Сашко Черніков - позивний «Репортер».

Черніков Олександр Юрійович

Україна, Дніпропетровська область

  • 1 листопада 1984 р. - 22 січня 2015 р. |
  • Місце народження: м. Дніпро |
  • Заступник командира бойової машини-навідник-оператор.

Журналіст Олександр Черніков загинув 22 січня 2015-го поблизу Донецького аеропорту, прикриваючи відхід бойових товаришів під обстрілом російських танків.

Зі всіх фотографій  він посміхається і дивиться на нас  щирою і світлою посмішкою. Він був життєрадісною людиною, любив мотоцикли і рок-музику, займався історичними реконструкціями, спортом - цікавився східними одноборствами, був членом Федерації Фунакоші Шотокан Карате України. «Тримаємо позицію. Весело:)», - написав Олександр Черніков останню в своєму житті СМС-ку, яку він відправив другові під час запеклого бою, з якого не повернувся…

З  автоматами проти російських танків

У бою за шахту, з якої обстрілювали українських військових,  поблизу Донецького аеропорту у селі Спартак Ясинуватського району (під Авдіївкою) 22 січня 2015 року полягло ще 11 українських захисників. Загиблих та поранених могло бути набагато більше, адже на наші позиції сунули російські танки.  Сашко - позивний «Репортер» - із своїми товаришами залишився прикривати відхід інших. 

Сашко Черніков http://memorybook.org.ua/27/chernikov.htm

Про той бій розповів побратим хлопців Андрій Климачьов: «Заклинило пушку, де Сашко був навідником, і він виліз із башти. Командир дав наказ вразити ворожі машини.  Олександр Вовк та Олександр Черніков почали вести вогонь, били по тих машинах. І вони горіли одна за одною!».

Коли у наших бійців закінчився боєкомплект, вони продовжили бій з автоматами проти російських танків, які розстрілювали 9-ту роту 25-ї повітряно-десантної бригади ЗСУ в упор. Разом із Сашком з цієї роти загинули ще троє - ті, хто прикривав собою відхід бойових товаришів. 

«На той час ми досить довго знаходилися у боях. У нас не залишалося вже бойових засобів, і ми були змушені відступити. Сашко лишився прикривати відхід, - згадує командир Олександра Чернікова Михайло Новіков. - Три доби ми вважали Сашка зниклим безвісти. Через три дні, коли відбили свою позицію, знайшли його тіло і відправили додому».

«Сашко, твій друг - двохсотий»

До Дніпропетровського обласного моргу тіло Олександра доставили разом з іншими загиблими, яких не змогли опізнати одразу. Кілька днів рідні і близькі сподівалися, що їхній Сашко живий - пропав без вісти, потрапив у полон… Але 28 січня  тіло Олександра Чернікова опізнали. У медичному висновку зазначені численні осколкові поранення голови, тулуба та кінцівок, розтрощення кісток черепа, руйнування головного мозку. А суха й лаконічна офіційна довідка за підписом ТВО командира військової частини А 1126 полковника А.В. Лучникова, свідчить, що молодший сержант, заступник командира бойової машини десанту загинув «під час виконання завдань в антитерористичній операції». 

Сашко Черніков http://memorybook.org.ua/27/chernikov.htm

«Ми знайшли хорошу людину, Саню Чернікова, якого шукали напередодні. Дива не сталося. Він не поранений, не в полоні. «Саша, твій друг - двохсотий, він в офіційних списках», - сказали мені поінформовані люди. Вчора в це вірити не хотів ніхто, до тих пір, поки не побачать своїми очима. Сьогодні побачили -  двохсотий», - написав тоді на своїй сторінці в соціальній мережі колега Олександра Чернікова, журналіст Олександр Курбатов. 

Героя поховали 30-січня 2015-го з військовими почестями на Сурсько-Литовському цвинтарі Дніпра. У Сашка залишилася молода дружина Ірина Горденко-Чернікова, з якою вони побралися  21 березня 2014 року, і маленька донька Оленка. Першого лютого 2015-го їй виконалося  всього два місяці, батько не встиг намилуватися донечкою.

«У Сані коса сажень у плечах, відкрита усмішка і вільна англійська. Колись ми з ним і Борисом Філатовим (нині міський голова Дніпра - Авт.) робили програму розслідувань «Губернські хроніки» на 9-му каналі. Незважаючи на непогані на ті часи гроші, вищу освіту, незважаючи на стабільну роботу, Саня в 23 роки пішов у військкомат і добровольцем відправився служити в армію, в десант... А в березні 2014-го його призвали в перших лавах, хоча у нього була вагітна дружина. Але шукати приводи відмовитися від служби він не став», - згадував друга Олександр Курбатов.

Мав стати журналістом-міжнародником

Черніков Олександр Юрійович народився 1 листопада 1984 року в місті Дніпро (тоді - Дніпропетровськ), в родині Олени Валентинівни та Юрія Олександровича Чернікових. У 2000 році закінчив дніпровську школу №132. Поступив до 10 класу міського юридичного ліцею, який у 2002 році закінчив на «добре» та «відмінно». Найвищі оцінки мав з англійської та допризовної підготовки. Потім вчився у Дніпропетровському Національному університеті ім. Олеся Гончара, на факультеті систем та засобів масової комунікації за напрямом «міжнародні відносини». Захистив дипломну роботу за темою «Граматичні та лінгвістичні особливості перекладу політичних інтерв`ю» з оцінкою 97 балів (відмінно) і 2007 року здобув кваліфікацію спеціаліста з міжнародної інформації - журналіста-міжнародника, перекладача. Після 3 курсу під час телевізійної практики Сашко зацікавився тележурналістикою. Потрапив на стажування до служби інформації дніпровської телекомпанії «Приват ТБ Дніпро» (9 канал), де і залишився працювати після закінчення вищої освіти.

Сашко Черніков http://memorybook.org.ua/27/chernikov.htm

Майже одразу після закінчення університету, Олександр попросився до армії, хоча й не підлягав обов’язковому призову - хотів служити у легендарній 25 повітряно-десантній бригаді. В армії Сашко отримав військові спеціальності «стрілець-зенітник» і «навідник-оператор». Після закінчення строкової служби у званні молодшого сержанта він повернувся у журналістику, працював у різних ЗМІ:  nctv.in.ua, «Резонанс-ТБ», «Приват ТБ Дніпро» ( 9-му канал), виданні The Kyiv Times. Як фрілансер пропонував свої послуги в якості перекладача, журналіста, копірайтера. Пробував займатися малим бізнесом.

У 2010 році помер батько Олександра, Юрій Олександрович, а влітку 2013 року від тяжкої хвороби померла й мати - Олена Скальська (прізвище за другим шлюбом). Коли почалася війна на Донбасі, Сашко Черніков з першою хвилею мобілізації відправився захищати країну. З 28 березня 2014 року перебував на службі у військовій частині А 1126 ЗСУ, пройшов усі гарячі точки АТО. 

«Вони є, але в іншому вимірі»

Всю вищевикладену коротку 30-річну біографію Сашка Чернікова можна вмістити в одне речення: народився, вчився, служив, працював, одружився, пішов на війну, загинув… Але життя будь-якої людини, а тим більше - героя, який віддав його за Батьківщину - не можна втиснути у рамки біографічних дат.  Життя Олександра Чернікова продовжується у нашій пам’яті. У любові і спогадах близьких та друзів. У маленькій донечці Оленці. У втіленні в життя всього того, за що загинули він та інші захисники України в зоні АТО і Небесна сотня на Майдані. Одного разу Сашко Черніков  сказав друзям: «Маю «планов громадье», які пов’язані з поверненням додому. Але для цього необхідний мир». Тепер від нас залежить коли і яким буде мирне життя в Україні.

«Позивний «Репортер»:  життя триває» - так називався  вечір пам'яті Олександра Чернікова, який у другу річницю його загибелі відбувся в Дніпровському академічному театрі драми та комедії (колишній російської драми ім. Горького). На благодійний концерт зібралися  родичі, друзі, знайомі та колеги Сашка,  волонтери, журналісти.  Згадували, яким був Олександр.

Сашко Черніков http://memorybook.org.ua/27/chernikov.htm

Ведуча вечору, генеральний директор 9 каналу Ольга Владімірова відмітила, що і Сергій Нігоян, і Сашко Черніков загинули 22 січня (з різницею в рік), і вулиці, названі їхніми іменами, знаходяться недалеко одна від одної. «З Сашком було легко спілкуватися, він міг дружити. В усіх людях бачив тільки добре і позитивне. Це людина, яка завжди приходила на допомогу, завжди відвідувала друзів у лікарнях. Він не був ідеальним, але був живою, доброю і чуйною людиною із світлою посмішкою. Сашко міг не йти в армію, але сказав: «Маю це зробити, інакше людям в очі не зможу дивитися», - згадувала Ольга Владимирова. - Ми повинні стежити, щоб вулиця його імені була гідною, адже віддав за нас життя. І нам треба пам’ятати, чого немає з нами Сашка, Сергія Нігояна та інших. Вони є, але в іншому вимірі». 

Наказом Президента України № 367/2015 від 27 червня 2015 року Чернікова Олександра Юрійовича «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі»  нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). А 3 грудня 2016 року нагороджений відзнакою «Народний Герой України» (посмертно). У Дніпровському національному університеті у грудні 2016-го на журналістському факультеті відкрили пам’ятну дошку на честь загиблого випускника.  У листопаді 2015 року вулицю Красночечелівську у м. Дніпро перейменували на честь Олександра Чернікова. Інформація про героя увійшла до «Книги Пам`яті полеглих за Україну».

Згадують друзі і колеги Сашка: 
   

 Волонтер Світлана Волович:  
«Саня привів мене у волонтерство. Він першим подумав про сім’ї військових, кинув клич і ми стали допомагати рідним загиблих і поранених. Він створив групу у ФБ «Підтримаємо сім’ї воїнів АТО», яку ми сьогодні продовжуємо вести. Також ми ще створили закриту групу для родичів військових «Точка опори». Саша задав цей вектор. І моя сім’я, і друзі ми тепер живемо так. Це все Саша. Людина, яка змінила мене».

Бойовий товариш Віталій Пепко:
«Ми познайомилися з ним вже в АТО, дуже здружилися, ніби знали один одного все життя. Я ніколи не бачив більш позитивного, енергійного та стійкого, ніж Сашко. Він був справжнім життєлюбом. І справжнім героєм, адже під час бою думав не за себе, а за безпеку своїх побратимів. Саші вдавалося не тільки виконувати свій військовий обов'язок, а ще й  займатися волонтерством. Тому все забезпечення роти на той час було на його плечах. Це дуже велика втрата. Досі важко повірити, що Саші немає».

Одногрупниця Інеса Мартинова:
«В останнє з Сашком ми бачилися на його день народження 1 листопада 2014 року. Він обняв мене і запитав: «Ну що, Інеська, як справи?». В нього був зовсім інший запах, не той, що завжди - не  Сашка Чернікова. Це був страшний, чорний запах війни.  Саша був зовсім іншим - із веселого розбишаки він перетворився у мужчину і воїна». 

Одногрупник, друг Михайло Іванов:
«Сашко був світлою людиною. Можливо, він не дуже ретельно готувався до навчання, міг забути зошити. Пішов в армію, мужнів на наших очах. Для мене він  залишився мрійником і ідеалістом - а якою ще може бути людина, яка в 29 років читає Жюль Верна «Таємничий острів»? Сашко мріяв про краще майбутнє. Його жертва та інших хлопців були недаремними».

Титульне фото: http://memorybook.org.ua/27/chernikov.htm 

Створено: 22.01.2021
Редакція від 28.01.2021
Наталія Біловицька
Бібліографія:

Букреєва А. Олександр Черніков: замість камери - зброя: [Встановлення меморіальної дошки на честь загиблого на Донбасі журналіста з Дніпра О. Чернікова] / А. Букреєва // Вісті Придніпров'я : Обласна суспільно-політична газета. - 2016. - № 94(8.12). - С. 6 :
Разумный А. Солнечный репортер: [О днепровском журналисте Александре Черникове, погибшем на Донбассе] / А. Разумный // Днепр вечерний : Всеукраинская ежедневная газета. - 2017. - № 6(26.01). - С. 25 : фот.
Адамович Н. "Я объяснил жене, что иначе нельзя. Она поняла": [О гибели журналиста 11 телеканала Александра Черникова на Донбассе] / Н. Адамович // Наше місто : Газета для жителів Дніпропетровська. - 2015. - № 5(5.02)
Борхес М. Вони віддали життя за незалежність: [Про тих, хто віддав життя за незалежність України, увіковічення пам'яті Сергія Нігояна, Олександра Чернікова] / М. Борхес // Наше місто : Газета для жителів Дніпропетровська. - 2018. - № 34(23.08). - С. 27
Известный днепропетровский журналист погиб в АТО: [О гибели на Донбассе днепропетровского тележурналиста Александра Черникова] // Днепр вечерний : Всеукраинская ежедневная газета. - 2015. - № 10(30.01). - С. 14
Нильська М. На пам'ятному знакові на честь загиблих воїнів з'явилися імена Олександра Чернікова та Сергія Петрова: [Про загиблих воїнів АТО з ДНУ ім. О. Гончара та меморіал на їх честь] / М. Нильська // Наше місто : Газета для жителів Дніпропетровська. - 2015. - № 10(12.03). - С. 3
Соколко Ю. Життя варте того, щоб жити: [Про відкриття меморіальної дошки на честь випускника університету, загиблого в боях під Авдіївською в 2015 р. 22 січня Олександра Чернікова] / Ю. Соколко // Дніпропетровський університет. - 2016. - № 11(20.12). - С. 2
У нашій пам'яті, у наших серцях: [Про загиблого в АТО журналіста О. Чернікова] [Электронный ресурс]. - Электрон. журн. : [s. n.] // Бористен/Борисфен : Литературно-мистецький та публистичний щомісячник. - 2015. - № 1. - С. 5 : фот.
Уралов Р. Последний бой Александра Черникова: [Воспоминания товарищей о днепропетровском журналисте Александре Черникове, погибшем на Донбассе] / Р. Уралов // Днепр вечерний : Всеукраинская ежедневная газета. - 2015. - № 23(13.03). - С. 13
Шруб К. Сменив блокнот на автомат: [О днепропетровских журналистах, воевших в АТО на Донбассе] / К. Шруб // Днепр вечерний : Всеукраинская ежедневная газета. - 2015. - № 103(4.12). - С. 4
Войцеховська Т.В. Черніков Олександр Юрійович: [Про солдата, заступника командира бойової машини - навідника-оператора 25-ї окремої повітряно-десантної бригади О.Ю. Чернікова] / Т. В. Войцеховська, В. В. Якушенко // Книга пам'яті воїнів Дніпропетровщини, загиблих в АТО / Дніпропетр. облрада, Дніпропетр. нац. іст. музей ім. Д. І. Яворницького. - Дніпро : Арт-Прес, 2018. - С. 206 : фот
Книга пам'яті воїнів Дніпропетровщини, загиблих в АТО / Дніпропетр. облрада, Дніпропетр. нац. іст. музей ім. Д. І. Яворницького ; авт.-упоряд.: Т. В. Войцеховська, В. В. Якушенко. - Дніпро : Арт-Прес, 2018. - 223 с. : фот.
Пам'ять, пам'ять:... Земля, земля...: [Про імена загиблих випускників ДНУ з сумом і болем в зоні АТО] // Дніпровський університет. - 2019. - № 9(28.10). - С. 1