Сектименко Микола Григорович
Микола Сектименко: неймовірно талановита людина

Початок

Микола Григорович Сектименко народився 23 січня 1949 року в місті Дніпродзержинськ (нині Кам’янське) у сім’ї робітників. Його батько був слюсарем на заводі, потім працював у ЖЕК, мама працювала сестрою-господаркою в 9-й міській лікарні. Після закінчення школи, Микола в 1967–1968 роках працював слюсарем із ремонту вентиляційних установок на Дніпровському металургійному заводі. Але бажання стати актором не покидало молодої людини і в 1968 році він вступає до Дніпропетровського театрального училища, де провчився всього кілька місяців і звідки відправився підкорювати Москву. Тоді, в 1968 році до ВДІКу набиралася спеціальна група студентів для кіностудії Довженка.

Спеціальна комісія їздила містами України і відбирала за конкурсом хлопців для вступу в найпрестижніший кінематографічний ВНЗ Радянського Союзу. Коля приїхав на «оглядини» до Києва з Дніпропетровська і, незважаючи на величезний конкурс, зміг сподобатися екзаменаторам й поїхав вчитися до Москви. Його прийняли навіть з урахуванням того, що у творі Микола зробив купу помилок, але не відзначити його неймовірний природний артистизм суворі екзаменатори не могли. Викладання для цієї групи у ВДІКу проводилося двома мовами (російською та українською), також, двома мовами, здавалися іспити. Той курс дійсно можна назвати «зоряним». Однокурсниками Миколи Сектименко були: заслужена артистка України Ніна Ільїна, актриса Галина Логінова (мати актриси Міли Йовович), народна артистка України Людмила Єфименко, заслужена артистка України Ірина Шевчук.

Роки навчання

Навчання Миколі давалося легко. Але улюбленцем викладачів і однокурсників він так і не став через свій непростий, вибуховий і суперечливий характер. Одного разу, коли на курсі готували екзаменаційну виставу, де в Миколи була головна роль, він «пропав» майже на цілий семестр. Подейкували, що в Дніпропетровську в нього спалахнув бурхливий роман і Миколі стало не до навчання. Коли ж він повернувся до ВДІКу, то на першій же репетиції, чудово зіграв свою роль.

Але, тим не менш, керівник курсу, популярний актор театру й кіно Володимир Бєлокуров (відомий за роллю Чкалова в однойменному фільмі) не зміг пробачити витівки свого студента. Миколу Сектименка відрахували з ВДІКу, але «хрест» на, безумовно, талановитому юнакові Бєлокуров не став ставити. Він домовився, що той закінчить навчання на кінофакультеті Київського театрального інституту ім. І. К. Карпенко-Карого. Диплом цього навчального закладу Микола Сектименко отримав у 1972 році і став актором Київської кіностудії імені О. П. Довженко. У цьому ж році відбувся його дебют у кіно — він зіграв роль Сашка у фільмі «Зозуля з дипломом».

Кращі ролі

Через пару років у 1973 році на екрани вийшли вже сім картин за участю актора. Він знімався багато й успішно. Більш того, часто режисери запрошували його у свої картини навіть без проб. Так Микола Сектименко став єдиним актором, якого Леонід Биков запросив на роль у своєму фільмі «Ати-бати, йшли солдати» без проби. «Він був «улюбленцем долі». Так, як його запрошували зніматися в кіно, — нікого більше не запрошували», — згадував український актор Михайло Ігнатов, який знімався з Миколою Сектименком у фільмі «Вірний Руслан».

Миколі з однаковим успіхом вдавалися, як позитивні, так і негативні ролі. «Його зовнішність настільки була універсальною, що він міг грати і бандитів, і аристократів, і покидьків, і благородних… У Колі якийсь дар був — він відразу потрапляв у ціль», — розповідала пізніше заслужена артистка України Лідія Чащина. Якщо говорити про негативні ролі, то Сектименко блискуче зіграв псковського кулака-бандита Інокентія в серіалі «Народжена революцією» (1975 рік). Роль була невелика (Микола з’явився всього в одній із серій цього телефільму — «Ми допоможемо тобі»), але, тим не менше, і зараз багато глядачів старшого покоління пам’ятають актора за цією роботою. Втім, не запам’ятати його персонажа було неможливо: він був таким колоритним, глузливим, витонченим, емоційним і, що називається, дійсно «живим». До того ж, актора не тільки запам’ятали, а й полюбили, не дивлячись на всі лиходійства, які чинив Інокентій (вбивств колгоспних активістів і дитини).

Серед яскравих негативних персонажів, зіграних у кіно Миколою Сектименком, можна виділити й роль поліцая Стася Гоменюка у фільмі Лариси Шепітько «Сходження». Шепітько бачила в цій ролі лише Миколу Сектименка, хоча її й попереджали, що Микола досить складна людина й може зірватися в будь-який момент. Як актор Сектименко повною мірою виправдав усі очікування Лариси Шепітько, зігравши свою роль вище усіляких похвал. Але й попередження виявилися теж пророчими. На знімальному майданчику в Миколи Сектименка, тоді ще молодого актора, стався конфлікт з Анатолієм Солоніциним, що знявся до цього часу в багатьох відомих фільмах, у тому числі в «Дзеркалі» в Андрія Тарковського й у вестерні «Свій серед чужих, чужий серед своїх» Микити Михалкова. Солоніцин запізнився на зйомки, тому що затримався потяг, але Сектименко, попри поважну причину, досить брутально звинуватив його в цьому проступку.

За визнанням людей, які близько знали і спілкувалися з Миколою Сектименком, він був досить суперечливою особистістю. На знімальному майданчику працював із неймовірною самовідданістю, вимагаючи від режисерів, щоб сцени з його участю знімалися з одного дубля. Міг працювати в кадрі хворий або з травмою. Так, під час зйомок фільму «Вірний Руслан», він 11 годин поспіль знімався з травмованою ногою, відчуваючи сильний біль, але жодного разу не присівши, тому що боявся, що якщо сяде, то вже просто не зможе встати.

Але і від своїх партнерів по зйомках теж вимагав такої ж самовіддачі, часто недоречної. Міг розлютитися, якщо виникала потреба перезняти якийсь дубль. Міг образитися, якщо зйомки відкладалися або переносилися з якихось причин. Нерідко, через його невживчивий і вибуховий характер на цьому ґрунті спалахували скандали й конфлікти.

Завдяки природній чарівності, чоловічій красі і своїй популярності, Микола Сектименко ніколи не був обділений жіночою увагою. Колеги по роботі згадували численні романи й захоплення актора. Але одружений він був лише один раз. Цей шлюб, у якому народився син Іван, протримався всього шість років.

Останні роки життя

Як і багато інших талановитих і емоційних людей, Микола Сектименко не уникнув захоплення алкоголем. У складні періоди його життя завжди знаходилися друзі-товариші по чарці, готові налити йому склянку горілки. І це теж негативно позначалося на його кар’єрі. За свідченням заслуженого діяча мистецтв України, режисера Миколи Засєєва-Руденка, одного разу Сектименко через пияцтво запізнився на пароплав, що вирушав Дніпром зі знімальною групою фільму «Без року тиждень». І режисерові не залишилося жодного іншого виходу, як замість Сектименка взяти на роль іншого актора.

У 90-х роках минулого століття фільми практично перестали знімати. Багато кіноакторів залишилися без роботи. Деякі з них почали працювати в театрах, інші зайнялися бізнесом. Але Миколу зовсім не приваблювала робота в театрі, а до бізнесу чи будь-якої іншої справи в нього не було ніякого покликання. Він перестав зніматися. Останній фільм із його участю «Секретний ешелон» вийшов на екрани в 1993 році. Через хворобу Микола Сектименко змушений був повернутися у 2006 році до рідного Дніпродзержинську, де останні роки прожив зі своєю мамою в будинку № 25 на вулиці Єрмака. Артист, який свого часу був окрасою багатьох культових радянських фільмів, пішов із життя четвертого березня 2007 року. Йому було всього п’ятдесят вісім років

Похований актор на кладовищі в селі Шульгівка, звідки був родом його батько й де поховані інші його родичі.

Фільмографія
1993 «Секретний ешелон» — директор школи
1991 «Ізгой» — Денисов (капітан Червоної Армії)
1991 «Вірний Руслан» — капітан НКВС
1990 «Я оголошую вам війну» — Шмагін
1990 «Розпад» — командир
1990 «Немає чужої землі» — Муравйов-Амурський
1988 «Після війни — світ» — шахтар-інвалід
1987 «Казка про гучний барабані» — батько Ларіка
1987 «Загін спеціального призначення» — лейтенант Борис Крутиков
1986 «Міст через життя» — викладач інституту (немає в титрах)
1986 «До розслідування приступити» — інспектор ДАІ Балашов
1985 «Джура — мисливець із Мін-Архара» — Костя
1985 «Батальйони просять вогню» (епізод)
1984 «Звинувачення» — Медведєв
1984 «Вісім днів надії» — шахтар Коля Зінченко
1983 «Провал операції «Велика ведмедиця» — підривник із загону «Рена» Остап «Блакитний»
1983 «До своїх!..» (епізод)
1981 «Танкодром» — командир Сергій Дмитрович Кольцов
1981 «Право керувати» — Віктор Нежура
1981 «Осіння дорога до мами» (короткометражний) — чоловік у поїзді
1980 «Школа» — Тхір
1980 «Чорна курка, або Підземні жителі» — Єгор
1980 «Мужність» — комсомолець-будівельник Микола
1979 «Особливо небезпечні…» — Селезньов
1979 «Козаки-розбійники» — міліціонер Григорій
1978 «Віщує перемогу» — Кашинцев
1978 «Підпільний обком діє» — Іван Симоненко
1978 «Квартет Гварнері» — Колкин
1978 «Спокута чужих гріхів» — Августин
1978 «Дощі по всій території» — тракторист Толик
1978 «Блакитні блискавки» — прапорщик Яковина
1976 «Час — московський» — парторг
1976 Сходження — поліцай Стась Гоменюк
1976 «Ати-бати, йшли солдати…» — рядовий Глєбов
1975 «Народжена революцією» — бандит Інокентій
1975 «Ми допоможемо тобі»
1975 «Одинадцять надій» — воротар Віктор Пархоменко
1975 «Канал» (епізод)
1974 «Хто, якщо не ти…» — демобілізований Юрій Батов
1973 «За власним бажанням» — Борис Сорокін
1973 «Новосілля» — військовополонений
1973 «Щовечора після роботи» — будівельник метро Бєлов
1973 «Дума про Ковпака» — партизан Сологуб (немає в титрах)
1973 «Набат»
1973 «Бути людиною» — Михайло Білоус
1973 «Будні карного розшуку» — лейтенант у колонії (немає в титрах)
1972 «Тихі береги» — Степан
1971 «Зозуля з дипломом» — Сашко

За матеріалами інтернет-джерел