Митець, який подарував світові Королеву

Зноба Валентин Іванович

  • 1929 - 2006 |
  • Місце народження: м. Дніпро |
  • Скульптор

Його роботи знайшли своє місце в багатьох містах Європи. Пориньте у подорож, наповнену естетичною красою і цікавою історією життя визначного скульптора.

Я б сказав, що скульптура у вісім разів більш велике мистецтво, ніж всі інші види образотворчого мистецтва, тому що у статуї вісім видів, і всі вони повинні бути однаково хороші.

Бенвенуто Челліні

«Життя іде і все без коректур…»

Валентин Іванович Зноба народився 10 січня 1929 року в селищі Софіївка Дніпропетровської області. Нелегким було його дитинство – спочатку Голодомор, а потім – Друга світова війна, яка вплинула на все його подальше життя і творчу діяльність. Був такий випадок: коли німці прийшли до села, він, пробираючись по мінному полю, залишився живий. Багато його робіт присвячені саме темі війни, бо все дитинство він провів під свистом куль і гармат.

Мистецтво скульптури було обране не випадково. Батько Валентина Івановича був відомим скульптором і змалечку навчав сина цій справі. Хлопчик був здібним учнем і отримав освіту в Дніпропетровському художньому училищі та Київському державному художньому інституті.

Візитною карткою Парижа є Монмартр. Валентин Іванович побачив це диво і вирішив створити в Києві щось схоже.

Душа Києва

Однією з найголовніших перлин Києва є Андріївський узвіз. Він простягається на 720 метрів вгору і приводить до чудової Андріївської церкви, яка згори дивиться на ціле місто. Але мало хто знає, звідки виникла ідея перетворення цієї вулиці та хто є ідейним натхненником.

Візитною карткою Парижа є Монмартр. Валентин Іванович, коли був у відрядженні, побачив це диво і вирішив створити в Києві щось схоже. Так Андріївський узвіз отримав новий образ і зміст – став осередком творчих натур і чудових полотен мистецтва, гарної архітектури та старовинної бруківки, поєднання сучасного та минулого. Скульптор самостійно обирав вдале місце для розміщення однієї з найвідоміших галерей під відкритим небом столиці, шлях через яку прокладає нині кожен турист нашої чи будь-якої іншої країни. 

Творчі доробки митця

Однією з перших робіт скульптора, що завоювала всесвітнє визнання, стала робота «Бокораш», за яку журі Всесвітньої виставки в Брюсселі 1957 року присудило авторові золоту медаль, далі була скульптура «Г.С. Сковорода» (1960) та інші. За проектом митця встановлено погруддя М.А. Марцун у селі Булдичеві на Житомирщині (1958), пам’ятники М.О. Островському в Шепетівці (1967), О.Д. Цюрупі в Херсоні (1967), радянським громадянам, військовополоненим солдатам і офіцерам, закатованим фашистами в Дарниці під час окупації Києва (1968).

У співавторстві зі скульптором Г. Кальченком у 1968 році Зноба створив пам’ятник національному героєві Франції, члену Опору, українцеві Василю Порику. Пам’ятник знаходиться у Франції, в місті Енен-Льєтарі.

Твори Зноби, починаючи з 1952 року, незмінно експонувалися на республіканських та всесоюзних художніх виставках. У 1963 році Зноба був удостоєний звання заслуженого діяча мистецтв Української РСР. У 1967 році йому присуджено республіканську премію ЦК ЛКСМУ імені М. Островського.

Серед найвідоміших робіт Валентина Зноби – пам’ятник, встановлений у меморіальному комплексі «Букринський плацдарм» на честь подвигу радянських воїнів, які загинули в боях за звільнення Києва літом-восени 1943 року при форсуванні Дніпра поблизу с. Балико-Щучинка Київської області (1985). Він створював його не сам, а залучив для цього своїх колег – архітекторів  Ю. Платонова та С. Захарова. Ця робота зайняла понад 12 років життя скульптора, але вона правомірно вважається одним із найбільших надбань митця. За неї митець був удостоєний Державної премії ім. Т. Шевченка. 

Серед найвідоміших також монумент на честь звільнення Криму у Сімферополі; пам’ятник Кармалюку; на честь перемоги на Поклонній горі в Москві.

2004–2005 рр. один за одним було відкрито пам’ятники всесвітньовідомому художникові Гюставу Клімту та його Музі в Австрії, а ще раніше – Жану Напієру в Шотландії, Мечнікову в Англії. Разом із архітекторами С. Захаровим і Ю. Платоновим В. Зноба створив пам’ятник Бояну. 

Анна Ярославна – королева Франції, прародителька тридцяти монархів Франції, яка вела політичну діяльність після смерті свого чоловіка та внесла у французький двір культуру свого народу.

Королева Анна                     

Останній пам’ятник, – дочці Ярослава Мудрого королеві Франції Анні, створений разом із сином Миколою Знобою, теж скульптором, членом-кореспондентом Петербурзької Петровської академії відкривав у Франції.

Українські жінки завжди відрізнялися не лише неймовірною вродою, але і розумом. Тому не дивно, що ім’я Анни Ярославівни так часто фігурує на сторінках не лише відомих історичних романів, але й у працях скульпторів світу. Ніби оживши із образів, описаних літописцями, Анна предстає в роботі Валентина Івановича Зноби.  Його талант представляє її не лише як мудру та надзвичайно розсудливу керівницю держави, але й незвичайно вродливу та сильну українську жінку. 

Місце, де можна зустрітися з прекрасним

Валентин Іванович зробив неоцінимий внесок у розвиток не лише української, але і світової скульптори, бо його роботи відомі широко за межами нашої країни. Але і в нашій країні можна доторкнутись до мистецтва, створеного руками декількох поколінь родини Зноба. Майстерня-галерея стала одним із центрів культурної та духовного життя Києва. В ній зібрані декілька сотень робіт трьох поколінь скульпторів творчої династії. Нині майстерні наданий статус музею, експонати якої гідно представляють Україну на міжнародному рівні та є частиною культурної спадщини країни.

Після батька скульптурну справу продовжив його син – Микола Зноба. Можна бути впевненим: доки на нашій землі є люди, які так творчо та самовіддано виконують свою роботу, люди матимуть нагоду насолоджуватись шедеврами мистецтва.

Створено: 30.03.2017.
Редакція від 28.09.2017.
Олександра Залогіна
Бібліографія:

История с моим бюстом: [О жизни и творчестве В. Знобы] // Старое. Новое. Вечное.– Днепропетровск: АРТ-ПРЕСС, 2013.– С. 337–350.
* * *
Єфимов В. Пам'яті скульптора Валентина Зноби // Зоря.– 2006.– 22 серп.– С. 4.
Криволапов М. Народний художник Валентин Зноба: [Біографія] // Культура i життя.– 2006.– 11 жовт.– С. 6.
Кокошко Ю. Наши земляки – лауреаты Шевченковской премии: Библиотечка ДВ, вып. № 18 (156) // Днепр вечерний. - 2014.– № 148 (14.11).– С. 7–8, 21–22.
* * *
Зноба В. І. // УРЕ.– 2-ге вид.– К., 1979.– Т. 4.– С. 287.
Зноба Валентин Іванович // УРЕС.– 2-ге вид.– К., 1986.– С. 674.
* * *
Зноба В. Альбом.– К.: Мистецтво, 1970.– 47 с.
* * *
МЛН-Галерея [Электронный ресурс]. – Режим доступа: www.mln-gallery.kiev.ua
Вокруг света [Электронный ресурс].– Режим доступа: www.vokrugsveta.com
Википедия [Электронный ресурс].– Режим доступа: uk.wikipedia.org