Дороніна Тетяна Юріївна
Тетяна Юріївна Дороніна. Пазли її життя

Щоб намалювати картину – художник має зробити безліч мазків. І тільки потім поєднані в єдине ціле ці крихітні крапочки чи рисочки дають можливість побачити цілісний задум митця. Людське життя теж складається з безлічі крапочок (рисочок) по-сучасному – пазлів. Таких собі на перший погляд незрозумілих різнобарвних секунд (хвилин / годин чи то вчинків), подій у житті кожного з нас.

От і життя нашої героїні – заступниці директора КЗК «Дніпропетровська обласна бібліотека для дітей» ДОР» Тетяни Юріївни Дороніної теж складається з тих самих пазлів. І не тільки в уяві, але й безпосередньо. Як так? Дізнаємось із її відвертих відповідей.

– Народитись в інтелігентній родині вчительки та художника – це означало... Що саме? Батьки намагались виховати вундеркінда? Ні? Часто-густо у таких сім’ях вчити починають хіба не у два роки. Іноді ж – навпаки. Вчать чужих дітей, а про свого забувають. Що, пані Тетяно, пам’ятаєте зі свого дитинства?

– Народитися в такій родині означало отримати цінності культури й любові до знань як щось природне. Батьки не прагнули виховати «вундеркінда», але створили атмосферу, де книги, мистецтво і щирі розмови були невід’ємною частиною життя. З дитинства пам’ятаю спільні читання, мамині розповіді про школу, татову майстерню. Це формувало світогляд непомітно, але дуже глибоко.

– Як сталося, що ви обрали свій, відмінний від родинного, шлях у житті? Як до цього поставились батьки?

– Продовжуючи тему дитинства, я хочу розповісти, що до читання мене долучила моя бабуся Антоніна, яка привела мене до бібліотеки, котра знаходилася поряд із домом, коли мені виповнилось чотири роки. На мене бібліотекарка та бібліотека справили таке враження, що надалі я обрала професію бібліотекаря. Бібліотекарку звали Людмила Бур’яненко. Вважаю її «хрещеною», яка вплинула на мій  вибір професії.

Мій шлях справді відрізняється від батьківського, але він теж пов’язаний із культурою. Книги завжди були поруч. У якийсь момент я зрозуміла, що хочу працювати саме з книжками та людьми, які їх люблять. Батьки поставилися з розумінням і підтримкою. Вони ніколи не наполягали на моєму життєвому виборі, а раділи тому, що я знайшла власний шлях і маю власне бачення подальшого розвитку й професійної діяльності.

– Закінчились шкільні роки, закінчилось дитинство. У пазлі з’явився новий шматочок. Нове місто, нові люди, нові враження, нові випробування. Важко було витримати вступні екзамени до вишу? І як проходили роки навчання? Якою була юна Тетянка-студентка? Чи легко давалось навчання, чи залишався час для молодіжних вечірок, відвідування театрів, музеїв?

– Я навчалася у Харківському інституті культури. Вступні іспити пройшли для мене напрочуд легко – мабуть, це був знак, що я на правильному шляху. Студентські роки згадую з особливим теплом: це був час нових друзів, цікавих знайомств, творчих пошуків. Навчання мені подобалося, тож давалося воно без особливих труднощів. Студентське життя було дуже насиченим. Ми не лише навчалися, а й брали участь у культурних заходах, творчих вечорах, гуртках.. А ще – спільні поїздки та відчуття єдиної родини, де завжди можна було розраховувати на підтримку однокурсників. І при цьому залишався час для  походів у театри, музеї, дискотеки – Харків давав для цього безліч можливостей.

Дуже важливими були знання з бібліотекознавства, каталогізації, інформаційних технологій. Але не менш цінними виявилися вміння працювати з людьми, навички комунікації та організації заходів. Інститут навчив поєднувати академічні знання з практикою та дав упевненість у власних силах.

Студентські роки подарували мені друзів, які залишилися поруч і після навчання, досвід, який допоміг знайти свій шлях у професії, і, головне – віру, що бібліотека завжди буде сучасним, живим простором для спілкування та розвитку.

– До картинки додається нова часточка. Знаю, що далі була аспірантура. Тобто, Ви збирались присвятити своє життя науці?

– Я не зовсім планувала кар’єру науковця, хоча вступ до аспірантури був логічним кроком після захисту дипломної роботи. Мені було цікаво дослідити тему глибше, отримати досвід наукової роботи.

Моя дисертаційна робота мала назву «Читання підлітків у соціокультурному просторі». У ній я досліджувала, як змінюються читацькі зацікавлення молоді під впливом суспільних процесів, які фактори формують книжкові вподобання підлітків та яку роль у цьому відіграють бібліотека, школа й родина. У центрі дисертації – сучасний підліток як читач. Я аналізувала, які жанри та теми стають найбільш затребуваними, як цифрові технології впливають на культуру читання та які форми роботи можуть допомогти бібліотекарям зацікавити молодь книгою. Це дослідження стало спробою поєднати педагогіку, культурологію й бібліотекознавство, щоб зрозуміти, як у сучасних умовах виховувати любов до книги та підтримувати читацьку активність підлітків.

Проте згодом усвідомила, що моя місія ближча до практики – до безпосередньої роботи з дітьми, молоддю, родинами. Саме тому я обрала бібліотеку як простір для реалізації своїх знань і досвіду.

– Є такий вислів: «Людина припускає, а Бог – розпоряджається». Наукові пошуки та дослідження залишилась позаду і вас підхопили хвилі життєвого моря. Куди спрямували вони вас?

– Я певний час працювала в освіті, але доля повела мене далі. У місті Кам’янське  я понад п’ятнадцять років обіймала посаду заступника директора з реклами та маркетингу Центральної міської бібліотеки ім. Т. Шевченка. Цей етап дав мені безцінний досвід організації культурних проєктів, просування бібліотеки та формування її сучасного іміджу. Багато чому мене навчила тодішня директорка Централізованої бібліотечної системи міста Кам'янського Тетяна Герасюта.

Протягом семи років я вела бібліотечний блог «Бібліопазли», де ділилася новинами бібліотечного життя Кам’янського, власними думками про сучасні тенденції у культурі читання та досвідом роботи з користувачами. Цей блог став своєрідним творчим майданчиком для обміну ідеями та натхненням.

Я також очолювала «Піар-офіс бібліотек Дніпропетровщини», який об’єднував активних і креативних фахівців. Наша команда працювала над тим, щоб бібліотеки області ставали більш помітними у суспільному та культурному просторі, формували сучасний, привабливий імідж і сприймалися як відкриті центри знань, спілкування та розвитку.

У межах діяльності «Піар-офісу» ми реалізовували інформаційні кампанії, організовували професійні тренінги, ділилися успішними практиками та допомагали бібліотекарям упевнено використовувати сучасні комунікаційні інструменти. Це був простір співпраці й натхнення, де народжувалися ідеї для нових форматів роботи з читачами.

Завдяки «Піар-офісу бібліотек Дніпропетровщини» бібліотеки регіону змогли заявити про себе як про інноваційні культурні осередки, здатні працювати з різними аудиторіями, швидко реагувати на виклики часу та говорити з суспільством сучасною мовою.

– Приємно розмовляти з людиною, для якої стагнація неприпустима. Вам притаманний не просто швидкий рух уперед, але й різка зміна, так би мовити, професійного курсу. Розкажіть, будь ласка, про зміни у Вашому житті, житті професіонала.

– Я вирішила вийти із зони комфорту, перейшла працювати спочатку до Дніпропетровської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Первоучителів слов’янських Кирила і Мефодія, а потім до Дніпропетровської обласної бібліотеки для дітей, продовжуючи жити в Кам’янському.

Коротким, але важливим етапом у моєму професійному становленні стала робота у Дніпропетровській обласній універсальній науковій бібліотеці ім. Первоучителів слов’янських Кирила і Мефодія під керівництвом високого професіонала, досвідченої наставниці та авторитетної постаті у бібліотечній справі — Надії Тітової. Саме тут я відчула справжній масштаб бібліотечної місії та усвідомила важливість командної роботи.

А потім мене запросила на роботу до Дніпропетровської обласної бібліотеки для дітей директорка Ольга Прокопович-Ткаченко. І я знову поринула у роботу з дітьми, як і на початку моєї професійної діяльності.

Ольга Олегівна – керівниця, яка надихає прикладом. Вона вміє поєднувати стратегічне бачення з уважністю до кожного працівника. Її цілеспрямованість і професійна глибина допомагають команді долати будь-які виклики, а людяність і щирість створюють атмосферу довіри й поваги.

– На посаді заступника директора Дніпропетровської обласної бібліотеки для дітей ви працюєте вже сім років. Якими нововведеннями може похвалитись бібліотека завдяки вашим ініціативам?

– Разом із колегами ми організували музей бібліотеки, особливий простір, де оживає історія закладу, зберігаються пам’ятки бібліотечної справи, фотографії, архівні документи, видання минулих років.

Хочеться згадати фотопроєкт «Закохані у читання». Це не просто промоція книги, а справжній рух однодумців, який надихає дітей і дорослих відкривати для себе силу слова. Завдяки цьому проєкту бібліотека стала ще ближчою до громади, а любов до книги – справжнім трендом.

У партнерстві з благодійною організацією «Центр культури та мистецтв "Златоуст"» реалізовано низку важливих ініціатив: цикл тренінгів для батьків, спрямований на розвиток сучасних підходів до виховання, спілкування з дітьми, створення гармонійної родинної атмосфери, спільні свята та конкурси.

Літературний простір «Book-cafe» з письменником, де зустрічі з авторами перетворюються на щирі діалоги про життя, творчість і натхнення.

Такі заходи допомагають бібліотеці бути не лише інформаційним центром, а й теплим місцем спілкування, підтримки та зростання.

Варто відзначити й проєкт «ЄС на книжковій полиці», який знайомить дітей і молодь із цінностями європейської спільноти, історією ЄС, культурною різноманітністю країн Європи. Це чудовий приклад того, як бібліотека долучилася до формування європейського світогляду молодого покоління.

Важливим напрямом діяльності є й робота Кіноклубу медіапросвіти з прав людини DOCUDAYS.UA. Завдяки цій ініціативі бібліотека стала платформою для відкритого діалогу про права людини, свободу, толерантність і людську гідність. Перегляд документальних стрічок, обговорення з експертами, тренінги та зустрічі допомагають відвідувачам краще розуміти сучасний світ і власну роль у ньому.

З минулого року беремо участь у міжнародному проєкті «Бібліотеки – посестри: Україна – Велика Британія».

Веду сайт бібліотеки. За рік сайт бібліотеки відвідують десятки тисяч користувачів, що свідчить про значний попит на її ресурси

– Насправді, вигадувати легше, ніж потім втілювати в життя. Скажіть, чи важко було знайти спільну мову з колективом? З директором? Довелось йти на якісь компроміси?

– Звичайно, будь-які нові ідеї потребують узгодження й спільної роботи. Спочатку було непросто, адже у кожного свої погляди та підходи. Але ми завжди пам’ятали про головну мету – зробити бібліотеку сучасною, цікавою та затишною для дітей. Директорка бібліотеки Ольга Прокопович-Ткаченко завжди підтримує мої ініціативи. Компроміси були – і вони завжди корисні, бо допомагають знайти оптимальне рішення.

– Який зі своїх проєктів ви вважаєте найбільш цікавим? Корисним? Важливим для розвитку бібліотечної справи, залучення до читання дітей та підлітків?

– Проєкт, з яким зараз працюємо – «Бібліотеки-посестри: Дніпро-Мідлсбро», дуже цікавий, корисний, ми вивчаємо досвід англійських бібліотек та ділимося своїм. Цей проєкт став справжнім містком дружби між українськими та британськими бібліотеками. Його мета – налагодження професійних зв’язків, обмін досвідом, знайомство з моделями роботи бібліотек Великої Британії та презентація українських практик, що довели свою ефективність навіть у складних умовах війни.

У межах співпраці фахівці Дніпропетровської обласної бібліотеки для дітей вивчають сучасні підходи британських колег до організації бібліотечного простору, роботи з читачами різного віку, упровадження інклюзивних і цифрових сервісів. Особливу увагу приділено темам комунікації з громадою, залучення молоді, розвитку волонтерських і читацьких ініціатив.

Водночас українська сторона ділиться власним досвідом – як бібліотеки стають центрами психологічної підтримки, культурного єднання та просвітництва у воєнний час. Для англійських партнерів надзвичайно цінно побачити, як бібліотекарі Дніпра зберігають людяність, енергію та віру у силу книги попри всі випробування.

Проєкт «Бібліотеки-посестри: Дніпро-Мідлсбро» доводить, що бібліотека – це універсальна мова дружби, взаємопідтримки й натхнення. Він відкриває нові горизонти співпраці, розширює професійне бачення, а головне – наповнює роботу бібліотекарів відчуттям спільної місії.

   

– Зараз Україна переживає ворожу навалу. Але культура – теж зброя. Що ви з колегами робите для того, щоб підтримати діток, які разом із батьками полишили рідні пенати, переїхали до Дніпра/області?

– Ми добре розуміємо, що діти, які вимушено покинули свої домівки, потребують не лише матеріальної допомоги, а, насамперед, – тепла, уваги, відчуття безпеки й стабільності. І саме бібліотека може стати для них тим місцем, де вони знову починають посміхатися, довіряти, мріяти.

Наші бібліотекарі організовують зустрічі, інтерактивні читання, творчі майстер-класи, психологічні ігри, театралізовані вистави – усе, що допомагає дітям відчути себе частиною спільноти. Ми прагнемо, щоб кожен маленький читач, який переступає поріг бібліотеки, відчув: його тут чекали.

Працює й кіноклуб медіапросвіти DOCUDAYS.UA, де через перегляд і обговорення документальних фільмів ми говоримо з дітьми про цінність людського життя, гідність, свободу.

Окремо проводимо тренінги для батьків, щоб допомогти дорослим краще розуміти потреби своїх дітей у цей непростий час.

Ми також створюємо зони психологічного комфорту, де можна просто побути разом, почитати, попити чаю, поговорити. Усе це – невеликі, але дуже важливі кроки до внутрішнього відновлення.

Культура справді є зброєю – зброєю світла, людяності й пам’яті. І наша місія – робити так, щоб кожна дитина, незалежно від того, звідки вона приїхала, відчувала, що Україна – це дім, який її не покине.

– Які маєте плани на майбутнє?

– Планів багато. Хочу, щоб наша бібліотека була і надалі сучасним освітнім і культурним центром для громади. У пріоритеті – розширення електронних ресурсів, створення нових онлайн-послуг і баз даних, щоб кожен користувач мав зручний доступ до якісної інформації, незалежно від місця проживання.

Одним із ключових напрямів бачу створення сучасного Хабу на базі нашої бібліотеки. Це буде простір, де діти та підлітки зможуть не лише користуватися комп’ютерами, а й навчатися працювати з сучасними технологіями, створювати власні медіапроєкти, удосконалювати цифрову грамотність і безпечно орієнтуватися у віртуальному світі.

Хочу використовувати у своїй роботі інструменти штучного інтелекту – щоб удосконалювати пошук інформації, автоматизувати рутинні процеси. Але головне – щоб ці технології допомагали ще краще працювати з людьми, давали більше часу на живе спілкування і творчість.

Бібліотека майбутнього – це поєднання традицій і технологій, знань і натхнення, книги і цифрового світу. І ми вже впевнено крокуємо цим шляхом.

– Що б хотіли побажати юним читачам бібліотеки?

– Передусім – ніколи не втрачати цікавість до світу. Книга – це ключ, який відкриває безліч дверей: у знання, у мрії, у власне серце. Читайте не тому, що потрібно, а тому, що це подорож до нових відкриттів, до розуміння себе й людей навколо.

Хочу побажати вам завжди залишатися допитливими, щирими, відкритими до добра. Не бійтеся ставити запитання, шукати відповіді, помилятися й пробувати знову. Саме так народжується мудрість.

Нехай книга стане вашим другом, порадником, захистом і натхненням. А бібліотека – місцем, куди хочеться повертатися. Тут вас завжди чекають люди, які вірять у вас, готові допомогти, підказати, підтримати.

І ще одне – мрійте! Бо всі великі зміни починаються саме з мрії, прочитаної у дитинстві сторінки й маленького кроку до свого майбутнього.