Жежер Анатолій Михайлович
Анатолій Жежер: симфонія цвітіння

Співець рідного краю

Люблю природу у будь-які моменти. Люблю наступ весни, перехід ранку в день, грози у затишшя. На цих контрастах гостріше відчувається життя.

Анатолій Жежер

Народився майбутній художник 5 грудня 1937 році в родині військового. Його дитячі роки припали на страшний період Другої світової війни, батько загинув в Угорщині наприкінці війни. Відлуння подій воєнного періоду знайшло втілення в його картині «Сліди війни». Насичені тони багряного від пожеж неба, відтінки обпалених руїн і землі, що немов запеклася від пролитої крові... Все це доносить до глядача головну думку художника про непохитність народу, непідвладного ніяким руйнівним силам. 

Пережити сумні повоєнні часи хлопчикові допомагали уроки образотворчого мистецтва в художній студії, організованій при Палаці культури заводу імені Ф.Е. Дзержинського. Потяг до мистецтва він відчував завжди, і коли вимінював кухоль молока на можливість хоч би хвилинку помалювати «шляхетним» фіолетовим олівцем, і коли милувався репродукціями картин, і коли зачарувався красивим барельєфом жіночого профілю на будинку. Три роки навчання у професійного художника та педагога Г.А. Латунова відкрили юному Анатолію світ, сповнений краси та духовності. 

Коли настав час обирати шлях у майбутнє, Анатолій вступив до Дніпропетровського художнього училища, яке на той час вважалося одним із найкращих навчальних закладів України. Основи професійної майстерності там викладали народний художник України Георгій Чернявський, заслужені художники України Микола Родзін і Микола Боровський. У 1961 році Анатолій Жежер блискуче закінчив навчання, а його дипломна робота «Будівельники» була подарована будівельному інституту як взірець станкового твору нової інтерпретації. 

Але, на жаль, продовжити своє навчання в інституті живопису, скульптури й архітектури імені І.Ю. Рєпіна Анатолієві не вдалося. Життєві обставини склалися так, що він не зміг після року занять далі студіювати мистецтво на найвищому рівні. Тож молодий фахівець повертається до рідного міста й почитає працювати і художником-оформлювачем, і дизайнером реклами, також працював як монументаліст, сім років віддав викладанню у дитячій художній школі міста Рівного. І весь час наполегливо займався живописом, невтомно шукав свій почерк та своє місце в мистецтві. Цікаво, що перша картина митця «Охота гірша за неволю» була презентована на республіканській виставці, де її відразу ж помітили, після чого вона потрапила до енциклопедії. 

На полотні художник зобразив заледенілу річку, рибалок на кризі, які роблять лунки, щоб вудити рибу. Вони зігнуті та закутані у теплі речі, дехто сидить спиною до глядача. Їхні обличчя неможливо розгледіти, але постаті виказують і напружене чекання удачі, і розслаблення людини, яка зайнята улюбленою справою, зачарована ранковою тишею і спокоєм.

Повернувшись до рідного міста, Анатолій Жежер почав працювати над створенням промислових пейзажів. Величні обриси заводів рідного міста не могли не хвилювати митця. У своїх роботах він зображував не тільки робочі будні міських заводів, а й інші сюжети, наповнені промисловим ритмом і творчим духом. «Баглійський Коксохім», «Будівництво каналу Дніпро-Донбас» на інші картини художника передають потужний пульс того часу, ентузіазм і бадьорість працівників, грандіозний масштаб економічних перетворень. Автор дотримувався реалістичного стилю, ретельно виписуючи на полотні деталі масштабного будівництва. Його роботи витримані в майже однаковому стилі, де зображуються не тільки виробничі майданчики, а й чітко помітні робітники, зайняті активною творчою працею. Анатолію Михайловичу вдалося привнести у концепцію індустріального пейзажу свою, індивідуальну точку зору. На його полотнах техніка не безжально «перекроює» створене природою. Засобами художнього зображення автор переконує глядача, що це потрібна і корисна робота, що два світи – світ людини та світ природи, можуть існувати гармонійно та злагоджено. Всі роботи художника, присвячені індустріальному пейзажу, відрізняються ясністю композиції й певною художньою вірогідністю. Він прагне з точністю зображати дійсність, але його точність дуже жива, художня. Все це сукупно й робить індустріальні пейзажі митця цінними свідками історії рідного краю.

Багатослів'я мовчазних речей

Квітку не можна писати «так собі», простими мазочками, її треба вивчати так само глибоко, як і все інше. Квіти – великі вчителі художників: для того, щоб осягнути і розібрати будову троянди, треба покласти не менше праці, ніж при вивченні людського обличчя. Це грандіозна вправа для кожного живописця.

Петро Кончаловський

Анатолій Михайлович ніколи не обмежував себе якимось жанровими межами. У його творчому доробку є цікаві портрети і жанрові сцени, складні символічні композиції. Проте справжньою стихією митця завжди залишалася українська природа, яка служила для нього невичерпним джерелом натхнення. У роботах Анатолія Жежера постійно співіснували й взаємодіяли різні інтерпретації пейзажної теми, які передавали настрій та думки, пропущені крізь його серце. Своєю творчістю художник намагався подарувати глядачеві радість споглядання природи, спілкування з прекрасним довколишнім світом. Полюбляв малювати й натюрморти, особливо квіткові. Він уміло показав не тільки родинний, домашній затишок, але й чудові садові букети.

Наприклад, у центрі полотна «Бузок» зображений розкішний рожевий букет, який своєю пишністю і урочистістю справляє незабутнє враження. Квіти поміщені в прозору просту вазу на білій скатертині, це допомагає створити контраст між ними. Художник пропонує глядачеві зосередитися на красі суцвіть, який займає центральне місце в картині, помилуватися цим шедевром самої природи, відчути свіжий подих весни на обличчі. Цей букет є частиною прекрасного весняного саду, який, можливо, бушує у своїй красі десь поруч за вікном. Колір квітів вражає барвами, вони наче живі й справжні. Художник чудово передав всю гаму відчуттів, красу квітучої природи. Картина змушує задуматися про періоди розквіту і процвітання у житті кожної людини. 

Картина «Польові квіти» наповнена ніжністю та чуттєвістю. Барвиста композиція складена ніби недбало, не спеціально, що надає їй особливого шарму та неповторності. Дивлячись на неї, глядач немов би відчуває ледь вловимий тонкий свіжий аромат. Сонячні промені падають на пелюстки сліпучо-білих, яскраво-синіх, помаранчевих, червоних, жовтих і блакитних квітів, і від цього букет має святковий і урочистий вигляд. Художник майстерно показав природну красу польових квітів. Ці розсипи польових квітів і смачних ягід символізують справжні скарби природи, щедрі дари весни та літа. Вишні й квіти виконані з такою життєвою силою і любов’ю, що можна подумати, ніби автор сам їх вирощував, зривав і складав для свого твору. Дуже точно промальовані всі тіні та дрібні деталі. Найбільша частина світла припадає саме на букет і, здається, наче від нього линуть неймовірні пахощі.

Підсвічена зсередини особливим чарівним світлом і картина «Сонце в пелюстках». У цій роботі повною мірою виявився талант художника, його вміння передавати красу, здавалося б, звичайних речей. Квітучий сад, у повітрі пурхають метелики, на столі стоїть глечик із соняшниками. Написані енергійними рухливими мазками, квіти справляють враження живих – важкі, наповнені внутрішньою силою суцвіття та пружні гнучкі стебла наче перебувають у постійному русі, пульсують, ростуть, дозрівають на очах у глядача. Вони сяють усіма відтінками жовтого кольору – кольору сонця. Автор намагався досягти ефекту сонячного сяйва, світіння жовтого кольору серед соковитої зелені, і йому це вдалося, – на полотні соняшники сяють яскравіше самого сонця, немов увібрали в себе світло його гарячих променів і випромінюють його в навколишній простір.

Усі предмети на полотнах художника виписані дуже реалістично з великою любов’ю, на них радіє життя у всіх її проявах, навіть таких простих і невибагливих як сільський сад, звичайна кімната з її атрибутами, простий керамічний посуд. Буденні речі в його натюрмортах стають поетичними і вражають своєю величчю та мелодійністю.

Поетичний світ українського села

Жежер належить до тих художників, мистецтво яких допомагає людям повертатися у світ природи. Він пише, як відчуває, а відчуває, як живе. І у епоху розповсюдження умоглядних художніх вигадок його щирість сприйняття природи особливо зворушує.

Людмила Тверська

Унікальність, неповторність, оригінальність, індивідуальність – цілу низку яскравих епітетів можна навести, розповідаючи про природні перлини українських пейзажів. Саме природа батьківської землі надихала Анатолія Михайловича творити та передавати в картинах її велич, неймовірну красу та чарівні кольори. Наприклад, під час роботи над картиною «Теплий весняний вечір» митець використовував спокійні світлі відтінки. Тут все гармонійно, природа тиха і безтурботна. Цього стану майстер домагається за допомогою вишуканих градацій світла. Жовтий колір надає картині більше тепла та сонячного світла. Сніг, що лежить у полі, створює враження, що він – теплий, адже осяяний яскравими сонячними променями. Небо бездоганного блакитного кольору говорить про те, що заметілей уже не буде. Природа ніжиться в теплих сонячних променях. 

Робота над пейзажами дала можливість художникові наблизитися до самої природи, до її ледь вловимих станів. Автор завжди намагався писати на відкритому повітрі, з натури, в ній же й черпав натхнення. Яскравий, пишний, по-справжньому гарний сільський пейзаж «Весняне сонечко». Автор зобразив початок нового сезону та нового життя. На картині добре видно, що весна вступила у свої права. Пригріває сонечко, де-не-де крізь торішню рослинність пробивається тендітна зелень. Але природа ще не скинула з себе покриви зимового сну. Хоча дерево на передньому плані й без листя, однак відчувається, що воно живе. Художник майстерно використовує жовто-зелені, світло-блакитні кольори, поєднуючи їх з темно-брунатними. Йому майстерно вдалося передати перехід природи від зимового спокою до буяння.

Кожен природний об'єкт або містечко проживає свою неповторну долю, має свій характер, запах, енергію на полотнах Анатолія Михайловича. Розглядаючи картину «Вечірня тиша», бачимо панораму, здавалося б, невеликої сільської місцевості, але водночас розуміємо, що це лише частина величезного села, яку автор просто не зміг охопити. Будинки доглянуті, у білосніжній побілці, що говорить про працьовитість українців. Особливий колорит надає пейзажу храм, розташований на центральному плані, такий гармонійний серед густого гаю з червоно-помаранчевих дерев. Проста, на перший погляд, композиція заворожує своїм колористичним багатством золотистих фарб. Зображений на картині краєвид, силует жінки з дитиною передають безтурботний настрій природи. Пейзаж немов пронизаний благословенною тишею та злагодою. 

Самі назви робіт художника «Сільський мотив», «Біла хата моя», «Весняний вечір», «Катання на санчатах» «Вечір на Дніпрі», «У рідних краях», «Буденний день дівчинки Насті», «Сергійко! Пора додому...» пронизані любов’ю до рідної землі, рідного краю. Картини сповнені світлого, ясного настрою, такого рідкісного та цінного у нашому житті. Від них віє свіжим подихом, насиченим жагучим сонцем, а це робить людей веселішими, добрішими, чутливими до всього світлого та прекрасного.

Різнобарвна палітра творчості

Кожен відтінок на картині мало продумати. Потрібно мріяти про нього, любити його, жити ним. 

Гюстав Моро

В останні роки Анатолій Жежер намагався відтворювати на полотні сюжети з історії України, зокрема його цікавила тема козацтва. Митця хвилювали великі постаті в українській історії як, наприклад, Тарас Шевченко. Образ великого поета, художника, філософа, з його думками та мріями про майбутнє художник ототожнював з усією Україною. Всього майстер створив близько 100 пейзажних творів і жанрових композицій, що показують сторінки життя Тараса Шевченка, і пейзажі Шевченківських місць, написані з натури. Це і будинок його батьків, і Шевченко-хлопчик, і Шевченко-художник поруч зі своєю картиною, й узагальнений образ Кобзаря-філософа, й образні лірико-епічні українські пейзажі.

Картина «Мені тринадцятий минало…» вдало передає початок творчості великого Кобзаря. На передньому плані на невисокому пагорбі зображені підлітки. Хлопчик замріяно дивиться за горизонт, а дівчинка плете віночок. Краса довкілля передалися дитям, на хвилинку здається що, вони відпочивають, хоча це не так. Унизу пасуться вівці, саме їх охороняє малий пастух. На задньому плані детально прописані маленьке озерце та млин-годувальник. Усе потопає в зелених садках, запашних луках. Художник майстерно доносить глядачеві думку, що напевно тільки там, серед буяння природи, на широкому привіллі міг Тарас відчути себе вільним, на мить забути про своє гірке сирітське життя.

Велику творчу увагу художник приділяв темі духовного відродження людини, потяг до релігії, до усвідомлення божественного начала всього сущого на землі. Яскравий приклад – триптих «Молитва». Картинами Анатолія Михайловича ілюстровані збірки віршів поетеси, лауреата премії ім. М. Свєтлова Н.Є. Євгенєвої.

Понад 50 років віддав художник мистецтву. Він був учасником багатьох міських, обласних, республіканських, всесоюзних і міжнародних виставок, Всеукраїнського історико-культурологічного фестивалю «Мамай-fest». За весь час художник не піддався спокусам «осучаснювати» свої твори, залишаючись завжди вірним реалістичній традиції, яка дозволяє зрозумілою мовою розповідати про глибоке та вічне. Анатолій Михайлович визнаний майстер не тільки в Україні, а й далеко за її межами, його картини зберігаються у Дніпропетровському художньому та історичному музеях, музеї історії міста Кам’янського, приватних колекціях Австрії, Люксембургу, Німеччини, Польщі, Росії, США, Угорщини, Фінляндії, Швейцарії. За кілька десятиліть наполегливої праці він зробив помітний внесок у розвиток українського і світового мистецтва реалістичного спрямування.