Постать Миколи Корфа в історії Придніпровського краю

Корф Микола Олександрович

Україна, Дніпропетровська область

  • 2 липня 1834–13 листопада 1883 |
  • Місце народження: м. Харків |
  • громадський, земський, освітній діяч Катеринославщини.

Микола Корф зіграв важливу роль в історії розвитку Придніпров’я, особливо в галузі народної освіти, його ім’я заслужено займає місце серед видатних діячів краю.

Микола Олександрович Корф народився в Харкові 2 липня 1834 року в сім’ї остзейського дворянина Олександра Федоровича Корфа та Єлизавети Тимофіївни, доньки поміщика Олександрівського повіту Катеринославської губернії. 

У дитинстві Микола Корфа часто переїздив і не затримувався довго на одному місці. Такий ритм характеризуватиме все його подальше життя. До шести років він жив в Олександрівському повіті в маєтку матері біля села Нескучне. У 1835 р. мати померла, а батько одружився вдруге з жінкою, яка недолюблювала маленького Миколу. Відрадою М.О. Корфа була нянька Олена Іванівна Альберті, яка виховувала його. Протягом наступних двох років життя він жив у тітки по матері Тетяни Тимофіївни Корф у маєтку Вовче Воронезької губернії. Саме тут в «сімейній школі» Д.Д. Градовського він отримав базову домашню освіту. З восьми до дев’яти років М.О. Корф жив у Новгороді, де його батько керував палатою державного майна. Це був останній період в житті, коли М.О. Корф спілкувався з батьком. Через кілька років його не стало (1847 р.) і Микола Корф залишися повним сиротою.

Незадовго до смерті батька Миколу Корфа відправили до пансіону Крюммера в м. Верро Ліфляндської губернії, де навчання велося лише німецькою мовою. Тут, на думку самого М. Корфа, були закладені його перші засади політичного та громадянського розвитку. Через два роки Миколу Корфа перевели у відомий пансіон О. Філіппова в Петербурзі. Хоча в пансіоні панували досить суворі порядки, постать самого директора О. Філіппова була настільки неординарною, що це вплинуло на формування прихильності М. Корфа до шкільної та вчительської справи.

У 1848 р. М.О. Корф вступив до Олександрівського ліцею в Петербурзі, в якому навчався шість років. Викладання в ліцеї велося 4-ма мовами: російською, німецькою, французькою і англійською, які Микола Корф знав ще з пансіону О. Філіппова. В ліцеї панувала сувора дисципліна, слухачів регулярно муштрували в ліцейському дворі спеціально найняті для цього унтер-офіцери. Навчальний курс не мав чіткої спрямованості. Тут викладали предмети історико-філологічного, юридичного, фізико-математичного характеру. Поряд із прихильністю до педагогічної діяльності в ліцеї у Миколи Корфа виробився смак до літературних занять.

У 1854 р. після завершення ліцейського курсу зі срібною медаллю М.О. Корф вступив на службу до департаменту Міністерства Юстиції. Однак чиновницька служба не приваблювала його. Не зважаючи на вмовляння багатих і впливових родичів, серед яких можна згадати члена Державної ради, графа Модеста Андрійовича Корфа (1800–1876), Микола Олександрович вступив у права спадкоємця родового маєтку в селі Нескучному і залишив службу. 

Сучасний вигляд будинку в с. Нескучному. Надано І. Кочергіним.   Сучасний вигляд будинку в с. Нескучному. Надано І. Кочергіним.

У 1856 р. М. Корф одружився з донькою катеринославського поміщика Марією Михайлівною Клевцовою і повністю присвятив себе сім’ї, господарській діяльності в своєму маєтку та громадській роботі в губернії. 

Донька Катерина.  Надано І. Кочергіним.Маєток процвітав, селяни поважали М. Корфа. Посеред господарських справ він не забував про подальше самовдосконалення, виписував чимало журналів, книги різними мовами.

Згодом в його маєтку зібралася чимала бібліотека. З появою дітей (дві доньки Катерина і Марія) він особисто розробив програму їхнього навчання. Як дворянин і землевласник він брав активну участь в обговоренні злободенних питань, які стояли перед Катеринославською губернією. Помітною була його участь у підготовці селянської реформи 1861 р. За повідомленням Б. Веселовського, він разом із відомими земськими діячами Д.Т. Гнєдіним і Я.Я. Савельєвим входив до числа членів дворянського зібрання Олександрівського повіту. Під час засідань зібрання він наполягав на необхідності справедливого впровадження положень селянської реформи 1861 р. М.О. Корф був серед тих, хто виступив проти кріпосницького адресу катеринославських поміщиків на ім’я Олександра ІІ, в якому містилося прохання подовжити термін відробітку селянами повинностей. За спогадами відомого громадського діяча Д.Т. Гнєдіна, М.О. Корф був противником того, щоб селяни і надалі перебували під судовим контролем поміщиків (так званий інститут посередництва), вважаючи це залишками кріпосництва. 

Д.Т. Гнєдін згадував, як М.О. Корф під час засідання Катеринославського дворянського зібрання, на якому обговорювалися питання подальшого існування інституту мирового посередництва, стосунків дворян і селян, витупив на захист самого Д. Гнєдіна та інших дворян. Д.Т. Гнєдін, М.Д. Мізко та деякі інші виступили проти повернення кріпосних порядків. Тих дворян, які виступали проти цього, пропонували позбавити дворянського статусу. М.О. Корф виступив із промовою на захист мирових посередників і положень Земської реформи.

Будинок губернської земської управи. З фонду ДОУНБ.

У 1866 р. Микола Олександрович активно включається у земську роботу. П’ятого квітня 1866 р. відбулося перше засідання Олександрівського повітового земського зібрання, до якого М.О. Корф був обраний по курії землевласників. Зібрання виявило до нього велику довіру і обрало його секретарем сесії. Вже під час роботи першої сесії повітового земства М.О. Корф виявив активність і небайдуже ставлення до тих питань, які найближчим часом мало розв’язати земство. Для розширення представництва інтересів населення повіту в земському зібранні він клопотався перед Олександрівським земством про можливість надати право голосу орендарям при виборі земських гласних. Також М.О. Корф пропонував тимчасово запровадити інститут земських виконавців, які мали слідкувати за виконанням земських постанов до 1870 р. (до цього часу, як він вважав, земства вже стануть на ноги). На цьому ж зібранні М.О. Корф завів мову про освіту. Питання розвитку освіти, на його думку, було найважливішим земським питанням. Одна з його брошур, яка вийшла у Санкт-Петербурзі, так і називалась «Земське питання (про народну освіту)». В ній він писав, що у квітні 1866 р. запропонував Олександрівському земству на базі школи лісників відкрити школу, в якій би готували народних учителів для сільських шкіл. Це, на думку М.О.Корфа, дало б земству змогу вже на початку його роботи реально підтримати народну освіту в повіті. Через те, що земство не мало вільних коштів для відкриття нових шкіл, воно мусило хоча б підтримувати їх та забезпечувати народними вчителями, гадав М.О. Корф.

На повний голос М.О. Корф заявив про себе і в губернському земстві. У промові, виголошеній під час обіду з нагоди відкриття першого губернського земського зібрання, назвав цей день великим в історії Катеринославщини. Він закликав земців виконувати свої обов’язки на совість. Найбільш важливим обов’язком земців він назвав «впровадження почуття законності у свідомість народу» і закликав земців власним прикладом виховувати в народі це почуття. 

Перше ж зібрання Катеринославського губернського земства (15 вересня 1866 р.) катеринославський губернатор В.Д. Дунін-Борковський кваліфікував як антиурядове. Великі сподівання деяких земських гласних на початку роботи зібрання призвели до непорозуміння між його активними членами і губернською владою. На першому засіданні Катеринославського губернського земства деякі гласні від дворян спробували переконати більшість висунути вимоги про надання земським установам ширших повноважень і свободи дій. Декому не подобалися значні контрольні повноваження губернського начальства. Для відкриття зібрання потрібно було мати дозвіл міністра внутрішніх справ, відкривав і закривав засідання губернатор, він же, за поданням земств, призначав голів губернської та повітової управ. Існувало багато обмежень, що ускладнювали роботу земств і унеможливлювали їхнє незалежне фінансове існування, як-то: заборона обкладання податком прибутків від торгівлі та промислів, можливість проведення ярмарків терміном не більше ніж 14 днів тощо. 

«Порушниками спокою» у стосунках між владою та новими громадськими установами стали троє гласних: барон М.О. Корф, голова Верхньодніпровської повітової управи С.С. Потоцький і член тієї ж управи О.М. Поль. У щотижневій записці до міністра внутрішніх справ катеринославський губернатор В.Д. Дунін-Борковський писав, що під час проведення засідань Катеринославського губернського земського зібрання «Корф переслідував мету – розширення прав земських установ і збільшення їх значення. Тоді як Потоцький і Поль, з яких перший мав обмежену освіту, а другий виховувався у Дерптському університеті, є постійними супротивниками уряду, намагаються підірвати довіру до нього в суспільстві, їхні дії у Верхньодніпровському повіті, де вони збуджують у населення неповагу до поліцейської влади і взагалі до адміністрації, і постійні суперечки з місцевим маршалком дворянства ... вже привернули мою увагу, і я вважаю цих двох осіб шкідливими, тим більше, що вони керуються у своїх діях нечесними переконаннями і негожими поглядами. Всі спроби цих двох осіб у губернському зібранні, спрямовані до тієї ж мети – підбити громадськість проти уряду, залишаються не тільки безуспішними, але й викликають осуд цих спроб». 

Микола Корф. З фонду ДОУНБ.  Олександр Поль. З фонду ДОУНБ.

Найбільш активним гласним серед згаданих губернатором був М.О. Корф. Ще під час засідання Олександрівського повітового земського зібрання у доповіді він наголошував: «Мені здається, що за бажання та успішності земства користуватися наданими йому правами, влада губернатора не така вже й безмежна». М.О. Корф підкреслив, що будь-який протест губернатора може потягнути за собою цивільний позов. Водночас він зауважив: «Все, що було вище сказане, не має анінайменшого стосунку до тієї особи, яка нині обіймає посаду начальника губернії».

У доповідній записці від 15.09.1866 р. і звіті міністру внутрішніх справ від 23 вересня 1866 р. В.Д. Дунін-Борковський писав, що «на обіді, який відбувся у губернського предводителя дворянства 15 вересня, Корф виголосив промову, якою бажав справити враження, надавши широкого значення земським установам і таку незламну їхню стійкість, котру не можна вважати не перебільшеною». На думку губернатора, М.О. Корф переслідував при цьому мету збільшення повноважень земських установ і надання їм більшого значення.

М.О. Корф справді прагнув перетворити земство на структуру, що повинна працювати на благо всього населення. Він виступав за розширення повноважень земських установ і надання їм більшого значення. У лютому 1868 р. на засіданні губернського земства проти М.О. Корфа виступили представники «консервативного» крила зібрання, до числа яких належали голова зібрання П.А. Струков, гласні Д.Н. Бразоль, М.Б. Герсеванов, І.Я. Нестелей, Г.Л. Синегуб. За їхньої участі під час обрання голови губернської земської управи кандидатуру М.О. Корфа відхилили. Деякі дворяни-землевласники не підтримали його ідеї щодо неприпустимості надання їм привілеїв. Він виступив проти створення переваг, які б давали дворянам право не відбувати підводну повинність і проходити до земського зібрання без виборів. М.О. Корф вважав використання привілеїв для себе образливим і був проти того, аби хтось інший ними користувався.

Автор нарису про Катеринославське повітове земство писав, що «всі вони (дворяни-землевласники – І.К.) чудово зрозуміли, що в земстві для декого з’являється можливість застосувати на практиці свої інтелектуальні зусилля, а для інших – зайнятися покращенням економічного добробуту і, особливо, сільського господарства». Більш демократичні та ліберальні думки висловлював відомий освітянин барон М.О. Корф. В статті, присвяченій виникненню земських установ, він розповів про особливості «Положення», а також висловив думку, що в земстві «дворянин, селянин зберуться, щоб клопотатися не лише за себе, але за те, аби всім мешканцям було краще і справедливіше. … Земські зібрання будуть господарями: повітове – на весь повіт, а губернське – на всю губернію». 

Відчувши недовіру, нерозуміння і відверте вороже ставлення до своїх ініціатив з боку великих землевласників і консервативного дворянства, М.О. Корф, будучи людиною гордою, покинув лави губернського земського зібрання.

У 1867 р. група прогресивних земців намагалася повернути М.О. Корфа до роботи в губернському земстві. «Поважаючи Вас, як одного з перших і корисних діячів нашого губернського земства, – писали вони, – ...просимо не позбавляти нас задоволення мати Вас нашим корисним співробітником і в теперішню сесію». Однак М.О. Корф так і не повернувся до роботи в губернському земстві. Водночас він продовжував працювати на користь земства в Олександрівському повітовому зібранні. 

Як стверджує дослідниця А.І. Лохматова, більшість починань Олександрівського земства в перші роки діяльності були ініційовані саме М.О. Корфом. На першій сесії повітового земства він запропонував виділити із земського бюджету гроші для виплати добових і прогонних тим гласним (переважно селянам), які не в змозі були самі оплатити свій приїзд на сесію. Турбота М.О. Корфа про простих землеробів проявилась на п’ятій сесії повітового земства під час обговорення питання про утворення ощадно-позичкових товариств. Метою товариств, які організовували за участі земської управи, було створення умов для накопичення невеликих капіталів мешканцями повіту. Це, в свою чергу, відізвалося б на покращенні добробуту землеробського класу. На шостій сесії М.О. Корф наполіг на тому, щоб для небагатих мешканців повіту була скасована оплата за лікування в земських лікарнях. Питання розвитку медичної справи в повіті теж турбували М.О. Корфа. Ще на першій сесії він разом із головою Олександрівського земського зібрання графом В.Є. Канкріним запропонував впровадити стаціонарну систему надання медичної допомоги населенню.

Повага до простих людей, демократизм і переймання М.О. Корфа всіма проблема, що стояли перед земством, дозволили йому посісти належне місце в серед гласних Олександрівського повіту. Його авторитет був таким незаперечним, що всі роки роботи в повітовому земському зібранні Микола Олександрович був його незмінним секретарем. У часи впровадження положень судової реформи М.О. Корф разом із повітовими гласними Л.К. Емніхом, В.М. Коростовцевим, І.Я. Нестелеєм та Г.О. Самойленком увійшов до складу дорадчої комісії. Комісія разом із повітовою земською управою займалася попередньою розробкою питань, які мало обговорити повітове земське зібрання у зв’язку з введенням в дію мирових судових установ в Олександрівському повіті. М.О. Корф особисто був причетний до розробки питань утримання дільничних мирових суддів, камер мирового суду та іншого. Коли настав час обирати дільничних і почесних мирових суддів, земське зібрання майже одноголосно обрало М.О. Корфа дільничним суддею. Однак М.О. Корф через велику зайнятість у справі початкових народних училищ відмовився від наданої йому честі. Щоправда, він не відмовитися стати почесним мировим суддею і був обраний ним 7 лютого 1868 р. У подальшому він деякий час був головою мирового суду Олександрівського повіту.

Та серед усіх турбот земства М.О. Корф віддав перевагу освітній справі. На цій він зробив чимало. Зазначимо лише, що з 1867 по 1872 рік М.О. Корф був неодмінним членом повітової училищної ради, в складі якої зробив все для того, аби створити належні умови для ефективного існування народної школи. Він запропонував ідею створення дешевої та короткотермінової народної школи з навчальним курсом у три зими. Саме ця школа, на його думку, була найбільш пристосована до селянського побуту, оскільки взимку селяни мають набагато менше роботи ніж улітку.

Дворяни по різному ставилися до необхідності відкриття широкої мережі освітніх закладів. Відомий на Катеринославщині освітянин Д.Т. Гнєдін, який був членом училищної ради Олександрівського повіту, зробив доповідь, в якій вказав на наявність різних думок про збільшення мережі народних шкіл: «На жаль, мало хто скаже, що народна освіта потрібна для загального добробуту …для чого народні школи, коли ми не будемо навчати там своїх дітей, для чого витрачатися (говорили одні – І.К.) …освіченість для народу не лише не корисна, але навіть шкідлива, бо вона розвине ледачість, неробство та крутійство, що тоді землевласники не матимуть ані пастухів, ані економічної прислуги, – всі будуть освічені та в пани лізти (говорили інші – І.К.)». Сам Д.Т. Гнєдін вважав, що «діяти на користь народної освіти – у вищому ступені відрадно, особливо коли бачиш, що праця не гине даремно». Схожу думку мав і М.О. Корф: «На словах ми за народну освіту, а насправді ми проти неї». М.О. Корф вважав, що суспільство ставиться байдуже до питання освіти, а держава виділяє на неї незначні суми. Натомість, на його переконання, «освіта має складати нагальну потребу всієї держави і всього суспільства, які через це повинні про неї турбуватися».

М.О. Корф одним із перших заговорив про необхідність навчання в початковій школі рідною мовою, активно поширював у пресі ідеї розвитку народної школи, ратував за збільшення кількості вчителів та підвищення якості педагогічної майстерності. До його обов’язків як члена училищної ради також належала організація з’їздів і курсів учителів.

Завдяки наполегливій діяльності М.О. Корфа й Олександрівського повітового земства, вже у 1872 р. в Олександрівському повіті функціонувало 55 початкових шкіл (це при тому, що до 1866 р. їх було всього чотири). Коли він звітував перед училищною радою, то не став зупинятися на здобутках, які досягло земство за останні п’ять років, а говорив про насущні проблеми, які ще потребували свого вирішення. Більше того, М.О. Корф вважав за потрібне поширити свої ідеї в галузі освіти на всю Російську імперію. З цією метою він листувався з видатними просвітянами К. Ушинським, В. Кошем, І. Бєловим, Ф. Павленковим та іншими.

За активну діяльність на освітній ниві Петербурзьке педагогічне товариство обрало його у 1870 р. своїм почесним членом. Через рік те саме зробив Московський комітет грамотності при Московському університеті. 

На жаль, активна просвітницька робота М.О. Корфа в земських структурах тривала недовго. У 1872 р. на виборах гласних повітового земства кандидатуру М.О.Корфа відхилили по курії землевласників. Відомий земський і освітній діяч Д.Т. Гнєдін згадував, що Микола Олександрович, дізнавшись про таку несправедливість трохи не зліг у ліжко. Сам М.О. Корф у листі до Х.Д. Алчевської писав: «20 травня я урочисто був забалотований в повітові гласні двома третинами голосів на виборчому з’їзді землевласників Олександрівського повіту. Не варто дивуватися тому, що могла зібратися зграя негідників і за допомогою балотування позбутися чесної людини». 

Звичайно, не лише через порядність і сумлінність М.О. Корфа позбавили права гласного. Взагалі він ще зі шкільних років не належав до «законослухняних». Для земців консервативного напрямку він був дуже незручним гласним, адже його ініціативи в справі розвитку народної освіти потребували великих коштів. М.О. Корф кожного року просив земське зібрання надати кошти повітовій училищній ради для розвитку освітньої справи. Хоча гроші він просив не для себе, деяких гласних це дуже дратувало. Та не тільки це надокучало земцям, які належали до числа великих землевласників. 

Дії групи незадоволених земською діяльністю М.О. Корфа не змогли похитнути довіру до нього з боку всього населення повіту. По всіх мирських сходах Олександрівського повіту М.О. Корф переважною більшістю голосів був обраний гласним від трьох сільських з’їздів. Однак він відмовився продовжувати земську роботу, склавши з себе повноваження гласного повітового земського зібрання і члена училищної повітової ради. Один із перших біографів М.О. Корфа М.Л. Пісковський виправдовував його відмову тим, що на початку 1870 р. змінився порядок заснування та існування народних шкіл і стало неможливо нормально працювати. Колега М.О. Корфа Д.Т. Гнєдін не зміг знайти виправдання діям М.О. Корфа і вважав, що своєю відмовою він образив як суспільство, яке його обрало, так і справу, якій він служив.

Невдовзі після неприємної історії з необранням М.О. Корфа до земства, він разом із сім’єю залишив Росію й оселився в Женеві, де прожив до 1880 р. Тут він займався переважно вихованням доньок, але й не забував про громадські справи. Він улаштував у Женеві «Русскую семейную школу», яка існувала протягом семи років. М.О. Корф продовжував займатися плідною літературною діяльністю. Ще у 1878 р. він випустив другу частину «Руководства к наглядному обучению», а згодом «Історію Сходу, Греції та Риму – для навчання і самоосвіти».

Женева кінця 19 ст. Автор: Henri Silvestre http://www.ville-ge.ch/musinfo/bd/mah/images_museumplus/big/0001480000/0001480069_0000292827_OG.JPG Женева кінця 19 ст. // http://www.ville-ge.ch/musinfo/bd/mah/images_museumplus/big/0001487000/0001487068_0000274711_OG.JPG

Попри нетривале перебування М.О. Корфа за кордоном, він не забував про батьківщину, часто сюди навідувався. Причина крилася в тому, що Микола Олександрович вважав українські степи своїми рідними. За ними сумував більше ніж за яскравим Петербургом чи мальовничою Женевою. 

Нарешті М.О. Корф повертається на батьківщину і відразу включається у вир активної громадської діяльності. У 1881 р. під його керівництвом проведений з’їзд земських народних учителів Херсонської губернії. У червні 1883 р. його обрали керівником учительського з’їзду в Бердянську, а у вересні того ж року – попечителем ремісничого училища, влаштованого на кошти Д.Т. Гнєдіна. М.О. Корф активно друкувався у декількох відомих періодичних виданнях: «Вестник Европы», «Семья и школа», «Народная школа» тощо.

Перебуваючи на піку своєї активності, повний сил, Микола Олександрович помер несподівано рано. Це сталося 13 листопада 1883 р. у місті, в якому почалася його життєва біографія – Харкові. Але навіть зробленого ним вистачило, щоб увійти до числа діячів, які своєю працею прислужилися на користь Придніпровського краю. 

До самої смерті Миколи Олександровича передові члени Катеринославського земства не забували про його роль у справі становлення земської справи. Коли у листопаді 1883 року М.О. Корфа не стало, XVIII чергове Катеринославське губернське земство влаштувало на вшанування його пам’яті панахиду в залі засідань земства. 12 грудня 1883 р. у земстві було оголошено про збір коштів на спорудження пам’ятника видатному громадському діячеві.
 

Проєкт школи в с. Нескучне. Надано І. Кочергіним.  Земська школа в Нескучному сьогодні. http://www.prostir.museum/static/images/_publications/%D0%BD%D0%B5%D1%81%D0%BA%D1%83%D1%87%D0%BD%D0%B5_%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D1%88%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B02.jpg

На жаль, через обставини, які нам невідомі, пам’ятник М.О. Корфу так і не був встановлений. Та попри це пам’ять про видатного громадського й освітнього діяча живе. Завдяки його зятю В. Немировичу-Данченку в с. Нескучне (нині село Великоновосільківського району Донецької області) зберігся будинок М.О. Корфа, де у 1992 р. відкрито музей відомого театрального діяча, в якому також знайшлося місце й для вшанування пам’яті Миколи Олександровича.
 

Садиба М. Корфа. Сучасне фото. Надано І. Кочергіним. Садиба М. Корфа. Сучасне фото. Надано І. Кочергіним.

Постать Миколи Корфа є непересічною і може буде віднесена до передових діячів свого часу. Завдяки походженню і родинним зв’язкам він отримав ґрунтовну освіту і міг претендувати на блискучу кар’єру. Однак він вибрав служіння громаді й повернувся на батьківщину матері, де став одним із найпомітніших земських діячів перших років діяльності земських установ Катеринославської губернії. Непересічним є його вплив на становлення освітньої галузі в губернії. 

В умовах реформування суспільства 1860–1870-х рр. М.О. Корф, так само як і О.М. Поль, виявив себе як прогресивний діяч, який спонукав колишніх поміщиків діяти на користь всього населення губернії. Його сміливі ідеї були зустрінути вороже консервативним дворянським оточенням, але на відміну від О.М. Поля, він залишив громадську роботу, за що був критикований своїми соратниками. Втім це не применшує його ролі в історії розвитку Придніпровського регіону і він заслужено займає місце серед його видатних діячів. 

 

Створено: 31.03.2020
Редакція від 07.10.2020
Ігор Кочергін
Бібліографія:

Бондар Л.С. Корф Микола Олександрович: (1834–1883): відомий педагог, методист, діяч у галузі народної освіти // Українська педагогіка в персоналіях: навчальний посібник для студ. вузів: у 2 кн.– К.: Либідь, 2005.– Кн. 1: Х–ХІХ століття.– С. 346–353.
Гаєвська Л. Микола Корф: громадська й педагогічна діяльність.– Умань: РВЦ «Софія», 2008.– 124 с.
Кочергін І.О. Барон за походженням, педагог за покликанням Микола Олександрович Корф // Моє Придніпров’я. Календар пам’ятних дат Дніпропетровської області на 2009 рік: Бібліограф. покажчик / Упоряд. І.С. Голуб.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2008.– С. 128–134.
Кочергін І.О. Діяльність М.О. Корфа в земських установах Катеринославської губернії // Історія і культура Придніпров’я. Невідомі та маловідомі сторінки: Науковий щорічник. Вип. 1.– Дніпропетровськ: НГУ, 2004.– С. 54–62.
Кочергін І.О. Микола Корф і заснування земства // Моє Придніпров’я. Календар пам’ятних дат Дніпропетровської області на 2014 р.: Краєзнав. бібліограф. видання / Упоряд. І.С. Голуб.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2013.– С. 159–160.
Микола Корф (1834–1883): педагог, освітній діяч [Текст] // Народжені Україною: меморіал. альманах: у 2 т. / ред. рада: М. Азаров та ін.– К., 2002.– Т. 1.– С. 786–787.– (Золоті імена України).
Песковский М.Л. Барон Корф, его жизнь и общественная деятельность [Текст]: Биогр. очерк / М.Л. Песковский.– С-Петербург: Тип. П.П. Сайкина, 1893.– 96 с.– (ЖЗЛ. Биографич. б-ка Ф. Павленков).
***
Кочергін І. Корф Микола Олександрович. 1834–1883. До 185-річчя від дня народження: біобібліограф. покажчик / упоряд. бібліограф.: І.О. Кочергін, М.В. Шилкіна.– Дніпро: ДОУНБ, 2019.– 74 с.– (Серія «Достойники Придніпров'я; вип. 4).