Микола Невидайло: людина з казковим прізвищем

Невидайло Микола Гаврилович

Україна, Дніпропетровська область

  • 14 травня 1923 – 4 червня 2012 |
  • Місце народження: с. Боровківка Верхньодніпровського району |
  • Письменник, лауреат премій ім. Олеся Гончара та ім. Валер’яна Підмогильного.

«Він із тих, хто пише не чорнилом, а власною кров’ю на аркушах неба…» – сказав про Миколу Невидайла Георгій Люлько.

Хвилі творчості

«М. Невидайло не увійшов до традиційного «іконостасу» українських письменників. І річ тут не в браку таланту, бо це митець самобутній, із яскраво вираженим індивідуальним почерком. Усе створене ним у період панування естетики соцреалізму… ішло врозріз із офіційною моделюю літератури. Він порушував дражливі для тодішньої ідеології проблеми, в такий спосіб розхитуючи її міцні основи» (зі статті Галини Райбедюк «Ні на йоту не погрішив суворою правдою життя»: про Миколу Невидайла та його чотирикнижжя», 2015). 

Не зважаючи на те, що публікуватися починає лише за часів незалежної України, Микола Гаврилович залишив доволі яскраву творчу спадщину. Про що ж він писав?

Вражаючі події голодомору 1932–33 років, колективізації, фашистської окупації та фронтові битви за визволення нашої країни, утиски з боку тоталітарного режиму… Підіймав заборонені, «неблагонадійні» теми, що призвело до його довготривалого замовчування. Така правда тоді нікому не була потрібна. Але він не міг мовчати про всі ті події. В історичній довідці «Homo homini» автор констатує, що бачив на власні очі жахливі епізоди, про які писав. Відобразив їх і у книзі «Людина людині – вовк!», використавши засіб ретроспекції (показуючи крізь призму спогадів). «Автобіографічні оповідання і новели очевидця подій з часів його юності до останніх років життя, а також авторські ілюстрації до «казок» – згадує лаконічну анотацію Галина Райбедюк. Себе ж письменник відобразив як ветерана Олексія Івановича і, так званими «хвилями», занурював головного героя у фашистський полон, радянсько-німецькі зіткнення та у норильський ГУЛАГ.

Біографічна проєкція характерна й для новели «Чуєш, брате мій?», де вгадуються факти з перебування Невидайла у полоні, у таборі військовополонених у Соцмістечку Кривого Рогу та втеча звідти, викладені у долі героя Остапа Чабаненка. Та в деяких творах письменник зберігає автентичні прізвища побратимів-в’язнів і назви місць перебування каторги. До них належить повість «Кум, чорна кицька, Родіон і ми». Ще й тема запроданців, відступництва народу від власного національного «Я» висвітлені в ній аж до болючого.

Не зрадив своїм думкам і в книзі «Приносини часів смутенних». До  неї увійшли новела «Сумна пісня про корову», епопея «Хвилі. Приносини часів смутенних» та детективний роман «Права рука Берії». Живі спогади свідка перетинають «червоною смужкою» усе видання з позиції патріотизму та наголошенні на отриманому історичному досвіді нашого народу.  Побачила світ збірка в 2005 році.

«Права рука Берії» посідає особливе місце у творчому доробку письменника як «тюремно-табірна одіссея». За словами його сина Мирослава, рукописний варіант твору вивчала доцентка кафедри української літератури Дніпропетровського державного університету (нині – Дніпровський національний університет ім. Олеся Гончара) Надія Мисливець і окремі міркування вмістила у кандидатську дисертацію, захищену у 1974 році.

Паралельно «Приносинам…» вийшла друком збірка «Динозаври». Письменник аналізує страждання звичайних людей, які шукають вихід із трагічних подій, намагаються вижити та зберегти ту крихту, що в них залишилася – сім’я, дім, мова. До речі, однойменну повість Микола Гаврилович написав ще у 1995 році. Подається вона крізь призму сприйняття солдата Чурундуркіна. «Чому людина стає людині вовком і розправляються над своїми гірше, ніж ординці? Звідки береться той звірячий оскал?» – запитує автор.

Хочеться згадати експертний висновок голови Національної спілки письменників України Віктора Баранова на збірку, де зазначалося, що непроста доля наділила Невидайла неоціненним життєвим досвідом та неабияким художнім словом, що злилися у твори, не збившись лише на документалістику чи публіцистику.

У 2013 р. посмертно, вийшла книга «Нариси з історії України – від прадавніх літ до сучасності. Буквар патріота України. Публіцистика». До цього окремі її розділи звучали в ефірі дніпропетровського обласного радіо у виконанні автора в період з 2009 по 2011 рік. Його можна назвати фаховим виданням у доступній формі, що увібрало відомості про найголовніші дати, розгляд ключових історичних (і не тільки) джерел, спогади очевидців різних подій, доповнені авторськими коментарями. Микола Гаврилович ніби веде власний літопис, де намагається передати свої відчуття.

В «асортименті» письменника є й такий жанр як казка. До нього належить твір «Шатуни і Лопуць з Лопуції», присвячена своєму однодумцеві та критикові Георгію Люльку. Але якими б чарівними не здавалися події та персонажі, все зводиться до трагічних подій тогочасної України.

З цього усього випливає головна специфіка прози Миколи Невидайла – «тюремні» пейзажі, що контрастують із емоційним станом героїв творів. Вони прагнуть волі, але відчувають приреченість; зберігають віру в перемогу добра, гідності та людяності. Миколу Гавриловича також вирізняє «правдивий талант, щирість, читабельність та добірність мови…» (з передмови редактора журналу «Бористен» Фіделя Сухоноса «Приносини часів смутенних», 2005). 

«Український народ має право бути самим собою» – головна ідея, яку підносить митець завдяки своєму художньому спадку. Його твори – про позитивного героя в негативній дійсності. Але, навіть коли читаєш страшні, гіркі сторінки з нашої історії, наприкінці залишаються лише світлі відчуття. 

Особлива дяка Мирославу Миколайовичу, сину письменника, за те, що не лише зберігає, а й популяризує батькову творчість. Неодноразово він отримував листи подяки. Один із таких – від поета і літературознавця Левка Воловця. Той надіслав вірш «Радянське пекло», написаний після перечитання автобіографічних творів Невидайла-старшого:

Перебувають душі у самотності
За ті гріхи, які в житті вчинили.
І той, тепер довічний, стан мертвотності
Змінити вже – ані снаги, ні сили.
Немає світла, тільки полиск матовий
І страх, що подолав колись відвагу.
Яке ж то ще мізерне пекло Дантове,
Спробуй буйства «нашого» ГУЛАГу…
В концтаборах, Союзом справно створених
І зміцнених катами люто дужими,
Людей карають, духом невпокорених, –
Тіла мордують спритно разом з душами.
Невільники, які вчинили злочини?
Хіба один – що рідний край любили.
Вони у повній владі ницих збоченців:
Уб’ють – нема на звістки, ні могили.
Чи для життя такого люди створені?
Вони ж бо заслужили іншу долю.
Але така вже «бромна» в нас історія:
Борись і гинь, якщо родивсь в неволі.

За словами Миколи Негоди, члена Спілки письменників України з 1956 року: «Кожний, хто прочитає … повісті й новели Миколи Невидайла, порадіє з того, що відкрив для себе самобутнього талановитого прозаїка з власним творчим почерком, оригінальною фразеологією, словотворенням і тим вражаючим … правдивим зображенням, за яким вгадується особистий життєвий досвід автора…».

Створено: 11.06.2020.
Редакція від 11.06.2020.
Анна Чорна
Бібліографія:

Невидайло М. Приносини часів смутенних: вибрані твори.– Ужгород: Мистецька Лінія, 2005.– 216 с.
Невидайло М.Г. Homo homini Iupus est / худож. В. Єрмаков.– Рубанівське: Навіки, б. р.– 29 с.: іл.
Невидайло М.Г. Людина людині – вовк: вибрані твори.– Ужгород: Графіка, 2014.– 85 с.– (Б-ка журн. «Бористен»).
Невидайло М.Г. Нариси з історії України – від прадавніх літ до сучасності. Буквар патріота України. Публіцистика: вибрані твори.– Ужгород: Графіка, 2013.– 151 с.– (Б-ка журн. «Бористен»).
Невидайло М. Руїна. Україна від прадавніх літ до сучасності: нариси з історії. П'ята книжечка.– [Б. м.: б. в.], 2008.– 19 с.
Невидайло М. Україна під п'ятою більшовизму. Україна від прадавніх літ до сучасності: нариси з історії. Шоста книжечка.– [Б. м.: б. в.], 2008.– 23 с.
***
Невидайло М. Динозаври. Кум, чорна кицька, Родіон і ми: [повісті] // Січеслав.– 2005.– №6.– С. 21–41.
Невидайло М. Шатуни і лопуць з Лопуції: [вигадана казка, або ж неправда, присвячена однодумцю і критику, казкарю Г. Люльку] // Січеслав.– 2007.– № 4.– С. 155–164.
***
Творчість Миколи Невидайла. Рецепція та інтерпретація: зб. ст.: наук.-попул. подарунк. вид.
/ Г.І. Люлько, О.П. Скора, А.А. Білецька та ін.– 2017.– 96 с.
***
Гаврилова Д. Нариси історії України – від прадавніх літ до сучасності. Буквар патріота України. Публіцистика // Українська мова і література в школах України.– 2015.– №10.– С. 63.
Райбедюк Г. «Єднаймося! Нас ще багато!»: уроки Січеславського праведника // Слово Просвіти.– 2015.– Ч. 37 (829).
***
Замовити книги у сина письменника Невидайла М.Г. можна тут: http://zolotapektoral.te.ua/poperednij-anonsovyj-lyst-do-pysmennykiv/
«Єднаймося! Нас ще багато!»: уроки січеславського праведника http://slovoprosvity.org/2015/09/28/yednajmosya-nas-shhe-bagato-uroki-sicheslavskogo-pravednika/
Людина людині – вовк https://nmsk.dp.ua/atn/130-ljudina-ljudini-vovk.html
Микола Невидайло http://www.naviky.dp.ua/zhittya-xramu/mikola-nevidajlo/
Невидайло Микола https://www.dniprolit.org.ua/authors/nevydailo_mykola/
Невидайло М. Сі-бемоль: новела https://filosof-50.ucoz.ru/publ/3-1-0-89
Книга М.Г. Невидайла «Нариси з історії України – від прадавніх літ до сучасності. Буквар патріота України. Публіцистика»
https://ukrainianvancouver.com/mykola-nevydailo-essays-on-history-of-ukraine-from-ancient-times-to-modern-days/
Микола Гаврилович Невидайло (1923–2012). Історії голодомору https://ukrainianvancouver.com/holodomor-stories-sad-song-about-the-cow-novella/