Вдаримо Коцюбинським по куркулю! Історія театру

Вдаримо Коцюбинським по куркулю! Історія театру

Україна, Дніпропетровська область

Дніпропетровський театр імені Коцюбинського працював на… хлібозаготівлях і агітував за створення колгоспів, висміював в викривав куркулів.

Вдаримо Коцюбинським по куркулю!
Історія театру імені Коцюбинського у Дніпрі

В історії театральної Січеславщини існував театр імені Коцюбинського, про який ніхто не знає і не пам’ятає… Тим часом, такий був. Покликала його до життя… колективізація. Театрів з іменем Коцюбинського в Україні існувало обмаль і чомусь усі вони були колгоспні, тому про це й варто розповісти окремо. Робсельтеатр імені Коцюбинського (так він називався) організовано на Криворіжжі в лютому 1930 року. Перша його вистава була – «Диктатура» Івана Микитенка. А вже від 15 вересня 1930 року театр працював як дніпропетровський. З Дніпра його і послали на… хлібозаготівлі! Пробачте, що у нас забагато трьох крапок. Але театр і хлібозаготівлі так важко поєднуються в нашій свідомості. Відтак і рясніє цим розділовим знаком… Бо ж компартія безбожно використовувала акторів на ідеологічному полі – на хлібозаготівлях, у створенні колгоспів, у розкуркуленні та висміюванні, викритті куркулів – так партія називала самодостатніх і опозиційних до неї заможних українських селян.

Отже, у вересні 1930-го театр ім. Мих. Коцюбинського вирушає по окрузі. Дніпропетровську область буде створено ген пізніше – 1932-го, в розпалі голодомору. Тому не забуваймо: кожні роковини створення нашої області – це роковини голодомору 1932–33…

Мандрівний театр три місяці обслуговував Дніпропетровщину. За цей час об’їхав 59 населених пунктів. «працюючи головно на хлібозаготівлях у районах проривів на цьому фронті», – писала 12 грудня 1930 року обласна газета «Зоря».

Уривок із публікації в газеті «Зоря». Надано автором

«Давши 70 вистав по селах, провадячи масово-роз’яснювальну роботу коло хлібозаготівель, театр чимало сприяв успішному перебігу цієї кампанії і ліквідації проривів. Про це найкраще свідчать червоні валки з хлібом, організовані в багатьох селах після роботи театру», – читаємо в газетному звіті.

Автор замітки сховався під криптонімом «Н. Л-ів». Під цим прозорим підписом легко читалося прізвище тодішнього талановитого театрального критика газети Н. Лебедіва. Проте йому, напевне, не хотілося підписуватися повним іменем під заміткою про театр-агітку.

Репертуар театру

Які ж вистави йшли в репертуарі Дніпропетровського робітничо-селянського театру ім. Коцюбинського? Ось їхні назви: «Диктатура» (1929) Івана Микитенка, «Вантаж» (1930) Ярослава Галана, «Підземна Галичина» (1925) Мирослава Ірчана, «Степ чекає» («Напередодні», 1930) Володимира Суходольського. Всі п’єси, як бачимо, написані в 1925–1930 роках.

Наприкінці 1930-го театр працював над п’єсою за твором свого патрона Михайла Коцюбинського «Фата моргана», яку приурочили до 25-річного ювілею революції 1905 року. Готував виставу режисер Рубін, оформлення – художника Мірлаха. Після хлібозаготівельної кампанії театр кинуто на нову кампанію. Він мав за наказом партії разом з іншими театрами обслужити клуби та приміські села під час «перевиборної кампанії». Для цієї кампанії театр підготував відповідну п’єсу з чудовою назвою «Кодло» дніпропетровського драматурга, вуспівця т. Переяславця. «Вуспівець» означало, що він є член ВУСПу – Всеукраїнської спілки пролетарських письменників. Товариш Переяславець ніякого сліду в драматургії не залишив, а ось своїм «Кодлом» устиг наслідити.

Після перевиборчої кампанії 1930–31 років театр імені Коцюбинського мав працювати в місті аж до весняної посівної 1931 року, обслуговуючи робітничого глядача. «Перебування його в Дніпропетровському, – зазначала «Зоря», – матиме особливе значення для клюбів, які не завжди можуть витратити великі гроші на запрошення до себе якоїсь трупи: цей театр братиме за виставу 150–250 карб., тобто дешевше ніж часто коштує влаштування концертів, які по клюбах досить таки набридли».

Актори театру

Театр ім. Коцюбинського дбав і про підвищення кваліфікації актора. Користуючись із перебування у місті на початку зими 1930 року, театр організував у себе семінар підвищення кваліфікації. За лекторів було запрошено режисерів Терентьєва, Юхименка та Рубіна. Усі вони зазнали репресій.

Учень талановитого режисера-новатора Леся Курбаса Іван Якович Юхименко (1892–1943) – режисер Дніпропетровського українського театру ім. Т. Шевченка в 1928–30, потім працюватиме в Одесі, Харкові, Чернівцях. Стане заслуженим артистом УРСР (1935), репресований, помре в Казані.

А Терентьєв – це суперталановитий уродженець Павлограда Ігор Герасимович Терентьєв (1892–1937), російський поет, художник, театральний режисер, представник авангарду першої третини ХХ століття. Творець Українського молодіжного театру в Дніпропетровську, учень Всеволода Мейерхольда. Навесні 1929 року Ігор Терентьєв поставив на сцені театру ім. Шевченка в Дніпропетровську виставу «Постріл» Олександра Безименського. Театральний критик Н. Лебедів писав про акторів у цій виставі: «наче вони не ті стали. Зовсім нова манера гри, небачена в них навальність дії, експресивність. Усе це робить «Постріл» найцікавішою з театрального погляду виставою сезону 1929/30 року». (Н. Лебедів. «Постріл» у Шевченківців // Зоря.– 1929.– 20 квітня).

Ігор Терентьєв//  https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%BD%D1%82%D1%8C%D1%94%D0%B2_%D0%86%D0%B3%D0%BE%D1%80_%D0%93%D0%B5%D1%80%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87#/media/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:Igor_Terentiev.jpgАнтон Хорошун. Надано автором

Правда, у щоденнику народного артиста України Антона Хорошуна, вихованого на традиціях реалізму, зазначалося інше: «Друга вистава, знаменита своїм повторенням, це була п’єса Безименського «Постріл», де мені довелося грати директора трампарку Пришлєцова. Над цією виставою експериментував і калічив пєсу такий режисер – Ігор Терентьєв. Тут все було аби не так, як у нормальних людей, і слово навиворіт, і сущність п’єси перетворювалась в якусь протилежність. Єдиним словом, це було, звісно, шкідливо. Оформлення то – це дійсно було світопредставлення. Був зроблений величезний щит, електричний, на всю сцену, в який було вмонтовано три тисячі електроламп, щоб пускати в певні моменти дії світлові зайчики. Мені пощастило у цій виставі уникнути остаточного каліцтва…»

За іронією долі режисер Ігор Терентьєв був син полковника Герасима Львовича Терентьєва (1864–1922), який, окрім Катеринославського, в різний час стояв на чолі Харківського, Орловського та Казанського губернських жандармських управлінь! Батько помер після 1922 року на еміграції, а сина репресовано в СРСР. Заарештований вперше 1931 року в Дніпропетровську. Звертаючись до слідчого, Ігор Герасимович наголошував: «Я не стану разбираться в твоей психологии, а в моей ты не разберешься никогда. Ты никогда не поймешь, как это я подал заявление о приеме в партию именно в том городе, где все знали моего отца жандармского полковника Герасима Терентьева, да еще указал в анкете, что я – его сын. Ты и не догадаешься, что я ждал этой минуты всю жизнь…»

Засуджений на п’ять років Ігор Терентьєв відбував строк на Біломорканалі , звільнений достроково в 1934 -му. Приїхав до Москви. Намагався, але не зміг влаштуватися на роботу в театрі. Почав знімати фільм «Повстання каменів» про події громадянської війни в Керчі , але роботу завершити не зміг. Терентьєва запросили з агітбригадою за вільним наймом на канал «Москва-Волга ». На будівництво каналу приїжджав М. Горький , агітбригаду Терентьєва фотографував О. Родченко . У травні 1937 -го Терентьєва заарештували повторно. Розстріляли в Бутирській в’язниці в Москві.

Нібито доля талановитого режисера Ігоря Терентьєва не має прямого відношення до нашої теми. Але вона відбиває епоху, в якій опинився наш театр. Повернувшись із хлібозаготівель на селі, театр імені Коцюбинського 12 грудня 1930 року розпочав свою роботу в клубі залізничників у Дніпрі виставою «Віддай партквиток» за п’єсою Юрія Мокрієва. «Віддай партквиток», або «Реп’яхи» – то була перша п’єса Юрія Мокрієва (1901–1991), який тоді працював художником при заводському клубі київського «Арсеналу». Там він оформляв вистави заводського драмгуртка і сам брав у них участь. Тут і створив свою першу виставу.

Подальша доля

Про подальшу долю Дніпропетровського, по суті пересувного, театру імені М. Коцюбинського нічого певного не відомо. То був час стрімких реорганізацій, тож театр напевне довго не проіснував. Цікаво, що у жовтні 1933 року виникає нинішній театр ім. Коцюбинського в Ніжині на Чернігівщині (теж був пересувний), який існує по цей час. 1934 року виник і Київський пересувний колгоспний театр імені Коцюбинського. Але його вік виявився короткий. Натомість потяг називати колгоспні театри іменем Коцюбинського можна пояснити лише тим, що ім’я популярного письменника на думку партійних працівників мало підкупити українського селянина і прихилити до колгоспів.

 

Титульне фото: Клуб залізничників, де в 1930
році йшли вистави театру ім. Коцюбинського.

 

Микола Чабан
Створено: 09.06.2022
Редакція від 10.06.2022