ займав провідне місце в соціалістичному змаганні. Нормалізоване становище дозволило за досить короткий період часу докорінно змінити роботу відділів, зробити її конкретною, цілеспрямованою, цікавою.

Крім обслуговування читачів, у стінах бібліотеки продовжувалась велика робота з обслуговування трудових колективів за домовленостями про творче співробітництво. Ця робота в багато разів підняла престиж бібліотеки.

У читальному залі почав працювати клуб «Гренада», який став осередком спілкування читачів різних читацьких груп. Потому почав працювати клуб «Прем’єра книги». У кожному відділі були створені клуби за інтересами: «Садівник», «Палітра», «Муза» та інші.

Змінам у роботі відділів сприяли зміни кадрового складу працівників відділів і головних спеціалістів. Паралельно з досвідченими керівниками Л.М. Надтокою, М.А. Данилевською, Л.М. Галієнко, Н.В. Рябовою працювали в недавньому минулому молоді фахівці: завідуюча відділом технічної літератури Т.О. Абраїмова, завідуюча відділом обслуговування спеціалістів сільського господарства Н.М. Сучкова, завідуюча методичним відділом Н.К. Сергєєва. Досвідченими фахівцями були укріплені відділи читальних залів (О.І. Макарова) та книгосховища (В.Р. Романець).
Усі відділи почали працювати за вимогами обласних бібліотек.

Настав час підняти на належну висоту науково-дослідну роботу. Заступник директора Т.В. Васеніна увесь час займалася нею тільки в межах обласної бібліотеки, але необхідно було розширювати цю роботу, залучаючи до неї бібліотеки області.

Знову на наше прохання (у котрий вже раз) на допомогу приходить Міністерство культури, затвердивши в 1980 р. у штаті головного бібліотекаря з НДР. Спочатку нам важко було підібрати працівника, який би відповідав цій посаді, проте скоро ми вирішили цю проблему, запросивши на посаду головного бібліотекаря Шекшуєву Тетяну Григорівну, яка працювала завідуючою методичним відділом обласної юнацької бібліотеки. Поступово на новий рівень стала підніматися науково-дослідна робота. Було проведено низку цікавих досліджень.

На цей час бібліотека стійко лідирувала серед бібліотек республіки

З 1975 року за кращі показники в роботі закладів культури республіки вона щорічно посідала призові місця з I по III. Досвід роботи бібліотеки у багатьох питаннях був у центрі уваги бібліотек республіки. Це, передусім, науково-методична, науково-дослідна, масова робота. 

На науково-практичних конференціях, нарадах директорів бібліотек я як директор, а також інші працівники бібліотеки постійно виступали з різних питань, які виділяли нас серед інших бібліотек республіки. 

На нашу роботу звернуло увагу Міністерство культури СРСР і бібліотека ім. Леніна.

По-перше, в 1980 році я виступила з доповіддю на колегії Міністерства культури СРСР під головуванням Демичева, де розповіла про зміни в роботі бібліотек у зв’язку з централізацією. На Всесоюзній нараді бібліотечних працівників у Москві в 1986 році я виступила з доповіддю «Роль громадськості в роботі бібліотек як одне з проявів демократизації бібліотечної справи», яка справила враження на редакцію журналу «Библиотекарь», і вони опублікували в журналі № 3 за 1987 рік, стор. 10–11 мою статтю «С опорой на актив».

Враховуючи досвід роботи й наші можливості, нам було запропоновано на базі Дніпропетровська створити територіальне бібліотечне об’єднання (ТБО). У зв’язку з цим була проведена велика організаторська робота, яка дозволила змінити зміст роботи, матеріальну базу цілої низки відомчих бібліотек, зокрема профспілкових бібліотек ДТТУ, заводу Комінтерну, обласної медичної бібліотеки, бібліотеки інституту кукурудзи та інших. І лише через нерозуміння цього питання з боку облрадпрофу не було прийнято рішення облвиконкому. Та незважаючи на це, бібліотеки зміцнили свої зв’язки й можливості у вдосконаленні роботи з координації питань комплектування, методичної та науково-дослідної роботи.

Маючи досвід цієї роботи в обласному масштабі, ми провели величезну роботу щодо створення ТБО в м. Жовті Води і наблизили вирішення цього питання у Верхньодніпровському й Томаківському районах, об’єднавши зусилля всіх бібліотек району. Говорячи про це, хочеться добрим словом відзначити роботу головного бібліотекаря з координації Пушкар Марії Олександрівни. Любов до роботи та відповідальність, вміння працювати з людьми значно підняли престиж обласної бібліотеки як головної бібліотеки в регіоні. І її допомога у виріш енні багатьох питань щодо ТБО була неоціненною.

Бібліотека починає підготовку до свого 150-річчя

У цей період бібліотека починає підготовку до свого 150-річчя. Починали цю роботу майже з нуля. Бібліотека мала дані про те, що вона почала свою історію з 1889 року. До 100-літнього ювілею вона й готувалась. Але в ході дослідження в бібліотеці ім. Салтикова-Щедріна було знайдено унікальний матеріал – «Речь Герценвица, произнесенная им при открытии библиотеки 9 мая 1834 года».

Ось тут і почались уперті, наполегливі пошуки матеріалів, які підтверджують, що саме та публічна бібліотека – це сьогоднішня обласна наукова бібліотека ім. Жовтневої революції. Ця робота була доручена головному бібліотекарю з НДР Т.Г. Шекшуєвій. Вона побувала в бібліотеках ім. Леніна, Салтикова-Щедріна, в архівах Києва. Це дозволило зібрати понад 100 джерел, які вишикували в єдиний ряд історію бібліотеки. Але й тут не обійшлось без курйозів. Центральна міська бібліотека почала претендувати на цю історію, оскільки вона, відкриваючись у 1947 році, спочатку називалась «Міська публічна». Численні публікації 1983–1984 років, зібрані в альбомі, дадуть можливість більш детально ознайомиться з цієї «історією» про історію. У результаті довгої, упертої роботи нам вдалось домогтися хронологічної довідки державного архіву, яка, поетапно розглядаючи історію становлення та розвитку, свідчила про те, що бібліотека, відкрита у 1834 році, – це наша бібліотека. 

Закінчився ювілейний рік. Не всі заплановані заходи були виконані

І одне з них, найважливіше – це надання приміщення для відселення відділів, що знаходились по пр. К. Маркса,103 в аварійному приміщенні. 
Де тільки і в кого тільки я не побувала, кого не просила (про це свідчать численні листи) допомогти в рішенні цієї проблеми. Усі обіцяли, але все доручали заступнику голови облвиконкому Музальовій Р.П., яка це питання не вирішувала.

Запропоновані варіанти можливих приміщень для переселення (напівпідвал, аварійні приміщення, малі площі) нас не влаштовували. Одного разу Музальова запропонувала подивитися приміщення нібито відселеної школи на пр. Свободи, 57. Коли ж ми туди приїхали, то з’ясувалося, що цей будинок два роки тому був повністю зруйнований. Коли ж мені вдалося довести до відома голови облвиконкому того часу В.П. Бабича те, що питання не вирішується, були вжиті заходи. Мене викликали з Царичанки, де я була у відрядженні, і заступник голови міськвиконкому Е.В. Дубина запропонував кілька будинків, які споруджувалися, одним із них була бібліотека на Клочко, але кому вона повинна була належати, він не знав. 

І тільки в грудні 1985 року було прийняте рішення міськвиконкому про надання нам приміщення на вул. Байкальській, 78

Після ухвалення рішення з’ясувалося, що тут повинна була розміститися бібліотека-філія № 21. Почалася боротьба. Бібліотеку ще треба було будувати, оскільки крім стін ще нічого в приміщенні не було зроблено. Почали з розводки опалення, водопостачання, каналізації, освітлення. Під час кожного з цих видів робіт виникали складнощі через відсутність матеріалів. Щоденно займались трубами, проводом, гайками, засувками, світильниками тощо. Особливу складність становив паркет, який нам з великими зусиллями вдалось отримати через територіальне управління.

Дякуючи виконробові будівництва Клявзо Владиславу Боніоновичу, великому любителю і знавцю книги, нам вдалось у короткий час, у квітні, з великими недоробками, правда невидними читачеві, прийняти об’єкт і почати переселення фонду абонементу.

У дні, коли місто готувалось до святкування Дня міжнародної солідарності трудящих, колектив бібліотеки з 29 квітня почав перевезення фонду абонемента, а він значний – 226 тис. томів. Працювали напружено. Відпочили лише 1 травня і знов узялись за перевезення і розстановку фонду. З яким ентузіазмом працював колектив яскраво свідчать терміни: 29 квітня почали переселення, а 16 травня урочисто відкрили двері абонемента для читачів.

Відселення абонементу було великою віддушиною. По-перше, воєдино були зібрані фонди абонементу, по-друге, з поганих умов фонди були поміщені в гарні й по-третє, це дозволило створити більш сприятливі умови для роботи відділів з питань мистецтва та іноземної літератури.

Наближалося літо, коли спостерігається великий відплив читачів. А тут переїхав відділ, який ще ніяк себе не зарекомендував. Тому абонементу було складно залучати читачів і формувати свою читацьку аудиторію. Першими читачами були діти (яких ми вирішили обслуговувати) та підлітки. 

Перші дні роботи абонементу дали нам зрозуміти, що доведеться думати про його розширену структуру, оскільки читачі потребували бібліографічної та інформаційної допомоги. Постало питання про обслуговування читачів у межах читального залу. Довелось все це вирішувати. А вирішувати було надзвичайно складно.

Поступово вирішувались питання усунення будівельних недоліків; доводилось звертатися і в судові інстанції, оскільки будівельники категорично відмовлялись це робити.

У 1987 році відділ очолила Афанасьєва Людмила Федорівна. Справи на абонементі пішли на краще. Ця людина з розумінням сприймала і втілювала поставлені задачі. Абонемент завойовував авторитет, а адміністрація боролась із Центральною міською бібліотекою за його існування.

І я пішла іншим шляхом

Минав час, старів будинок на пр. Карла Маркса, 103, в якому з післявоєнних часів не було ремонту. І архів, і бібліотека знаходились в приміщенні тимчасово. Відстоюючи приміщення абонементу, шукали також приміщення для відділів іноземної літератури, мистецтва, механізації, сектору обмінно-резервного фонду.
Ходіння в міськвиконком, житлові групи райвиконкомів довго не давали реальних результатів. Керівництво області й міста вважало, що бібліотека вже отримала багато приміщень, а якщо не вистачає – передайте фонд патентної документації ЦНТБ, а періодику спишіть. При такому розумінні керівництвом і особливо заступником голови облвиконкому Р.П. Музальовою питання про необхідність додаткових приміщень зробити щось було неможливо.

І я пішла іншим шляхом. Зв’язалась з великими будівельними трестами. Дізналась про об’єкти, на яких вони працюють. Виявилось, що найближчий об’єкт, який вже готують до здачі, – об’єкт Дніпродіпротранспроект, що розташований на К. Маркса, 18. Почала вирішувати це питання у вищих організаціях. Приймається рішення про передачу нам цього приміщення після відселення інституту. Легко й швидко пишеться, а скільки часу довелося витратити, скільки інстанцій пройти, скільки нервів витратити, доки було прийнято таке рішення. Здавалось, можна радіти й поставити крапку. Проте це ще не кінець.

Дізнавшись про це рішення, піднявся історичний музей. Знаходячись поруч із інститутом, вони й не знали, що Дніпродіпротранс будується і скоро буде відселятися, а почали відстою вати право  на це приміщення після передачі його нам. Знову нерви, неприємності, докази, ходіння від однієї інстанції до іншої.Нарешті довелось погодитися з тим, що цокольний і I поверхи передаються історичному музею. В результаті перероблюється рішення облвиконкому.

У структурі бібліотеки відбулись зміни

Враховуючи швидко зростаючі фонди патентно-нормативної документації й неможливість їх розміщення на наявних площах на вул. Савченка, 10, ми вирішили на ІІІ поверсі надати просторе приміщення для відділу патентно-нормативної документації, реорганізувавши відділ патентно-технічної літератури. Залишати його з попередніми функціями та фондами було неможливо, оскільки в читацькому каталозі відображена технічна література, й виділити її дуже складно і в даний час було неможливо. В зв’язку з цим у структурі бібліотеки відбулись зміни. Був реорганізований відділ обслуговування спеціалістів сільського господарства у відділ обслуговування спеціалістів народного господарства, сюди ж був переданий фонд технічної літератури. З сектору краєзнавства при довідково-бібліографічному відділі був створений і розташований на ІII поверсі відділ краєзнавчої літератури та бібліографії.
Залишалось невирішеним питання обслуговування читачів рідкісною та цінною літературою, яка розміщувалась в центральному книгосховищі. Із зусиллями, але створюємо і розміщуємо на пр. К. Маркса, 18 сектор рідкісної та цінної книги (1990 рік).

Отже, в результаті отримання двох поверхів приміщення Дніпродіпротранс бібліотека не лише створила гарні умови для відділів, які розташовувались в аварійному будинку, але й створила новий, краєзнавчий відділ і сектор рідкісної та цінної літератури.

Створення гарних умов для обслуговування читачів в існуючих і новоутворених відділах дозволило покращити якість обслуговування читачів. У кожному відділі почали працювати клуби за інтересами: «Захопленість», «Співбесідник», «Садівник», «У світі книг» та інші.

Минав час. Фонди зростали, розставляти їх було ніде. Дуже важко стало з розміщенням періодичних видань.
Адміністрація знову, вкотре, ставить питання про виділення додаткових площ. На цей раз на наші прохання відгукнулись набагато швидше. Спершу виділяється один поверх партархіву, куди ми перевозимо журнали з 1943 по 1985 рік. Проте це не вирішує проблеми, як і раніше, складно обслуговувати читачів, оскільки газети лежать штабелями. Продовжуємо домагатися приміщення в будинку ділового центру. Пишемо, ходимо, просимо... Завідуючий відділом голови адміністрації Соловей Олександр Ілліч доводить нам, що недоцільно зберігати періодику за багато років. Ми йому на конкретних прикладах доводимо важливість і необхідність зберігання фондів. І от приймається рішення Президії обласної Ради народних депутатів №169/20 від 19.03.1993 р.: бібліотеці передається приміщення бібліотеки ділового центру (понад 650 кв.м). Це була чергова перемога.

Знову доводиться вносити зміни в структуру бібліотеки. З метою підвищення якості обслуговування і задоволення потреб читачів, створення сприятливих умов для наукової роботи створюється відділ періодики, і вже вкотре бібліотека починає «велике переселення».

Як завжди чергові непередбачені обставини. Керівництво ділового центру просить залишити керувати відділом зав. бібліотекою Савицьку Ірину Петрівну; бібліотека ж, у свою чергу, вважає, що вимоги і задачі обласної бібліотеки може виконати завідуюча сектором Браславська Ірина Михайлівна. Удалося вирішити це питання. Почалося переселення, і в листопаді 1993 року відділ відкрив двері для своїх читачів.
Розташування відділу в двох місцях заважає нормально обслуговувати читачів. Однак створення нормальних умов для обслуговування читачів, які цікавляться періодикою з 1985 року, дозволяє зробити висновок, що бібліотека правильно визначила призначення отриманих площ. Відділ з кожним днем набирає темпи роботи й завойовує авторитет у численної читацької аудиторії.

Отже, в 1993 році в цілому вирішено питання реорганізації відділів і їх розміщення. Загальна площа всіх приміщень склала понад 7 тис. кв.м. Бібліотека розташована в 6 місцях: вул. Ю. Савченка, 10, вул. К. Лібкнехта, 89, вул. Байкальська, 78, вул. Комсомольська, 58, вул. Ленінградська, 19, пр. К. Маркса, 18. У зв’язку з цим, крім незручностей в роботі з обслуговування читачів, додалось багато інших турбот. Оснащення обладнанням, великі й малі ремонти, вирішення кадрових проблем і таке інше.

Колектив працездатних, зацікавлених працівників-ентузіастів

За час роботи вдалося створити гарний колектив працездатних, зацікавлених працівників-ентузіастів бібліотечної професії. Не варто, напевно, перелічувати поіменно всіх зав. відділами – всі вони люди із солідним досвідом роботи, віддані своїй справі. Багато з них виросли в нашому колективі: Т.О. Абраїмова, Н.М. Тітова, С.С. Гукасова, І.М. Браславська, Н.Г. Литвиненко. А як не згадати працівників бібліотеки, які не раз могли піти на вище оплачувані роботи, але залишилися відданими рідній бібліотеці: М.А. Пушкар, Т.В. Неділько, Є.Д. Прудченко, Л.В. Шевченко, В.М. Шкідіна та багато інших.

Вважаю, що успіхи, досягнуті бібліотекою, треба розділити із заступниками директора Т.В. Васеніною, Л.З. Горпиняк. Мені пощастило, що багато років ми дружно, цікаво працювали, поділяючи і радощі, і смуток. З Т.В. Васеніною, з якою фактично ми і почали перетворення, ми пропрацювали 17 років. Не було між нами великих непорозумінь. В основному завжди взаєморозуміння і підтримка. 

Лідія Захарівна Горпиняк дуже багато зробила для поліпшення роботи у відділах обслуговування. З великим ентузіазмом вона вирішувала багато питань і все робила на високому професійному рівні. Після виходу на пенсію Т.В. Весеніної ми більше року не вирішували питання про заступника, тому що мало бути скорочення штатів. А в

1993 році на цю посаду була призначена Манейло Лідія Опанасівна. Гарними помічниками в роботі були керівники громадських організацій: секретарі парторганізацій Г.І. Пєшкіна, О.І. Макарова, Л.Д.  Радченко; голови профкомів Л.З. Горпиняк, Т.Г. Шекшуєва, Т.О. Абраїмова, Л.О. Манейло, І.М. Браславська. З їх допомогою і підтримкою удавалося вирішувати складні виробничі, технологічні проблеми, взаємовідносини в колективі і т.д.

Проблема будівництва бібліотеки не сходила і не сходить з порядку денного 

І все-таки проблема будівництва бібліотеки не сходила і не сходить з порядку денного дирекції бібліотеки. Безліч докладних доповідних, виступів на всіх нарадах дозволило звернути увагу керівництва області до проблеми будівництва бібліотеки. Після зустрічі і знайомства з главою адміністрації П.І. Лазаренком, який щойно приступив до роботи, я поряд з іншими проблемами уже в котре звернулася з проханням усе ж таки вирішити питання проектування і будівництва бібліотеки. Почалися дзвінки з адміністрації про надання тих чи інших даних. Зустріч проходила в лютому, а вже 29 квітня 1993 року за №165-1 було прийняте розпорядження представника президента по Дніпропетровській області «Про розподіл лімітів централізованих капвкладень на 1993 рік, виділених безпосередньо адміністрації», у якому на проектування обласної бібліотеки виділялося 20 млн. крб. Замовником був визначений УКС облвиконкому. 

І знову «не все гаразд». УКС укладає договір на проектування з щойно створеною комерційною структурою «Архпроект», головним архітектором призначається Михайлов Володимир Михайлович. Я відразу порушувала питання про передачу проектування інституту Дніпроцивільпроект, який проектував будинок минулого разу (головним архітектором був Чмона Олег Семенович). Але на цьому етапі вирішити питання не змогла.

У жовтні на засіданні УКСа облвиконкому були розглянуті варіанти проектів будинків на пр. Гагаріна та на пр. К. Маркса. Запропоновані проекти показали, що рівень і якість їх виконання могли б бути набагато вищими, якби їх готував Дніпроцивільпроект.

Три роки роботи Дніпроцивільпроекту над проектом будинку бібліотеки в недавньому минулому (1975–1978 р.) дозволили проектантам на чолі з О.С. Чмоною добре вивчити технологію бібліотечних процесів. Вивчаючи будинки бібліотек Москви, Вільнюса, Ленінграда, група проектантів бачила, що добре, а що погано і робила відповідні висновки.

У 1978 році при розгляді проектів, представлених на конкурс, наш проект одержав друге місце і був визнаний гідним диплома, а головний архітектор одержав грошову премію.
Зіставляючи проект 1978 року і дійсний, я бачила наскільки нижча якість його виконання. Я продовжила боротьбу за те, щоб передати проектні роботи Дніпроцивільпроекту. Знову ходіння по інстанціях, не всі однозначно це сприймали. Чула і таке: «Яка різниця, не видумуйте» тощо. Але я наполегливо вирішувала питання передачі об’єкту для проектування Дніпроцивільпроекту. Продовжувала підготовляти матеріали, візи для подальшого проектування на пр. К. Маркса. 

Настав 1994 рік

Я почала подумувати про те, що будівництво бібліотеки мені здійснити не доведеться, а тому і проектуванням мусить займатися керівник, якому доведеться її будувати. 

На якийсь час відділам були створені умови для нормальної роботи. Я зробила все можливе, а іноді й неможливе, щоб бібліотека функціонувала в нормальних умовах. Тому пора передати управління в інші руки. І це питання виявилося нелегким. Усну заяву з проханням про звільнення мене з посади я зробила на початку січня. Начальник управління культури В.І. Заремба почав прокручувати різні варіанти. Минав час. Володимир Іванович мовчав. 26 квітня я подаю письмову заяву з проханням про моє звільнення. В. Заремба рве мою заяву.

Довго і важко вирішується питання призначення нового директора. Головна кандидатура на цю посаду – Н.М. Тітова. Але В. Заремба боїться запропонувати її, тому що в облвиконкомі є інша кандидатура. Питання вирішується таємно, обережно. Щодня по кілька разів ми повертаємося до нього. Нарешті 4 липня воно вирішується позитивно – директором призначається Тітова Надія Миколаївна. З 4 по 18 липня передаю їй справи, знайомлю зі станом справ.

Займаюсь я зараз історією рідної бібліотеки

Вдячна я начальнику управління культури В.І. Зарембі і новому директору Н.М. Тітовій, що дозволили мені залишитися працювати в рідному колективі, з яким мене тісно зв’язують 28 років, 20 з яких я була керівником.

Займаюсь я зараз історією рідної бібліотеки. Цікава і вкрай потрібна робота. Хочеться, щоб потім не доводилося з таким трудом вишукувати історію... коли історію треба зберігати щорічно, щодня, щогодини. Упущене дуже важко відновити. Матеріали спливають, факти забуваються. А відновлювати все дуже складно. Кропітка робота всього колективу бібліотеки зі збору матеріалу з історії бібліотеки, поточних матеріалів, з яких потім складеться історія – запорука того, що майбутні бібліотечні працівники будуть мати можливість аналізувати, запозичати досвід, досліджувати, зіставляти.

Дуже багато я ще не написала

Отже, підводячи підсумки своїх спогадів, хочу сказати, що дуже багато я ще не написала, багатьох питань не торкнулася, тому що кожне питання, кожен напрямок у роботі – це історія.

Упустила я питання централізації, на рішення якого з партійними і радянськими органами в містах і районах було витрачено багато часу. Не торкнулася і методичної роботи, яка займала не останнє місце, а також багатьох інших напрямків.

Багато чого я ще не зробила, головне – не побудувала бібліотеку; але капітальні ремонти (Савченка, 10), будівництво на Байкальській, 78, багато поточних ремонтів в інших приміщеннях – теж величезний обсяг роботи.

Ну а в цілому – це не та бібліотека, якою я її прийняла. Про це свідчать не тільки показники і зміст роботи, який можна простежити по звітах з 1974 по 1995 роки, але і престиж і місце бібліотеки в республіці.

Нехай моя сповідь далеко не повна, але думаю, що вона показала той шлях, який я пройшла, і що удалося зробити. Шлях був довгим, з великими перешкодами. Знаю, що мене часом звинувачують в тому, що бібліотека розкидана. А що залишалося робити, якщо не було іншого виходу?

Повторюю, що усе описати неможливо, бо якщо описувати докладно, як дісталися п’ять отриманих приміщень: К. Лібкнехта, 89, Байкальська, 78, К. Маркса, 18, Ленінградська, 19, Комсомольська, 58 – вийде ціла історія.

А чотири створених відділи, вісім секторів (з них два самостійних)! Облфінвідділ, управління культури, Міністерство культури – це ті інстанції, які потрібно було пройти, довести, переконати. Додаткові відділи і штати давалися дуже складно. І те, що колектив бібліотеки зараз налічує 163 чоловіки, а не 93 – це теж великий труд. І те, що бібліотека зараз обслуговує не 11 тис. читачів, а щорічно 37–40 тис. читачів – теж велике досягнення.

Дуже хочеться, щоб бібліотека і надалі була в авангарді бібліотек республіки, щоб завойоване збільшувалося, розширювалося. Ну і, звичайно, заповітна мрія всього колективу, ветеранів бібліотеки – побачити нове приміщення бібліотеки.

Новому директору Н.М. Тітовой бажаю багато сил, енергії, здоров’я, терпіння: витримати, вистояти і перемогти.