Аріст Леонід Михайлович
Леонід Аріст: Закоханий в винахідництво

Я вдячна долі за те, що вона звела мене з такою дивовижною людиною як Леонід Михайлович Аріст. З ним ми познайомились в 1997 році, коли мене призначили завідуючою патентно-технічного відділу. Леонід Михайлович надавав у відділі безкоштовні консультації з питань інтелектуальної власності. 

Л.М. Арист – вчений-винахідник, творча і обдарована людина, багато років був почесним читачем і надійним помічником Дніпропетровської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Первоучителів слов’янських Кирила і Мефодія. Розумний, проникливий, добрий – таким він постав тоді переді мною. Пізніше я зрозуміла, що таким він був у стосунках із усіма. Його цікавило все: від механізації робіт у конвертерних цехах до витоків видатних відкриттів і винахідницької творчості. Його книга «Життя винаходів» чітко позначила громадянську позицію автора: жити, дорожити кожним днем, дихати на повні груди, працювати на благо людства. Ці слова повною мірою можна віднести до яскравої біографії Леоніда Михайловича.

Біля витоків

Ця вулиця нагадує мені мою юність, зрілість,
перебування моє в цьому місті з дня народження

Усе почалося з дружної сім’ї Арістів, які в найстрашніші роки минулого століття зуміли залишатися людьми. А тепер до хронології, до витоків того, з чого починається особистість. Ясна річ, з появи на світ! Так ось, Льонід Аріст народився 11 травня 1927 року в Дніпропетровську. Як говорив сам Леонід Михайлович: «Народився я на вулиці Леніна, там жив до і після війни». Під час війни був евакуйований до Узбекистану. Потім повернувся до рідного міста.

Від народження допитливий, Льоня докопався до етимології свого прізвища. Виявилося, воно походить від прадіда, який мав прізвище Аршти і був кантоністом (кантоніст – юнак із бідної єврейської сім’ї, який, за сплачені його сім’ї гроші, мав відслужити в армії 25 років за сина багатого поміщика). Писареві та взводному важко було вимовляти прізвище Аршти і тоді його виправили на Аріст.

Батько Аріста, Михайло Давидович, був лікарем-хірургом. Пройшов усю війну. Був нагороджений багатьма медалями та орденами. З фронту він надсилав ніжні листи. Мати, Агнеса Аронівна, працювала старшою медсестрою хірургічного відділення воєнного шпиталю, який очолював її чоловік. Залишилися живі. Батько помер у званні полковника 26 грудня 1981 року. В «Книзі пам’яті воїнів євреїв і жертв Холокоста Дніпропетровська» знайшлось гідне місце і Михайлу Давидовичу Арісту. У родині дбайливо зберігалися листи батька з фронту. Леонід Михайлович шанував пам’ять батька і гідно проніс прізвище через все життя.

«Я обираю майбутнє»

У становленні особистості 
вирішальне значення має вчитель

У 1944 році після закінчення школи з відзнакою Леонід Михайлович Аріст повертається з м. Коканда в Узбекистані у Дніпропетровськ, де вступає до металургійного інституту на технологічний факультет за спеціальністю «Металознавство і термічна обробка металів». Його вчителями і наставниками були видатні вчені – академіки К.Ф. Стародубов, К.П. Бунін, А.П. Чекмарьов, професора Н.Ю. Тайц, Л.І. Цехновіч та інші. Арист згадував як на нього вплинула книга К.Ф. Стародубова «Обладнання термічних цехів металургійних і машинобудівних заводів». Він казав: «Здається, що саме ця праця вченого привернула мене згодом до діяльності, пов'язаної з обладнанням металургійних цехів». 

Під час блискучого захисту дисертації двоє видатних вчених К.В. Стародубов і професор І.І. Коробов посперечалися, чий це учень. Кожен хотів бачити в ньому свого вихованця. Аріст обійняв обох і сказав: «Я був і залишаюся вашим учнем на все життя».

На злеті

І відразу ж він проявляє себе 
думаючим, ініціативним фахівцем 

Закінчивши інститут, молодий випускник їде працювати за розподілом до Челябінська на ковальсько-пресовий завод. Тут його призначають на посаду старшого інженера відділу головного механіка. І відразу ж він виявляє себе ініціативним фахівцем. Йому вдається вирішити давню і складну проблему заводу, пов’язану з браком при пресуванні деталей автомобілів. Це була його перша маленька виробнича перемога.

Повернувшись до Дніпропетровська, він трудиться в проектно-конструкторському технологічному інституті на посаді старшого інженера-конструктора і займається розробкою засобів механізації для гірничорудної промисловості. Саме тут Леонід Михайлович створив свої перші машини і механізми на рівні винаходів і отримав на них перші авторські свідоцтва.

У 1961 році Леонід Михайлович на запрошення Українського державного інституту з проектування металургійних заводів переходить туди на посаду керівника групи, а потім стає головним конструктором відділу механізації металургійного виробництва. Уже в перші роки роботи в інституті Леонід Аріст із колегами розробляє нововведення, внісши кардинальні перетворення в механізацію і автоматизацію технологічних процесів, важких і трудомістких робіт.

У 1970 році Аріст успішно захищає кандидатську.

Звичайно ж, Леонід Михайлович ніколи не зупинявся на досягнутому, у нього виникали все нові й нові ідеї. 

Помітним у творчій діяльності став наступний період роботи Аріста. Наприкінці 1977 р. побудовано та введено в експлуатацію унікальний киснево-конверторний цех на металургійному комбінаті «Азовсталь», на якому було використано понад 20 винаходів Л.М. Аріста. 

Ряд винаходів був упроваджені на великих металургійних комбінатах «Запоріжсталь», «Криворіжсталь», імені Ілліча, Дніпропетровському металургійному заводі ім. Г. Петровського, Дніпродзержинському та Макіївському меткомбінатах і багатьох інших металургійних підприємствах країни. 

Важливо відзначити, що свої з колегами нововведення Леонід Аріст прагнув донести до галузевих фахівців колишнього Радянського Союзу. Для цього він писав і щорічно видавав по одній-дві, а то й три-чотири книги, брошури або буклета.

За заслуги в винахідницькій діяльності в 1985 р. Арісту присвоєно почесне звання «Заслужений винахідник УРСР», а у 1988 р. він став лауреатом премії ім. В.К. Семинського. За участь у будівництві та впровадженні нової техніки у виробництво у 1988 і в 1990 роках був нагороджений знаком МЧМ СРСР «За механізацію й автоматизацію в металургії», а також дипломами ВДНГ СРСР і ВДНГ УРСР, почесними грамотами. 

У 1992 р. Аріст був обраний академічним радником Міжнародної інженерної академії. А в 1994 р. Держпартамент України присвоїв Леоніду Михайловичу Арісту кваліфікацію патентного повіреного України. У 1999 р. за великий особистий внесок в науку і техніку Л.М. Аріста було нагороджено премією ім. академіка К.Ф. Стародубова.

У 2001 р. Леонід Михайлович був призначений головним спеціалістом регіонального відділення Держдепартаменту інтелектуальної власності. В 2002 р. нагороджений почесним знаком «Творець». У 2006 р. отримав почесний знак «Автор». Леонід Михайлович єдиний від нашого регіону удостоєний обох таких високих нагород.

За цим сухим переліком дат, фактів і відзнак видно, як працювала творча думка людини-новатора. Леонід Михайлович був одночасно і великим ученим, і земною людиною. Він ніколи не замикався в шкаралупі своєї гордині, не тішив власну допитливість.

Всього на рахунку Л.М. Аріста 260 авторських свідоцв і патентів на винаходи, свідоцтв на авторське право, 21 книга, понад 400 брошур та публікацій у періодичних виданнях.

Про особисте

Леоніду Михайловичу з дитячих років було властиве почуття любові та вдячності. Він любив людей і мав унікальну здатність нести добро. За наукову доповідь і громадську роботу юного студента Аріста преміювали відрізом ситцю. Як на крилах летів він додому, щоб порадувати бабусю Сашу (Ротштейн), яка виховувала онука, поки батьки служили в армії. У важкі післявоєнні роки бабуся носила сукню, зшиту з марлі, а тут – таке багатство!

Відданість дорогим людям, любов до рано померлої дружини, турбота про сина-інваліда, ніжність до другої дружини, виховання її дочки і радість від спілкування з онукою – в цьому був весь Леонід Михайлович.

Відданість Вітчизні

И что сделать еще предназначено 
мне, я бы родине все перечислил

Незвичайно талановитий винахідник, він часом відчував безсилля перед непробивними чиновниками-бюрократами. І все ж його ніколи не відвідувала думка залишити країну і виїхати в благодатний Ізраїль або благополучну Америку, де міцно і надійно влаштувалися його родичі. Відповідаючи на питання анкети «Дніпровської правди», Аріст пояснив своє рішення залишитися в рідній країні: «Коли п’єш воду, згадуй про джерело. Я про це пам’ятаю, хоча і живу як сучасний невдаха». В одному із його віршів звучать пронизливі рядки: «І що зробити ще призначене мені, я б батьківщині все перерахував». 

Талановита людина зазвичай талановита в багатьох галузях. За освітою Леонід Михайлович був технарем, винахідником, за складом розуму – ліриком і дотепником. Палітра його творчості різноманітна: від дитячих віршів до сатиричних байок і влучних афоризмів.

Винахідник від Бога – він охоче передавав учням і послідовникам свої знання, вміння, досвід. З особливою увагою ставився до творчості школярів, дбайливо підтримував початківців творців. Леонід Михайлович – визнаний лідер неприборканої армії винахідників! На будинку, де він жив в останні роки, встановили меморіальну дошку. На ній написано: «В цьому будинку з 1981 по 2008 рік жив і працював заслужений винахідник України, відомий вчений, доктор філософії в галузі технічних наук Аріст Леонід Михайлович». Короткий напис вмістив кредо його життя. Леонід Михайлович працював щодня, ніколи не зупинявся на досягнутому. 

30 січня 2008 р. земна зірка Леоніда Аріста впала за небокрай. Шкода, що все тепер в минулому часі. Залишилася пам’ять про непересічну людину. Тому згадуючи про велику людину-винахідника і вченого – будемо говорити: «Як добре, що Ви були Учителю!»