З історії медицини на Приоріллі: Гупалівська земська лікарня

Перша спроба організації сільської медицини в Новомосковському повіті мала місце у 1876 році. Тоді територію повіту було поділено на три лікарські дільниці з центрами у Новомосковську, Петриківці та Котівці. У Новомосковську земська лікарня була відкрита ще 1872 року, однак найняти лікарів для Котівки і Петриківки та відкрити там хоча б найпростіші  медзаклади амбулаторного типу тоді не вдалося. У випадку з Котівкою вочевидь планувалося створити земський медзаклад на базі приватних прийомних покоїв Г.П. Алексєєва, проте ця ідея не увінчалась успіхом. Вдруге повітове земство повернулося до ідеї організації сільської медицини через п’ять років, і на цей раз спроба виявилася успішною. Проте замість Котівської тепер було створено дві дільниці з центрами у Перещепиному (2-га дільниця) та Чернеччині (4-та дільниця).

Земські прийомні покої у Чернеччині

Прийомні покої у Чернеччині було відкрито у березні 1881 року, коли це село стало центром новоутвореної 4-ої лікарської дільниці. Це був найстаріший земський медичний заклад катеринославського Приорілля, з часу відкриття якого в 2026 році виповнюється 145 років. Розміщувалися прийомні покої не у спеціально збудованому для цієї мети приміщенні, а в орендованій земством селянській хаті. Зі звітів губернського земства відомо, що перші кілька років прийомні покої утримувалися коштом сільської громади Чернеччини і статського радника Никифора Костянтиновича Бахмутова, який мав маєток у сусідньому селі Анастасіївка (зараз – частина Чернеччини).

У подальшому повітове земство взяло на себе основні витрати з утримання медзакладу. Це коштувало 300 рублів щорічно; з них 100 рублів витрачалося на оренду приміщення, решта – на оплату обслузі та різного роду поточні господарські потреби. Проте суттєвою була і допомога піклувальниці медзакладу поміщиці Софії Степанівни Бахмутової – дружини Н.К. Бахмутова. При відкритті прийомних покоїв її коштом були придбані ліжка, білизна та інші необхідні речі на суму понад 200 рублів. Станом на 1884 рік прийомні покої в цілому були оснащені та забезпечені усім необхідним.

Спочатку в земства не вистачало коштів для організації харчування хворих у Чернеччинському покої, тому їм доводилося харчуватися своїм коштом. З 1885 року, коли покої були оснащені усім необхідним, земство знайшло можливість організувати в закладі продовольчу частину. В невеликих сільських медзакладах існувала так звана порційна система організації продовольчої частини. Суть цієї системи полягала в тому, що лікар за окрему оплату наймав господиню, яка погоджувалася за попереднім замовленням готувати певну кількість порцій їжі, залежно від числа стаціонарних хворих і прописаної їм дієти.

У більших медзакладах, таких як Новомосковська земська лікарня, існувала господарська система організації продовольчої частини коли необхідно було утримувати кухню та штатну куховарку в лікарні, а також проводити закупівлю продуктів харчування. Харчування одного хворого при господарській системі коштувало 12–15 копійок на день, тоді як при порційній системі 20–25 копійок. Проте для сільських прийомних покоїв, через стаціонар яких за рік проходило кілька десятків хворих, вигіднішою була порційна система.

Як і прийомні покої в інших дільницях (у Петриківці і Перещепиному), Чернеччинські покої були розраховані на шість ліжок (три ліжка у чоловічій платі та три – в жіночій). В звіті повітового земства за 1886–1887 роки міститься стислий але достатньо вичерпний опис приміщення цього медзакладу:

«В доме 5 комнат из которых одна занята аптекой и кроме того служит для приема приходящих больных, другая комната служит квартирой фельдшеру, а остальные три предназначены для стационарных больных. Каждая комната суха, светла […]. Зимою же, по неимению двойных оконных рам, в комнатах довольно холодно, так что принимать больных на койку почти невозможно».

У покоях постійно перебували лікар 4-ої дільниці, фельдшер і доглядач (служитель). Фельдшер прийомних покоїв також обслуговував безпосередньо приписані до них волості – Чернеччинську і Гупалівську. В прийомних покоях проводилися амбулаторний прийом хворих, стаціонарне лікування, нескладні хірургічні операції. У складних випадках, які  вимагали серйозного хірургічного втручання, хворого відправляли до земської лікарні у Новомосковську.

Земські прийомні покої в Анастасіївці

З 1 січня 1888 року прийомні покої і центр 4-ої лікарської дільниці було перенесено з Чернеччини до сусіднього села Анастасіївки Котівської волості, яке знаходилося в двох верстах південніше. Ця ініціатива належала піклувальниці Чернеччинського прийомного покою поміщиці Бахмутовій. У той час село Анастасіївка також називали Софіївкою, від імені поміщиці. Але серед місцевих селян ця назва не прижилася. Натомість частіше її можна зустріти у земських звітах. Це й не дивно, оскільки подружжя Бахмутових фінансово підтримувало земську медицину, ветеринарію та шкільництво в Чернеччинській і Гупалівській волостях. Тому й Анастасіївські прийомні покої здебільшого фігурують у земських звітах під назвою «Софіївських».

Бахмутова надала земству приміщення для прийомного покою у безкоштовне користування спершу на три роки, потім (в 1891 році) ще на три роки, а далі – на необмежений термін. Загалом у цьому приміщенні прийомні покої проіснували трохи більше 12 років. Постійний персонал медзакладу складався з дільничного лікаря, фельдшера, служителя, а з 1898 року також дільничної акушерки.

Будівля прийомних покоїв складалася із чотирьох кімнат і сіней. Кімнати були, достатньо просторими, сухими, світлими і цілком відповідали своєму призначенню. Одна кімната слугувала для амбулаторного прийому хворих; там же розташовувалась аптека. В другій кімнаті перебували служитель прийомних покоїв і амбулаторні хворі, що очікували своєї черги на прийом до лікаря. Дві кімнати слугували палатами для стаціонарних хворих (жіноча і чоловіча окремо). Стаціонар прийомних покоїв був розрахований на шість ліжок – три жіночих і три чоловічих відповідно. В звіті за 1898 рік згадується, що покої мали 5 штатних і 5 запасних ліжко-місць. Утримання покою, як і раніше, коштувало земству 300 рублів на рік.

Стратегія розвитку земської медицини у Новомосковському повіті, як і у багатьох інших повітах, полягала в поступовому створенні нових медичних дільниць шляхом розукрупнення старих. У підсумку цей процес мав закінчитися створенням мережі так званих «нормальних» дільниць 10-верстного радіусу, в межах якого, на думку більшості земських лікарів, медична допомога була найбільш ефективною. В наслідок розукрупнення за період з 1881 до 1918 років число лікарських дільниць у Новомосковському повіті зросло з чотирьох до тринадцяти. Нереалізованим через Першу світову війну і революцію залишився проєкт утворення ще п’яти дільниць, що дозволило б повністю перейти на стандарт 10-верстного радіусу.

Упродовж 1880–1890-х років територія 4-ї лікарської дільниці зазнала двох значних розукрупнень. У 1888 році до складу Перещепинської дільниці відійшли Почино-Софіївська та Жданівська волості, в 1896 році Бузівська волость відійшла до Перещепинської, а Магдалинівська – до новоутвореної Почино-Софіївської дільниці. Окрім того в 1900 році до Почино-Софіївської дільниці відійшли Шевські й Водяні хутори Чернеччинської волості. Таким чином, за період з 1881 до 1896 років площа 4-ої дільниці скоротилася з 1 975 км² до 1 160 км².

Примітно, що попри скорочення площі 4-ої дільниці число пацієнтів Анастасіївських прийомних покоїв навпаки зростає. Наприклад, в 1890 році тут прийняли 7 584 пацієнти, а загальне число відвідувань складало понад 22 000. В 1896 році заклад прийняв 8 198 пацієнтів, а загальне число відвідувань складало понад 19 000. Наприкінці 1890-х років Анастасіївські покої вже приймали 10,5–11,5 тисяч пацієнтів впродовж року. Якоюсь мірою на зростання числа пацієнтів впливало збільшення численності населення. Але не менш важливим фактором було зростання довіри до земської медицини з боку селян.

Уночі 21 квітня 1900 року в покоях сталася пожежа, причини і обставини якої невідомі. Вона завдала збитків на загальну суму 1 232 руб. 70 коп. Зокрема медикаментів згоріло на 787 руб., інвентарю – на 335 руб. 70 коп. Після пожежі покої тимчасово облаштували у іншій селянській хаті, а в липні дільничний центр було перенесено з Анастасіївки в Гупалівку.

Будівництво лікарні в Гупалівці

Уже 15 липня 1900 року нові прийомні покої 4-ої дільниці облаштували в орендованій селянській хаті в Гупалівці. За описом дільничного лікаря Конашинського приміщення було не дуже зручним. Сіни були великими, але холодними і мали земляну долівку. Друга кімната, теж із земляною долівкою використовувалася для виготовлення ліків і запису хворих. В третій, невеликій але світлій, кімнаті містилась аптека і приймальня для амбулаторних хворих. Ця кімната була прохідною до четвертої, в якій у невідкладних випадках можна було розмістити двох стаціонарних хворих. Обидві згадані кімнати мали дерев’яну фарбовану підлогу.

На засіданні повітової управи і земських лікарів від 20 квітня 1900 року лікар Йосип Конашинський порушив питання про необхідність будівництва спеціально пристосованого повноцінного приміщення для дільничної лікарні в Гупалівці. 30 серпня він уже доповідав, що Гупалівська сільська громада готова відвести під лікарняну садибу земельну ділянку площею 1,3 десятини. Будівництво земської лікарні в Гупалівці почалося в 1901 році. Повітові земські збори на засіданні від 28 вересня 1900 року асигнували на цю справу 9 300 рублів.

Будівлю головного корпусу лікарні було здано в експлуатацію в 1902 році. Впродовж першої половини 1900-их років було збудовано погріб, сарай, льодник і глиняний флігель плетено-мазаного типу для помешкання фельдшерів. У 1906 році до приміщення лікарні прибудували тамбур. У 1906–1907 роках частину лікарняної садиби обнесли парканом, а фасадну частину лікарні – огорожею. В 1907–1908 роках у лікарні провели водопостачання й облаштували каналізацію. В 1909 році почали будувати помешкання для дільничного лікаря і морг. Лікарня була приєднана до повітової телефонної мережі.

У 1912–1913 роках у лікарні було проведено капітальний ремонт і почалося будівництво інфекційного відділення, яке здали в експлуатацію в 1914 році. Станом на 1910 рік на будівництво Гупалівської лікарні з усім комплексом службових споруд земство витратило 14 546 руб. 41 коп. У 1914 році ця сума, з урахуванням подальших будівельних робіт і капітального ремонту, складала вже 33 657 руб. 85 коп.

Будівельними роботами керував десятник повітової земської управи Петро Макаров. У фондах Магдалинівського історико-краєзнавчого музею ім. Д.Т. Кулакова зберігається, датована 1914 роком, світлина П.П. Макарова на тлі будівлі інфекційного відділення Гупалівської лікарні. Світлину в 1985 році передав його родич А. Макаров.

Гупалівська земська лікарня

У 1904 році Бабайківська та Прядівська волості відійшли до новоутвореної Могилівської дільниці. Тож станом на 1904 рік площа 4-ої лікарської дільниці складала 671,6 км². В її складі дільниці залишилися:

• Гупалівська волость (без Топчиного яке напередодні відійшло до Прядівської волості);
• Чернеччинська волость (без Шевських і Водяних хуторів);
• Котівська волость;
• Юр’ївська волость (з початку 1910-х років – Преображенська);
• хутори Підкряжні, Надхівські й Озерні Бабайківської волості, які на початку 1910-х років відійшли до Преображенської волості.

Окрім того в 1911 році з частини Гупалівської та колишньої Юр’ївської волостей було утворено Дмухайлівську волость. Якщо станом на 1884 рік найвіддаленіші населені пункти дільниці знаходилися за 45 верст від дільничного центру, то станом на 1912 рік з 33 населених пунктів дільниці 23 розташовувалися в радіусі до 10 верст, сім – в радіусі до 15 верст і лише три – в радіусі  трохи більше 15 верст.

У 1907 році на амбулаторному відділенні Гупалівської лікарні було прийнято 10 600 відвідувачів, а загальне число відвідувань складало 16 930. Щоденно до лікарні в середньому зверталося 46 осіб. На стаціонарі було проведено 111 операцій, ще 2 959 нескладних операцій було проведено в амбулаторних умовах. У 1912 році лікарня вже прийняла на амбулаторному відділені 17 289 осіб, які впродовж року здійснили 23 645 візитів. При цьому населення 4-ої дільниці станом на 1912 рік складало 37 000 осіб, тобто стільки, скільки в 1884 році, але тоді площа дільниці була в три рази більшою ніж в 1912 році.

Станом на 1909 рік медперсонал лікарні складався з п’яти осіб: дільничного лікаря, трьох  фельдшерів (у тому числі одного запасного) і фельдшерки-акушерки. На початку 1900-х років стандартне щорічне утримання Гупалівської лікарні становило понад 1 000 рублів. До кінця десятиліття воно зросло майже до 2 000 рублів.

Загальна площа садиби Гупалівської земської лікарні складала 19,6 тис. м², тобто майже 2 га. Будівля лікарні була дерев’яною, обкладеною цеглою; сараї – дерев’яні; фельдшерський флігель – дерев’яний, мазаний. Усі будівлі мали жерстяний дах. У всіх лікарняних приміщеннях були дерев’яні фарбовані підлоги. Підлогу мили один-два рази на тиждень. Узимку лікарню опалювали печами голландського типу, кухню – піччю руського типу. Паливом слугувало вугілля. Ремонти лікарні відбувалися кожні три-чотири роки. Літніх бараків для тимчасового розміщення лікарні на час ремонту не було але для цієї мети використовували спеціально пристосовані великі намети. Побілка лікарняних будівель відбувалася щорічно.

Спочатку лікарня мала п’ять штатних і три запасні ліжка, з 1910 року число ліжко-місць збільшилося до десяти, в тому числі вісім ліжок загального і два ліжка – інфекційного відділення. Площа трьох палат загального відділення складала майже 66 м², площа аптеки – 48 м². Лікарня мала дерев’яні операційні столи і була забезпечена стерилізаторами для перев’язувальних матеріалів типу Шимельбуша. Площа операційної і перв’язочної складала 17,5 м². Улітку прийом хворих у лікарні проводився з 8:00 до 13:00, взимку – з 9:00 до 14:00. Вихідним днем був понеділок. Звісно все це не поширювалося на екстрені випадки. Обхід палат проводився вранці й увечері. Рідні могли відвідувати хворих після 12:00.

Зміна білизни відбувалася 1–2 рази на тиждень. Своя білизна і одяг не допускалася. Перед стаціонаром хворих обов’язково мили. Усі ці заходи гігієнічного характеру були пов’язані з неохайністю тодішніх селян. Білизну й одяг ретельно виварювали у спеціальних пральних котлах. Чисту білизну зберігали у спеціальних кімнатах. Спеціальної їдальні для хворих не було; вони харчувалися в коридорах і палатах. Система харчування була порційною. Харчові норми затверджувалися з’їздом лікарів, ціни на продукти для кожної дільниці встановлювалися дільничним лікарем спільно з повітовою управою. За якістю продуктів вела нагляд дільнична акушерка.

Водопостачання мали лише лікарняні будівлі і помешкання лікаря. Насос в колодязі накачував воду в спеціальні баки, розташовані на лікарняному горищі. В лікарнях були порцелянові сантехнічні раковини, ванни, теплі ватерклозети (окремі для загального та інфекційного відділень). Клозетні та промивні води накопичувалися  у зацементованій вигрібній ямі, води з ванної кімнати – у спеціальних всмоктувальних колодязях. Вивезення нечистот було досить дорогим і коштувало від 100 рублів.

До 1910 року під час тифозних епідемій, які були частими на теренах Гупалівської та Чернеччинської волостей, облаштовували тимчасові епідемічні лікарні на 10–14 ліжок. По-суті, це були епідемічні бараки. На спільній нараді земських лікарів і повітової управи 15–16 квітня 1909 року було прийнято рішення про необхідність облаштувати стаціонарні інфекційні відділення при дільничних лікарнях. У Гупалівці, Могилеві та Нижньодніпровську як значних епідемічних осередках такі відділення мали бути розраховані на вісім місць, в інших дільничних центрах – на чотири місця.

У 1910 року і до побудови окремого приміщення інфекційне відділення знаходилося в головному корпусі Гупалівської лікарні під одним дахом із загальним відділенням, але було ізольованим від нього – мало окремий вхід, ванну і ватерклозети. Площа двох палат інфекційного відділення складала 22 м², кожна палата була розрахована на одне ліжко. Окреме інфекційне відділення, зведене в 1914 році, було розраховане на вісім місць, як і передбачав проєкт 1909 року. Будівля складалася з двох половин, розділених приміщенням з дезінфекційною камерою. В кожній половині було по дві палати на два ліжко-місця.

Кожен лікарський будинок у Новомосковському повіті мав  5–6 кімнат із ванною і туалетом та був умебльований на суму 200 рублів письмовим столом, кушеткою, обіднім столом, 12 стільцями, буфетом, гардеробом, ліжком, 4 табуретками та кухонним столом. Лікарі користувалися окремим сараєм і погребом, однак льодник був спільний з лікарнею. У фельдшерському флігелі були розміщені помешкання двох фельдшерів, акушерки, лікарняна кухня та пральня.

Замість післямови

У радянський час колишня земська лікарня в Гупалівці продовжила працювати спершу як головна лікарня Котівського району, потім як дільнична лікарня. Зараз вона реорганізована в амбулаторію загальної практики сімейної медицини. В 2027 році виповнюється 125 років з часу будівництва головного корпусу Гупалівської земської лікарні який, як і корпус колишнього інфекційного відділення, зберігся дотепер. Нині обидві будівлі мають статус пам’яток історії місцевого значення. Однак, такий статус не вберіг значну частину пам’яток на теренах колишнього Магдалинівського району від безгосподарності та руйнації. Те що подібна доля не спіткала корпуси Гупалівської земської лікарні, без сумніву, є заслугою Валентина Трохимовича Іжика який очолив лікарню на початку 1990-х років. В Гупалівській лікарні Валентин Трохимович працював хірургом від часу закінчення медінституту в 1971 році. Ставши керівником медзакладу, він не лише зберіг спадщину земських часів, але й домігся будівництва нової поліклініки та всіляко сприяв розширенню й оновленню медичної інфраструктури.

В нарисі використано Звіти Новомосковської повітової земської управи, Звіти Катеринославської губернської земської управи та Матеріали з’їздів земських лікарів Катеринославської губернії.