Карпенко Фросина Андріївна
Фросина Карпенко: «Степовою стежкою у літературу»

Народна поетеса

Народила мати діток аж п'ятірко,
І жилося з ними солодко чи гірко,
Знали тільки ті безсонні ночі,
та невтомні рученьки робочі...

Фросина Карпенко

Фросина Андріївна Карпенко мала славу народної поетеси, яка писала живою, народною мовою як поезію, так і прозу про апокаліптичні часи українського народу на матеріалі рідного села. Та проблеми одного села проєктуються на всю тогочасну Україну, це тема голодомору, виснажливої праці селянина, жіночої долі.

Знання розмовної мови селян, праці на селі, любов до рідних ланів і їхніх трудівників лягли в основу десятка поетичних і прозових книжок Фросини Андріївни. Односельчани вшанували пам'ять своєї землячки, створивши їй пам’ятник в с. Хороше (скульптор К. Чеканьов).

Односельці Ю. Ларченко та Т. Конюшенко в 2020 році підготували книгу «Нев’януча троянда степова» про творчий і життєвий шлях Ф. Карпенко, матеріали до якої збирали ще в 2008 році. В книзі відтворений і збережений доробок народної поетеси. До збірки увійшли поетичні та прозові твори Фросини Андріївни, її листування з письменниками та видавництвами, міститься автобіографія поетеси, спогади сина Івана Федоровича, літературно-критичні статті, вірші місцевих поетів про поетку, світлини.

Фросина Андріївна Карпенко, українська народна поетеса, прозаїкиня, фольклористка народилася 12 червня 1905 р.  у селі Хорошому Петропавлівського району у родині селянина-незаможника Андрія Трохимовича Гори. Фросина Андріївна залишила нам свою біографію, з якої прозирає тяжке дитинство, відповідальна юність, безмежна любов до праці, людей села, степу.

У 9 років зосталась без батька, пішла наймитувати. Самотужки навчилася грамоти. З 1929 року працювала у колгоспі. У 1932 році разом із чоловіком працювала у радгоспі «Дніпропетровський», вона – ланковою, чоловік – трактористом. Народили п’ятеро дітей,  а виховала їх уже сама без чоловіка, який загинув на війні.  Фросина Карпенко – велика мудра жінки-поетеса, яка пройшла війну, голод, розруху і залишалася людиною з великої літери.

У роки війни брала участь у партизанському підпіллі, складала пісні, сатиричні вірші, частівки патріотичної тематики, мала нагороди.

У 1948 році була делегатом другого з’їзду письменників України.  Активно співпрацювала з інститутом фольклору та етнографії Академії наук. Прийнята до Спілки письменників України 1956 року.

Друкувалася в журналах» «Піонерія», «Радянська жінка», «Крестьянка», «Сільські обрії», «Україна», «Соціальна культура», «Хлібороб України», «Журналіст», «Прапор», у газетах «Петропавлівська зоря» та інших.

Померла 10 лютого 1992 року.

Її творчістю захоплювалися визначні поети, про неї писали в періодиці. Для багатьох її ім’я стало символом жіночої сили, таланту, рішучості, цілеспрямованості.

«Вузенька стежина у літературу»

…степові нізащо не зраджу. І прославляти степ і його трудолюбів не перестану.

Фросина Карпенко

Вірші Фросина Андріївна писала з дитинства, їх публікували в колгоспних стінгазетах без підпису. Вона згадує: «Все ж вірші складалися самі по собі, міцно рубцювались у молодій пам’яті, наспівувалися на сумні наймитські мелодії народних пісень і розлітались поміж знедолених наймитів».

Стежина в літературу була прихована, друкувалася в районній газеті та радгоспній багатотиражці. У 1938 році написала вірш і послала у Київ на радіо, а в 1939 році отримала запрошення на республіканську нараду самодіяльних казкарів, поетів і композиторів. Побачила світ перша гумореска, вміщена у загальному збірнику «Народ про релігію».

Її вірші друкувались в обласних і республіканських періодичних виданнях, вийшли окремими книжками. Активно співпрацювала з інститутом фольклору та етнографії Академії наук, переповідала наймитські пісні, фольклор тощо. З біографії: «Цього разу запрошували мене, як рідні рідного на побачення і порадувати записами на плівку моїх пісень, складених на мелодії народних пісень у чудовому виконанні капели бандуристів. А ще радили мені записувати все, створене народом за важкі лихоліття».

Максим Тадейович Рильський запросив поетку до свого інституту фольклору, де він був директором, а в 1950 році під його редакцією вийшла в світ перша збірка віршів «Розцвітає Україна». Збірка для дітей «Посадив я деревце» – в 1958 році, збірка «Пісні мої, думки мої» в 1960-му, гумористична книжка «Чи й у вас таке бува?» в 1964 р., книжка прози «Хорошанські бувальщини» в 1968 р., збірка «Вибране» в 1975 р.

Життєва течія Фросини Карпенко пливла в турботах та сільській праці. Вона пише: «в’язала снопи, доглядала степові пашниці, відбудовувала рідне село разом зі своїми односельцями, і заодно готувала книжки до видання, щомиті дякуючи шелестючому степові за чарівність, співучому птаству за натхнення, невсипущим землелюбам і тваринникам, які своєю мужністю надихали мене на творчість… хай би мала я академічну освіту, все одно проміняла б її на полі, щоб, де росте один колосок, виріс кущ колосків, бо ж я степове зернятко і степові нізащо не зраджу. І прославляти степ і його трудолюбів не перестану».

Її пам’ятає село і родина,
Широке роздолля степів і лугів,
Жила в Присамар’ї Карпенко Фросина
І славила словом своїх земляків…
Співала душа про хліби золотисті,
Про шелести трав і чарівність гаїв,
Про долі людські і про води ігристі,
Що поруч були у красі берегів.
Минає усе і сплива за роками,
Та пам'ять жива нам наснагу дає,
Давно вже Фросини немає між нами
А слово її заповітнеє – є.

Анатолій Плюта, 2008