115 років тому (1905 р.) у м. Катеринославі народилася Тетяна Миколаївна Лукашевич, видатна українська кінорежисерка і сценаристка Тетяна Лукашевич

115 років тому (1905 р.) у м. Катеринославі народилася Тетяна Миколаївна Лукашевич, видатна українська кінорежисерка і сценаристка Тетяна Лукашевич

Про цю непересічну жінку вдалося розшукати вкрай мало відомостей. І це особливо дивує, адже в останні десятиліття кількість статей і книг, присвячених подробицям життя та творчості радянської кінобогеми, (як акторів, так і режисерів), збільшується майже в геометричній прогресії. Але ні книг, ні статей, присвячених саме Т.М. Лукашевич, розшукати не вдалося. Можливо, секрет такої «неуваги» до постаті Т.М. Лукашевич слід шукати в тому, що вона не була активною частиною тієї самої богеми, не прагнула постійно бути «на перших ролях». 

Відомо, що Тетяна Миколаївна Лукашевич народилася в Катеринославі 21 листопада 1905 р. До сьогодні чомусь на цей факт не звертали уваги місцеві краєзнавці, й ім’я відомого режисера не представлене в опублікованих та доступних у мережі Інтернет списках «відомих дніпропетровців». 

Про дитячі роки та формування особистості майбутнього режисера відомі лише крихти. Очевидно, з ранніх років виявився потяг до акторства та театральної діяльності. Ще підлітком Тетяна Лукашевич вступила до трупи відомих російських акторів провінційного театру братів Адельгейм. Дебютувала вона в складній ролі Юдіфі у трагедії Гуцкова «Аріель Акоста». «Після прем’єри, – згадувала Т.М. Лукашевич, – мої перші вчителі у мистецтві порадили мені піти на сцену й стати актрисою». 

У 1922 р. Т.М. Лукашевич приїхала до Москви. Судячи з усього, молода жінка пройнялася романтикою кіномистецтва, вплив якого на маси на початку XX ст. збільшувався з кожним роком, а також скористалася можливостями, що їх надавала політика влади з отримання освіти для широких верств населення. У 1922–1927 рр. Т.М. Лукашевич отримала освіту у ДТК – Державному технікумі кінематографії (з якого згодом виріс знаменитий ВДІК – Всесоюзний державний інститут кінематографії). Цікаво, що спочатку вона вступила на акторський факультет, який вела актриса та режисер                    О. Преображенська, але швидко перевелася на режисерський, який успішно закінчила. Після закінчення освіти розпочала працювати з 1927 р. асистентом режисера, згодом режисером кіностудії «Міжрабпофільм». З 1932 р. – режисер кіностудії «Союзкіно» в Москві. 

Першою роботою для Т.М Лукашевич став фільм «Москва у жовтні» (1927), де вона працювала асистентом режисера. Єдиний раз ще вона була помічником режисера на фільмі «Суд честі» (1948). 

Цікаво, що в самостійній режисурі Т.М. Лукашевич дебютувала як режисер науково-популярних фільмів: у 1928 р. вийшов її фільм «Війна імперіалістичній війні» (так називали в ті часи Першу Світову війну).   

Роком пізніше Т.М. Лукашевич дебютує й у художній режисурі. Дебютним художнім фільмом став «Злочин Івана Караваєва» 1929 р., де вона стала одночасно режисером і автором сценарію. Фабула гостросюжетної стрічки – спроба створити кінофейлетон на актуальному життєвому матеріалі. Фільм – досить типовий відбиток доби НЕПу з суворим розподілом на героїв та антигероїв, де головна лінія протиріч проходить по лінії ставлення до колективного господарства. Робітник Іван Караваєв, призначений завідувачем складу, втягується у внутрішню боротьбу всередині великого сільгосптресту, стає на бік допомоги біднякам. Йому протистоїть заступник голови тресту, «правий уклоніст», який уособлює все негативне. Врешті-решт, кримінальна справа на Караваєва розпадається, а його виправдовують. 

Як бачимо, Т. Лукашевич одразу була вимушена реалізовувати свій режисерський талант у досить жорстких ідеологічних межах. Наступний фільм «Весняні дні» (1934) пафосно змальовує молодих людей, які з радістю включаються в трудове та громадське життя країни. 

Третій фільм Т. Лукашевич – «Гаврош» (1937) за відомим романом В. Гюго, нарешті, отримав певний глядацький успіх та приніс режисерці першу популярність. Саме в цьому фільмі вперше розкрилася майстерність режисера в роботі з наймолодшими акторами. «Коли я розпочинала знімати «Гавроша», – згадувала Т.М. Лукашевич, – я сама не знала, як буду працювати з малюками…». 

Справді велику любов глядацької аудиторії завоювали перш за все ті фільми                  Т. Лукашевич, які не тільки, й не стільки розвивали канонічні образи офіційної пропаганди, а зверталися до більш глибинних психологічних життєвих пластів, до більш         вишуканого творчого інструментарію. 

Із творчого доробку Т.М. Лукашевич принаймні три художні фільми – «Підкидьок», «Весілля з приданим» та «Атестат зрілості», стали лідерами прокату та увійшли до найкращих зразків радянського кінематографу. 

Найбільш відомий фільм Т. Лукашевич, шедевр радянського кіномистецтва, який полюбляють декілька поколінь глядачів – «Підкидьок» («Подкидыш») 1939 р. Це лірико-ексцентрична трагікомедія на вічно актуальну тему взаємостосунків дорослих і дітей у великому місті. Історія п’ятирічної дівчинки Наташі, яка загубилася у Москві і, блукаючи вулицями столиці, зустрічається з різними людьми, викликала співчуття й великий інтерес глядачів. Цікавий оригінальний сценарій картини, де автори примусили переплестися багато персонажів, щоб вияснити, куди зникла дівчинка й продовжувати пошуки. 

Авторами сценарію фільму виступили відома дитяча письменниця Агнія Барто та молода акторка, яка згодом теж стала знаменитою, Рина Зелена. У фільмі зайняте блискуче акторське сузір’я – Фаїна Раневська, Рина Зелена, Ростислав Плятт, Ольга Жизнєва, а також чарівна маленька акторка Вероніка Лебедєва. До речі, для Р. Плятта ця роль стала першою в його зірковій кінокар’єрі. Коронна фраза героїні Фаїни Раневської – «Муля, не нервируй меня!» стала візитною карткою актриси на все життя. Фільм відзначають легкий перегляд, іскрометний гумор, добре виписані впізнаванні образи з повсякденного життя (бездітне подружжя Муля-підкаблучник та Ляля – владна жінка, базіка – няня-хатня робітниця, парубок-геолог у ролі «усатого няня»), чудово передана атмосфера довоєнного міста з усіма принадами мирного життя. Все це створює своєрідний ностальгічний кіносимвол, який пережив не одне десятиліття. Фільм – задум трьох жінок, досі часто повторюється на телебаченні. У 2010 р. однією з перших серед радянських кінострічок, створена модернізована кольорова версія фільму.   

Другий найбільш відомий фільм Т. Лукашевич «Атестат зрілості» (1954), де зіграв зіркову роль Василь Лановий (автор сценарію та повісті, за якою знято фільм – Лія Гераскіна). Прикметно, що тут знову домінує тема молодого покоління, проте вже у шкільному середовищі. Фільм розкриває поняття дружби серед молоді як у психологічному, так і в соціальному контекстах. Фабула фільму досить типова для радянських часів – це «гримуча суміш» романтики та пропаганди. У центрі оповіді– проблема індивід – колектив, ледь не центральна для радянського мистецтва. Герой В. Ланового, людина обдарована та освічена, всіляко вивищується над колективом, але врешті-решт, визнає свої помилки. Сьогодні, коли моральні настанови суспільства та ідеологія зробили різкий розворот ледь не на 180 градусів, фільм навряд чи актуальний, проте являє собою першокласний зразок кіномистецтва. 

Третій широковідомий фільм Т. Лукашевич – «Весілля з приданим» (1953) – комедія на дуже модну в післявоєнний час колгоспну тему (в центрі – акторський дует Віри Васильєвої та Володимира Ушакова). Два бригадира з сусідніх колгоспів закохані одне в одного, однак усе ускладнює трудове змагання. Ударниця праці, яка «прогриміла» на весь район, не бажає віддавати пальму першості, хоч і коханому, але конкуренту. Здається, примирення немає, але обидва у трудовому пориві досягають такого чудового врожаю, що справа закінчується весіллям. Знову ж таки, на досить шаблонному сюжеті завдяки майстерній роботі режисера та грі акторів створено непересічну стрічку.  

Один із кращих фільмів Т. Лукашевич – «Вони зустрілися в дорозі» (1957). Він продовжує магістральну тему в творчості режисера – звернення до психології молоді у процесі її інтеграції в доросле суспільство. Фабула фільму доволі проста й одночасно популярна в післявоєнний час. Двоє молодих людей з провінції приїхали до Ленінграду, щоб вступити доу інститут й закохалися одне в одного. Вона вступила, він – ні, але залишається в місті, готується до вступних іспитів у наступному році. Дівчина допомагає юнакові, але сама запускає навчання… Молодість, чистота почуттів, неприхованість емоцій відзначають саме цей фільм. 

Фільм «Сліпий музикант» (1960) – екранізація повісті В.Г. Короленка, привертає увагу глядача до найглибинніших психологічних пластів. Сліпий хлопчик, який росте в садибі, починає пізнавати світ навпомацки, і його пальці знаходять клавіші фортепіано. Вражає акторська гра Бориса й Василя Ливанових (батька та сина). 

Блискуча комедія становищ «Хід конем» (1962) знову звертає глядача до душевного світу юнацтва у сполученні з такою модною в радянському кінематографі темою колгоспного ударництва. П’ятнадцятирічний хлопчик мріє стати класним трактористом, але через вік його не допускають до роботи, він вдається до всіляких хитрувань, аби влаштуватися механізатором та пізнати всі принади трудового життя. 

Нарешті, й остання картина у творчій біографії Т. Лукашевич – пригодницька стрічка «Острів Чаклун» (1964), теж присвячена дитячій тематиці. 

Прикметно, що з середини 1950-х рр. у фільмографії Т.М. Лукашевич суттєво розширюється психологічний простір, спостерігається відхід від необхідності працювати з гостро-шаблонними образами до більш широкої картини характерів та почуттів. 

Фільмографія Т.М. Лукашевич доволі велика, як на її порівняно недовге життя. У цілому, Т.М. Лукашевич є режисером принаймні 14 художніх фільмів. Це художні фільми «Злочин Івана Караваєва» (1929), «Весняні дні» (1933, спільно з Рубеном Сімоновим), «Гаврош» (1937), «Підкидьок» (1939), «Учитель танців» (1952), «Анна Кареніна» (1953), «Весілля з приданим» (1953, спільно з Борисом Равенських), «Атестат зрілості» (1954), «Крила» (1956, спільно з Костянтином Зубовим), «Вони зустрілися в дорозі» (1957), «Зорі назустріч» (1959), «Сліпий музикант» (1960), «Хід конем» (1962), «Острів Чаклун» (1964). 

Фільмографію Т. Лукашевич відрізняє різноманіття жанрів – драма, комедія та мюзикл. Велике, ледь не центральне місце у творчій спадщині режисера займає тематика взаємостосунків молоді, дітей та юнацтва з суспільством. Власне, сама режисерка особливо тепло ставилася до дітей. Згадує виконавиця головної ролі в фільмі «Підкидьок» Вероніка Лебедєва: «Наш режисер Тетяна Лукашевич уміла поводитись із дітьми. Вона ніколи мене не сварила, не кричала. Я могла підійти до неї й сказати: «Тетяно, я хочу малювати!» Тоді відразу вимикалися камера, світло, мені давали лист фанери й олівець. Я щось креслила хвилин п’ять, а згодом знову йшла на площадку». 

Усі фільми Т. Лукашевич несуть на собі важливу виховну місію, що, зрештою, було одним із завдань тогочасної пропаганди. Однак режисер реалізовувала це завдання за допомогою не сліпого слідування ідеологічній лінії, а за допомогою спектру тонких психологічних прийомів. Мабуть, цим і можна пояснити, що незважаючи на певну «моральну застарілість» більшості картин (пройшло вже 50–70 років), найбільш цінні роботи Т. Лукашевич завдяки майстерній режисурі, блискучому підбору та грі акторів продовжують привертати увагу сучасного глядача. 

Відзначаються своєю художньою якістю й телевізійні версії спектаклів кращих московських театрів, які довіряли знімати Т.М. Лукашевич. Фільм «Вчитель танців» (1952), за однойменною комедією Лопе де Вега – екранізація спектаклю Театру Радянської армії (у головній ролі – Володимир Зєльдін). Фільм «Анна Кареніна» (1953) – екранізація спектаклю МХАТ з блискучим акторським ансамблем (у головній ролі – Алла Тарасова). Фільм «Крила» (1956) – екранізація спектаклю Малого театру за однойменною п’єсою А. Корнійчука. 

Перелік фільмів Т.М. Лукашевич свідчить, що кінокар’єра режисера не була рівномірною. Можна виділити два яскраві періоди: кінець 1920-х – 1930-і роки, та 1950-і – перша половина 1960-х років. З 1939 до 1952 р., як бачимо, режисер художні кінофільми не знімала. Причому перерва настала саме після виходу фільму «Підкидьок» у 1939 р. Вірогідно, тут криється якась інтрига. Але, на жаль, ми не маємо достатньо відомостей для пояснення цього факту. 

Відзначилася Т.М. Лукашевич й як сценарист. На її доробку сценарії художніх фільмів «Злочин Івана Караваєва» (1929), «Щаслива зміна» (1936, співавтор сценарію та режисер – Володимир Юренєв), «Весілля з приданим» (1953), «Крила» (1956).  

Поряд із художніми кінопостановками, Т.М. Лукашевич активно займалася режисурою низки документальних і науково-популярних фільмів. Зокрема, це «Війна імперіалістичній війні», «Догляд за хворими», «Радянська Чувашія». 

На жаль, практично не вдалося віднайти детальних відомостей про особисте життя режисера, про її коло спілкування, зрештою, про сімейні відносини. Порівняно з іншими видатними режисерами середини двадцятого століття – практично відсутні статті й публікації інтерв’ю. Це наводить на роздуми, якщо не про прохолодні чтосунки між нею та системою, то про свідому відсутність честолюбних кар’єрних прагнень. 

Цікаво відзначити, що Т.М. Лукашевич не «купалася в променях слави» радянського кінематографу. Серед державних нагород – тільки орден Трудового Червоного Прапора, вручений у 1960 р. «за видатні заслуги в галузі радянського кіномистецтва». 

Пішла з життя Тетяна Миколаївна досить рано, 2 березня 1972 р., у віці 66 років. Похована на Востряковському кладовищі у Москві. 

Усі без винятку картини Т.М. Лукашевич насичені високими почуттями, до певної міри ідеалістичні, тому сьогодні можуть здатися застарілими. Але вічні теми, які розкриті у фільмах Тетяни Лукашевич – дитинство, юність, дружба, перше кохання, проблеми адаптації молоді в дорослому суспільстві – роблять її кінофільми актуальними й сьогодні. 

Життя та творчість Т.М. Лукашевич – майже дзеркальний відбиток свого часу, епохи двадцятих – шістдесятих років XX століття. Жінка, яка зуміла реалізувати свій мистецький талант крізь коктейль пропаганди та високого кіномистецтва. На жаль, у сучасному Дніпрі практично відсутня пам’ять про неї, як і про десятків інших видатних земляків. Ця невеличка стаття – спроба зібрати наявну інформацію про цю історичну постать та зерно подальших дослідницьких пошуків. 


Максим Кавун


Бібліографія

Кавун М. Тетяна Лукашевич – призабутий режисер улюблених кінофільмів / М. Кавун // Моє Придніпров'я. Календар пам'ятних дат Дніпропетровської області на 2015 рік : бібліогр. покажчик / упоряд. І. Голуб. – Дніпропетровськ : ДОУНБ, 2014. – С. 193-197.


Лукашевич Татьяна Николаевна // Кино : энциклопедический словарь / гл. ред. С. И. Юткевич ; редкол.: Ю. С. Афанасьев, В. Е. Баскаков, И. В. Вайсфельд и др. – Москва : Советская энциклопедия, 1987. – С. 243. 

* * *

Лукашевич Татьяна Николаевна: [Электронный ресурс].- Режим доступа: http://www.kino-teatr.ru/kino/director/sov/26741/bio/ 


Могилы знаменитостей. Лукашевич Татьяна Николаевна (1905–1972): [Электронный ресурс].- Режим доступа: http://www.m-necropol.ru/lukashevich-tn.html 


«Слепой музыкант»: [Информация о фильме и режиссере Т.Н. Лукашевич] [Электронный ресурс].- Режим доступа: http://mstrishenova.narod.ru/slepoimuzikant.htm 





 28.10.2020
 (6 переглядів)