Дмитро Грибок. Пензель Майстра

Художник Дмитро Костянтинович
Грибок – талановитий живописець та
графік, майстер широкого творчого
діапазону…

Ольга Валенська

Дивлячись на фотопортрети цієї людини, відчуваєш його світлу душу, небайдужість до проблем суспільства, цікавість до оточуючого світу, жагу до життя. Ця людина – відомий на Криворіжжі та далеко за його межами митець – Дмитро Грибок, який жив, писав прекрасні картини та пішов у засвіти в Кривому Розі.

Народився Дмитро Костянтинович Грибок 1 травня 1931 року в селі Олександродар (Рахманове) Криворізького району. В юності захоплювався спортом – боксом, плаванням, велоспортом, альпінізмом. Багато читав, особливо подобались історичні книжки та з образотворчого мистецтва. Першу мистецьку освіту здобуває у Криворізькому ремісничо-мистецькому училищі, після закінчення якого в 1949 році переїжджає до Кисловодська, де займається настінним розписом. За високий професіоналізм був запрошений до міст Сухумі, Сочі, Гагри для оформлення санаторіїв «Челюскінці», «Гагрипш» та інші.

Пізніше була служба на флоті, якій віддав шість років життя. Плавав на знаменитому на той час крейсері «Орджонікідзе». Крім флотських обов’язків займався оформленням судової стіннівки. Особливо йому вдавалися шаржі. Під час служби довелося майбутньому художникові познайомитися з тодішнім керівником держави (і, навіть, побувати в його обіймах) Микитою Хрущовим, який прямував крейсером на церемонію коронації королеви Великої Британії Єлизавети ІІ.Після флоту Дмитро Грибок вступив на навчання в Ленінградський інститут живопису, скульптури та архітектури ім. І.Ю. Рєпіна, який свого часу (тоді він мав назву Імператорської академії мистецтв) закінчив Тарас Григорович Шевченко. Навчався у видатних художників Євсея Мойсеєнко, Леоніда Худякова, Петра Фоміна, Михайла Копейкіна. До речі, Дмитрові Костянтиновичу пощастило в підвалі академії знайти старовинний зламаний офортний верстат, який виявився саме тим, на якому друкував серію малюнків «Мальовнича Україна» Тарас Шевченко. Пізніше, вже знаний художник Грибок, подарував його Національному музею Тараса Григоровича Шевченка. Як зазначає в своїй статті криворізька журналістка Євгенія Борщова, з якою художник приятелював багато років, дарунок Дмитра Костянтиновича став подією в культурному житті країни: «Передача історичної цінності видалась доволі урочистою. В УНІАН зібралися шевченкознавці, діячі культури та мистецтва. Щасливий від такого придбання, Сергій Гальченко, директор Національного музею Тараса Шевченка, на прес-конференції з нагоди передачі верстата сказав: «…Тепер у нас є можливість зробити чудові відбитки з оригіналів офортних дощок Шевченка…». Шевченкознавці щиро дякували Дмитру Грибку…».

«Художник Дмитро Грибок належить до особливо обдарованих, щедрих і доброзичливих людей. Як кращий учень художника зі світовим ім’ям, педагога, академіка, лауреата державних премій Овсія Мойсеєнка, він, творчо переосмисливши і перехопивши естафету свого вчителя, зумів не лише сягнути вершин художньої майстерності, але й глибоко пізнати життя, наповнити його змістом і своїми мистецькими роботами, правдою життя», – так відгукнулися про художника Г. Булах, В. Лопата, Б. Олійник, П. Мовчан, Є. Пронюк.

Після завершення навчання в академії в 1964 році Дмитро Грибок повертається до Кривого Рогу. Енергійна, непосидюча натура, активна життєва позиція змушують перебувати його в самісінькій гущі подій, що відбуваються як в Україні так і за кордоном. Отримавши звістку про проголошення незалежності України, Дмитро Грибок, перебуваючи в Каліфорнії (США), невідкладно перелетів до Вашингтона аби разом з українською діаспорою взяти участь у мітингу, що відбувався в Лафаєт-парку біля Білого дому.

Серед його знайомих – президенти, політичні лідери, керівники релігійних конфесій, воєначальники, найвідоміші бізнесмени. Враження від спілкування виливаються в картини – «Биківня», «Партнерство заради миру» – портрети військовоначальників інтернаціональних військових навчань «Сі-бриз» чи провідних діячів культури України – Ліни Костенко, Івана Дзюби, Миколи Вінграновського, портретний ряд видатних діячів Кривбасу, представників різних релігійних конфесій України. Спілкуючись з багатьма відомими людьми, художник намагався «зрозуміти ту «свою правду», яка є у кожного, залежно від того, де той народився, як і ким виховувався, чий вплив відчував і якими були обставини його власного життя, так чи інакше нерозривно пов’язаного з історією батьківщини».

З 1970 року Дмитро Грибок – член Спілки художників СРСР, з набуттям Україною незалежності – Національної спілки художників України.

«…[живопис Дмитра Грибка] – спроба зрозуміти щось важливе у цьому справді прекрасному і божевільному світі, в якому випало жити нам і в якому будуть жити наші діти», – зазначила Євгенія Борщова.

Талант художника дозволяв успішно працювати в різних жанрах. Найбільший інтерес Д.К. Грибок виявляв до історичного жанру з його різноманіттям і динамізмом подій, яскравими героїчними фігурами. Після експедиції шляхом чорноморських козаків створив мальовничий диптих «Козацька доля» та серію офортів. Візит до України Папи Римського Іоанна ІІ та проведений ним молебень на місці загибелі тисяч замордованих, розстріляних «ворогів народу» підштовхнув Дмитра Костянтиновича на створення композиції в п’яти частинах «Трагедія Биківні». В якому б музеї не демонструвалась картина, вона завжди привертала увагу відвідувачів, адже криворізький художник «писав цю картину кров’ю свого серця». Журналістка Євгенія Борщова описує сюжет катрини: «У композиції тут використаний мотив хреста, розп’яття. Знаково зображено табірний колючий дріт, який таки буде розрубаний… Внизу – купа людських черепів та кісток. А на тлі блакитного неба, над усім тим, ширяють не ворони, – янголи. Невагомі, крилаті. Тут теж своя символіка… А в центрі картини – врізка, яка за обрисом нагадує форму будинку. Тут уже – символи сьогодення. Наш нинішній спільний дім. Людські постаті. Не натовп, не просто юрба – народ. І, по всьому, це народ, який усвідомлює: пам’ять про минуле, у тому числі й про трагічне минуле, яке випало пережити багатьом, – має бути вічною». За клопотанням Київського товариства політв’язнів та жертв репресій саме картина Дмитра Грибка «Биківня» виставлялася в картинній галереї «Духовна спадщина» на Хрещатику в Києві.

За багаторічне творче життя Дмитро Костянтинович створив картини в різних жанрах: історичні та сюжетні композиції, портрети, пейзажі, натюрморти. Митець тяжів до масштабного живопису зі скрупульозністю зображуючи деталі. Монументальні полотна Дмитра Грибка, які стали віхами в українському живописі, присвячені знаковим історичним подіям – «Віче», «Трагедія і милосердя», «Голодомор-33», триптих «На шляху до перемоги».

Особливу сторінку творчості художника становлять твори, присвячені улюбленому поетові та художнику Тарасові Шевченку. На картині «Шевченко друкує офорти для «Мальовничої України» художник зобразив саме той офортий верстат, який в студентські роки віднайшов у академічних сховищах.

Одним із улюблених жанрів майстра був натюрморт, який проявляв його всеосяжну життєлюбність, віртуозне володіння технікою, палітрою кольорів і напівтонів. Його картини випромінювали любов до природи, зачаровуючи глядача майже фізичним відчуттям смаку стиглих плодів, аромату трав і квітів. «…здається, кращих натюрмортів, ніж Дмитро Грибок, у Кривому Розі ніхто не писав. Вони настільки неперевершені і в композиційному, і в колористичному плані!», – свідчить Микола Крамаренко.

Любов’ю до батьківщини просякнуті пейзажні полотна Дмитра Грибка. Вже в поважному віці створив оригінальний ряд криворізьких пейжажів – «елегія при зображенні рідних краєвидів, насичене, проте ніжне, сонячне різнобарв’я».

Батько художника Костянтин Федорович був одним із перших будівничих металургійного заводу «Криворіжсталь». Можливо, саме тому тема людини праці та, зокрема, працівників причетних до народження та діяльності «Криворіжсталі» в творчості митця втілилася в безліч картин, які нині зберігаються в музеях, галереях і особистих колекціях. Триптихи «Оздоблювальниці», «Індустріалізація», «Будівництво першої доменної», картини «Молодіжна вахта», «Грабарі», «Прометей Кривбасу», «Вогні Кривбасу», «Будівництво 8-ї домни «Криворіжсталі», «Закладка ДП-9», «Шахтар», «Будівництво ПівнГЗК», галерея портретів – невелика частка доробку Дмитра Костянтиновича Грибка. «Якийсь час у мене була навіть невелика майстерня в побутівці мартенівського цеху, – згадував Дмитро Костянтинович. – Я писав виробничі пейзажі «Криворіжсталі», портрети людей. З багатьма знайомився досить близько, тому пам’ятав як їх зовнішні риси, так й особливості долі, цікаві властивості особистості та характеру».

Роботи Дмитра Костянтиновича Грибка зберігаються в багатьох музеях і картинних галереях не тільки України, але й інших країн – Канади, Сполучених Штатів Америки, Венесуели, Великої Британії, Мексики, Куби, країн Балтії. Його картини прикрашають бібліотечну галерею ім. Мартіна Лютера Кінга в США, зберігаються у фондах «Українського народного дому» в Нью-Йорці та в Музеї українського мистецтва у Вашингтоні, Сан-Франциско, Лос-Анджелесі, Санто-Фе, в багатьох українських церквах Німеччини, США, Болгарії, Данії, Норвегії.

Дмитро Костянтинович Грибок був учасником багатьох мистецьких виставок обласного, всеукраїнського та всесоюзного значення від 1964 року. Персональні виставки проводилися в Кривому Розі, Дніпропетровську (1982), Києві, Львові, Москві, США (1991). Роботи криворізького художника експонувалися у виставкових залах Національного музею Тараса Шевченка, Спілки художників України.

«У мене творчий принцип: випробуй на собі те, що хочеш зобразити, і аж тоді берись за пензля», – казав художник.

Мистецтво не єдине що займало думки митця, переймався він станом довкілля – був активним учасником руху «зелених», на запрошення організації відвідував Сполучені Штати Америки. Хвилювали художника й інші проблеми сучасності – був учасником маршів миру, брав участь у Всесвітньому конгресі українців, відвідував зону страшного землетрусу в Спітаку (Вірменія). Дмитро Грибок був затятим мандрівником – побував у Молдові, Узбекистані, Казахстані, на Кубі, в Німеччині, Данії, Польщі, Норвегії, Швеції, рік мешкав у США. В 2002 році, у сімдесятирічному віці, з гуртом моряків пройшов на відтвореній козацькій чайці «Богун» матросом-гребцем виснажливим морським шляхом у 1500 кілометрів по Дніпру, Чорному морю аж до Кубані. Враження від побаченого народжували нові сюжети для картин – Золоті Ворота в Сан-Франциско, озеро Іссик-Куль, унікальне село Вілкове, мавзолей в Бухарі. Як художник-баталіст написав серію картин про морські походи запорозьких козаків.

Дмитро Костянтинович Грибок був не лише талановитим художником, але й глибокою особистістю та цікавим співрозмовником, що цікавився історією, філософією, психологією людських стосунків і вчинків. Він казав: «І взагалі з літами все більше в мені терпимості і прагнення зрозуміти. Я далекий від того, щоб вішати на когось звинувачувальні ярлики і вважав би за щастя, аби і мене розуміли».

Незважаючи на надзвичайну працелюбність та колосальну кількість створених робіт Майстер не нажив великих статків. На схилі літ світла людина і талановитий художник жив самотньо в скромній оселі на вулиці Пушкіна (нині – Гірничих інженерів) в Кривому Розі. На жаль, доля забрала у нього й найдорожче – можливість творити через травму руки. Він прилучився до церкви та, як зазначає криворізький журналіст Микола Крамаренко, «…став абсолютно іншою людиною: сумирним, розважливим і філософським, хоча замолоду був йоржистим, колючим, борцем із несправедливістю. Частенько міг і сам-один мітингувати за свободу». До 60-річчя творчої діяльності митця у духовно-просвітницькому центрі при храмі Різдва Пресвятої Богородиці відбулася виставка живописних робіт Дмитра Костянтиновича. Єпископ Криворізький і Нікопольський Єфрем у привітальному слові назвав його довгий творчий шлях духовною симфонією та побажав «щоб Всемилостивий і далі відкривав художнику таємниці буття, а той – нехай талановито ділиться ними з ближніми, втілюючи одкровення пензлем на полотні».

За багаторічну мистецьку діяльність Дмитро Грибок був нагороджений Голубим хрестом, почесною відзнакою від Міністерства культури і мистецтва України, Пам’ятним знаком із зображенням Архангела Михайла від київського міського голови, Почесним дипломом від Міжнародного благодійного фонду «Духовна спадщина», Почесним знаком «За заслуги перед містом».

Помер видатний криворізький художник 8 квітня 2012 року. Місцем останнього спочинку стала рідна Рахманівка.