Державний архів Дніпропетровської області: сторінки історії

Державний архів Дніпропетровської області: сторінки історії

Місце, де зберігається історія – Державний архів Дніпропетровської області.

Архів – місце пам’яті

«Архіви, поряд із бібліотеками, музеями, словниками – є базовими інструментами історичної праці та найбільшими символічними об’єктами людської пам’яті.

П’єр Нора»

 

Державний архів Дніпропетровської області має цікаву історію свого становлення, роки глибокої і кропіткої дослідницької роботи, краєзнавчих та історико-археографічних досліджень та професійний досвід опрацювання архівних документів. За рокі свого існування він неодноразово змінював свою назву:

  • Катеринославський губернський архів (1922-1923)
  • Катеринославський губернський історичний архів (1923-1926)
  • Дніпропетровський крайовий історичний архів (1926-1932)
  • Дніпропетровський обласний історичний архів (1932-1941)
  • Державний архів Дніпропетровської області (1941-1958)
  • Дніпропетровський обласний державний архів (1958-1980)
  • Державний архів Дніпропетровської області (з 1980 р.)

Передісторія створення архіву пов’язана з іменами архієпископа Гавриїла (1781-1858) та історика А. О. Скальковського (1808-1898 рр.). Архієпископ Катеринослава Гавриїл (був архієпископом з 1828 по 1837 рр.), користуючись своїм службовим становищем разом зі своїми підлеглими розбирали церковні і монастирські архіви краю і копіювали найважливіші документи в окремі книги, частина з яких дійшла до нашого часу. Важливе місце у творчій спадщині Гавриїла займають археографічні публікації писемних джерел. Всі вони відносяться до історії Запорозької Січі. Наприклад, у додатку до «Исторической записки о Самарском монастыре» (1838) містилося 20 універсалів, наказів і ордерів представників правлячих кіл Запоріжжя за 1751-1774 рр. Цими публікаціями в українській історіографії почалася публікація комплексів джерел з історії Нової Січі. Головною працею Гавриїла стала узагальнююча історія Південної України «Очерк повествования о Новороссийском крає из оригинальных источников почерпнутый» (1857). Вона поклала початок висвітленню важливих питань історії Південної України на документальній основі.

Гавриїл мав великий вплив на іншого видатного дослідника історії краю А. О. Скальковського, з ім’ям якого пов’язана систематична дослідницька робота в архівах Катеринослава та губернії протягом другої половини 30-х років ХІХ століття. У передмові до своєї відомої праці А. Скальковський пише:

«В 1839 году, по Высочайшему повелению мне было дозволено осмотреть в Новороссийских Губерниях и Бессарабской Области, архивы присутственных мест, с тою целью, чтобы извлечь из них дела и документы, имеющие связь с политическою историею, с историею развития промышленности и сравнительною статистикою этого края, — для составления из этих актов, впоследствии времени, Исторического архива Новой России».

Тут же згадується про те, що в «обрывках архива одного, давно упраздненного, присутственного места» в Катеринославі Скальковському вдалося відшукати акти Запорозького Коша, що належали, за його думкою, до більш великого зібрання. Ця частина Запорозького архіву включала в себе документи дипломатичного, церковного, військового, судового, торгівельного, адміністративного та приватного характеру за період з 1660-х до 1775 років й стала основою відомого архівного фонду, що зберігається нині в Центральному державному історичному архіві в м. Києві.

Помітним стимулом для розвитку краєзнавчих студій стала підготовка до святкування сторіччя Катеринослава, що проводилося у місті 1887 р. В цей час сторінки преси та інші видання були сповнені історичними нарисами, окремими архівними документами, описами, що яскраво ілюстрували історію Катеринослава, Запоріжжя та всієї Південної України. До того ж, увагу громадської думки, зокрема, було звернено на незадовільне становище надзвичайно цінних архівів губернських та повітових установ, губернського правління й колишньої палати державного майна, казенної палати та державного казначейства, судових установ, класичної гімназії й духовної консисторії тощо. Були наведені численні приклади про пожежі та затоплення архівів, а також про розповсюджену тоді практику розпродажу стародавніх паперів приватним особам з архівів різних установ, яка завдавала значних втрат документам. На сторінках «Юбилейного Листка», що виходив в цей час у місті, вперше порушується питання про створення у Катеринославі вченої архівної комісії, яка була створена лише 16 березня 1903 р.

Отже, виникнення архівної комісії було обумовлене не лише розвитком науки і культури в краї, а й нагальною потребою розробки та проведення архівної реформи. Вивчаючи досвід деяких європейських країн, де була запроваджена реформа архівної справи на засадах централізованого державного управління, члени вченої архівної комісії особливу увагу приділяли розшуку, збереженню, дослідженню та публікації історичних джерел. В першому випуску «Летописи Екатеринославской Ученой Архивной Комиссии», що був опублікований у 1904 р. у статті щодо завдань комісії зазначалося, що:

«… весьма важной и серьезной обязанностью комиссии является: разбор архивных дел общественных и казенних учреждений, как губернских, так и уездных с целью выделения дел и документов, имеющих историческое значение; приведение в порядок этих дел; составление описей и издание их для облегчения лиц, специально занимающихся историческими и вообще научными исследованиями издание различных актов, документов, грамот, важных в историческом отношении и, наконец, образование губернского исторического архива…»

Незважаючи на те, що комісія проіснувала лише до 1916 року, вона зробила помітний внесок в розвиток архівної справи, вивчення архівних колекцій та видання історичних джерел. Найбільш активну пошукову та видавничу роботу в комісії виконували В. О. Біднов, О. Г. Бугумил, В. В. Данилов, Д. І. Дорошенко, В. Д. Машуков, Я. П. Новицький, В. І. Пічета, А. С. Синявський та Д. І. Яворницький. Діяльність комісії була пов’язана з Катеринославським науковим товариством, «Просвітою», в її роботі брали участь дослідники з Києва, Харкова, Одеси, Москви, було встановлено наукові контакти з товариствами з багатьох міст колишньої імперії. Виходячи з завдань комісії, катеринославські вчені найбільш ґрунтовно досліджували цінні архіви губернського правління, катеринославської духовної консисторії та Самарського Пустельно-Миколаївського монастиря. В. О. Біднов здійснив публікацію ордерів Г. О. Потьомкіна, комплексу документів з Січового архіву, знайдених в архіві губернського правління, активно вивчав документи архіву Катеринославської духовної консисторії; В. В. Данилов приділяв основну увагу родинним архівам, публікації В. Д. Машукова було присвячено церковному будівництву на Катеринославщині, Я. П. Новицький публікував документи Січового архіву за 1770-1771 рр., описи архівів повітових установ.

Однак головної мети, що ставили перед собою члени архівної комісії — створення центрального губернського архіву, — вдалося досягти тільки після революції, коли В.І.Ленін 1 червня 1918 р. підписав декрет «Про реорганізацію і централізацію архівної справи в РРФСР». Декрет оголошував документальні матеріали державних, приватних архівів та ліквідованих установ імперії власністю народу. Всі документи складали єдиний державний архівний фонд, стару замкнуту систему відомчого зберігання та використання документів було ліквідовано.

Декрет 1918 р. став основою для архівного будівництва радянської доби. При Наркомпросі УРСР у січні 1919 р. було створено Всеукраїнський комітет охорони пам’яток мистецтва та історії, у складі якого був архівний відділ. Після виходу постанови РНК УРСР від 20 квітня 1920 р. про націоналізацію архівів архівне будівництво в губернії активізується. 8 серпня 1920 р. при Катеринославському відділі народної освіти було створено губернську архівну комісію, яка мала взяти на облік архіви всіх дореволюційних установ.

1 лютого 1922 р. було створено Катеринославське архівне управління та губернський архів. Першим завідуючим губарху був призначений професор Д. І. Яворницький, який перебував на цій посаді до 16 серпня 1924 р. Спочатку в управлінні працювало 8 спеціалістів, але вже в середині 1922 р. їх залишилось тільки 3, решта покинула роботу через скрутне матеріальне становище. В перші місяці своєї діяльності співробітники зосередилися на врятуванні документів Катеринославського губернського правління та духовної консисторії, які були мало не перероблені як сировина на місцевій паперовій фабриці. Велика заслуга в цьому належала саме Дмитру Івановичу Яворницькому.

Протягом першої половини 20-х років статус губарху змінювався відповідно до переходу від однієї системи управління до іншої, і в 1926 році до Дніпропетровського окружного управління перейшли всі документи, що було зібрано губархом. Водночас після об’єднання Дніпропетровського та Павлоградського окружних архівних управлінь виникає єдиний архів, на базі якого було створено крайовий історичний архів.

В 30-ті роки архівною мережею на місцях керували архівні управління при міських радах, що було створено Дніпропетровську, Кривому Розі, а після створення у 1932 р. Дніпропетровської області створюється обласне архівне управління.

В 1932 р. було прийнято відповідну постанову про створення обласних партійних архівів. В зв’язку з цим обласному відділенню Істпарту було передано архівні матеріали партійної секції, яка існувала при обласному архіві. Так був створений партійний архів, який у липні 1936 р. був виділений із складу Істпарту та став самостійною установою, а з листопада 1939 р. облістпарт та партархів було об’єднано в єдиний обласний партійний архів.

До 1941 року Дніпропетровський крайовий історичний архів був одним з самих великих архівів в Україні — тут зберігалося майже 1 млн. справ, крім того у місті існували міський, партійний, численні відомчі архіви, у Кривому Розі — філія крайового архіву. Через погану організацію евакуації архівів в окупованому місті залишилося понад 90% документів крайового історичного архіву, понад 50 тисяч справ архіву обкому КП(б)У, міський архів теж залишився майже недоторканим. Під час окупації міста та військових дій повністю загинула найцінніша частина архівної колекції — фонди канцелярії Катеринославського губернатора, губернського правління, земських установ, канцелярії Азовського козацького війська, міської управи, фонди багатьох освітніх, релігійних, медичних установ, документи промислових підприємств, судових установ тощо за 1679-1941 р., бібліотека, а також більшість фондів післяреволюційної доби. До останнього часу ці архівні колекції вважалися безповоротно втраченими. Але пошукова робота, яка була проведена в архіві в рамках Державної Програми «Архівна та Рукописна Україніка», допомогла з’ясувати долю деяких архівних фондів, які, як виявилося, були вивезені німецькими загарбниками на Захід. 

Наприклад, у західній Польщі (м. Ратібор) було знайдено понад 10 тисяч справ колишнього партійного архіву, які було повернуто до рідних сховищ у 1946-1948 роках. Та далеко не всі архівні, бібліотечні колекції, факт вивозу яких вдалося документально підтвердити, було повернуто. Певна частина з них була розпорошена по всьому світі й зберігається зараз в архівах Росії, США, Італії (Рим) тощо. Саме цим обумовлений інтерес дніпровських архівістів до проблеми переміщених під час другої світової війни культурних цінностей, їх активна співпраця з Національною Комісією з питань повернення культурних цінностей в Україну при Кабінеті Міністрів, іншими установами.

В повоєнний період архів області, як і решта архівних установ Радянського Союзу, пройшов довгий шлях відбудови та розвитку архівної системи. Радянськими архівами був накопичений великий досвід в організації архівної справи, в теоретичному та методичному її аспектах, який потребує нашої постійної уваги, ретельного вивчення та застосування всього позитивного в сучасних умовах. Але той факт, що архіви в СРСР довгий час перебували в підпорядкуванні органів внутрішніх справ, будували свою роботу на ідеологічних засадах, залишалося головною перешкодою у нормальному розвитку архівної справи в країні, унеможливлювало об’єктивне використання ретроспективної інформації в інтересах суспільства.

Минуле як пролог  

Після проголошення незалежної Української держави завдання національної архівної служби докорінним чином змінилися. Перехід архівів колишнього КДБ та партархівів до державного зберігання, підготовка та вихід Закону «Про Національний архівний фонд і архівні установи» відкрив можливість та створив умови для подальшого розвитку архівної справи у державі та в області, зокрема.

Останнім часом колекції архіву стали не тільки більш відкритими для дослідників, але й поповнились за рахунок документів, що надійшли на зберігання у 1991 р. з колишнього партійного архіву (в кількості 542 509 справ), у 1993 р. з архіву обласного управління МВС та у 2000 р. з обласного управління СБУ (126 631 справа). За період з 1989 р. до 1995 р. було переведено зі спеціального зберігання 23 824 одиниці зберігання. На кінець 2007 року загальна кількість справ, що зберігається в держархіві області склала 6 347 фондів — 1 702 867 справ, 52 745 фото-, 439 фоно-, і 39 кінодокументів за період 1774 – 2007 рр.

Сучасність поставила перед державними архівами області багато проблем. Складна соціально-економічна обстановка, недостатнє фінансування породили труднощі із забезпеченням нормальних умов для зберігання документів, матеріально-технічного забезпечення архівів та із залученням кваліфікованих спеціалістів. Разом з тим час вносить свої корективи й в саму систему державних архівів. Закінчився процес інтеграції колишніх партійних архівів та архівів КДБ в систему державних архівів, ведеться робота з ліквідованими підприємствами, організаціями та установами, а також з недержавними структурами, що існують на нових формах власності. Не менш важливими питаннями є прийняття нормативних документів, що регламентують роботу архівних установ. Одним з основних документів є «Положення про державний архів Дніпропетровської області», який остаточно визначив місце, функції та повноваження архівів в системі державної влади. Помітну роль в удосконаленні нормативно-правової бази відіграли рекомендації Державного Комітету архівів України (ДКАУ) «Про забезпечення зберігання документів підприємств, установ і організацій, що ліквідуються» і «Типове положення про архівний підрозділ державного органу, органу місцевого самоврядування, державного підприємства, установи і організації», де було визначено нові терміни зберігання документів. З одного боку, було з’ясовано питання комплектування, а з іншого — виникла нова проблема: у зв’язку зі зменшенням термінів зберігання у районних та міських архівах вчетверо збільшилася у відомствах кількість документів, що зберігаються довше визначеного терміну.

Діяльність архіву багатопланова та різноманітна: архів області проводить систематичний відбір та прийом на державне зберігання документів від підприємств та установ області. Джерелами комплектування є органи державної влади та державного управління, організації, підприємства, науково-дослідницькі та проектні інститути, вищі учбові заклади, технікуми, громадські організації, документи особового походження та кінофотофонодокументи. Поповнення архівних фондів документами здійснюється планомірно. Останніми роками архівом прийнято на зберігання комплекс нових документів, що відображають стан промисловості, сільського господарства та культурного життя кінця 60-х – початку 80-х років. Певний інтерес представляють документи облвиконкому, обласної планової комісії, облпрокуратури, управлінь юстиції та зв’язку та ряду промислових підприємств.

Особливе значення набувають документи особового походження. Як правило, власники документів їх формуванням і систематизацією самостійно не займаються. До складу особового фонду можуть бути включені документи на папері або плівці, фотографії та наукові документи, зберігання яких потребує спеціальної методики. В архіві складено спеціальний список, що побудований за галузевим принципом. Він передбачає такі групи фондоутворювачів: керівники підприємств області, представники науки, освіти, культури, мистецтва, літератури, Герої Радянського Союзу, краєзнавці. Останнім часом тривала робота по доповненню документацією частини з 44 фондів особового походження, що зберігаються зараз в архіві. Надійшли нові документи до фонду члена-кореспондента АН СРСР О. І. Дружиніної, заслуженого діяча науки України, професора І. І. Крижановської, народної артистки СРСР Н. А. Суржиної, історика-краєзнавця І. М. Шаповала та інших.

Ефективну роботу архіву, як утримувача такого великого інформаційного комплексу, неможливо зараз уявити без сучасних інформаційних технологій. З початку 1990-х років архів став користуватися комп’ютерною технікою. На першому етапі роботи головним чином використовувалися текстові редактори, було автоматизовано бухгалтерський облік, а за пропозицією ДКАУ на базі архіву було випробувано базу даних ІЗІЗ, що підтримується та розповсюджується ЮНЕСКО. На базі цього програмного продукту було створено електронний каталог фондів архіву, який було включено до загальнодержавного. Копія цієї картотеки зберігається й використовується зараз в архіві. Також із залученням системи управління базами даних РОХРВО для архіву створено базу даних АРСМАМ для накопичення відомостей у форматах подокументної та персональної картотек, бібліотечного каталогу.

Зростаюча роль архівів у сучасному житті найбільш яскраво проявляється в галузі використання архівних документів. Зміна політичної системи, складні соціальні процеси, що відбуваються, значно підвищують потребу в ретроспективній інформації. Не слід забувати також й про те, що документи архіву є об’єктом зростаючого інтересу істориків та фахівців інших галузей.

Напружена робота з надання громадянам інформації для забезпечення їх законних прав, хоча й примусила відмовитися від багатьох інших планів, все-таки продемонструвала, що в архіві створено кваліфікований колектив, здатний вирішувати складні проблеми, поставлені сучасним життям. Головним пріоритетом у галузі використання та публікації архівних документів залишається ідеологічна неупередженість, дотримування Закону та відповідних нормативних актів, науковий підхід. 

В архіві вдалося створити досить потужний науковий потенціал, який здатний самостійно виконувати дослідницькі проєкти високого рівню. Своїм головним завданням фахівці вважають введення до наукового обігу комплексу архівних документів, що протягом довгого часу були виключені з інформаційного поля гуманітарних наук. З цією метою було підготовлено збірку документів та матеріалів з історії махновщини «Махно та махновський рух» , анотованого опису фонду Контори піклування Новоросійських іноземних поселенців. Також було проведено тематичне виявлення документів з історії національних меншин, голодомору, історії Дніпропетровщини підчас окупації 1941-1944 рр. та багато іншого.

Колекції архіву викликають інтерес не тільки вітчизняних, але й зарубіжних дослідників та наукових центрів. В цій ситуації архів, як основний утримувач документів, бере безпосередню участь в публікації, науковому описанні та інших формах використання документів. Архівісти активно беруть участь у наукових конференціях, зокрема, готують науково-довідкові видання, збірки документів тощо. Ведеться активна робота з популяризації історичних документів, для цього готуються виставки до визначних подій, теле- і радіопередачі, публікації у місцевій пресі.

Підготувала Юлія Зюлева, за матеріалами сайту 
Державного архіву Дніпропетровської області http://dp.archives.gov.ua 
Створено: 05.05.2020.
Редакція від 05.05.2020.