«Дублер починає діяти». Фільми, які знімали у Дніпрі

У 1980-ті роки «кіношники» відкрили для себе та вподобали наше місто для натурних зйомок, і творчі групи з провідних кіностудій стали приїздити до нас все частіше. До прикладу, у 1983 році тут було відзнято три картини, дві дитячі – «Ранок без відміток», «Вітя Глушаков – друг апачів» (докладніше читати за посиланням: https://www.dnipro.libr.dp.ua/kinomistetstvo) та «Дублер починає діяти», про який і піде розповідь.

Спочатку про дніпровські локації, які увійшли до фільму, та який вигляд мало місто у ті роки – бо саме це може зацікавити нас, дніпрян. Насамперед, на екрані з’являється житловий масив «Перемога» з новобудовами та мальовничою панорамою на водойму величної ріки. Наша «Набережна», готель «Дніпропетровськ», гуртожиток артистів цирку, старий міст. До кадру потрапило тодішнє кафе «Вогні цирку» (згодом тут працювало казино «Білий рояль»), нині приміщення стоїть пусткою. Сцени відпочинку було відзнято на одній із баз відпочинку («Дубки»?) у Новомосковському районі (нині Самарівський район).

Багато сцен знімали навколо і в приміщеннях Дніпропетровського Радіозаводу (згодом концерн «Весна», вулиця Ленінградська, 68, нині – Ярослава Мудрого), добре видно центральну прохідну, робітничі цехи з конвеєром, виставковий павільйон на Лівому березі. До слова, у ті роки підприємство вважалось одним із флагманів електронної промисловості Радянського Союзу: у різні часи завод випускав лампові радіоприймачі («Рекорд», «Дніпро-52», «Дніпропетровськ»), радіоли («Промінь», «Чайка», «Мрія»), транзисторні приймачі («Спорт», «Геолог», «Ластівка») та чорно-білі та кольорові телевізори «Весна» («Весна-302», «Весна-304», «Весна-М»). Товари користувались попитом не тільки на теренах Союзу, але й експортувалися до багатьох країн світу.

Можливо, саме через це кінематографісти й обрали наш завод, бо, за сценарієм виробничої драми, події розгортаються в СРСР у колективі великого передового підприємства на початку 1980-х років. З дозволу міністерства на заводі почали експеримент, під час якого керівні пости на один місяць зайняли молоді фахівці. Справжні керівники вирушили у відпустку. Перед тим, як покинути своє крісло, директор заводу наставляє свого молодого колегу: «Не пхай руку в працюючий механізм». Тим часом на заводі накопичилося безліч проблем. І «дублери» починають діяти, свіжим оком помічаючи щось, до чого притерпілися, з чим часом примирились їхні попередники. Вони вимагають зупинки одного з цехів і проведення капітального ремонту. Старе керівництво не наважувалося на такі жорсткі заходи. Позбавлені комплексів «дублери» зупиняють роботу цеху і ставлять під загрозу виконання плану. Старі посадовці, побоюючись катастрофи, переривають відпустку і повертаються назад, намагаючись зупинити експеримент. Однак «дублер» директора Борис Костін твердо стоїть на своєму і його підтримують місцеві партійні органи. «Розпочаті зміни необхідно закінчити, люди повинні зрозуміти те, що далі так працювати не можна».

Ну і звичайно, у фільмі не обійшлося без ліричної лінії, інакше напевно, історія була б пріснуватою. Зворушливий вигляд мають сцени, де енергійний і зухвалий «новий директор» Костін безпорадно ніяковіє перед молодою технологінею Хейлі, яка йому дуже сподобалась.

Над кінокартиною працювала творча команда «Ленфільму» на чолі з режисером Ернестом Ясаном, сценаристами Валентином Черних і Петром Корякіним, оператором Володимиром Бурикіним. Саундтрек фільму створив композитор Вадим Биберган.

Слід зазначити добре підібраний акторський склад, серед яких були і зірки радянського кіно, як то Михайло Глузький (Цибін) і Ігор Горбачов (Паршин). У фільмі також брали участь ще молоді талановиті Борис Плотников (Костін), який у майбутньому зіграє лікаря Борменталя («Собаче серце»), Наталія Данилова (Ольга), яка стала відомою за роллю сержанта Синичкиної («Місце зустрічі змінити не можна»), Ольга Волкова (Лідія Іванівна), виконавиця характерних ролей у фільмах Ельдара Рязанова («Забута мелодія для флейти», «Небеса обітовані»), Іван Краско (Селін), учасник численних телесеріалів 90-х років. На жаль, українські актори до роботи над стрічкою залучені не були. Лише роль Галини Сироїжкіної, дублера майстра, дісталась актрисі Людмилі Шевель, яка народилась в Києві та закінчила Київський театральний інститут ім. Карпенка-Карого. Подальше творче й особисте життя актриси пов’язане з Ленінградом (Санкт-Петербургом).

Фільм викликав бурхливу дискусію у пресі. До прикладу, у газеті «Радянська культура» обговоренню було присвячено дев’ять публікацій (березень-квітень 1984). Були й критичні зауваження та схвальні відгуки, але більшість авторів схилялась до думки, що фільм цікавий, злободенний, що потрібні нові, ефективніші форми управління підприємством, але ж налагоджену систему краще не чіпати.

Того ж року на XVII Всесоюзному кінофестивалі, який відбувся в Києві, фільм «Дублер починає діяти» отримав диплом і спеціальний приз від журі форуму.

Незважаючи на те, що стрічку було знято у «кращих» традиціях творів виробничої тематики, фільм глядачам сподобався. На екрані відбувались неймовірні але цікаві і для багатьох омріяні події: колектив сам обирає керівника, молоді сміливі люди виявляють ініціативу, беруть на себе відповідальність, вони не байдужі до стану і перспектив розвитку підприємства, не хочуть миритись з неробами, «несунами», тощо. Напевно, суспільство жадало змін, сподіваючись на краще. Попереду наступав 1985 рік і «дух» перебудови вже носився в повітрі…

На той час проблеми, підняті у картині, були актуальними і такими, що хвилювали населення, але, ймовірно, сучасним глядачам їх не зрозуміти. Але то є історія кіно, історії людей, їхніх надій і прагнень, а ще це кілька цікавих кадрів до кінолітопису нашого краю.