Українські рушники в петриківському розписі

Традиція вишивання рушників є важливою частиною національної культурної спадщини України. Рушник – прямокутний шматок тканини з вишиваним, тканим або намальованим орнаментом, який традиційно використовується для оздоблення житла (декоративний) або в народних обрядах (обрядовий). Рушники здавна були ознакою матеріального та духовного багатства української родини, уособлювали пам’ять роду, супроводжували під час найважливіших подій життя. Їхні орнаменти надзвичайно різноманітні, кожен має особливу символіку.

Вишивані рушники – головна окраса української селянської хати, ними прикрашають стіни світлиці, застеляють столи, скрині, використовують в народних звичаях і обрядах. Вони і зараз відіграють важливу роль у побуті українців, займають значне місце в національній культурі.

Письменник О.С. Вусик у «Словнику українських синонімів» назвав цілу низку дійств, які відбуваються в нашому регіоні зі застосуванням рушника. Це такі народні обряди: «брати рушники», «вернутися з рушниками» (сватати); «вишивати рушники», «готувати рушники», «рушники дбати» (збирати придане); «перев’язувати (пов’язувати) рушником»; «подавати рушники»; «посилати за рушниками»; «ставати на рушник» (одружуватися)… Кількість вишитих рушників і їхнє оздоблення були ознакою соціальної приналежності людини, визначали її добробут, майновий стан.

У різних регіонах України традиції вишивання рушників надзвичайно різноманітні, кожна область, інколи навіть село володіли своїми унікальними техніками вишивання. Різноманітні сюжети вишивок українських рушників відрізняються своїм характером і композицією.
Виділяють кілька основних елементів, які найчастіше використовують українки для вишивки обрядових рушників:

– головний мотив – Дерево Життя;
– центральний елемент у вигляді восьмикінечної зірки, візерунка з восьми частин, хреста або ромба;
– окремі самодостатні мотиви;
– сюжети з космогонічним змістом;
– мотиви у вигляді решітки;
– композиція вишивки, що складається з декількох ярусів;
– орнаментовані стрічки.

Цікавим є те, що українським майстриням відомо близько 250 видів вишивальних швів, які базуються на 20 техніках.

Рушники Катеринославщини

Хотілося б акцентувати увагу на вишивці Придніпров’я, а саме – Катеринославщини. Значна колекція рушників ХVIII–XX століть зберігається у фондах Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д.І. Яворницького. Інтер’єр української оселі на Катеринославщині традиційно оздоблювали настінним розписом, домотканими доріжками, килимами і, звичайно, рушниками.

Колекцію рушників Дніпропетровського національного історичного музею завідувачка відділом етнографії В.М. Філоненко поділяє за часом, призначенням, матеріалом і технікою виконання. Рушники були різноманітними: утиральні, які використовували щодня; декоративні – ними прикрашали вікна, стіни, вішали на божницю та картини, вони надавали тепла, затишку оселі; ритуальні або обрядові. Інші декоративні рушники називали кілковими, бо чіпляли їх на кілки, забиті над дзеркалом, сюжетною картиною-вишиванкою, вікном, дверима, фотопортретами.

Традиційно вишивальниці на Катеринославщині застосовували конопляні, лляні та вовняні нитки, і тільки на межі ХІХ–ХХ ст. з’являються бавовняні та шовкові.

Найбільшу групу в колекції становлять рушники ХІХ ст. Всі вони виготовлені вручну з домотканого льняного і конопляного полотна. Техніка вишивки на них різноманітніша, ніж на рушниках ХVIII ст., композиції багатші. Їх вишивали гладдю, лиштвою, хрестиком, прикрашали вирізуванням, мережкою та мереживом. Нитки фарбували природними барвниками, які виготовляли з коріння, листя, ягід, трав, квітів. Для закріплення кольору нитки запікали в житньому тісті, так вони протягом десятиліть не втрачали свого забарвлення.

На рушниках з музейних колекцій кін. ХVIII – поч. ХХ ст. переважає монохромна (із застосуванням одного кольору) вишивка червоними нитками. У разі двокольорової гами візерунка до червоного додається блакитний. Вишивка приблизно на третину загальної довжини покриває край виробів, центральна ж частина, за традицією, вільна від шитва. Орнамент обмежений рамкою – суцільною (по всьому периметру), зімкнутою або не зімкнутою (в центральній частині) – у вигляді одинарного або подвійного зиґзаґу, фризу або хвилястої гірлянди з елементів рослинного чи рослинно-геометричного орнаменту, що також іноді вміщений у зиґзаґову композицію. Геометричні орнаменти виконували техніками, пов’язаними з лічбою ниток: набируванням, низзю, закидуванням, лічильною гладдю, качалочкою. Стрімкий біг по полотну рослинних орнаментів не зупиняли рушниковий і тамбурний шви. Рослинні орнаменти, вишиті полтавською двосторонньою гладдю, вільно стелились по тканині.

У ХХ ст. техніка вишивки рушників стає простішою, переважно, це – гладь, рідше хрестик простий або болгарський. Композиція візерунку теж стає простішою. За призначенням – частіше декоративні та весільні рушники.

Підосинова М.А., старший науковий співробітник Дніпропетровського національного історичного музею досліджувала катеринославські рушники:

«Як правило, по низу і з боків рушника майстриня вишивала рамочку. Вона могла бути дуже скромною, наприклад, хвиляста чи ламана смуга, тоненькі пунктирні смужки самі по собі і поєднані з іншим геометричним чи рослинним орнаментом або розташовані у шаховому порядку квадратики; рамка могла бути у вигляді в’юнка або окремих рослин, рослин і геометричних фігур (часто ромбів); на рушникові буває рамку утворюють птахи, які вишиті з обох боків рушника, або пташки чергуються з квітами. Рамочки на рушниках робили трішки вищими за основний сюжет, вони могли бути замкнуті, тобто мати горизонтальну смугу угорі над орнаментом».

«Червоне – то любов»…

Кольори вишивки мають глибоке символічне значення. Білий колір символізує творця світу і сонця. Відомо, що цей колір означає невинність, непорочність, чистоту. Червоний – найбільш поширений колір вишивки, символізує любов до людини, життя, енергію сонця, радості, знак удачі та захисту. Він є сильним, випромінює потужну енергію, тому використовується у весільних рушниках. У відомій пісні співається: «Червоне – то любов, а чорне – то журба». Не зовсім так вважали стародавні українці. Чорний – колір землі, головної годувальниці. Тому наші предки цей колір асоціювали саме з землею та її плодючістю. Чорна вишивка на одязі обіцяє її власникові багатство та добробут. Синій – поширений колір на вишиванках нашого краю, це – символ неба та води, що звільняє від хвороб і приносить душевний спокій. Зелений – асоціюється з молодістю, красою, безтурботністю й весною. Є символом народження і зростання. Раніше вважалось, що присутність зеленого кольору у вишивці рятує від природних стихій. Золотий або жовтий кольори є символом меду і пшениці, достатку, багатства та радості.

Усі перераховані кольори вважаються традиційними для вишивки українського одягу, аксесуарів, рушників. Багатобарвні орнаменти у вишивці рушників і одягу зустрічаються в усіх областях України. Та саме наш край славиться різнокольоровою вишивкою чудових, барвистих і унікальних орнаментів.

Символіка петриківських рушників

Наприкінці ХІХ ст. на Катеринославщині з’являється та набуває поширення так звана петриківська двостороння гладь, яка зустрічається в селах поблизу Петриківки. Такі рушники є в шкільних музеях сіл Єлизаветівки, Китайгорода, Шульгівки, Сорочиного, Гречаного. Кольорова гама вражає своєю яскравістю та насиченістю – малиновий, синій, зелений, рожевий, блакитний, салатовий, бордовий при домінуванні брунатного або вохристого кольорів. Поліхромність традиційної «вишивки Петриківки» підкреслюють всі дослідники народного мистецтва.

В українській обрядовості рушник посідає особливе місце. Дослідниця української вишивки І.О. Вербицька висловлює думку, що «орнаменти, символи, знаки, котрі наносилися на рушники, передають інформацію не конкретно про історію якогось народу, хоча, безумовно, вона там присутня, а про планетарну та космічну ґенезу, про створення Людини та інших форм Життя. Ці полотняні криптограми містять коди, ключі до розуміння того, за якими законами Творець збудував цей Світ».

На українських рушниках нашого регіону переважали квітковий і рослинний орнамент, доповнений геометричним візерунком. Геометричні візерунки (ромби, кружальця, хрести, лінії) – це символи Води і Сонця. Візерунок «сонце» зображується восьмикутною квіткою, або розеткою. А ось візерунок «вода» схожий на скрученого вужа. Рослинні орнаменти (дубове листя, виноград, барвінок, калина) демонструють красу природи. Частіше вишивали калину, листя дубу, грона винограду, троянди, лілії, чорнобривці, червоний мак, а також птахів. Ніжністю, ліричністю, коханням віяло від весільних рушників. На них вишивали віночки з троянд, парних птахів і обов’язково калину.

Калина – символ України, любові, щастя, багатства, вірності, краси та надії. Оскільки ягоди калини червоні, то й стали вони символом крові та невмирущого роду. Птахи – символи людських душ. На родинних рушниках птахів вишивали при корені, середині стовбура і віття з обох боків дерева життя. Це свідчило про міцність та незнищеність роду. З любов’ю наш народ ставиться до ластівки – вірної супутниці людської оселі. Ця пташечка завжди несе добру звістку, турбується, щоб людина не пропустила благословенної пори для створення сім’ї та зміцнення господарства. Шлюбну пару символізують соколи, голуби, півні. Характерною ознакою весільного рушника є розташування птахів один до одного голівками. Вони тримають у дзьобиках ягідку калини, або сидять на основі дерева, символі нової сім’ї.

«Взагалі, рушники, на яких вишиті птахи, дуже цікаві. Жінкам у всі часи хотілося щастя та ладу у сімейному житті, тому пташок як символів такого щастя, вишивали на весільних рушниках – їх розсаджували на гілках дерева, або над ним, поміщали по обидва боки рушника дзьобами один до одного. На одних рушниках птахи реалістичні, на других стилізовані і навіть екстравагантні. Роздивляючись такі рушники, відчуваєш політ фантазії автора, його почуття волі і відчуття могутності оберегу» (Підосинова М.А.)

Берегиня – важливий елемент орнаменту, особливо весільного рушника. Зображується у вигляді квітки або квітучого дерева, букету або вазону. Берегиня символізує материнську силу жінки, матір-природу, яка створює, захищає, оновлює та несе гармонію в життя.

Пави – птахи дуже поважні, за свою казкову красу розсідаються на весільних рушниках і, здебільшого, мають над собою Боже благословення – вінець чи вінок. Пава – це жар-птиця, що несе в собі сонячну енергію розвитку, тому вона – птах сімейного щастя.

Дерево життя (Світове древо, Вазон, Древо Роду) – назви центрального символу в українській вишивці, а особливо в рушниках, що є символом цілого космосу, вічності. Його умовно можна розділити на три частини – коріння, стовбур та кору, які співвідносяться з підземним, земним і небесним світом. Сягаючи своїм коренем глибин витоків, воно розвивається в могутній стовбур (вісь Всесвіту) з кроною, спрямованою вгору. У Дереві втілено уявлення людей про нескінченність Світу та Життя, що знаходяться поза межами простору і не підкоряються плинові часу, воно об’єднує минуле з теперішнім і майбутнім. Найчастіше дерево проростає з «вазона», горщика і зображується квітучим.

Дуб, як і виноград, часто використовують у зображеннях Древа Життя. Це дерево у всіх культурах вважається символом міцного здоров';я, сили, довголіття, чоловічої краси, мудрості та інших якостей.

Вишиті рушники, оспівані в народних піснях і думах, стали живою історією народної творчості. В Україні кажуть, що найкращі рушники виходять у тих жінок, які «якщо плачуть – то перли сиплються, а коли сміються – то всі квіти розцвітають».

Актуальним є збереження та відтворення рушникових композицій майстринь нашого краю, вивчення їхнього семантичного наповнення та духовного призначення.

Розробка та етапи виконання весільних рушників

Особливою рисою петриківського розпису є те, що його можна виконувати на різних матеріалах, таких як картон, метал, дерево, тканина, кераміка, скло та інших. Розпис на тканині є складним процесом, малювати потрібно акриловими фарбами, попередньо зробивши підмальовок. Можна розписувати хустки, серветки, народні костюми, весільні рушники, на яких замість традиційної вишивки – петриківський розпис. І хоча така технологія розпису акриловими фарбами по тканині є сучасною, традиція ткання та вишивання рушників сягає далекої давнини, коли символіка, звичаї, обряди займали особливе місце в житті українців.

Власну інтерпретацію вишитих рушників виконала видатна майстриня Тетяна Якимівна Пата у 1929 –1930 рр., намалювавши два декоративні рушники на папері, застосовуючи темперу.

Уперше рушники у петриківському стилі розмалювала у 2010 році випускниця спеціальності «Декоративно-прикладне мистецтво» Тетяна Василівна Погоріла під керівництвом заслуженої майстрині народної творчості України Тетяни Анатоліївни Гарькавої. Таким чином була започаткована унікальна практика створення рушників у техніці петриківського розпису.

На весільних рушниках у петриківському стилі, що було темою моєї дипломної роботи, зображені традиційні елементи та композиції, але також на їхній основі я створила власні квіти, виконані за допомогою традиційних матеріалів і технік. «Осінні барви», «Зимове мереживо», «Ніжні візерунки», «Морозне сяйво», «Чарівні мальви» – такі назви мають весільні рушники, три з яких виконані в теплій гамі, а два – в холодній.

На рушнику «Осінні барви» зображені традиційні кучерявки в ансамблі з червоними і жовтогарячими квітами, стилізованими ягодами фізалісу та бірюзовими ромашками. Композиція рушника аналогічна рушнику під назвою «Ніжні візерунки». Головну частину простору займає прямокутник, загострений вгорі у формі даху, внизу – широкий бігунок, а з боків рушника – тоненькі.

На рушникові «Зимове мереживо» геометрична композиція виконана в стриманих холодних тонах, складається з ромбу в центрі, трикутничків і бігунків. На габардиновій тканині зображені вигадані зимові квіти в поєднанні з цибульками, пупʹянками, ягодами та ромашками.

Рожево-червоні та жовтогарячі квіти разом з пишними цибульками квітнуть на рушникові «Ніжні візерунки», доповнюють композицію різноманітні пупʹянки, ромашки та інші елементи.

Рушник «Морозне сяйво» виконаний контрастними кольорами, переважають синій, фіолетовий, яскравими акцентами є помаранчеві елементи. Головними елементами є сині квіти, блакитні цибульки у пишному вбранні з пелюсток та зимові кучерявки. Композиція перегукується з рушником «Зимове мереживо».

На рушникові «Чарівні мальви» зображені червоні мальви в поєднанні з блакитно-синіми і жовтогарячими квітами, що символізують кольори українського прапора. Композиція складається з горизонтального ромбу та трикутничків у центрі, а решту простору займають бігунки.

Розмальовувати тканину акриловими фарбами почали не так давно, але це дуже гарна та вражаюча техніка. Петриківський розпис на рушниках має органічний вигляд, з його використанням можна створювати унікальні орнаменти, враховуючи аналоги вишивки. Розписані петриківським розписом рушники можуть бути використані у весільних обрядах та інших урочистих подіях, застосовуватись з естетичною й освітньою метою у навчальних закладах, бути окрасою інтерʹєрів приміщень, зокрема світлиці, вівтаря храму або частиною експозиції виставкової зали.

Петриківський декоративний розпис – це мистецтво, що постійно перебуває в розвитку і русі, інтегрується в сучасне і майбутнє, не втрачаючи традицій минулого.

Титульне фото: Фрагмент рушника «Осінні барви». Худ. Анісія Савченко
Фото надані авторкою