Василь Сахаров: з піснею в душі

Сахаров Василь Данилович

  • 1943 |
  • Місце народження: Воронезька область, РФ |
  • доцент Дніпропетровського державного аграрного університету, перекладач, соліст ансамблю «Січеславці»

Майже сімдесят років учений, педагог і перекладач Василь Сахаров віддав самодіяльній сцені. Правду кажуть: талановита людина – талановита в усьому!

Як Вася став «академіком»

Народився Василь Данилович у грізному 1943 році на воронезькій землі. Передувало цьому тяжке поранення батька-кулеметника у битві під Москвою. Мама відвідала батька в читинському шпиталі, і в результаті на світ з’явився Вася. 

Дитинство Василя минуло в селі, у великій і дружній родині, де виховувалися шестеро синів і двоє доньок. Батько, Данило Миколайович працював у тракторній бригаді, а мати, Марія Василівна, пекла дуже смачний хліб для механізаторів. Саме батьки прищепили Васі любов до російської й української пісні: у батька був гарний баритон, а у матері – сопрано. Вони часто співали з родичами та друзями. Тому і Василь почав співати дуже рано. 

Сім’я жила дуже бідно, але корова і всіляка живність, які були в господарстві, рятували багатодітну сім'ю від голоду в післявоєнні роки. Запам'яталося, як в 1950 році неписьменний батько попросив першокласника Васю написати листа керівникові СРСР Сталіну про скрутне матеріальне становище сім'ї. Допомогу надали. Незабаром до села приїхала машина з речами. Василь згадує, що йому дісталося дитяче пальто та полотняний ранець, із яким він почав ходити до школи. 

Учитель співів швидко виявив у Васі талант до співу. А вже в листопаді 1950 року на сцені колгоспного клубу учень першого класу Переїзднянської семирічної школи Василь Сахаров виконав під тульську гармошку дуже популярні тоді пісні: «Помню я ещё молодушкой была» та «Глухой неведомой тайгою». Відтоді він назавжди подружився з колгоспною сценою, часто виступаючи в школі та сільському клубі. 

У його репертуарі, окрім дитячих, з'явилися пісні, що звучали по радіо у виконанні видатних артистів Сергія Лемешева, Марії Максакової, солістів Воронезького російського народного хору, хору імені П’ятницького («Перевоз Дуня держала», «Песня о Родине», «Русская красавица»).

Починаючи з четвертого класу, Вася став успішно виступати на районних оглядах самодіяльності, брати участь у святах пісні й танцю в районному центрі Воронцовка Воронезької області, розташованому в 25 км від села. По бездоріжжю йому доводилося добиратися туди на волах або конях. Василь дбайливо зберігає грамоти оргкомітетів, датовані 1955–1957 рр. 

На завершальному концерті Першого районного фестивалю молоді в травні 1957 року все в тій же Воронцовці, Василь виступав разом із народною артисткою СРСР, солісткою Воронезького російського народного хору Марією Мордасовою. Після виконання ним «Песни о Родине»  глядачі влаштували справжню овацію й подарували Васі великий букет бузку. Оргкомітет фестивалю нагородив його грамотою і вручив цінний подарунок – величезний портфель. Відтоді шкільні друзі прозвали його «академіком».

Через багато років він дійсно блискуче захистив дисертацію і став кандидатом сільськогосподарських наук.

Звільнення за пісню

Маючи приємний народний голос, юний Василь мріяв про кар'єру співака. Проте після закінчення на відмінно семирічної школи пішов вчитися на зоотехніка у Верхньо-Озерський сільськогосподарський технікум, куди його прийняли без іспитів. Через деякий час Вася став брати участь в художній самодіяльності технікуму, а також виступати на районних оглядах самодіяльності Таловського району. 

Закінчивши технікум на відмінно, Василь працював завідувачем фермою і головним зоотехніком колгоспу «Зоря». А потім його призвали до армії. У 1962–1965 роках він служив в лавах Групи радянських військ (ГСВГ) в НДР, у Дрездені. Будучи водієм-інструктором середніх танків, а також ротним заспівувачем, він виступав на вечорах радянсько-німецької дружби. І навіть, навчаючи курсантів майстерності водіння, наспівував їм, стоячи у вежі танка, армійські та народні пісні. Цікаво, що командир танкової роти запросив рядового Василя до себе додому і записав на магнітофон усі пісні, які він тоді виконував.

У 1963 р. В. Сахаров взяв участь у завершальному концерті Всенімецького огляду самодіяльності ГСВГ у Дрездені. «Сержантський вальс» у його виконанні не залишив нікого байдужим, а Начальник військової частини вручив йому грамоту і дав звільнення. 

Під час служби Вася потоваришував із випускником Білоруської сільськогосподарської академії (БСХА), який описав мальовничі місця р. Гірки (Могильовська область) і порадив Василеві вступати туди на агрономічний факультет. У 1965 році молоденький сержант здав на відмінно вступний іспит із хімії, і його прийняли на навчання. А конкурс абітурієнтів тоді у БСХА складав вісім чоловік на місце…

В академії В. Сахаров не лише відмінно навчався, він також грав у КВК, виконував соло в хорі академії й академічному квінтеті, виступав на районних і обласних оглядах, а на концертах по 5–7 пісень виконував на біс. Там він потоваришував із українцем Віктором Козаком, у якого був абсолютний слух і дивовижний баритон. Віктор навчив його багатьом українським пісням, і де б вони не зустрілися, тут же починали співати на два голоси «Їхав козак за Дунай», «Ой, гиля-гиля» тощо. Саме з ним у Василя добре виходили імпровізовані частівки про студентське життя.

У 1969 році Василь завоював приз за виконавську майстерність на обласному огляді в Могильові. Білоруські народні пісні «А у поли вярба» і «Рушники» в його виконанні записали і передавали всесоюзною радіостанцією «Маяк». Якось Василь приїхав додому на канікули, а мати гукає: «Васькя, бяжи бягом, твої пісні передають по радіо»! 

Мрії збуваються і не збуваються...

Нарешті закінчилося навчання в академії, отримані диплом з відзнакою та рекомендація для навчання в аспірантурі. Заступник міністра сільського господарства БРСР запропонував В. Сахарову працювати в Смиловичському технікумі (Мінська область) агрономом і викладачем. 

На той час Василь уже був одружений з красунею-українкою Антоніною, яка мешкала з батьками в селі Усть-Кам'янка Дніпропетровської області. Незважаючи на наявність цілої армії прихильників, Антоніна обрала Василя, чому сприяли пісня та його чарівний голос. Уперше приїхавши у гості до родичів дружини в серпні 1968 року, він уже за кілька днів виступив із сольним концертом у сільському Палаці культури. 

Тоді випускники ВНЗ мусили відпрацювати за направленням не менше трьох років. Але Антоніна навідріз відмовилася від переїзду з України. Довелося молодій парі йти на прийом до заступника міністра сільського господарства БРСР. Він, зрозумівши, що Василь беззастережно закохався в чудові карі очі українки, вирішив юному подружжю, що мешкало майже два роки в різних республіках, дати добро на переїзд до України. 

Так у 1970 р. Василь опинився в селі Запорожець Дніпропетровській області на посаді старшого лаборанта ВНДІ кукурудзи, де почав проводити дослідження зрошуваної пшениці в колгоспі «Зоря комунізму» і, звичайно ж, став солістом місцевого Палацу культури. Тоді керівником зразкового господарства була депутатка Верховної Ради України О.І. Логвин, яка приділяла величезну увагу розвитку художньої самодіяльності. У колгоспі був чудовий хор, з яким Василь, беручи участь у самодіяльності села й Апостолівського району, завойовував перші місця на районних і обласних оглядах. Упродовж 1970–1980 років незмінним акомпаніатором був завідувач Палацу культури села Запорожець В.А. Проскура. 

У 1974 році Василь отримав запрошення з Дніпропетровського театру опери та балету! Але на той час він уже вчився в аспірантурі ВНДІ кукурудзи, народилася дитина, і дружина поставила питання руба: «Обирай – або я з дитиною, або пісня»! Василь навіть не поїхав на прослуховування…

Союз науки і творчості

Але з піснею він і не збирався розлучатися. Після переїзду з дружиною і двома дітьми до Дніпропетровська в 1980 році Василь, проводячи наукові дослідження в Дослідному господарстві ВНДІ кукурудзи знову влився в лави самодіяльних артистів. Позитивний пісенний настрій сприяв і його успіхам. Він неодноразово ставав переможцем соцзмагання в інституті, а в 1984 році на IV Всесоюзній науково-практичній конференції його наукову роботу визнали кращою. Василь брав участь у всесоюзних нарадах і семінарах, читав лекції на ВДНГ, розробляв рекомендації. 

Пропрацювавши в науці 25 років (1970–1955) і маючи в послужному списку посади молодшого і старшого наукового співробітника, потім ученого секретаря ВНДІ кукурудзи, Василь став доцентом Дніпропетровського державного аграрного університету. Впродовж 1995–2007 років він викладав і підготував понад 200 дипломників. Проте і тут Василь – учасник художньої самодіяльності ДДАУ, соліст фольклорного ансамблю «Січ»…

Якось Василь потрапив на засідання літературної вітальні «Гармония», якою понад 35 років керує талановита поетка, методист бібліотеки ДДАУ (тепер ДДАЕУ) Віра Олександрівна Гескіна. Їхня творча дружба триває майже 20 років, а репертуар Василя збагатився піснями на слова В.О. Гескіної, музику до яких написав його незмінний акомпаніатор – випускник агрофаку ДДАУ, учасник міжнародних пісенних фестивалів С. Нємченко. 

Понад п'ять років Василь є солістом ансамблю «Січеславці» міської організації ветеранів Дніпра. Ансамбль – частий гість у ВНЗ і технікумах, бібліотеках. Однією з візитних карток його правдиво вважається пісня «Лунай, рідна мово» (слова академіка А. Демиденка, музика А. Семенова) у виконанні Василя. 

Від хобі до професії

Багато років його другим хобі були переклади текстів і документів із іноземних мов російською й українською і навпаки. З часом це переросло в професію: В. Сахаров отримав другу вищу освіту, закінчивши перекладацьке відділення Дніпропетровського університету імені А. Нобеля. Впродовж 15 років він працював нештатним референтом журналу «Рослинництво» (ВИНИТИ, Москва). У цьому журналі опубліковано більше 3,5 тисяч (!) перекладених ним іноземних наукових статей, дисертацій, патентів. 

Нині Василь працює провідним бібліотекарем у Центральній науково-технічній бібліотеці ГМК України. Він перекладає реферати і резюме наукових статей із іноземних журналів, керує практикою студентів-перекладачів ДНУ. В особистій бібліотеці В. Сахарова налічується понад 1000 словників, довідників, енциклопедій 30-ма мовами. 

Одночасно Василь керує творчим об'єднанням «Літературно-музичні посиденьки». На засіданнях об'єднання разом із ним виступають відомі талановиті артисти, часто проводяться спільні заходи з літературною вітальнею ДГАЕУ «Гармония». 

У «Матеріалах» Міжнародної науково-практичної конференції, проведеної в 2013 році в нашому місті, опублікована стаття В. Сахарова у співавторстві з директоркою бібліотеки І.Г. Перепелицею про особливості перекладу російською мовою науково-технічних текстів із англійської. Друзі Василя відіслали цю статтю до Китаю для навчання молодих перекладачів. Він опублікував понад 70 наукових статей і видав наукову книгу. У межах спільного українсько-американського «Проєкту з захисту рослин і застосування пестицидів» Василь був перекладачем із англійської мови і науковим редактором. 

Доцент В. Сахаров спільно з академіками B.C. Підіпригорою, І.П. Вівчарем, Є.М. Дитятковською, А.І. Ситником брав активну участь у підготовці «Програми боротьби з особливо небезпечними бур'янами-алергенами в умовах центру та півдня України і розвитку медичної спеціалізованої алергологічної допомоги в Дніпропетровській області» (2003 р.). Також він був опонентом 20 кандидатських дисертацій. Причому, не лише усував погрішності претендентів, але і перекладав для них резюме до авторефератів англійською мовою.

У юні роки Василь був чемпіоном із шахів Верхньо-Озерського сільськогосподарського технікуму, де отримав третій розряд. Любов до шахів він зберіг на все життя. Але серце його належить пісні, любов до якої він намагається передати маленькому онукові – щоб пішов по слідах дідуся.

Створено: 25.09.2019.
Редакція від 25.09.2019.
Віталій Горелик