Метаморфози Зимового театру

Метаморфози Зимового театру

Зимовий гімнастичний зал для учнів середніх навчальних закладів, переживши численні зміни в своєму статусі, став Академічним театром драми і комедії.

У 1900 р. у північно-східній частині Технічного саду, біля його кордону із Міським садом, було виділено земельну ділянку Катеринославському товариству піклування про дітей. Вже 5 листопада цього ж року Товариство врочисто відкрило тут будівлю зимового гімнастичного залу для учнів середніх навчальних закладів. Створення спеціального гімнастичного залу було ідеєю потрібною та своєчасною. В цей період гімнастика активно вводилася до навчальних курсів як предмет, необхідний для повноцінного розвитку учнів. Разом із тим, займатися нею можна було лише на відкритих майданчиках, оскільки жоден із навчальних закладів не мав відповідних приміщень.

Реалізуючи свій благодійний проект, Товариство потурбувалось і про його фінансове забезпечення. Споруджений зал отримав сцену, партер, ложі, і міг використовуватися не лише як гімнастичний, але і як театральний. Причому Товариство, враховуючи місцевий досвід, потурбувалося і про пожежну безпеку приміщення. Зал став першою громадською будівлею міста, конструкції якої було виконано із монолітного залізобетону (роботи виконувала компанія «Монікур та Еггерт»). Одразу по відкритті зал отримав неофіційну назву «Новий Зимовий театр» (до цього «Зимовим театром» називали Аудиторію народних читань). 

У середині 1900-х рр., після того, як при начальних закладах було споруджено кілька гімнастичних залів, Товариство прийняло рішення закрити свій зал через непотрібність і перетворити його на повністю комерційну установу, яка могла збільшувати кошти організації. У 1906–1907 рр., за проектом архітектора Федора Федоровича Булацеля проводили перепланування корпусу на повноцінний театр. До первісного залу добудували приміщення фойє, служб, сходи. Сам зал виріс у висоту, отримавши 5 ярусів лож і балкон. У новому вигляді він міг вмістити 1 200 глядачів, ставши найбільшим у місті. Головний фасад та інтер’єри будинку заново опорядили у стилі модерн. Єдине, чого не отримав театр, так це власної трупи.

У 1910-х рр., після побудови театральних залів при клубах, Зимовий театр втратив свою монополію на розміри і комфортність. Але у 1917 р. саме він отримав визнання громадськості як головний громадський зал міста. Тут проводилися нескінченні мітинги, засідання різноманітних рад, з’їзди політичних партій і спілок. Пізніше, вже у 1918 р., саме тут відбувалися засідання ІІ Всеукраїнського з’їзду рад.

У 1920-ті Зимовий, перейменований на театр ім. тов. Луначарського, продовжував використовуватися для проведення різноманітних нарад, з’їздів, мітингів, між якими у ньому все ж відбувалися і гастрольні виступи. Лише у 1927 р. театр отримав власну, першу театральну трупу міста – переведений з Києва І державний театр української драми ім. Т.Г. Шевченка. У 1931 р. театр ім. Шевченка перемістили до приміщення колишнього театру Англійського клубу, а театр ім. Луначарського передали створеному у 1928 р. Дніпропетровському робітничому оперному театру (ДРОТ). 

ДРОТ із його трупою у 150 осіб не без труднощів розмістився у будинку в якому було лише 4 гримерних, а під цехи довелося зайняти верхні фойє. Проект розширення театру майже одразу виконав харківський архітектор О.В. Лінецький, але роботи провели лише у 1934 р. До будівлі прибудували гримерні, декоративну майстерню, костюмерний і бутафорський цехи. Але сцену не перебудовували. Не стали змінювати і фасади будинку. Реконструкцію головного фасаду провели лише у 1940–1941 рр. за проектом О.Л. Красносельського. Під час цієї реконструкції оновили й інженерні мережі театру.

На 1943 р. від будівлі заціліли лише капітальні стіни. В зв’язку із відсутністю у місті відповідного залу у 1944 р. було прийнято рішення про ліквідацію Оперного театру. А за проектом реконструкції Проспекту 1948 р. руїни театральної будівлі мали бути повністю знесені, щоб збільшити ширину проїжджої частини. Але невдовзі від цього наміру відмовилися. Проект відновлення театру, розроблений архітектором М. Клебановим, було закінчено вже у 1951 р., але будівельні роботи розпочалися лише у 1953 р. Первісно тут бажали розмістити драмтеатр, та швидко передумали. У 1954 р. руїни передали на відновлення профспілці будівельників під розміщення Палацу Культури.

Для потреб ПК проект відновлення довелося суттєво переробити. Будівлю цілковито перепланували: зменшили глядацьку залу, виділили клубні кімнати і додаткові фойє. Змінився і зовнішній облік будівлі, в якій від передвоєнної Опери залишився лише головний фасад, а від колишнього Зимового театру – лише деякі капітальні стіни. Всі ці переробки загальмували будівництво ПК будівельників, який було відкрито лише 7 листопада 1956 р.

А вже за рік ПК передали театру російської драми, який працював тут десятиліттями, працює й до сьогодні вже в статусі Академічного театру драми і комедії. 

 

 

Створено: 06.06.2019.
Редакція від 10.06.2019.
Валентин Старостін
Бібліографія:

Славинский В.С. Градостроительный ансамбль «Театра им. Горького» в г. Днепропетровске / В.С. Славинский, А.А. Речиц, О.В. Щербакова // Строительство, материаловедение, машиностроение: Сб. науч. трудов.– Днепропетровск: ПГаСА, 2004.– Вып. 27. Ч. 3.– С. 47–58: рис.
Старостін В. Метаморфози Зимового театру // Моє Придніпров'я: Календар пам'ятних дат Дніпропетровської області на 2012 рік: у 2-х ч. / Упоряд. І. Голуб.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2011.– Ч. 2: II півріччя.– С. 227–229.
Фоменко А. Зимовий театр – театр імені М. Горького // Дніпропетровськ: минуле і сучасне: Оповіді про пам’ятки культури Катеринослава-Дніпропетровська, їх творців і художників.– Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2001.– С. 90–94.
***
Аливанцева Е. Зимний театр: [История здания] // Уик-энд.– 2002.– №5.– С. 16.
Шатров М. Зимний театр: [Из истории Зимнего театра в Екатеринославе] // Днепровская правда.– 1964.– № 215 (31.10).– С. 4.