Ковтонюк Борис Мусійович
Борис Ковтонюк. «Слово і об'єктив окрилюють завжди!»

Журналіст, фотохудожник, краєзнавець, громадський діяч

Щоб думка живила ясна
Без домішків різного бруду,
А пошуків всіх глибина
На користь народу хай буде!

Людмила Ковтонюк

Борис Мусійович Ковтонюк був людиною неординарною, любив свій край, Україну, українську мову, козацтво і переніс все це в журналістику, краєзнавство, поезію і навіть в своє хобі – краєзнавчі експедиції, колекціонування фігурок запорозьких козаків, рибальство. Був завзятим борцем за українську мову. Активно займався громадською діяльністю: був членом Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка та Народного Руху України, був, можливо, єдиним фотолітописцем буремних подій 1980-х років, коли створив товариство шанувальників української мови ім. Дмитра Яворницького, а згодом, через пів року, – Січеславського Народного Руху. Слово і об’єктив завжди окрилювали його по життю. Життєве кредо Бориса Мусійовича було: «Ні дня без творчості». Його архів, цінні фото ще чекають свого видання.

Борис Мусійович Ковтонюк народився 18 вересня 1948 року у селі Тернове на Дніпропетровщині. 1955–1959 роки – навчання у початковій школі в рідному селі, а потім до 1966-го – у Березівській середній у сусідньому. У 1967 році у своєму районі закінчив Олександрівське Вище професійне училище №75, до 1970 року працював електромонтером механізованої колони № 24 тресту «Полтавасільелектромережбуд», звальщиком шихти у мартенівському цеху металургійного заводу у Дніпропетровську, в комплексній колгоспній будівельній бригаді у рідному селі.

На факультеті журналістики Львівського національного університету ім. І. Франка провчився до 3-го курсу, за «націоналістичну» позицію написав заяву на відрахування із університету за сімейними обставинами і зник зі Львова.

Працював у газеті «Слово трудівника» в смт Якимівка Запорізької області, потім – кореспондентом та фотокореспондентом Галицької районної газети «Прапор перемоги» (після 1991 р. – «Галицьке слово») у Івано-Франківській області.

Відновився на навчання в університеті, який закінчив у 1977 році, отримавши дві спеціальності: журналіста та військового – спецпропагандиста. Одночасно із навчанням в останні роки працював фотокореспондентом університетської газети «За радянську науку».

В 2015 році  опублікував нарис «Загадково зник, щоб впевнено повернутися» у колективній книзі випускників факультету «Журналістика у наших серцях і долях» про свою одіссею.

Із 1977 до 1980 року за направленням працював у Гадяцькій районній газеті «Будівник комунізму» (із 1990 р. – «Гадяцький вісник») Полтавської області.

У 1980 році переїхав у м. Дніпро. Працював кореспондентом, фотокореспондентом, заступником головного редактора Всеукраїнського транспортного тижневика «Придніпровська магістраль» (зараз входить у філію «Медіацентр "Магістраль"» ПАТ «Укрзалізниці») аж до виходу на заслужений відпочинок у 2008 році.

Із 1988 року був активним членом Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Т. Шевченка, делегатом першої та другої Всеукраїнських конференцій; згодом – Народного Руху України до 1991 року, делегат установчого з'їзду (1989).

Паралельно із газетярською роботою у 1992–1997 роках був членом редколегії журналу «Бористен», а в 1997–1998 рр. – членом редакційної ради та головним фотохудожником журналу «Супутник риболова» (нині не виходить).

Із виникненням сучасного українського козацтва поринув у дослідження його історії, що знайшло відображення у книзі «Січеславщина козацька. Учора, сьогодні, завтра» (2013), яка вийшла за передплатою.

З 1994 року активно зайнявся краєзнавчою роботою, мандруючи Привовчанським краєм, збираючи історичні матеріали, легенди, перекази, цікаві бувальщини тощо. «Першою ластівкою» цього виду діяльності стала книга «Легенди Дібрівського лісу» (2003). На початку 2008 року разом із однодумцями Б. Ковтонюк створив Дніпропетровську обласну громадську організацію «Краєзнавче товариство "Ріднокрай"», що проіснувало 10 років, організовував краєзнавчі експедиції. Частина зібраних матеріалів оприлюднена у книгах, ЗМІ, інші чекають своєї черги. Був членрм НСЖУ з 1981 року.

Помер 12 серпня 2025 року в м. Дніпро.

Творча спадщина його: «Богиня» (1998), «Легенди Дібрівського лісу» (2003), «Чутливі струни» (2010), «Січеславщина козацька. Учора, сьогодні, завтра» (2013), «Народжуйтесь, герої!» (2013), «Дібрівський ліс» (2013), «Легенди Дібрівського лісу» (2013, продовження серії), «Унікальні люди Придніпров'я» (2017), «Таємні дороги запорожців» (2018), «Життєдайне джерело» (2019), «Клює-є-є-є! Рибальські бувальщини» (2020). Борис Ковтонюк також написав кілька книг у співавторстві, у тому числі «Нестор Махно. Біографічний довідник» (2018) – з Людмилою Ковтонюк, яка є й ілюстраторкою його творів.

Його хобі: туризм – побував у різних куточках – від Карпат до Сахаліну і від Чорного до Білого морів, риболовля – з дитинства, він – ініціатор і один із організаторів обласних змагань працівників ЗМІ з риболовлі, колекціонування – із кількох залишилося найоригінальніше – міні-скульптура запорозьких козаків.

Заявка в літературу

Я буду письменником, а журналістика – це ті сходинки,
якими піднімуся, щоб переступити поріг у літературу.

Борис Ковтонюк

Зробити заявку в літературу Борис Ковтонюк мріяв з дитинства. Як газетяр зарекомендував себе в усіх жанрах: фоторепортажі, фотонариси та художня фотографія. Був лауреатом і призером фотоконкурсів різних рівнів – від обласного до всесоюзного. Письменницька творчість припала на його «золотий вік». Хоча одним із перших віршів, написаний в 1970 році, був «Таврійських маків біль»:

А батько знов: «Сидів би, сину, вдома –
Тобою вже немало пройдено доріг».
Та в розпалі життя, тобі ж відомо,
Дороги-пошуки лишати я не міг.
Згадай же, тату, будучи в дорозі,
Приніс додому я таврійських маків біль
І ти сказав на рідному порозі:
«Я, сину, там ішов на смерть – в останній бій.
А потім – госпіталь і знов дороги
Із ранами тяжкими в тілі і душі.
І сам дивуюся аж донезмоги,
Що подолав такі жахливі шабаші.
Війна убила всі найкращі мрії,
Перетворила в порох пройдене в житті»
…Й дививсь на мене батько у надії,
Щоб не завадило ніщо моїй меті.

Автор видав чотири поетичні збірки «Богиня», «Чутливі струни», «Народжуйтесь, герої!», «Життєдайне джерело» та сім прозових творів.

В поезії зарекомендував себе як тонкий лірик, вірші про кохання, як то поезії «Богиня» (1998).

Знов настояну на травах тишу
Розбудили щирі солов’ї.
Очерети, мріючи, колишуть
Казку ранку на листках своїх.
Перших променів цікавість ллється,
Де незаймана роса тремтить.
У чеканні дива серце б’ється,
Прагнучи ввібрати кожну мить.
Ти в цій казці, як магічна сила –
Навіть в кожнім порусі отав.
То ж навіщо так приворожила?
…Дійсно, я Богиню покохав!

Потім все частіше з'являються поезії громадянського звучання. Діапазон поезії «Чутливі струни» (2010) - від патріотичних до особистих тем. У збірці три розділи: «Україна – понад усе!», «Чари буття», «Від серця до серця». Вірш «Старійшині роду» сповнені чуттям великої родини:

Коли в степу весна розправить крила
І забуяє травами земля,
Знов помандруємо у повну силу,
І хай нас вічність завжди окриля.
Ми збагнемо чуття великої родини, 
Яка сягає сивини віків.
Хотів би я й на соті іменини
Все повторить під солов’їний спів.

Пісенна лірика сповнена героями, патріотичними мотивами:

Знов на перегоні,
Знов на перегоні,
Забуяла вишнями весна.
І з’явились коні,
І з’явились коні,
І тачанки Нестора Махна.
Це було уранці,
Це було уранці –
Ще стелився до землі туман.
В бій ішли повстанці,
В бій ішли повстанці –
Ніби мчався степом ураган….
…Як багато маків,
Як багато маків
З вічності кричатиме до нас!
Зажадали волі,
Зажадали волі
Не колись в майбутньому –
тепер!
…Там у дикім полі,
Там у дикім полі,
Де козацький дух іще не вмер.

«Народжуйтесь, герої!» (2013) – збірка поезій густо переплетена ідеями Звичаю та Звичаєвого Права українського народу. Звичай – це Закон, а Звичаєве Право – Законне Право, на базі якого у перспективі буде написана нова Конституція – Основний Закон України. Автор зазначає:

Не за таку боролись ми державу,
Страждали, мучились і гинули в боях,
Щоб хтось паплюжив підло нашу справу,
Нахабно брудом обливав тернистий шлях.
Не про таку ми мріяли державу,
Де заблоковані господарям ходи,
Де знову нищать нас і нашу славу.
Тож знов єднаймося у бойові ряди!
Героїв слава – слава України,
Яку так намагаються знов задушить.
Розпочали це із сердець руїни,
Щоби козацький дух навіки загасить!

Вірш «Безсмертна мова» свідчить, що автор щиро відстоював право говорити українською:

У кайдани мову закували
З вироком: «повільна смерть!»
А до істини – вони гадали –
Вже не дійде ні один експерт.
Не вмирає мова, не вмирає,
У надії б’ється пульс живий.
У кайданах, у кайданах, а співає,
Так співає, що комусь хоч вий!
І не знають далі що робити,
Як знайти до смерті хитрий код.
Щоб убити мову – треба вбити
І тебе, й мене, і весь народ!

«Життєдайне джерело» (2019) – вірші та байки у сяйві Звичаю та Звичаєвого Права українського народу. Автор стоїть на твердих державницьких позиціях щодо подальшої розбудови української державності. Порушуються важливі проблеми взаємостосунків у суспільстві. Байки становлять окремий розділ. Вірші автора 2025 року сповнені патріотизму:

…Підступний ворог з підлістю прийшов,
Щоб нашу самобутність задушити.
Ми ледь позбулися його оков,
А він нас знову хоче уярмити.
Таке в історії не раз було,
Коли безчесні не тримали слово.
Тут наяву – це віковічне зло
Уже потрібно знищити в основі.

Краєзнавці твори

…Там у дикім полі,
Де козацький дух іще не вмер.

Борис Ковтонюк

Прозові книги Бориса Ковтонюка – краєзнавчі. Небайдужість автора до природи та історії рідного краю, невідомі і маловідомі факти краєзнавчих пошуків викладені в трьох книгах про Дібрівський ліс.

У книгу «Легенди Дібрівського лісу» (2003 р.) увійшли, крім легенд, новели, гумористичні оповідання, бувальщини, нариси тощо, пов'язані із рідним краєм. Тут читач знайде маловідомі цікавинки із життя історичних постатей – Нестора Махна та його побратима Феодосія Щуся, наших сучасників – народного художника України, скульптора Володимира Небоженка, композитора Ігоря Тищенка та інших. У 2013 році виходить друга книжка за такою ж назвою.

Третє науково-популярне видання «Дібрівський ліс», в якому крім розповіді про головний сучасний потенціал – працівників господарства, є також історичний матеріал. Не оминуть увагою читача і відомі особистості, серед яких історик Дмитро Яворницький, письменник Олесь Гончар, харківський художник Сергій Пущенко, у якого близько семисот картин, етюдів і ескізів про козаччину; народний художник України, почесний громадянин міста Дніпро автор найкращого у світі пам'ятника молодому Кобзарю Володимир Небоженко; відомий запорізький мандрівник-дослідник автор багатьох книг Володимир Супруненко, з чиїми іменами пов'язана ця зелена перлина степу.

Видання «Січеславщина козацька. Учора. Сьогодні. Завтра» (2013) – спроба проаналізувати відродження сучасного козацтва на Придніпров’ї у фокусі всеукраїнських і міжнародних громадських козацьких організацій. Науково-популярне видання, іноді його називають монографією, це – неординарне дослідження, час збору матеріалів та написання якого датуються 1990–2012 рр.

«Унікальні люди Придніпров’я» (2017) – подарункове видання з нагоди 85-річчя Дніпропетровської області за підтримки Дніпропетровської обласної ради. Перше в Україні видання, де «під одним дахом» зібрані нариси про неординарних людей Дніпропетровщини, хто відповідає особливим вимогам: перший, єдиний, кращий в області, або ж унікальний. Серед них багато і тих, хто досяг всеукраїнського, європейського, та світового рівня. У книзі такі розділи: «Колекціонери», «Від колекції – до музею», «Майстри», «Диво-садиби», «Екстремали», «Окрилені Музою», «Особистостям немає ліку».

Книга «Таємні дороги запорожців» (2018) написана за матеріалами першої в Україні комплексної експедиції «Запасний шлях «із варягів у греки», або Таємні дороги запорозьких козаків» та низки інших, проведених автором у 2009–2018 роках. Вона є своєрідною історичною реконструкцією старовинного водного шляху степовими річками від сучасного Дніпра до Азовського моря.

Рибальські бувальщини «Клює-є-є-є!» (2020) – це 100 захоплюючих оповідань із широким діапазоном у географії: Європа, Азія, Америка, де рибалив автор або його друзі. Серед відомих героїв: професор Роман Новіцький, який вперше у новітній історії України (з 1993 року) розпочав серйозне дослідження любительського рибальства як різновиду активного відпочинку і природокористування; п'ятикратний чемпіон світу зі спортивного рибальства Олексій Зайко, всесвітньовідомий каскадер Віталій Бондар із Кривого Рогу, неперевершений мандрівник-одиночка на планеті Сергій Гордієнко із Дніпра, народний артист України, лауреат Шевченківської премії засновник єдиного театру одного актора «Крик» Михайло Мельник; автор найкращого у світі пам'ятника молодому Кобзарю народний художник України, почесний громадянин міста Дніпро скульптор Володимир Небоженко та багато інших.

Окрім цього, Борис Мусійович разом із Людмилою Ковтонюк випустив документальну книгу «Нестор Махно. Біографічний довідник» (2018) – це спроба автора розкрити образ вожака повстанського селянського руху в XX ст.

Автор друкувався у багатьох поетичних збірниках, колективних книгах про трудівників Придніпровської залізниці, випускників журфаку Львівського Національного університету, зокрема: «Журналістика у наших серцях і долях», Луцьк, «Вісник+К», 2015; «Журналістика у наших долях», Рівне, в-во «Волинські обереги», 2017; «Сторінками пам'яті», Рівне, в-во «Волинські обереги», 2017; у книзі спогадів Дніпропетровської ОО НСЖУ «Всі дорогі, всі незабутні…», «Журфонд», Дніпро, 2021 тощо.

В останні роки перейшов на малі жанри, новели і вірші, які друкував у низці альманахів.

Як кажуть в народі: «Козацькому роду нема переводу», тож Слава тобі, козаче Борисе Мусійовичу! Ваш вірш:

Моя доля – то доля народу:
Якщо мир, значить – мир, а війна – то війна!
Так ведеться з козацького роду:
Ну а серце моє, як чутлива струна.

Доторкнешся – вона заспіває,
Зачарує весь світ чистотою бажань.
Як на Волю будь-хто зазіхає,
То згуртуємось знову – стіною на брань.

Час настав і тепер без пощади
Треба ставити все на законні місця…