Різниченко Олексій Миколайович
Його ім’я – Олексій Різниченко…

Коли мене запитають, що таке
війна, я без роздуму відповім: імена…
Максим Кривцов,
військовослужбовець

Ця розповідь про неймовірну людину, криворіжця, лікаря сімейної медицини, активіста Євромайдану, який трагічно загинув під час евакуації поранених при звільнені міста Лиман Донецької області, Олексія Різниченка (позивний «Таблетка»). БТР наїхав на міну… Героїчне життя обірвалося 27 вересня 2022 року.

Дуже боляче говорити про Олексія Різниченка в минулому часі. Він із когорти людей величного подвигу, бо саме на їхніх плечах тримається оборона країни. Вони не просто воїни – вони є стрижнем нашого часу, стрижнем українського спротиву.

Дитинство, юність, студентство

Народився Олексій 30 червня 1994 року в люблячій, турботливій, інтелігентній родині. Із сестрою Катеринкою він навчався в музичній школі за спеціальністю «фортепіано». Олексій мав гарний голос, був учасником хорових колективів у музичній і недільній школах. Мама Тетяна згадує, як відвела сина на бокс, але хлопчикові не сподобався агресивний спорт, де «треба битися». Ще з дитинства він був чуйний до потреб інших та ніколи не відмовляв у допомозі ні одноліткам, ні дорослим.

Рано почав цікавитися політикою й економікою, що було досить незвично для дитини його віку. Інтерес до цієї теми був настільки свідомим і глибоким, що він захопився мрією стати президентом і змінювати нашу країну на краще.

Криворізьку гімназію № 91 Олексій успішно закінчив екстерном (десятий, одинадцятий клас за один рік) у 2011 році. Вчителька інформатики Інна Меншикова пригадує, що хлопець мав хист до точних наук. Навчався легко, був наполегливим. Брав призові місця на олімпіадах із інформатики, а у восьмому класі створив власну комп’ютерну гру. Він міг стати ким завгодно та бути успішним у будь-якій справі, але вибір зупинив на «найпотрібнішій земній професії».

На навчання разом із сестрою поїхали до Харкова. Олексій став студентом Харківського національного медичного університету за спеціальністю «Лікувальна справа». Хоча навчання і було складним, ці роки стали для нього найкращими. Йому було до вподоби активне насичене життя: любив історію, знався на політиці, цікавився економікою, обожнював подорожувати. Був завсідником різноманітних лекцій, курсів, навчальних програм, фестивалів, творчих вечорів, дискусійних клубів. Жоден виступ Жадана в Харкові не минав без нього. Двічі перемагав у конкурсах політичного есе та як нагороди, проходив літні програми в «Bazaleti Summer School» (Тбілісі, Грузія). Окрім цього, Олексій був донором крові та плазми. Волонтерив у різних громадський організаціях і об’єднаннях.

Під час навчання в університеті здійснив військову підготовку на кафедрі військової медицини ХНМУ «Лікувальна справа в наземних військах, в авіації та на кораблях», отримав звання молодшого лейтенанта.

Революцію Гідності юнак зустрів у Харкові. Виборював свободу та європейський вектор розвитку країни. Був активним учасником Харківського Євромайдану й одним із тих, хто не дав проросійським активістам зняти прапор України з будівлі мерії.

«У нього завжди було дуже багато товаришів, добрих знайомих по всій країні. Легко знаходив спільну мову з людьми абсолютно різного віку, професій та інтересів. Навіть не міг визначитись, що йому більше до вподоби – медицина чи міжнародна економіка, яку він опановував самостійно. Йому цікаво було все», – згадує мама Тетяна.

Лікарська практика в рідному місті

Після закінчення навчання молодий лікар повернувся до Кривого Рогу. Проходив інтернатуру та працював на мікрорайоні Східному-2 в амбулаторії сімейної медицини лікарем загальної практики, а згодом – обійняв посаду завідувача.

Небайдужий обдарований юнак швидко здобув прихильність пацієнтів і авторитет серед колег. Зі щирою вдячністю і зараз згадують молодого лікаря його пацієнти, про його уважне співчутливе ставлення до кожного хворого, згадують його професіоналізм і відданість справі.

Олексія цінували, зокрема за вміння знайти підхід до кожного: і до дорослого, і до дитини. Незважаючи на інтенсивний робочий ритм, продовжував займатися науковою діяльністю та постійно підвищував свій професійний рівень. Брав активну участь у Групі рівних для сімейних лікарів, медсестер і медичних освітян, надавав посильну допомогу ветеранам АТО, які перебували на психологічній реабілітації.

Валентина Труліч, наставниця та колишня керівниця, згадує, що Олексій був чесний, відвертий, добрий, мав велику жагу до життя, «хотів весь світ осягнути за одну хвилину». Будь-яку справу доводив до кінця, не відкладав роботу на завтра та часто працював понаднормово. Наполегливо опановував практичні лікарські навички та щиро радів, коли зміг допомогти пацієнту.

Війна. Доброволець

Олексій заздалегідь відчував, що буде війна, готувався. Як військовий медик запасу ще в перший день повномасштабного вторгнення звернувся до військкомату. А вже 25-го лютого 2022 року, коли закінчив плановий прийом пацієнтів в амбулаторії, заступив на службу в Саксаганському ТЦК та СП як начальник роти охорони.

Він навчає військових тактичної медицини та надання домедичної допомоги на полі бою, активно співпрацює з волонтерами у забезпеченні мобілізованих медикаментами та турнікетами. Своєю невтомною енергією, професіоналізмом і патріотизмом Олексій запалював побратимів, підтримував їх, брав на себе відповідальність. Був справжнім бойовим товаришем, прикладом для наслідування.

У травні 2022 року отримав звання лейтенанта та був переведений до 66-ї окремої механізованої бригади імені князя Мстислава Хороброго на посаду начальника медичного пункту. У новоствореній бригаді Олексій налагоджував систему роботи «з нуля». Сформував команду. Транспорт, медикаменти, обладнання – все збирав самостійно і «по крихтах». Але впорався із завданням на всі сто відсотків. Його мобільний медичний пункт надавав якісне поточне медичне обслуговування військовим бригади та цивільним місцевим мешканцям. Команда успішно проводила евакуації поранених під час боїв за Лиман. Він і сам був членом евакуаційної бригади, хоч це і не входило до його прямих обов’язків. Незважаючи на тяжкі воєнні будні в умовах активних бойових дій, Олексій не казав родині, де служить. Мама Тетяна Олексіївна згадує, як питала його в короткій телефонній розмові: «Ти в Чернігівській області?», і син відповість ствердно. Та ще й погоду подивиться в Чернігові для достовірності.

На фронті та в цивільному житті Олексій повернув надію багатьом людям, врятував їх від болю та смерті. І сьогодні вони згадують його з вдячністю та теплотою.

Нагороди та пам’ять

За героїзм Олексія Різниченка відзначено нагородами: нагрудний знак «За заслуги перед містом» III ступеню (посмертно), Нагрудний знак «66 окрема механізована бригада»

(посмертно); орден «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно), Указ Президента України №215/2024 від 03.04.2024 р.

У липні 2024 року вулицю Співдружності в місті Кривому Розі перейменовано на вулицю Олексія Різниченка. У передмісті Лиману, на місці загибелі Олексія встановлено меморіальну дошку. 30 червня 2022 року відбувся велопробіг пам’яті Олексія Різниченка. Аліна Бабенко, талановита співачка і музикантка з Кривого Рогу, написала пісню на честь загиблого на війні героя-лікаря.

В амбулаторії сімейної медицини № 7 встановлено дошку пошани. В Криворізькій гімназії № 91 є пам’ятна дошка Олексію Різниченку. ЗМІ «СВОЇ. КР» створили фільм «Мріяв побачити світ…». Парк «Щастя» на мікрорайоні Східний-2 встановлено шафку вуличної бібліотеки Олексія Різниченка, а в кафе «Квітка» – поличку в межах цього ж проєкту.

Блогер. «Пил кілометрів доріг» (фотограф-мандрівник)

Рідні згадують про захоплення сина географією. Ще в дошкільному віці хлопчик добре орієнтувався за картою світу – знав, де яка країна знаходиться, їхні столиці, прапори і національну валюту. Багатогодинне вивчення географічних карт і енциклопедій стало поштовхом до вивчення світу безпосередньо. Олексій відчував життєву потребу в подорожах та не пропускав нагоду поїхати кудись. З 24 областей України він відвідав 22.

«Олексій вів свій блог «Пил кілометрів доріг». На його поїздки чекали всі: рідні, друзі, знайомі. Запитували: «Ну коли вже нова подорож?». Він чудово описував все, що бачив, викладав фото. Така собі заочна екскурсія», – згадує пані Тетяна.

Подорожні нотатки з блогу трансформувалися в книгу «Пил кілометрів доріг». «Війна забрала його фізично, але не змогла забрати його голос. Ця книга – спроба зберегти його бачення світу, його жарти, його любов до життя. Нехай вона стане його маленькою перемогою – над забуттям». Це не просто збірка подорожніх нотаток і фотографій. Це унікальний світ Льоші Резника, де життя в деталях, міста з характером, люди з історіями, краса в недосконалості, гумор у буденному. І про все це з теплом і глибоким розумінням.

Книгу «Пил кілометрів доріг» з любов’ю презентувала родина Різниченків Бібліотеці на Поштовій. На її сторінках зібрані подорожі Україною з 2015 по 2017 рік. У книжці знайдете фотографії, посилання, музичний супровід: UPD, мотивуючий кліп від Woodkid-Run Boy Run.

Герої не вмирають…

Втрата для родини, втрата для суспільства, втрата для країни. Не можна передати словами, якого горя завдала ця війна, що забрала найкращих синів України. Не вмирає пам’ять про них. Своїми грудьми закрили країну від ворожих «градів», від ворожих куль, і наш обов’язок перед ними – зробити все, щоб ці тисячні жертви не були марними.

Олексієві тепер назавжди 28... Криворіжці пам’ятатимуть про нього і шануватимуть жертовний подвиг молодого захисника Батьківщини. Вічна та світла пам’ять Олексію Різниченку! Вічна та світла пам’ять усім полеглим Захисникам і Захисницям!

Його ім’я – Олексій Різниченко…

Авторка висловлює щиру вдячність родині за допомогу в написанні статті про сина.