Яків Калашник: «незручний» художник

Калашник Яків Петрович

Україна, Дніпропетровська область

  • 23 травня 1927 – 5 вересня 1967 |
  • Місце народження: с. Листопадове Кіровоградської обл. |
  • Живописець, педагог

Самобутній живописець, педагог, автор графічних робіт і безлічі етюдів.

Він, як астероїд, прокреслив наше небо і згорів,
залишивши по собі яскравий слід.

Віктор Загубибатько

Ім’я цього талановитого художника на кілька десятиліть було майже забутим через творче та громадянське «інакодумство», але зараз інтерес до його творчості відроджується.

Ольга Шаповал, наукова співробітниця Кіровоградського обласного художнього музею, де зберігаються твори живописця, так сказала про митця: «Яків Калашник – художник самобутній, оригінальний, зі своїм баченням світу, творчою манерою виконання. У його кращих роботах оспівано красу життя, натхнення праці, повну гармонію людини і природи. За життя він не отримав ніяких звань, але це не применшує його таланту справжнього художника і талановитого педагога».

Яків Петрович Калашник народився 23 жовтня 1927 року в українському селі Листопадове Златопільського району Кіровоградської області. Його батька, Петра Калашника, у 1941 році заарештував НКВС за знайдений на горищі жовто-блакитний прапор, відтоді родина його не бачила.

У роки Другої світової війни, ще 16-річним юнаком, Яків брав участь у партизанському русі. Після війни навчався у фабрично-заводському училищі, по закінченні працював токарем на заводі.

Але любов до малювання, мрія стати художником не полишали юнака, і в 1946 році він вступив до Одеського художнього училища. Закінчивши училище, вирішив далі вдосконалювати майстерність, і в 1952 році вступив до студії малярства у найпрогресивнішому на той час художньому виші СРСР – Латвійській академії мистецтв. Тут його вчителями були відомі латиські художники Ото Скулме й Едуард Калниньш. Художник набув там «європейськості», отримав абсолютно інакшу мистецьку школу. Це було як ковток свіжого повітря серед закостенілого радянського соціалістичного реалізму, що наполегливо нав’язувався митцям як єдино можливий творчий метод.

Після закінчення академії тридцятирічний Яків Калашник оселився в Дніпропетровську (нині Дніпро), де з 1959 року викладав у Дніпропетровському художньому училищі (нині – Дніпровський театрально-художній коледж). Серед вихованців талановитого педагога були відомі сучасні художники Феодосій Гуменюк, Михайло Надєждін, Володимир Волохов, Віктор Загубибатько та багато інших відомих живописців.

Один із його учнів, художник Віктор Загубибатько, з особливою повагою та теплотою згадує часи спілкування з майстром. Запам’ятав його як принципову та горду людину. Художник привіз із Академії нове сприйняття та використання кольору і намагався передати його своїм учням. Прийоми, вправи, запропоновані ним, були тим, що для музикантів – гами. I пояснення було відповідне: «Ваша палітра – це клавіші акорду: голосова і басова партії, а на вашій палітрі – світлова і тіньова фарби». А вже далі там рефлекси, півтони, бліки і тіні. I ніякої плутанини. Чітко і зрозуміло. Такого підходу тут ніколи ще не чули. Виявляється, щось схоже пропонував своїм учням Федір Кричевський, раніше користувався Делакруа, а до нього – Ван Дейк. І саме за КОЛІР Калашника назвали художником із «буржуазними витребеньками», – згадує Віктор Загубибатько.

У блакитному краю, 1967. Репродукції з сайту: http://museum.net.ua/hudognik/kalashnik-yakov-petrovichЛюбов, 1961. Репродукції взято з сайту: http://museum.net.ua/hudognik/kalashnik-yakov-petrovich

Але новаторська викладацька манера, що так захоплювала студентів, зовсім не подобалась адміністрації училища та деяким художникам, близьким до влади. Наполегливість і рішучий характер Якова Петровича, його невміння пристосовуватися, призвели до відкритої конфронтації з керівництвом навчального закладу та партійною верхівкою. Художник став опальним, бо був ще й українофілом, а такі вподобання за радянських часів трактувалися як «буржуазний націоналізм». Його відсторонили від викладання у студії образотворчого мистецтва в Палаці студентів.

Це був час, коли в мистецтві лише зароджувалася опозиція соцреалізму, рух пізніше назвали «шістдесятництвом». Найяскравіші його представники виокремилися в літературі: Василь Симоненко, Ліна Костенко, Дмитро Павличко, Іван Драч, Микола Вінграновський, Василь Стус, Ігор Калинець, Тарас Мельничук. Вони протистояли застою, висловлювали новаторські думки, «пливли проти течії».

Саме таким був і Яків Калашник, він зумів відстояти свої переконання, свою творчу манеру – майже гіпнотичну колористику, що дарувала живописним полотнам особливу чарівність.

Колись Яків Калашник звернувся до учня із зауваженням: кольори на картині темні. Той відповів, що день був не дуже світлим. Тоді Яків Петрович промовив: день справді не світлий, та під час роботи за мольбертом головне, щоб у свідомості не було темно...

Художник мав незаперечний талант майстра портретного живопису, писав тематичні картини, пробував себе у графіці, створював виразні етюди.

Він брав участь у численних виставках, зокрема, у Всесоюзній виставці 1966 року і художніх виставках у Польській Народній Республіці та Фінляндії.

Життя художника виявилося недовгим – лише 40 років. Яків Петрович Калашник помер 5 листопада 1967 року через невиліковну хворобу. Поховали його згідно з заповітом в рідному для нього селі Листопадове Новомиргородського району Кіровоградської області. На данину пам’яті та глибокої поваги, його ім’ям у селі назвали вулицю, де майстер народився і провів дитинство.

Самобутній і оригінальний художник з особливим баченням світу, зі своєю виразною творчою манерою, Яків Петрович Калашник зробив добрий внесок в українську культуру.

Його роботи зберігаються у Дніпропетровському художньому музеї, Кіровоградському художньому та Кіровоградському краєзнавчому музеях. Полотна «Лісоруби» (1959, Латвійська Академія Мистецтв); «Кохання» (1961); «Українська кераміка» (1962, Кіровоградський обласний краєзнавчий музей); «В блакитному краї» (1967, Кіровоградський обласний краєзнавчий музей), «Одна ніч війни» (1965, Івано-Франківський краєзнавчий музей) зайняли гідне місце в експозиціях музеїв.

 

Створено: 24.12.2019
Редакція від 09.01.2020
Тетяна Сівач
Бібліографія:

Загубибатько В. «Як астероїд, прокреслив наше небо і згорів»: спомин // Хроніка 2000. Дніпропетровськ: виміри історичної долі. № 74.– К.: Фонд сприяння розвитку мистецтв, 2008.– С. 673–679.
Старюк Н. Заповідане питання [Текст]: з виставки пам'яті Я.П. Калашника (1927–1967) / Н. Старюк // Хроніка 2000. Дніпропетровськ: виміри історичної долі. № 74.– К.: Фонд сприяння розвитку мистецтв, 2008.– С. 659–672.
***
Наш календар. Народилися у жовтні // Новомиргородщина.– 2014.– 24 жовт.– № 46.– С. 2.
Свободин А. Своим языком: [работы худож. Я. Калашника] // Юность.– 1960.– №1.– С. 80.
Яценко Л.І. Живопис Якова Калашника // Образотворче мистецтво.– 1969.– № 4.
***
Калашник Яків Петрович // Словник художників України.– К., 1973.– С. 95.
Калашник Яків Петрович // Художники Дніпропетровщини.– Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2004.– С. 46–47.
Калашник Яків Петрович // Художники Днепропетровщины: Биобиблиограф. справочник.– Днепропетровск, 1991.– С. 82–83.
Словник художників України / за ред. М.П. Бажана (відп. ред.) та ін.– К.: Головна редакція Української Радянської Енциклопедії, 1973.– 272 с., іл.
***
Яків Петрович Калашник (1927–1967): Каталог.– Дніпропетровськ, 1969.– 5 с.
Спалах. Життя і творчість Якова Калашника: [альбом] / Музей укр. живопису (Дніпропетровськ); авт. есе, упоряд. В. Старченко.– Дніпропетровськ: АРТ-ПРЕС, 2015.– 133, [1] с.: кольор. іл., фото.