Загадки Жовтоводської битви. Частина 1. Місце осади польського табору.

Передмова

Бувають події, які змінюють хід історії. Одна з таких подій відбулася рівно 375 років тому, в травні 1648 року. Жовтоводська битва, що перекроїла мапу Європи, й досі залишається загадковою та не до кінця вивченою. Немає, наприклад, остаточної відповіді на деякі ключові питання: місце розташування польського табору (де відбулася знаменита битва), місце приєднання реєстрових козаків до Богдана Хмельницького (що стало вирішальним у цьому протистоянні), місце останнього розгромного бою. Ні, загально прийняті відповіді, взагалі-то, є, але вони і сьогодні викликають нові запитання у допитливих дослідників і дискусії науковців. Величко, Грабянка, Костомаров, Мишецький, Антонόвич, Грушевський, Дубецький, Яворницький, Поль, Маєвський, Стороженко та інші дослідники в різні часи намагалися з’ясувати місце й обставини цієї знаменитої баталії.

Та й наслідки Жовтоводської перемоги теж далеко неоднозначні. Ми знаємо, що це початок визвольної боротьби українського народу, боротьби за свою незалежність. Так, Україна звільнилась від влади Речі Посполитої. Але тут же її Правобережжя перетворилося на Велику Руїну, а українці потрапили в нову залежність – від Росії…

Так де ж відбулася Жовтоводська битва?

Битва на Жовтих Водах 1648 року стала доленосною подією не тільки для України та Польщі, вона набула міжнародного значення і вплинула на політичні плани багатьох країн Європи: Росії, Туреччини, Кримського ханства, Угорщини, Молдавії, Швеції… Та саме ця битва – чи не найзагадковіша з усіх, проведених під проводом Богдана Хмельницького.

Меморіальні знаки на честь першої перемоги Хмельницького в цій історичній боротьбі встановлено в багатьох місцях: у містах і селах Жовті Води, П’ятихатки, Миролюбівка, Жовтоолександрівка, Жовте…

Було проведено безліч археологічних експедицій і наукових досліджень. Але вагомих матеріальних знахідок, які могли б вказувати на масштабні військові дії того часу, так і не знайшли. Чому? Можливо, не там шукали?

А втім, абсолютно точне місце її локалізації було закарбоване для нащадків ще в тому ж 1648 році. На карті французького інженера Гійома Боплана, що перебував на службі у польського короля. Щоправда, на початку визвольних змагань Боплан назавжди покинув терени Речі Посполитої, а права на друк своїх рукописних карт передав голландському граверу

Вільгельму Гондіусу. В 1651 році Гондіус і вигравіював карту Боплана з деякими своїми правками (на що він мав дозвіл). Рукописна карта вже мала зображення Дикого Поля, та деякі написи і позначки з’явилися на ній пізніше. Напевне, завдяки саме Гондіусу, що був автором першої гравюри-портрету Богдана Хмельницького, датованого тим же 1651-м роком. Чи був гравер особисто знайомим з Богданом Хмельницьким, невідомо. Та портрет виконано настільки майстерно, що його використано навіть на нашій грошовій купюрі номіналом у 5 гривень. І чи мав стосунок Хмельницький до правок на карті Боплана, інформації теж немає. Та думаю, що гетьман-полководець мав бути знайомим із єдиною на той час детальною картою України.

А ось і карта Боплана 1648 року, видана Гондіусом.

На карті Боплана-Гондіуса притоки Інгульця – річки Жовтої ще немає. Проте, є написи «Злота вода» (чи Жовта вода) та «Княжі Байраки», що мають прямий стосунок до Жовтоводської битви.

Зверніть увагу, на карті Боплана Чорне море – вгорі. Для того, що привести її до звичного нам вигляду, її треба перевернути. На звичних нам картах «Жовта вода» буде внизу, а Княжі Байраки – вгорі.

До речі, битва була не при Жовтих Водах, не на Жовтих Водах, не поблизу Жовтих Вод, а у Жовтих Водах. Тобто в урочищі Жовті Води. І не на Жовтій річці чи Жовтій воді, а саме у множині – у Жовтих Водах. Урочище Жовті (Злоті) Води на карті зображено у вигляді ставка, озера чи болота. Нагадаємо: «Урочищем може стати будь-яка частина місцевості, яка відрізняється від інших ділянок навколишньої місцевості. Наприклад, це може бути лісовий масив серед поля, болото або щось подібне, а також ділянка місцевості, що є природною межею між чим-небудь». Отже, болото чи, можливо, ставок або водойма серед степу, очевидно, вирізнявся кольором води – жовтим. І, можливо, був межею між чим-небудь. Але чому ж все-таки у множині? І де саме це могло бути?

Порівняємо карту 1648 року з картою 1790 року, коли ці землі вже були розмежовані.

На обох картах вгорі – Княжі Байраки. А що внизу? Ставок чи водойма. Навколо ставка в центрі ми бачимо кілька топонімів, в основі яких лежить слово «Жовте» (Жовтеньке). Річка Жовтенька – притока річки Комісарівки, по іншому її називають р. Жовта Комісарівська. Балку по її руслу теж називають Жовтою. Поселення Жовтеньке відоме ще з козацьких часів, тут була дача запорожців (зимівник, хутір, поштова станція), де була переправа на козацькому шляху, що мав назви: Коржів, Саксаганський, Запорозький. В районі Саксагані він з’єднувався з Микитинським шляхом, який вів до Січі. А у верхів’ї Княжих Байраків на нього виходив Поштовий шлях. Неподалік проходила дорога, що виводила Чорний шлях на Микитинський.

Численні картографічні дослідження говорять про те, що урочище «Жовті Води» знаходилось саме тут. Отже, ставок (водойма) існував в руслі річки Жовтенької (Жовтої) з давніх пір. Очевидно, це було найглибше місце, куди стікала вода з навколишніх глиняних балочок. Якщо подивитися на рельєф місцевості на сучасних Google-картах, переконуємося, що це дійсно так.

За результатами останніх досліджень доктора історичних наук Івана Стороженка, основні події Жовтоводської битви відбувалися саме в цьому районі. Та чи ж міг помилятися найбільший знавець козацької доби академік Дмитро Яворницький?

Ми ні в якому разі не будемо ставити під сумнів компетентність, авторитет і обізнаність шановного Дмитра Івановича. Та є деякі обставини, які могли завести його в оману.

По-перше, чи бачив Яворницький оригінал карти Боплана? Більш вірогідним видається те, що він користувався її російськомовним перекладом Дмитра Бантиш-Каменського. Та в цьому варіанті «закарлючки», що позначає урочище «Злота вода» вже немає. Можливо, її підчистили як зайву похибку.

Як бачимо, в цьому варіанті напису «Княжі Байраки» взагалі немає, а напис «Злотая вода» можна віднести до позначки у вигляді видовженої чорної плями, наближеної до притоку Інгульця – р. Жовтої (на карті вона не позначена). Це може ввести в оману будь-якого дослідника.

Крім того, збереглися листи О. Поля, в яких він детально описує ймовірне місце Жовтоводської битви. Саме від них відштовхувався Д. Яворницький у своїх пошуках. О. Поль і Д. Яворницький вважали, що бойові дії відбувалися поблизу с. Жовтого, розташованого на притоці Інгульця р. Жовтій. І сам Яворницький, і його послідовники проводили там археологічні розвідки, та ніяких матеріальних підтверджень великих бойових дій так і не знайшли…

Гіпотеза Поля та Яворницького базується на публікації польського історика Мар’яна Дубецького і його досліджень 1878 року. Олександр Поль був добре знайомим з Мар’яном Казиміром – після заслання на Сибір за участь у польському повстанні Дубецький деякий час проживав на Катеринославщині та навіть брав участь у розкопках на землях маєтку Поля. Поляк Дубецький був знайомим і з Володимиром Антонόвичем.

Дружина Антонόвича, Катерина Мельник, в 1893 році видала каталог археологічних знахідок О. Поля з детальним описом його колекції. Ці знахідки склали основу історичного музею, який з 1902 року очолив Д. Яворницький. Отже стає зрозумілим, чому Поль і Яворницький підтримали саме гіпотезу М. Дубецького. Щоправда, Поль не був впевненим в її досконалості і радив Яворницькому пошукати у верхів’ї р. Жовтої.

М. Дубецький особисто досліджував околиці с. Жовтого в 1878 році і був переконаний, що знайшов залишки оборонних валів табору Стефана Потоцького. І зобразив їх на карті-схемі, доданій до його роботи «Поле битви біля Жовтих Вод, що відбулася в травні 1648 року», яку було надруковано у Кракові в 1880 році.

Я відшукала його роботу й ілюстрації до неї. На схемі-карті окремо вимальовано план ймовірного польського табору, навколо якого і розгортались основні події 29.04–15.05. 1648 р. Відштовхуючись від цього зображення, Дмитро Яворницький зробив опис цього табору. Та, на жаль, військовим укріпленням це не було і ніякого стосунку до Жовтоводської битви не мало.

Справа в тому, що це типова так звана Роблена могила, або Майдан – місце, де колись виробляли селітру для виготовлення пороху. Часто, як наприклад у нашому випадку, майдани нагадують величезних павуків. Та незалежно від їхнього призначення – культового чи для виробництва селітри – такі штучно створені об’єкти, звичайно, могли використовувати як фортифікаційні споруди оборонного значення. Та за розмірами вони були не настільки великими, щоб могли вмістити чотиритисячну армію Стефана Потоцького. То ж до Жовтоводської битви це не має ніякого відношення. Це підтверджує і Михайло Грушевський.

Іван Сергійович Стороженко зазначив:

«Як відомо, недосліджені сторінки історії називають «білими плямами», але існують «штучні білі плями», створені істориками-попередниками… Такі «штучні білі плями» дуже важко ліквідовувати, особливо в тих випадках, коли вони створені авторитетними вченими».

Дійсно, важко ламати усталені стереотипи. Особливо, якщо вони створені шанованими, поважними авторитетами. Тим більше, якщо робити це «з боку», не маючи власного імені в науці. Авторка цих рядків не фахівець у галузі історії, в кращому випадку – краєзнавець. Проте, результати її досліджень цієї проблеми надруковано в міжнародному науковому журналі у Кракові.

Як відомо, Стефан Потоцький, вів своє військо для розгрому повсталих козаків, які перебували в Микитинській Січі разом зі своїм ватажком Б. Хмельницьким. Відомо також, що останній заздалегідь заручився підтримкою кримського хана Іслам-Гірея ІІІ та мурзи Тугай-бея і, дізнавшись про наміри поляків, вирушив їм назустріч. Дніпром ішла до Січі флотилія з реєстровими козаками, що перебували на службі у польського короля. Сухопутні війська повинні були зустрітися з тими, що пливли Дніпром. І разом напасти на повсталих козаків. На допомогу молодому Стефану Потоцькому, що очолив передовий загін, мало підійти військо його батька – коронного гетьмана Миколи Потоцького. А на допомогу Хмельницькому готові були прийти татари, що збиралися біля Інгульця. Ніч перед початком сутички (з 28 на 29 квітня) військо Потоцького провело в урочищі Княжі Байраки. Вранці поляки рушили далі і, пройшовши половину денного переходу, зупинилися на перепочинок. Щоб потрапити на Січ (за однією версією) або до Кодака (за іншою), Стефану Потоцькому логічніше було б обрати Коржів (Саксаганський) шлях, який був найкоротший і співпадав із позначками на карті Боплана. В усякому випадку, повсталі козаки рухалися назустріч полякам саме по ньому і натрапили на них десь за 15 км від Княжих Байраків. Ця відстань якраз і відповідає денному пів-переходу, після якого вороже військо табором зупинилося на перепочинок і змушене було терміново обкопатись та обгородитися возами від передового загону татар, що напали на них зненацька.

І якщо навіть поляки ночували не в Княжих Байраках, а в районі с. Жовтого, вони б все одно перетнулися з татарами та козаками десь у цьому районі. Бо зупинку було зроблено на пів-дорозі до Саксагані (на карті – біля Саївки), і саме там заздалегідь було підготовлено місце для їхнього «кошика» на наступну ночівлю. Якщо поляки спочатку йшли все ж Чорним шляхом (який, до речі, зображено на карті Боплана), то провести ніч на 29 квітня вони могли, дійсно, в районі с. Жовтого. До наступної своєї ночівлі на Саксагані вони повинні були йти по межиріччю, де зараз прокладено трасу Е-50. І для розбивки табору для відпочинку їм навіть річки не треба було переходити – просто трохи звернути у затишне місце…

Воєнний історик Іван Стороженко присвятив пошуку локалізації Жовтоводської битви майже 20 років свого життя. І саме він першим висунув припущення, що битва відбулася не на р. Жовтій, притоці Інгульця, а саме на р. Жовтенькій, притоці р. Комісарівки. Вчений опублікував карту-схему етапів битви на Жовтих Водах 29.04–16.05.1648 р. у світлі нових досліджень.

Все логічно. Переправа саме там, де було Жовтеньке. Але польський табір на схемі розбито по обидві сторони Саксаганського (Коржевого шляху). Не зрозуміло, як польське військо могло розміститися на чотиригодинний відпочинок прямо посеред дороги, що вела на Січ. Адже їм треба було розпрягти і попасти коней, поїсти і перепочити самим, так би мовити – розслабитись. Не могли ж вони не передбачати раптового нападу супротивника в умовах, коли не поверталися їхні розвідники, перехоплені козаками чи татарами, був відсутнім зв’язок з реєстровцями й основними військовими силами, що повинні були прийти їм на допомогу – їхніх гінців перехоплювали.

Вступати в бій розрізнено з реєстровими козаками було заздалегідь програшно. Отже, табір для відпочинку Стефан Потоцький мав розбити десь неподалік, але в місці, де б його не було видно…

Мені здається, що полякам треба було зійти зі шляху, обійти ставок (броди через р. Жовтеньку були по обидві сторони ставка) і там розбити табір. Це найзручніше місце для спокійного відпочинку поблизу Коржевого шляху і водойми. І воно відповідає свідченню поляка-очевидця, що вцілів після Жовтоводської битви: «Окопались ми відразу за Жовтою Водою над водою» (за Стороженком). Переправа (брід) – найнебезпечніше для поляків місце, що потребувало особливого укріплення від нападу зі сторони Коржевого шляху. Та є одна дуже цікава обставина, на яку чомусь ніхто з дослідників й досі не звернув уваги. Так як і Стефан Потоцький не міг діяти розрізнено зі своїми реєстровими козаками, Богдан Хмельницький у вирішальних битвах теж не міг обійтися без татарської кінноти. В історичних джерелах написано, що козаки йшли за татарами на відстані двадцяти кілометрів (чотирьох годин) одним запорозьким (Микитинським, а потім Коржевим) шляхом. Та для чого татарам, які йшли з Криму, завертати на Січ? Легше домовитись із козаками про зручне місце зустрічі (як це зробили поляки з реєстровцями) і просуватися добре знайомим їм шляхом, що веде від Перекопу через Татарську переправу.

А тепер знову дуже уважно подивімося на карту Боплана 1648 р.

На карті зображена татарська кіннота, що примчала від Перекопу і зупинилася десь поблизу притоки Інгульця річки Жовтої. Зв’язківець повертається від Богдана Хмельницького, розвідник на коні помчав далі по Чорному шляху. Короткі тіні спрямовані на захід – ранок, ближче до полудня. Західний вітер розвіває військові знамена. На пагорбі татарський очільник дивиться в бік урочища Жовті Води. Саме туди йому треба повернути, щоб на Коржевому шляху зустрітися з Хмельницьким! Він поведе своє військо найвищими місцями межиріччя. Попереду помчить розвідувальний загін, який десь за годину і почує поодинокі постріли. То польські мисливці полюватимуть дичину для обіду, доки розбиватимуть табір для відпочинку…

Стефан Потоцький обере зручне і затишне місце за річкою (ставком) обабіч Коржевого шляху. Та він не чекатиме нападу татар з чистого поля, що простирається до Чорного шляху. Поляки самі собі підготували пастку.

І незалежно від того, звідки вони йшли – по межиріччю від р. Жовтої (Інгулецької), як і татари, чи від Княжих Байраків, зупинитись вони могли саме тут, в урочищі Жовті Води. Тут і коней можна попасти та напоїти, і табір залишиться непоміченим.

Розвідка Богдана Хмельницького донесла, що поляки виступили для розорення Січі, і було прийнято рішення піти їм назустріч. Та яким шляхом вони підуть – Чорним чи Поштовим і Коржевим? Логічно було б чекати їх на обох шляхах: татари – на Чорному, козаки – на Коржевому (при цьому підтримувати постійний зв’язок між собою). І в разі сутички прийти один одному на допомогу. Власне, так воно і сталося!

На карті Боплана вже все було позначено! Геніально!

Нагадаю, це карта 1648 року, коли й відбулася ця битва. В усіх попередніх і наступних варіантах карти Боплана татарської кінноти я не побачила. Можливо, її домалював В. Гондіус – відомо, що він вносив свої корективи при гравіруванні. Видана ця карта 1651 року, тоді ж, як і портрет Богдана Хмельницького цього ж автора. Відкриваю сучасну Google-карту і бачу дивну пляму на плані місцевості саме в цьому місці – це дуже схоже на старовинне земляне укріплення, на яке міг перетворитися польський табір під час облоги, біля якого й відбувалися основні бої…

 

Порівняйте з типовим земляним укріпленням (табором) того часу. Це укріплення було в іншому місці, але, погодьтеся, – дивовижно схоже. З одного боку була природна перепона – річка. З трьох інших сторін табору виставлялися зчеплені між собою вози. Схоже на те, що ми знайшли місце розташування польського табору! Та на це питання остаточно можуть відповісти тільки науковці. Хоч ми і бачили залишки земляних укріплень і знайшли цікавий артефакт, дуже схожий на уламок гарматного ядра того часу.

Наш металошукач задзвенів відразу, і ми копнули лише в одному місці… І знайшли металевий предмет, схожий на уламок гарматного ядра!

Далі буде...

Титульне фото: Жовті води // https://armyinform.com.ua/2021/05/16/
bytva-pid-zhovtymy-vodamy-persha-peremoga-kozakiv-u-vyzvolnij-vijni/