Юрій Чайка: невтомний та невтолимий маестро

Чайка Юрій Вікторович

  • 27 серпня 1943 – 5 березня 2016 |
  • Місце народження: село Новіково Парабельского району Томської області |
  • режисер

Чайка Юрій Вікторович режисер опери, який розсунув межі вокально-акторської гри на сцені.

Народжений музикою

Музика – це диво, радість, чудеса. 
Музика – це сонце, зорі, небеса.
Музика – це честь і відвага.
Музика – це мудра порада.
Лісненко Тетяна

З прадавніх часів музика посідала важливе місце у житті людей, завжди була з ними – і в радості, і в горі. Тож і у родині Чайки, яка жила у важких післявоєнних умовах, єдиною втіхою стали музичні передачі, які транслювалися по радіо. Маленький Юрій міг годинами переказувати зміст усіх музичних вистав, наспівувати почуті та улюблені мелодії. Знайомство зі сліпим скрипалем було дуже важливим для подальшої долі хлопчика. Відвідуючи безкоштовні уроки гри на скрипці, він демонстрував хороші результати, виконував складні технічні вправи та серйозні твори. Коли він брав інструмент до рук, всі життєві негаразди й турботи відходили на другий план і з’являлася мрія – змінити долю. Родина підтримала хлопця у його надіях на музичне майбутнє. 

Музика відкриває хлопцеві двері в інший світ. Маючи єдиний скарб – скрипку, яку подарував йому вчитель, він вступає вчитися до Новосибірського музичного училища, яке закінчив у 1962 році по класу скрипки. Потім почалася творча праця в театрах Новосибірська, Барнаула, Кемерова, Кривого Рогу. Він успішно поєднував роботу в оркестрі з першими режисерськими пошуками. На гастролях Барнаульської оперети молодий скрипаль зустрів жінку своєї мрії. Кохання з’єднало долі музиканта та актриси, любляча Людмила завжди була поряд протягом усього життя.

Зрозумівши, що для того, аби втілити найсміливіші задуми в життя, потрібно оволодівати професією режисера, у 1967 р. він вступає до Ленінградської консерваторії ім. Н. Римського-Корсакова на театральний факультет та отримує освіту за спеціалізацією «режисер музичного театру». Зразковим студентом Юрій не був, підводили прагнення до абсолютної свободи, самовпевненість, норовистість. Але хлопець користувався повагою та заступництвом майстрів, які викладали у закладі.

Під час навчання Юрій знайомився з відомими артистами та дослідниками театрального мистецтва, відвідував музеї. Майбутній режисер все запам’ятовував, вчився відчувати літературну атмосферу та втілювати її на сцені. Також він закінчив навчання у Київському національному університеті театру, кіно і телебачення ім. І.К. Карпенка-Карого та отримав диплом за спеціальністю «режисер драматичного театру». Студент знайомився з класичною та сучасною драматургією, вивчав історію музики та костюму, набував навичок сценічної мови та руху.

Перші кроки як режисер-дебютант Юрій Вікторович робив на сцені Одеського академічного театру опери та балету. У його першій виставі «Дон Жуан» домінували загострення пристрастей і зіткнення комедії та трагедії. Недарма режисер визначив жанр спектаклю «весела драма». Одеська публіка побачила видовищну 2-х-актову постановку з великими фіналами в кінці кожного дії, значне місце приділялося сценам переодягання та бійкам. Глядач побачив головного героя оптимістом, повним енергії та любові, юний режисер зумів показати Дон Жуана суперечливою натурою, що живе за своїми власними законами. 

Наступна постановка Юрія Чайки була присвячена замальовкам національного сільського побуту. Героїко-романтичне полотно «Семен Котко» вийшло дивовижним, музичний матеріал було подано так, що музика лунала природньо, на одному диханні, трагічні сцени органічно контрастували зі світлою лірикою. Режисер зорієнтував артистів-вокалістів, оркестр і хор на те, що слово, музика, образ і дія злилися в єдиному ритмі. Здавалося, що він, як ніхто інший відчував нерв тієї важкої епохи та її звуковий контекст і зумів передати це глядачеві. Одеський оперний період став своєрідним «стартовим майданчиком» в режисерських пошуках Юрія Чайки.

Еволюціоніст, який рахувався з часом і його запитами

Опера – найповніший, найрізноманітніший
і найскладніший вид вокальної музики, точніше, 
поєднання всіх її видів – від співу соло до величезних 
хорових мас, від співу без акомпанементу до 
найскладнішого оркестрового супроводу.
Цезар Кюї

У 1977 році Юрій Вікторович отримує запрошення на роботу до Дніпропетровського театру опери і балету. У той час у театрі працюють мегазірки, йому сприяє увага критики, любов глядачів і гастролі... гастролі... Тяга до прогресивного дала поштовх режисерові відвідати майстер-класи в творчої лабораторії Бориса Покровського. Майстер знайомив із основними принципами сучасного театру, де артисти – не просто співаки: це співучі актори, які «живуть» на сцені. Основу його театру складали найкращі та найцікавіші твори сучасних композиторів і шедеври зарубіжних авторів. У численних дискусіях із колегами народжувалися нові ідеї та задуми.

«Борис Годунов» в репертуарі будь-якого оперного театру подія. Нею вимірюється творчий рівень не тільки хору, оркестру, солістів, але і потенціал постановочної групи, що включає диригента, режисера, художника. Режисер Ю. Чайка декілька разів повертався до постановки цієї опери, і в 1979 році, і у 1990-х роках. Розкриваючи актуальність ідеї, він акцентував увагу глядача на фінальних рядках опери, словах Юродивого: ошуканий народ, який і далі будуть дурити. Режисер висунув на перший план народ, зробив його головним героєм, тим самим створив справжню народну драму, де піднімався головний конфлікт – прагнення народу і царської влади несумісні. Майже кожна сцена перетворювалася на поєдинок або зіткнення і в результаті утворилися дві лінії трагедії: трагедія народу і трагедія Бориса. Вистава з успіхом була показана на сцені Київського Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка.

Публіка любить оперу Верді «Трубадур», хоча багато театрів відмовляються від її постановки – надто складні та емоційні партії головних героїв. Головною ідеєю «Трубадура» режисера Чайки вважається вендета, він поставив оперу про справжню жіночу трагедію. Одним із експресивних задумів режисера було застосування нестандартного колірного вирішення постановки. Червоний і чорний – це два головних кольори декорацій і костюмів, адже червоний колір символізує людське кохання, а чорний – смерть. З професійною майстерністю режисер поєднав воєдино: релігійні гімни, трагічні та сумні вигуки головної героїні, героїчні пісні заточеного в башті закоханого трубадура та похоронний марш оркестру. Глядача глибоко вразив фінальний сонет, в якому остання драматична зустріч закоханих відбувається на тлі пронизливої пісні про вільні простори батьківщини. 

Опера-легенда в 4-х діях «Аїда» стала довгоочікуваною прем’єрою для дніпропетровської публіки. Згідно з режисерською концепцією Ю. Чайки на суд глядача була представлена особиста драма, повна гострих колізій, які розгортаються на тлі монументальних масових сцен. Головна ідея полягала в тому, щоб зосередитися на любовному трикутнику дочки фараона Амнеріс, щасливого молодого полководця Радамеса та ефіопської рабині Аїди. Завданням режисера було підкреслити камерну історію люблячих людей, для цього була потрібна психологічна достовірність та акторська гра оперних співаків. Ю. Чайка наділив постановку великим гуманістичним змістом, вона і сьогодні звучить як гімн високим людським почуттям.

У своїй роботі майстер постійно прагнув до сценічних експериментів. І коли стало завдання презентувати оперету Й. Штрауса «Циганський барон», Юрій Вікторович досконально вивчив не тільки лібрето, але і новелу «Саффі» угорського письменника Мора Йокаї. Він акцентував увагу на тому, що художньо-сценічне значення оперети В. Штрауса полягає в музиці. Зумів не просто передати національний колорит віденського вальсу, маршу та інших танців, але і представив їхні різноманітні форми та можливості в інтерпретації конкретних солістів опери.

Успіх у глядача, позитивні відгуки критиків, преси – ці фактори не тільки радували та надихали, але і зобов’язували рухатися далі. У творчому доробку Юрія Чайки – понад три десятки постановок: опери Чайковського, Мусоргського, Рахманінова, Моцарта, Верді, Пуччіні, Бізе, Лисенка, Губаренка, Білаша та багатьох інших. Ці вистави вирізняються високим професіоналізмом і глибоким проникненням в авторський задум.

Епоха в історії театру

Сцену нельзя топтать каблуками:
По сцене – маленькой или большой
Нужно ступать лишь босыми ногами
И с абсолютно открытой душой.
Сцена – ты остров в бушующем море, 
Щедрый оазис с прохладной водой.
С сердцем распахнутым,
В радость и в горе
Я прихожу на свиданье с тобой
Нина Васина

З 1990 по 1996 роки Юрій Вікторович працював директором і художнім керівником Дніпропетровського театру опери та балету. Він намагався відновлювати кращі спектаклі трупи. Завдяки його активним діям було налагоджено співпрацю із зарубіжними імпресаріо. Завдяки знайомству з французьким трубачем Б. Муленом відбувся перший гастрольний проект «Кармен» Ж. Бізе у постановці режисера Ю. Чайки. Підготовка до цього гастрольного туру велася на найвищому рівні. У роботі над оперою режисер вибрав принцип оперно-балетного міксу, вимагаючи не тільки від хору і кордебалету, але і від солістів максимального залучення в бурхливе життя на сцені. Він досяг ефекту «вічного двигуна», коли рух на сцені не припинявся ні на хвилину, одна сцена природньо перетікала в іншу. Французький глядач заворожено спостерігав, як переконливо і динамічно оперні співаки виконували свої партії. Завдяки енергії майстра колектив розширив свої гастрольні обрії. Після Франції з оперними виставами, що виконувались мовою оригіналу, ознайомив глядачів Європи. 

Для того, щоб звернути увагу глядача на репертуар театру в економічно кризові роки, головний режисер у сезоні 2000–2001 року розробив і втілив в життя різнобарвну концертну програму «Наші співвітчизники – зірки світової сцени». Митці з багатьох країн Європи беруть участь у спектаклях Дніпропетровського театру опери та балету.

Окрасою репертуару стали чергові постановки Ю. Чайки. Опера «Отелло» Дж. Верді відрізнялася мобільною сценографією, «живим» світлом і багатою оркестровою палітрою. Режисер перетворив постановку італійського шедевра на щось неймовірне та захопливе. Він влаштував справжню гру уяви: канати та вітрила перетворювалися, то на витончені портьєри, то на підступних змій, то на квітучі дерева, то на волани дамських суконь. Неможливо було забути масові сцени вистави, темпераментного Отелло, ліричну Дездемону. Опера «Набукко» вразила не тільки масштабом постановки, але і колоритом, силою емоцій. Будучи режисером-експериментатором Юрій Вікторович здійснив проект «Кармен-шлягер», в якому оперно-естрадну партію Кармен французькою мовою виконувала народна артистка Тамара Гвердцителі. Новаторська постановка стала неординарною подією у театральному житті міста та і припала до душі глядачеві.

Майстер створив свій театр сильних, потужних голосів, насиченого звучання хору та оркестру, масштабних сценічних форм. До останнього режисер залишався авторитетним координатором усіх гастрольних музично-театральних проектів Дніпропетровщини. Без його участі не обходилася практично жодна художня подія в регіоні.

Понад 25 років Юрій Чайка очолював Дніпропетровське міжобласне відділення Національної Спілки театральних діячів України. Активно розвивав театральне мистецтво в регіоні. Під його керівництвом традиційними стали щорічні огляди-конкурси кращих вистав сезону, благодійні акції для знедолених дітей тощо. Театральний фестиваль-конкурс «Січеславна» представляє мистецтво Придніпров’я та об’єднує театри Дніпра, Запоріжжя, Павлограда, Кривого Рогу та Кам’янського. Кожен рік театри виставляють кращі прем’єри сезону, щоб позмагатися за звання найбільш достойних. Крім того, в межах фестивалю проводять конкурс для творчої молоді «Надія Січеславни», переможці якого отримують найвищі театральні нагороди Придніпров’я за досягнення в галузі театрального мистецтва.

За значний внесок у розвиток українського музичного мистецтва Юрію Чайці надали звання Заслуженого діяча мистецтв України (1981 р.), Народного артиста України (1989 р.), у 2016 році – звання «Почесний громадянин міста» посмертно.

Створено: 06.02.2018.
Редакція від 11.05.2018.
Оксана Шевченко
Бібліографія:

Тулянцев А.А. Юрий Чайка. Режиссер оперы (1943–2016).– Днепр: Лира, 2016.– 148 с.
Чабан М. Класиці – нове життя // Зоря.– 2013.– № 67 (30.08).– С. 10.
Чайка Ю.В. Портрет на фоне времени // Наше місто.– 2013.– № 84 (28.08).– С. 4.