Анатолій  Довженко: неповторність творчого буття

Довженко Анатолій Іванович

Україна, Дніпропетровська область

  • 1 жовтня 1932 – 7 січня 1991 |
  • Місце народження: м. Дніпро |
  • Український художник. Член Спілки художників України (1961–1991).

Художник слова, ліній та кольору, майстер реалістичного напрямку збагатив український живопис оригінальною лексикою та глибинною образністю.

Він народився художником

Всякий портрет, написаний з любов'ю, – це, по суті, 
портрет самого художника, а не того, хто йому позував. 
Не його, а самого себе розкриває на полотні художник.

Оскар Уайльд

Анатолій Довженко народився 1 жовтня 1932 року у Дніпропетровську в родині художника. Малювати хлопчик почав у колі сім’ї, вечорами полюбляв сідати за стіл та переносити на білий аркуш паперу все, що побачив за день. Саме батьки навчили маленького Анатолія бачити й розуміти красу навколишнього світу, спостерігати, споглядати, відчувати. Хлопчик зростав серед творчої атмосфери, тож у нього не було пошуків ніякої іншої професії окрім художника.

Спочатку він вступив вчитися до Дніпропетровського художнього училища, а потім – до Київського художнього інституту на живописне відділення. Отримавши професійну освіту, художник вирушив до Рівненської дитячої художньої школи. Працюючи викладачем образотворчого мистецтва, Анатолій використовував оригінальну авторську програму з живопису, намагався допомогти кожній талановитій дитині реалізувати свій творчий потенціал. Майже рік працював художник у навчальному закладі, де на кожному занятті звертався до глибоких коренів народної творчості, пройнятих національним духом.

Згодом на прохання Олексія Сидорова, який активно опікувався творчим життям у Вінниці, подружжя Анатолія та Ірини Довженків переїхали з Рівного до нового міста. Саме з 1969 року до Вінниці запрошували з інших регіонів талановитих митців, які вже були членами Спілки художників України. Річ у тому, що за правилами того часу, для створення обласної організації потрібно було зібрати не менше 10 осіб, які б уже були членами Спілки художників України. Тож родина Довженка та інші професійні художники і мистецтвознавці стали первинним ядром Вінницької обласної організації Спілки художників України. Анатолій Довженко став активним учасником всесоюзних і республіканських художніх виставок, брав участь у відомих на всю Україну творчих лабораторіях, де залюбки обмінювався з колегами досвідом і творчими планами. 

Анатолія Івановича обирають головним художником Вінницького обласного художнього фонду, пізніше він очолює художню раду Вінницького художньо-виробничого комбінату. Але, перш за все, він був автором чималого творчого доробку портретів людини праці. Загалом портретний жанр в образотворчому мистецтві – один із найскладніших, і разом із тим привабливий та відповідальний. На початку 70-х років у мистецтві заохочувалося створення образів людей певних професій. Відчуваючи тісний зв’язок образотворчого мистецтва з життям народу та його долями, художник створив справжній літопис трудового життя українців. Адже саме людина, праця робітників, колгоспників, інтелігенції, що сприяли збільшенню духовних і матеріальних багатств Батьківщини, і були в центрі уваги Анатолія Довженка. Поїздки в колгоспи, на виробництва давали митцеві цінний матеріал, що здебільшого органічно вливався в художній твір. Тож, створені художні портретні образи містили не лише індивідуальні, але і типові риси, притаманні тому середовищу, до якого належить людина.

Великою повагою до простих селян сповнена робота «Механізатор» – чоловічий портрет сільського трудівника. Художник полюбляв композиції, побудовані на близькому зображені людських фігур, постать чоловіка займає майже все полотно, інші деталі зображені нечітко, узагальнено. Перед глядачем постать механізатора, який зі сходом сонця до ночі працює в полі, він зображений у хвилини відпочинку. У нього обвітрене, смагляве обличчя, натруджені руки. Звучна кольорова гама, побудована на поєднанні гарячого червоного та холодних синього, зеленого і блакитних відтінків. Узагальненими масами подані небо, поле, залишаючи центральною фігуру людини. У цьому портреті художник підкреслив його працелюбність, життєву стійкість та народну мудрість. Чоловік середнього віку, енергійний, мужній, господар землі впевнено дивиться на глядача, втілює невичерпний оптимізм.

Властиве художникові відчуття тональних співвідношень, яскраво виявляється в роботі «Обідня перерва» – масова сцена дружнього обіду в полі жіночої бригади. Глядач ніби на собі відчуває теплі промені сонця та сам опиняється серед веселих усміхнених жінок, щедро накритого столу та атмосфери легкого настрою. Надзвичайна колористика, вільні, широкі мазки, динамічна живописна мова – основні художні засоби Анатолія Довженка, які майстерно передають і спекотний день, і цілеспрямовану єдність бригади, й індивідуальність кожної дівчини. У груповому портреті щасливо поєдналися такі якості Довженка-портретиста як спостережливість і вміння швидко і переконливо передати на полотні швидкоплинні стани натури, які при тривалому позування вислизають від більшості портретистів. Художникові вдався збірний образ, життєствердний, іронічний, привабливий своїм невичерпним оптимізмом, в якому яскраві індивідуальні характеристики героїв органічно поєднуються в правдивий образ сучасників.

Чіткі силуети молодих працівниць, максимально наближених до глядача, можна побачити на картині «На полі». Митець зображує справжніх козачок: сильних, сміливих, життєлюбних. Величні жінки на залитому сонцем полі, бачаться художником втіленням родючості та сили духу. Вони одягнені досить просто: білі сорочки з широкими рукавами, різнокольорові фартухи, на голові пов'язані хусточки. Разом із тим, їхні ніжні образи наповнені світлом і легкістю. М'які розсіяні промені падають на їхні обличчя та постаті. Від цього образи здаються одухотвореними й особливо ліричними. Художник милується їхньою зовнішньою та внутрішньою красою.

Анатолій Довженко володів щасливим даром гостро переживати свята буття. Щедрості його натури відповідають надмірність кольору, масштабу, композицій, величезні розміри мазка. Його картини, пройняті могутнім оптимізмом, несуть в собі відбиток його особистості. Безумовно, монументальні картини художника – це гімн життю та молодості. Митець створив цілу галерею жіночих портретів. Найулюбленішими роботами майстра були портрети його дружини Ірини. Вона стала для нього справжньою музою, якій Анатолій Іванович присвятив цілий ряд картин і замальовок. Наприклад, «Портрет Ірини» – портрет людини творчої професії, духовно йому близької. Великий розмір полотна надає йому вагомості, підкреслює велич жінки-скульптора. Увага сконцентрована на фігурі митця, яка стоїть посередині своєї майстерні напівобернена до глядача, обличчі та руках, виразна пластика яких композиційно і змістовно доповнює образно-психологічну характеристику портрету. Деталі не перевантажують портретне зображення, доповнюють його, створюючи замкнену, камерну атмосферу.

З особливою любов’ю був створений портрет «Мати». Полотно примітне статичною врівноваженою композицією, що підкреслює спокійний душевний стан портретованої. Цьому сприяє цілісний колорит навколишнього антуражу в золотистих і сірих тонах, де всі деталі налаштовують глядача на розуміння конкретного змісту персонажа. Колористичний акцент вбрання матері надзвичайно доречний і свідчить про високу привабливу авторську культуру колориту, підкреслюючи разом із тим темпераментну глибину прихованого внутрішнього стану героїні портрету. Також у доробку майстра оригінальністю трактування образу привертає увагу портрет доньки Ольги, де глядачів вражає лаконічна простота композиції й уся увага автора зосереджена на графічній і колористичній деталізації самої постаті дитини.

Кольори та слова в натхненному танку

Кожен пейзаж є стан душі.

Анрі Амієль

Важливе місце у творчому доробку художника займає пейзажний живопис. Широкий діапазон його образних рішень в цьому жанрі: від пейзажів-картин, відзначених відчуттям епічної сили і романтичної піднесеності, до пейзажів-етюдів, примітною особливістю яких є не стільки їхня сюжетна правдивість, скільки лірична проникливість образної інтерпретації, емоційна «забарвленість». Серце та палітра митця особливо чуйні на зображення просторово протяжних, з плавними величавими ритмами видів степної України. Найбільше він прихильний до так званого жанрового пейзажу, що знаходиться посередині між тематичною картиною та «чистим» пейзажем. У ньому жанрові мотиви отримують велике смислове і сюжетне навантаження. Соціальна суть цих пейзажів-картин, що зображують обжиту, по-хазяйськи освоєну людьми землю, полягає в передачі органічного життя людини на рідній для нього землі, в показі її гармонійного єднання з природою.

Анатолій Довженко велику увагу приділяв сюжетам з історії України, доклав і свій внесок у мистецьку Шевченкіану. Він створив серію картини шевченківської тематики: «Земляки», «Вітер з України», «Т.Г. Шевченко», «Думи», «Вид на Дніпро з Тарасової гори в Каневі», «Мрії про Україну». Цікаво, що остання картина зберігається в Національному музеї Тараса Шевченка. Автор писав історичний портрет у класичних традиціях монументального живопису. Його образ Кобзаря сповнений шляхетної витонченості, дає можливість сповна відчути дух епохи, поринути уявою у світ української давнини. Художник досконало володів хистом творення психологічного образу. Образ великого поета писався за авторською фантазією, але Анатолій Іванович талановито й доречно наповнив портрет тонкими нюансами. 

Особливу увагу художник приділяв одному з найтяжчих періодів у житті та творчості Тараса Шевченка, періоду арешту й заслання.  На картинах  глядач  бачить поета, який  вболіває не за себе, за свою долю, його хвилює доля «окраденої» та замученої московським пануванням України. Полотно «Вітер з України» пронизане тугою та сумом за Батьківщиною, незламна постать поета символізує його нерозривний зв'язкок із рідним краєм і народом. Образною мовою художник розповідає замість кобзаря історію України, історію кохання та випробувань людської долі. Розташування персонажа на тлі безлюдного пейзажу, в якому немає жодного співрозмовника, немає співчуття і розуміння, підкреслює драматизм оповіді. Важливу роль у змістовому наповненні картини відіграє небо. За природою рухлива та майже завжди змінна повітряна стихія символізує життєві події, які, немов калейдоскоп, обертаються в часі. Небо може бути ясним і лагідним при легкому захмаренні в літню погоду, може бути агресивно-статичним у жахливу спеку, може нести загрозу буревію темно-свинцевими хмарами. Усе, як у житті, в якому немає лише світлого або лише чорного кольору. Анатолій Довженко, а через нього, і Тарас Шевченко промовляють, що життя героя не було безхмарним.

Серед творчого спадку митця є чимало творів, які чудово ілюструють поезію Тараса Григоровича. Окремі з них написані під відчутним впливом творчості поета, окремі створені за іншими критеріями, але за своїм образним наповненням вони добре візуально доповнюють шевченківські рядки.

Картини Анатолія Довженка сповнені душевного тепла та привабливості, його герої  не безликі. Вони наділені живими, конкретними індивідуальними рисами. І в обрисі, й у їхньому душевному стані глядач пізнає своїх знайомих чи «знайомих незнайомців», більше чи менше бачить їхні національні особливості. Полотна художника розпорошені по світу, зберігаються у музеях Вінниці та інших обласних центрів, але найбільшу колекцію його робіт зібрав у свої фонди Культурно-мистецький та просвітницький центр Вінницького національно-технічного університету, де створена постійна експозиція, присвячена нашому землякові.

Створено: 09.07.2021
Редакція від 09.07.2021
Оксана Шевченко