Скіфська пектораль як відображення сфер світобудови. Ч. 3

Середній і нижній фризи

За однією з наукових версій, золота скіфська пектораль була символом влади скіфського царя і зроблена на його замовлення. Але є один момент, про який не можна забувати це – річ магічна. Щоб вона запрацювала – її треба одягнути на шию володаря. Заради цього все це і зроблено – показати, що він неабиякого походження – у нього є спорідненість із героями минулого, його появу передрікали боги та заради його народження були принесені достатні жертви. Для того, щоб його правління було вдалим, і він мав щасливе життя. І, відповідно, поряд із ним, щоб усі були щасливі. Не заради однієї людини, а заради всіх.

Пектораль легко надягалася і прилягала до грудей і плечей її власника. Технологічно застібки на пекторалі – новий винахід і один із небагатьох прикладів того часу, коли в прикрасі використовується шарнірне з’єднання, на якому тримаються наконечники. На них ми бачимо плетінки та рослинні орнаменти. Вони типові для античного світу. І образи хижаків левів, які стоять на сторожі, щоб світ життя не змішувався зі світом смерті.

Середній і нижній фризи прикраси заповнені різними сюжетними скульптурними зображеннями технічно досконало виконаними. Жахливі сцени боротьби диких тварин нижнього ярусу плавно переводять нас до світу квітучої природи та до пташиного співу середнього ярусу.

Середній фриз – буяння природи. Він об’єднує два світи: верхній життя, а нижній – смерті рослинним орнаментом, який підсилюється великими квітками, інкрустованими блакитною емаллю, та п’ятьма скульптурками птахів.

Середній ярус дуже відрізняється від інших – тут зображені лише рослини та птахи. Дослідники вважають, що це символічне зображення Світового Древа життя, моделі світобудови, поширеної в багатьох міфологіях і релігіях індоєвропейських народів. Невидимий світ, Світове Дерево, яке в’ється квітковим орнаментом і сполучає обидва світи – Нижній і Верхній, Небо і Землю. Квіти це – символ нового народження, а спіраль – символ безсмертя і вічного руху життя.

У центрі розміщено розлогий кущ із великим зубчастим листям, від якого в обидва боки до кінця ярусу тягнуться хвилясті паростки аканфа з великими закрученими спіраллю дротяними вусиками. Іноді вони подвійні, іноді поодинокі. Крім них від стебла відходять лапаті п’яти-дев’ятипелюсткові пальметки і дзвоникоподібні квітки на довгих вигнутих ніжках з тонкого круглого дроту. Існує думка, що у цьому квітковому орнаменті зашифрований рецепт скіфського цілющого бальзаму з коренів і квітів.

Фантазія художника, воістину, не знає меж. Складні завитки, пальметки та пишне листя рослин урізноманітнюють вдало розміщені квіти. Пелюстки деяких із них мають сліди блакитної емалі. Таким чином, усе це дивне квітосплетіння мало колись жовтий і блакитний відтінки! Серед цього орнаменту вміщено п’ять литих скульптурок птахів роду соколиних. Усе разом створює настрій достатку і благополуччя, райської тиші та вранішнього спокою.

Середній ярус – це територія богів, які гарантують нескінченність життя завдяки енергії народження та смерті. Щоб так і відбувалося, підказує пектораль, сповнена міфічних і філософських смислів, у людей має бути такий правитель, який надягає цей атрибут влади, предмет царської гідності та бере на себе відповідальність за людей.

На жаль, не всі деталі рослинного орнаменту збереглися, тому первинна ідея сприймається нами не до кінця.

Нижній фриз пекторалі загалом втілює концепцію смерті, виражену у сценах шматування, боротьби, нападу, погоні. Це метафоричне позначення смерті в ім’я народження, а сцени шматування є своєрідними образотворчими еквівалентами жертвопринесення заради підтримання актуального світового порядку. Тут зображені різні тварини: собаки, кабани і навіть комахи, про яких трохи пізніше. Також можна побачити традиційну для скіфів сцену мук: міфічні хижаки нападають на коня. Якщо в правій частині фризу тварина ще чинить опір, то в лівій уже змирилася. Це може бути символічним відображенням чергування дня та ночі, яка його «пожирає». Але можливі й інші пояснення.

Жертовні тварини, зображені на пекторалі, – коні, кабан, олень – були такими і в скіфських обрядах. Про це свідчать залишки поминальної тризни, знайдені археологами у рові, що оточував Товсту Могилу по колу.

У центрі нижнього ярусу тричі повторюється сцена нападу двох грифонів на коня. Центральна сцена відображає цілковиту перемогу грифонів. Вона – апофеоз смерті: кінь уже мертвий, його доля вирішена. У сцені, розташованій ліворуч від центральної, грифони вже повалили коня, проте він ще живий. А ось розташований праворуч кінь не тільки стоїть на ногах, а й намагається боротися за своє життя, кусаючи грифона, який атакує спереду, за лапу. Це картини боротьби, в яких торжество смерті не викликає сумнівів, однак ця мить в кожній наступній сцені все більше віддаляється порівняно із центральною.

Далі бачимо симетрично розміщені сцени нападу лева і пантери на кабана, поруч – пантера нападає на оленя. Ці картини також не рівнозначні. Доля оленя фактично вже вирішена, пантера вчепилася смертельною хваткою йому в горло.  Кабан зображений із витягнутою лівою задньою ногою, що також є ознакою загиблої тварини, проте він ще здатний вирватись з лап лева, а пантера, яка стоїть перед ним, лише готується до стрибка.

Відразу за сценами нападу розміщено симетричні сцени переслідування, де собака женеться за зайцем. За твердженнями скіфологів, у цьому ярусі, де панує смерть, ллється кров і правлять хижаки, описуються події, які, здавалося б, людина не сприймає емоційно та відкидає як чужі. Але, якщо уважно придивитися, в цих трагічних сценах можна побачити щасливий кінець.

Таким чином відтворено чітку смислову лінію: шматування – боротьба – напад – погоня. З кожною сценою, розташованою послідовно від центру до периферії, смерть хоча б на крок, але відступає, напруга зменшується. Тобто, спостерігається динаміка від апофеозу смерті до боротьби за життя і до відступу смерті та, врешті-решт, до перемоги життя. Це видно по кінцевій сцені, де заєць тікає від хижака у протилежний бік, розриваючи коло смерті. А ще далі – двоє коней, пара – це історія про продовження життя, його протистояння смерті та безперервності буття.

Наскільки по-різному можна інтерпретувати зображення на пекторалі та навіть ідентифікувати його. Якщо поглянути на нижній фриз, то на його краях – праворуч і ліворуч – «сховалися» по дві комахи. Є думка, що це шлюбна пара коників. Проте є й така версія, що комахи скоріше схожі на сарану, яка мала важливий вплив на життя скіфів. Коники ж такого значення не мали. Ось у таких комахах на нижньому ярусі скіфської золотої пекторалі з кургану Товста Могила позначається перехід теми логічного завершення. Це вони своїм співом проголошують торжество життя і перемогу над смертю, співають шлюбну пісню, наповнюючи світ торжеством життя.

Загалом сюжети в обох ярусах створюють картину від народження до смерті, і навпаки – від смерті до продовження життя. Так, за мудрим уявленням скіфів, життя і смерть йдуть по колу, переходять одне в одне. І, як розповідає пектораль, запорукою продовження життя та існування Всесвіту є баланс цих двох речей.

Приклад пекторалі доводить, що випадкових деталей у давніх витворах мистецтва не існує. Кожен елемент зумовлений іншими, тому всі їх треба розглядати сукупно. Кожна деталь пов’язана – і все разом дає гармонійне пояснення, надихає, що, можливо, так воно і було. Лише тоді стає зрозумілою загальна картина.

Скіфській золотій пекторалі присвячено безліч наукових статей, а її дослідження триває. І, безумовно, філософські глибини її такі, що кожне нове покоління вбачатиме в її сюжетах нові смисли, проводити нові паралелі та не тільки пізнавати минуле, а й краще усвідомлювати сьогодення. Але, можна сказати напевне, що це послання у віки із закликом любити життя і свою рідну землю.