Володимир Макаренко: архітектор кольору

Макаренко Володимир Миколайович

Україна, Дніпропетровська область

  • 26 липня 1943 |
  • Місце народження: с. Новопушкарівка, Криничанський район, Дніпропетровська область |
  • Український художник-нонконформіст, іноземний член Національної академії мистецтв України.

Володимир Макаренко — масштабна постать українського мистецтва, творчість якого стала відправним пунктом та орієнтиром для багатьох сучасних художників.

Володимир Макаренко автор картин на історичні та релігійні сюжети, на теми українських пісень та легенд у стилях українського модерну, символічного романтизму та нонконформізму, навіяного історичними чи легендарними сюжетами, іноді з елементами абстракціонізму та сюрреалізму. Емігрувавши до Парижу, художник систематично організовує виставки в провідних місцях Франції, Канаді, Німеччини, Голландії, Швеції, США. Співпрацює з найвідомішими галереями світу «Galerie Saint-Leger», «Turm-Galerie-Bonn», «Galerie Noordeinde». У 1987 художник одержав Срібну медаль міста Париж за мистецький доробок, у 1999 році вшанований I призом Міжнародного конкурсу сучасного живопису «Pont Royal»

Рідне село – колиска дитинства

Моє рідне село- світ дитинства чарівний,
Де тополі до неба, де безкрая ріка. 
Кожен спогад про тебе такий неймовірний, 
Кожна думка про тебе солодка й гірка.

Любов Ігнатова

Народився майбутній художник в 1943 році у селі Новопушкарівка, де жив з дідусем і бабусею до шести років. Рідне село було для маленького хлопчика було Батьківщиною, де у кожного була своя хата, своя стежина, яка веде в далекий непізнаний світ. Тільки в селі людина може так тісно спілкуватися з природою, розуміти її душею і серцем, милуватися її неповторною красою. Маленький Володимир часто бігав у ліс по ласощі, з цікавістю спостерігав за комахами і птахами, плазунами й звірами. Ліс приваблював його особливою атмосферою. Тоненькі гілочки, що потріскують під ногами, скрипучі крони дерев, шишки, що падають зверху, дзвінке багатоголосся птахів, шурхіт вітру в траві — всі ці звуки немов співали хлопчику колискову й обволікали своїм затишним полотном. Саме тут він відчував себе щасливою людиною, коли гомін лісу, річкові заплави, безмежне небо, все було ріднесеньким. 

Назавжди у дитячих спогадах Володимира залишиться затишна рідна домівка, яку прикрашали яскраві узорні рядна, покривала, килимки, які бабуся стелила на лави та підлогу. А ще бабуся була талановита вишивальниця та залюбки дарувала на свята близьким свої унікальні мистецькі шедеври. Рушники, серветки, створені руками майстрині, палають різнокольоровими фарбами. Хата, де провів Володимир дитинство була етнографічно-патріотична: призьба – жовта, стіни – блакитні, адже білили, додаючи синьку, а на стінах намальовані надзвичайно красиві українські орнаменти та візерунки. Саме тут у рідній хаті, зачарований квітами та сонцем народжувався майбутній митець з тонким сприйняттям кольору й світла. 

Згодом опинившись у великому місті Дніпро (тодішній Дніпропетровськ) Володя виявив неабияку наполегливість до бажання малювати. Чекаючи маму з роботи, хлопчик міг годинами стояти біля вікна та малювати аж до сутінку. В один з таких днів сусід Шура Хейфельц запропонував його записати до художньої школи. Потім юначе поступив до Дніпровського театрально-художнього коледжу, де навчався в майстерні Якова Калашника, який був для Володимира взірцем, як у малярстві, так й особистому житті. Педагог запропонував нове сприйняття та використання кольору, намагався передати своїм учням ритмічну мелодію фабри.

Саме у студентські роки Володимир Макаренко закохався в експресивні акварелі Поля Сезанна, проникливі ікони Михайло Врубеля, символізм та еротизм Пєтрова-Водкіна. Коли на лекціях він чув слова «соціалістичний реалізм», його руки тягнулися кудись, а вилиці зводило від туги. Він бунтував та робив супротив проти обов’язкових робітників та селянок у творчих роботах. Тож свою дипломну роботу Володимир виконав у манері геометричного реалізму та назвав «У блакитному раю». В ній художник створив образ жінок, які збирають капусту шляхом поєднання різних геометричних фігур, кольорових площин, прямих і ламаних ліній. Педагогічний склад навчального закладу звинуватив студента у формалізмі та порекомендував йому знищити картину. Саме в цей момент молодий митець зрозумів, що не зможе залишитися в Україні та вільно творити.

В 1963-1969 роках Володимир Макаренко навчався в Санкт-Петербурзі (тодішній Ленінград) у Вищому художньо-промисловому училищу ім. В.І. Мухіної, де викладалося академічне, тобто консервативне мистецтво. Після офіційних занять творча молодь ходили один до одного в гості, дискутувало про нові течії сучасного мистецтва, передивлялись зарубіжну періодику. У цей період Володимир Макаренко знайомиться з Натаном Альтманом, який працював у багатьох  різних напрямках і постійно створював щось нове. Він часто бував у майстерні художника де обравши кут, під яким на картину падатиме світло, годинами спостерігав, як вона випромінює свободу. Там Натан Ісайович показував молодим колегам своє вміння поєднувати кольори, працювати зі світлом і передавати всю велич та драматизм окремо взятої людини на полотні.

Знаковим для Володимира було знайомство з Павлом Кондратьєвим, який розробив теорію живописно-пластичного реалізму. У розмовах з Володимиром метр авангарду радив ніколи не боятися робити не так, як вчать, бути справжнім та слухатися свого серця. Як учень Казимира Малевича він вчив розумінню форми та кольору, що треба працювати від кордонів всередину форми, за принципом: форма – будь-якою формою й будь-який колір будь-яким кольором.

Навчаючись в Ленінграді, Володимир Макаренко став членом неформальної організації художників-нонконформистів, відомої на Заході як «Петербурзька група», одним з лідерів якої був Михайло Шемякін. Теорія «метафізичного синтезу» в мистецтві, розроблена Шемякіним сильно вплинула на формування світогляду Володимира. Творчі роботи художника витончені, у них відчувається глибокий аристократизм кольору та форми.  Миролюбний неагресивний митець шукає у світі красу та гармонію, створюючи особисті картини, які наповнені спогадами, мріями та фантазіями. Він вирішив повернутися, як сам згадував, «до справжнього, до цінного», до  української історії та традицій.    

Згодом художник був вимушений покинути місто та переїхати в Естонію. Це було необхідно як ковток свіжого повітря, як протиотрута поколінню, вихованому ленінградським андеграундом, його естетикою і менталітетом. В Таллінні художник працював в маленькій майстерні у напівпідвальному приміщенні, затоваришував з місцевими художниками та виставлявся спільно із ними в групових виставках. Праця кочегаром, підробіток ілюстратором у місцевій пресі та надія виїхати за кордон були неодмінними супутниками митця протягом кількох років. У 1975 році Володимир Макаренко отримав першу премію на Бієнале графіки в Словенії, наступного року у нього була перша персональна виставка в Парижі та світове визнання. Але на Батьківщині його не виставляли та не давали можливості творити в повну силу, тож він емігрував на Захід та своїм українським живописом інтегрувався у європейську і світову культури. 

Обличчя України

А й правда, крилатим ґрунту не треба.
Землі немає, то буде небо.
Немає поля, то буде воля.
Немає пари, то будуть хмари.
В цьому, напевно, правда пташина…
А як же людина? А що ж людина?
Живе на землі. Сама не літає.
А крила має. А крила має!

Ліна Костенко

В Парижі, він залишився таким же, відкритим, життєрадісним, готовим прийняти жарт, і чудовим художником, що зображує свої картини з юнацькою невтомністю. Він як і раніше малює завжди та всюди – на трамвайних квитках, клаптиках паперу, в листах друзям і знайомим. Техніка його живопису дивувала, підкорювала, змушувала вдивлятися в кожен сантиметр, відшукуючи розгадку лінії, характер мазка, символіку кольору. Але не тільки свою блискучу техніку привіз Володимир Макаренко до Франції. Він привіз тему, яка була не затребувана на Батьківщині. Художник  впливав на душу глядача щирістю почуття, пережитого в дитинстві, його роботи тонкої ниточкою зв'язують українське село з Францією.

Твори Володимира Макаренко виділяються своїм особистим характером і змістом, вони показують його глибокі пізнання в українській іконографії, фольклорі, міфології і образах з його української спадщини. Художник має виняткове уміння створювати синтез українських символів, сюрреалізму й абстрактного мистецтва. У його роботах відчувається вплив українського художника Казимира Малевича, де сміливі кардинальні червоний, золотий і жовтий трансформуються в призму багатозначності форми та простору. 

Володимир Миколайович дивиться на світ «внутрішнім емоційним оком», реальний світ для нього несуттєвий, він сумнівається в реальності баченого і по-своєму маніпулює предметами і образами на картині. Мистець утікає від неприємностей щоденного життя у свій власний світ фантазії. Цей світ, попри нотки смутку, ніколи не звучить дисонансом. Художник не любить психологічної атаки яскравих кольорів, тож його картини завжди естетичні та оптимістичні. Кольори на полотнах теплі, наче з осінньої палітри, особливо жовтий колір надає картинам справжньої сильної гарячі. Глядач спостерігає цікаве та нове співставлення фарб, вражають поодинокі оригінальні кольори, що створюють враження наче б досі не бачених, наче б їх досі не існувало. 

Володимир Макаренко — це один з нечисленних малярів, що зумів знайти сучасну форму для традиційних українських мотивів. У нього це органічне, без втертих національних символів. Цікаво, що у його творчості особливим символом України не раз стає яблуко, іноді багатобарвні смужки зображують краєвиди рідної землі: чорну ріллю, жовту пшеницю, сіру дорогу, синє небо. Коли дивишся на картини «Моя Україна», «Дитинство моє», «Моя Мати», «Ріка мого дитинства» відчувається туга за дитинством, за минулим народу. Кожна картина художника має на собі вплив ікон, козацьких гравюр та народних пісень.

Митець вважав, що не все можна намалювати, тож на його полотнах часто написані Шевченкові вірші, рядки з поезій Лесі Українки та Григорія Сковороди. Ці дрібненькі написи органічно вплітаються в композицію образа та додають роботі колоритності та унікальності. Іноді він записує власні роздуми. Наприклад, на картині, виконаній 1975 року, під назвою «Мрія мого дитинства» можна прочитати таке: «Мої сльози, мої рани, горе мені в самотності. Горе мені на чужині, де мене вітають та кохають, а я не можу покохати. Не можу. Бо не маю, що діяти, куди подітись. Перелічую дні і літа...» .

Картина української тематики «Сумний вечір у Києві» нагадує старовинну ікону, де, на перший погляд зображена Богоматір, але без немовляти-Христа. Обличчя жінки стилізоване, дуже візантійське, незвичайно сумне. З правого ока течуть стрічки різнобарвних сліз, біля лівого — цитата з Шевченка: «Кого ридая призову я...». Картина «По садочку ходжу, кониченька воджу», зображує посередині стилізовану голову коня, з одного боку зображена відвернена дівчина, а з іншого козак,  звернений лицем до глядача, чиясь рука обтирає його сльози. Це особистий твір, дрібно записаний роздумами мистця «Кохана співає, іншого покохала. Над нею ангел, є надія, що дівчина поверне...».

Полотно «Обезкрилена Україна» вражає своєю безвихіддю. Там, де повинно бути обличчя, забиті цвяхами дошки, сама фігура має крила, наче б на відльоті, але вони відрізані. Володимир Михайлович пояснює: «Крила мають не всі. Одні мають їх тільки на показ, у інших крила невидимі, внутрішні, і тільки за допомогою тих останніх можна літати». Над фігурою зображене велике сонце з заплаканими очима. Внизу інші постаті, які мають підписи: Шевченко, Сковорода, Леся Українка, Котляревський, композитор Березовський. В кожній своїй акварелі художник намагається розповісти особливу історію, ліричне оповідання, поезію. Привабливі картини вимагають у глядача поглиблення і пошуків чогось нового. Мистець наче залишає ребуси на полотні, а допитливий глядач може додумуватися, що  автор хотів висловити, але й може інтерпретувати бачене посвоєму.

Витончений світ жіночих образів

Хто смів сказать, що не богиня ти?
Де той безбожник, що без серця дрожі
В твоє лице небесне глянуть може,
Неткнутий блиском твої красоти?

Так, ти богиня! Мати, райська роже,
О глянь на мене з свої висоти!
Бач, я, що в небесах не міг найти
Богів, перед тобою клонюсь тоже.

Іван Франко

Лейтмотивом усієї творчості Володимира Макаренко є Жінки, які на картинах художника – щирі й правдиві в усіх своїх проявах. Вони посміхаються, кокетують, зваблюють, мріють, танцюють, полюють, святкують, вказують шлях, врешті, просто живуть своїм життям у цілковито їхньому світі, що нагадує вигадливе плетиво зі золотої павутини світла, барв, спогадів, думок, натяків. Назви творчих робіт підкреслено жіночі та говорять самі за себе: «Любов», «Материнство» «Модель», «Балерина», «Купальниця», «Фортуна», «Поетеса» та інші. Жіночий образ стає ключовим, естетично привабливим, а вигини жіночого тіла співзвучні з лініями модерну, який створює універсальний тип жіночої вроди. Героїні Володимира Миколайовича пристрасні та чуттєві, здатні відверто виявляти своє почуття, свій внутрішній стан, вогонь своєї душі, полум'я любові, рух тіла. Жінка сприймається художником передусім як утілення краси, найвищої мети мистецтва, в усій мінливості її станів -- коли вона може бути й дівчинкою, і жінкою, і матір'ю. 

Яскравий образ жінки представлено в картині «Перше враження. Портрет Лариси П.». На полотні художника дівчину зображено на тлі нічного міста та неба темно синього кольору. Холодні тони картини передають почуття меланхолії та туги. Саме в особі героїні втілена завальна ідея роботи – це своєрідне відчуження від навколишнього світу та задумливість над сенсом буття. Спрощеність зображення не перешкода тому, щоб образ здавався надзвичайно живим. Дівчина мрійлива, погляд, спрямований до низу. Легкий нахил голови, але дивно рівна спина, положення рук – все це видає тонку натуру. Глядачу видно, які у неї точені руки, і зараз вона застигла, немов чудова антична статуя з мармуру. «Родзинкою» в образі дівчини є ніжна квітка, яка підкреслює її позу та додає образу ніжності та витонченості. 

Портрет матері мистець написав з увагою і любов'ю, він створив образ сильної та серйозної, але водночас доброї й мудрої жінки, до якої глядач відразу ж переймається симпатією і повагою. Доброзичливе обличчя теплим ніжно рожевим тоном ясно виділяється на густій тіні фону, а її плаття  виконано за допомогою натуральних відтінків пудрового кольору. Все це справляє дуже світле враження, полотно виглядає монументально і урочисто, на ньому – вольова й розумна жінка, справжня господиня будинку, ніжна та лагідна мати. Жоден штрих на картині не зроблений нарочито або грубо – кожна лінія є доповненням, без якого образ би не склався. Немає нічого зайвого – все підібрано і складено ідеально. Картина наповнена любов'ю. Весь образ жінки просто дихає теплом. Стає ясно – це не просто жінка на полотні, вона для художника – найвища цінність, найбільша любов. Пронизаний ніжністю портрет залишає у глядачів тільки найтепліші відчуття в душі.

Сакральність жіночого образу у роботах Володимира Макаренко підкреслюється й особливою її іконографією. По-перше, характер стилізації перегукується з іконописними художніми засобами зображення ликів. Ця стилізація присутня у картинах художника не як пряме повторення іконописних прийомів, але радше як натяк на барокові ікони. Як своєрідний художній прийом автор використовує повторення з роботи в роботу кількох знайдених іконографічних схем-символів, за котрими вгадується стале уявлення-значення, що відповідає певній жіночій іпостасі — жінка-мати, жінка-охоронниця, фатальна жінка. Це повторення набуває сакрального виміру, як повторення молитви, бо ж саме завдяки повторенню молитва отримує свій вищий сакральний сенс. У колористичному плані іконні цитування виявляються у застосуванні в окремих роботах золотої та срібної поталі, насичених чистих кольорів. Ефект присутності ікони підсилювався завдяки складним лесеруванням, навмисним потертям та тонуванням фарбового шару й ґрунту. Це створює тьмяну патину, що асоціюється з патиною часу на старовинних іконах. Художник у полотнах робить спробу переосмислити українські народні традиції та західноєвропейський модерн, завдяки чому його оригінальна творчість сприймається глядачами та критиками як синтез  різних традицій, які викликають низку асоціацій. 

Володимир Макаренко — масштабна постать українського мистецтва. Поза сумнівом, його творчість стала відправним пунктом та орієнтиром для багатьох сьогодні знаних українських художників. Вона демонструє ідейну та духовну спрямованість, повнить радістю погляд та душу. Виставки його живопису нагадують кожному про те, що любити свою країну — означає бути вкоріненим в її культуру і переживати цю вкоріненість як дійсний стан речей, незалежно від місця твого перебування.

Створено: 10.04.2021
Редакція від 10.04.2021
Оксана Шевченко
Бібліографія:

Володимир Макаренко. Малярство: Альбом.- Дн.; Таллінн; Париж; Нью-Йорк; К., 2014.-188с.
Володимир Макаренко. Париж: «Краще там, де твої твори визнають і шанують». Портрет-мозаїка // Музейний провулок. -2009.- № 2(13) – С .104-110
Палій Л. Фантастичний світ Володимира Макаренка// Сучасність.- 1982.- №. 4-5. - С.82-90
Скринник-Миська Д. Фемінний світ Володимира Макаренка : [Електронний ресурс] // Режим доступу: https://artes-almanac.com/volodymyr-makarenko/