Апостолівський район. Частина 3. Історія від 1941 до наших днів

Апостолівський район. Частина 3. Історія від 1941 до наших днів

Україна, Дніпропетровська область

Друга світова війна, відбудова господарства, затоплення десятків сіл Каховським морем, будівництво міста Зеленодольська… Життя району продовжується.

Апостолівський район. Історія від 1941 до наших днів

У 1941 р. у села Апостолівщини прийшла ще одна біда – війна. Ще до приходу німців у липні 1941 р. в Апостоловому був сформований винищувальний батальйон. Командиром призначили оперуповноваженого Апостолівського райвідділу НКВС Ф.В. Худобу.

17.08.1941 р. с. Апостолове та інші населенні пункти району були окуповані німцями. Після чого командиром винищувального загону стає завідувач фінансовим відділом райвиконкому Апостолівської райради І.І. Карастоянов. Загін діяв біля сіл Мар’янське, Грушівка, Грушівський Кут. Він складався з 55 осіб, провадив диверсійну діяльність: збирав розвіддані для командування Південного фронту, винищував живу силу і техніку ворога. Серед населення загін не мав значної підтримки. Про це свідчить той факт, що коли у жовтні 1941 р. війська Південного фронту відійшли на схід, загін поступово став втрачати боєздатність, оскільки тепер важко було постачати зброю та харчі. Частина бійців перейшла лінію фронту, частину залишили для підпільної роботи. Місцеві мешканці майже відразу здали німцям 43 партійних і комсомольських активістів. З боку людей це була своєрідна відплата тим, за прямої участі яких здійснювалася колективізація, виселення селян до Сибіру, проводилися репресії. 

У період окупації Апостолівський район входив до Криворізького земельного повіту Дніпропетровського генерального округу. Німці повною мірою використали матеріальні ресурси краю. До Німеччини було вивезено 3 187 мешканців району. Багато людей загинуло, знищено матеріальні цінності. В той же час було відновлено богослужіння в храмах, закритих комуністами. Від жовтня 1941 до початку 1944 р. в окрузі діяла «Просвіта», головою якої був уродженець Апостолова Ю.С. Семенко. Після поразки нацистів він переїхав до Німеччини. У 1950–1954 рр. працював співредактором газети «Українські вісті» (м. Новий Ульм). У будинку Юрія Семенка в Мюнхені у післявоєнні роки мешкав Тарас Бульба-Боровець. Помер і був похований у Мюнхені.

Протягом кінця 1941 – початку 1943 рр. підпільна та партизанська діяльність була майже не помітною. У 1942 р. в с. Новомар’янці організована підпільна група на чолі з вчителем електротехнікуму Ф.П. Товмашем. Група розповсюджувала зведення Радінформбюро, розклеювала і роздавала листівки, надавала допомогу сім’ям загиблих, попереджала молодь про вивезення до Німеччини. На Апостолівщину розповсюдила свою діяльність криворізька група ОУН під проводом Сергія Шерстюка, яка займалася переважно агітацією.

Відновлення партизанської активності в краї припадає на літо 1943 р., коли Червона Армія воювала з німцями на території Дніпропетровської області. Всі партизанські загони були створені та функціонували насамперед за підтримки командування Червоної Армії. 

Визволення Апостолівщини відбулося внаслідок Нікополь-Апостолівської операції проведеної у лютому 1944 р. Першою від німців була звільнена Тарасо-Григорівка. 2.02.1944 р. бійці 35-ї гвардійської дивізії з боєм захопили село. 3.02.1944 р. 226 полк 74 дивізії під командуванням генерал-майора Д.Є. Бакланова звільнив Михайло-Заводське і Кам’янку. 4.02.1944 р. 4-а гвардійська дивізія Г.Є. Кухарєва та 34-а гвардійська дивізія Брайляна взяли станцію Апостолове і повністю звільнили місто. 5.02.1944 р. 47-ма гвардійська дивізія звільнила села Запорізьке, Перше Травня, Січ, Новосеменівку, Велику Костромку. Нарешті, 16.02.1944 р. війська 3-го Українського фронту під командування Р. Малиновського звільнили від німців с. Мар’янське.

Після відходу німців починається відновлення понівеченого війною господарства. В селі Мар’янське тракторів не було, орали коровами, на роботах були зайняті переважно жінки, землю копали лопатами, сіяли вручну. Схожа ситуація була в усіх селах району. Складнощі періоду відбудови були обтяжені черговим голодом 1946–1947 рр. Мешканка села Михайло-Заводське М. Долотій розповідала, що голод 1947 р. для сім’ї був ще складнішим. «Хоч двоє старших синів працювали в колгоспі, та були ми голодні», – згадувала вона. Причини голоду були ті самі, що й у 1932–1933 рр. Нереальні плани заготівель, вилучення зерна у колгоспів, навіть насіннєвого. Намагання деяких голів колгоспів зберегти зерно бодай для посівів радянською владою сприймалося як саботаж хлібозаготівель. У постанові РНК УРСР та ЦК КП(б)У від 23.01.1946 р. вказувалося, що «в колгоспі Комунар Апостолівського району за невиконаних зобов’язаннях перед державою було засипане зайве насіння в розмірі 209 ц, в колгоспі Трудова змичка – 314 ц, Серп і Молот – 138 ц, Червона зірка – 183 ц, Перше Травня – 288 ц». Без насіннєвого зерна посівна компанія була зірвана і села знову залишилися без хліба. Люди знову змушені були перейти на підніжній корм. До того ж умови проживання залишалися жахливими. Так, мешканці Апостолового лише у 1949 р. вийшли із землянок і заселилися до нових будинків.

Люди не встигли налагодити своє життя і відновити сільське господарство, як у 1948 р. починається будівництво Каховського водоймища, яке мало затопити багато населених пунктів, плавні і тисячі гектарів плодючих земель. Села Грушівка, Грушівський Кут та Мар’янське підлягали затопленню. У мешканців цих сіл не питали їхньої думки. Під воду мала піти їхня батьківщина. Олексій Артеменко з Грушівки у 1954 р., коли води Каховського моря накрили плавні, виліз на гребінь гранітного відвалу, до якого причалювали навантажені кам’яними брилами баржі, і почав кричати: «Не треба нам ніякого моря, якщо воно поглине наші заплави і левади!». Однак його силою стягнули, ще й пошкодили ногу. 

Села Грушівка та Грушівський Кут були перенесені вище і стали одним селом, яке у 1953 р. назвали Ленінським. Переселенню підлягало 678 дворів і все громадське господарство. Свідком трагедії штучного моря став Олександр Петрович Довженко (1894–1956), який опинився у самому вирі будівництва Каховсько-Кримського гідровузла. Протягом 1954–1955 рр. він жив в Ленінському (Грушівці). Фактично тут він написав сценарій свого фільму «Поема про море» – про драматичну і безглузду затію радянської влади. При зведенні Каховської гідроелектростанції водосховищем було затоплено понад 100 тисяч га родючих чорноземів. А разом із ними і півсотні великих і малих населених пунктів, відселено з них понад 50 тисяч селянських сімей. Доля грушівців лягла в основу кінострічки О.П. Довженка.

 

О.П. Довженко розумів, що створення штучного моря поставило перед людьми низку проблем. З одного боку, воно принесло вологу, дало світло, а з іншого – затопило тисячі га родючого чорнозему, знищило плавні, які були пристановищем птахів і звірів. 26 жовтня 1956 р. він записав у щоденнику: «Чи це все так? Ну, добре, Каховську станцію і водоймище – море – я розумію, визнаю повністю і люблю. Інші греблі? Зокрема, Кременчуцька? Та сама, яка повинна затопити 45 000 домів серця України? Чи потрібна вона? Чи така вже вона необхідна? Для чого вона? Для постачання запорізьких турбін? А може, плюнути нам на ці турбіни, на ці вісім худих фараонових корів? Чи не надто дорого обійдуться ці запорізькі їхні кіловати? Навіщо ж ці складні архаїчні, божевільні дорогі гідроелектрогіганти на прекрасних ріках? Ці затоплення міст і сіл?».

Штучне Каховське море змінило екосистему краю на догоду економічним можливостям. Соціально-економічна сфера Апостолівщини протягом наступних двох десятиліть і справді зросла. У 1957–1961 р. був споруджений магістральний канал Дніпро–Кривий Ріг довжиною 41,3 км, який покращив зрощення місцевих ланів, зокрема радгоспів «Апостолівський», «Криворізький» та інших. Канал бере початок з Каховського водосховища поблизу с. Мар’янське. Потім канал проходить біля м. Апостолове і закінчується резервним Південним водосховищем, звідки воду подають у систему Криворізького водогону і звідти відкритим каналом до Кресівського водосховища на р. Саксагань та до р. Інгулець.

Збільшується кількість населення у селах Апостолівщини. Зокрема, у 1966 р. в Апостоловому налічувалося 15 600 чоловік. У зв’язку зі збільшенням кількості населення та економічних потужностей селище міського типу Апостолове у 1956 р. отримало статус міста районного підпорядкування. У 1962 р. в місті прокладено централізований водогін.

В інших населених пунктах також відзначається помітне зростання кількості населення.

Кількість населення у найбільших селах та містах Апостолівського району на 1966–1968 рр.

 

№ п/п   Населений пункт Кількість населення, чол.
1. Апостолове  15600
2. Велика Костромка  4538
3. Володимирівка 686
4. Грушівка 5193
5. Зеленодольськ 8500
6. Кам’янка  2414
7. Мар’янське 5491
8. Михайлівка 2066
9. Нива Трудова 665

У селах і містах, вказаних у таблиці, покращується соціально-економічна, соціокультурна та медична інфраструктура. На середину 1960-х рр. в кожному селі функціонували школа, а то й не одна, лікарні або медичні пункти, де-не-де навіть пологові будинки, бібліотеки, клуби, в Апостоловому працював кінотеатр «Родіна». У 1968 р. в м. Апостоловому відкрився Музей історії Апостолівського району. 

У селі Мар’янське у 1966 р. став до ладу бетонний завод, який задовольняв потреби мешканців у будівельних матеріалах. Культурні запити реалізовувалося через співочий колектив під керівництвом О.К. Павленко. Спорт розвивався завдяки спортивному колективу товариства «Колгоспник». У 1977 р. у Великій Костромці побудували нове приміщення середньої школи.

У 1961 р. в Апостолівському районі з’являється місто-новобудова з назвою Зеленодольськ. 31.01.1961 р. Рада Міністрів УРСР затвердила проект спорудження Криворізької ДРЕС-2 у глибокій природній западині з назвою Зелена долина. Від неї й пішла назва міста. У листопаді 1961 р. почалися будівельні роботи. З’явилося водоймище 15 км2. У другій половині 1965 р. став до ладу перший енергоблок, у травні 1966 р.– другий. У 1970 р. задіяні всі вісім енергоблоків. Розвивається інфраструктура: побудовані середня школа, музична школа, кінотеатр, а також філіал Запорізького гідроенергетичного технікуму. У 1964 р. Зеленодольськ отримало статус смт., а у 1993 р. став містом районного підпорядкування.

Загалом на 1965 р. в районі діяло 13 промислових підприємств, серед яких найбільшими були Токівський каменедробильний завод, Підстепнянський завод будматеріалів, Апостолівський авторемонтний завод. На 1967 р. населення району складало 60 200 чоловік.

 

У 1960–1980-х рр. район став відомий в області не лише завдяки соціально-економічним можливостям. В середовищі інтелігенції Апостолівщину знали завдяки двом поетам М.А. Чхану та І.П. Іову. 

Михайло Антонович Чхан (1926–1987) народився в с. Кам’янка, закінчив місцеву школу. З 1943 р. воював у лавах Червоної Армії. Після війни закінчив Дніпропетровський металургійний інститут, працював на заводі ім. К. Лібнехта, з 1966 р. член Спілки письменників України. За висловом письменника В. Савченка, «на творчості цілого покоління дніпропетровських шістдесятників позначився патріотизм і громадянська свідомість Чхана». У творчості Чхана чимало такого, що перегукується з поезією шістдесятників. Це й бунтівна непримиренність до всього фальшивого, задушливого, а найперше – до рабської покірності. Це відзначали В. Корж, С. Бурлаков, В. Чемерис, І. Пуппо та інші. На думку літературознавчині С.М. Мартинової, саме «незвичний ландшафт виліпив вдачу Чхана, заклав основи його бунтарського характеру, вплинув на естетику письма, розлогій як степове безмежжя, і, водночас, внутрішньо напружений, як музика кам’янських водоспадів». Степ дійсно вплинув на його творчість. Тема козацтва цікавила його, і відбилася у поезіях «Річка Жовта», «Базавлук», «Чортомлицькі легенди» та інших. 

У 1948 р. в Кам’янці народився ще один поет Іван Павлович Іов (1948–2001). Після закінчення одинадцяти класів школи працював токарем на паротягоремонтному заводі, служив у армії. У 1974 р. закінчив філологічний факультет Кам’янець-Подільського університету. Викладав українську мову та літературу в школі, працював у редакціях газет Івано-Франківська, Хмельниччини та Київщини, асистентом оператора кінокорпункту «Укркінохроніка», редагував щомісячний вісник «Позиція» у Хмельницькому. Йому належать поетичні збірки: «Світло рідної хати», «Великдень долі» та інші.

З набуттям незалежності України район залишається потужною сировинною базою. Тут залягають запаси марганцевих руд, боксити, глина, буре вугілля. Видобувається граніт і вапняк. В той же час велика кількість підприємств, зокрема Криворізька ТЕС, впливають на стан екології краю, який є доволі загрозливим. За останню чверть століття скоротилася кількість населення. Якщо у 2000 р. в районі мешкало 69,1 тис. чоловік, то у 2012 р. 57,4 тис. 

Край поступово повертається до власних історичних коренів. Відновлюються козацькі традиції. Правозахисне козацьке товариство «Базавлуцька Січ» доглядає за старим цвинтарем біля с. Грушівка. У 2012 р. члени товариства встановили неподалік села пам’ятний знак. Четвертого лютого 2016 р. Верховна Рада Україна відновила історичну справедливість і повернула селу Ленінське стару назву Грушівка. 

Коли у 2014 р. Україна зазнала агресії з боку Росії, багато нащадків славних запорозьких козаків стали до лав збройних сил і, як і в давні часи, боронять українську землю від ворогів.

Створено: 31.03.2020.
Редакція від 01.04.2020.
Ігор Кочергін
Бібліографія:

Відвідайте Дніпропетровщину – перлину Придніпров’я.– Дніпропетровськ, 2010.– 152 с.
Голод в Україні. 1946–1947 рр. Документи і матеріали. К.– Нью-Йорк: Вид-во М.П. Коць, 1996.
Гусейнов Г.Д. Господні зерна. Художньо-документальний життєпис.– Кривий Ріг: ПП «Видавничий дім», 2002. Т. 6.– 640 с.; 2003. Т. 7.– 800 с.
Історія міст і сіл Української РСР. Дніпропетровська область. К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1969.– 959 с.
Іщенко М.І. Апостолівщина у роки Великої Вітчизняної війни. Короткий історико-публіцистичний нарис. Апостолове 2011.– 192 с.
Кочергін І.О. Історичний нарис // Пам’ятки історії та культури Апостолівського району (за матеріалами «Зводу пам’яток історії та культури України»).– Дніпро: Журфонд, 2016.– С. 41–72.
Маркова Л.М. Історія географії: адміністративно-територіальний устрій Дніпропетровщини на початку ХХ ст.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2011.– 68 c.
Мартинова С.М. «В нім жила запорозька сміливість» // Моє Придніпров’я. Календар пам’ятних дат Дніпропетровської області на 2016 рік: бібліограф. видання / упоряд. І.С. Голуб.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2015.– С. 114–119.
Харлан О.В. До історії церкви святого Архістратига Михаїла села Грушівка Вишетарасівської волості Катеринославського повіту // Історія і культура Придніпров’я: Невідомі та маловідомі сторінки.– Дніпропетровськ: НГУ, 2007. Вип. 4.– С. 153–158.
***
Заморій О. Чумацький привал // Вогні комунізму.– 1991.– 20 верес.– (№ 21).– С. 2.
Селезньов І. Животоки. Селу Першому Травня виповнилося 70 років // Вісник Апостолівщини.– 1992.– 30 трав.– (№ 38).– С. 3.
Селище Жовте // Апостолівські новини.– 1999.– 11 груд.– (№ 96).– С. 2.
***
Іов Іван Павлович [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Іов_Іван_Павлович
Електронний ресурс]. Режим доступу: http://apostolove-info.at.ua/publ/istorichnij_rozvitok/istorichnij_rozvitok_s_velika_kostromka/100-1-0-320
Семененко Юрій Сергійович [Електронний ресурс] Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Семенко_Юрій_Сергійович