Спасо-Преображенський собор: історія кафедрального храму Дніпра

Спасо-Преображенський собор: історія кафедрального храму Дніпра

Історія Дніпра розпочалася з храму Преображення Господнього. І сьогодні це – одна з головних і найстаріших споруд міста.

Катеринослав на Дніпрі розпочався з храму Преображення Господнього. Таким був задум будівничих міста, а, найперше – князя Григорія Потьомкіна. 

Ось уже понад два століття в літературі та міській ідеології Катеринослава-Дніпропетровська-Дніпра міцно закріпилася думка, що головну споруду міста – Преображенський собор – мали будувати за зразком собору Святого Петра в Римі, тобто найбільшої християнської будівлі всіх часів. Мало того – собор мав бути «на аршинчик длиннее» (варіант – «выше») собору Святого Петра, а також мати «12 престолов». Ці твердження не відповідають історичній дійсності. 
Григорій Потьомкін. Фото з архіву автораІдея величного храму як серцевини нового Катеринослава посіла головне місце на обох перших генеральних планах міста – К. Геруа 1786 та І. Старова 1792 рр. У «Начертании города Екатеринослава» 6 жовтня 1786 р. Потьомкін писав: «Во первых представляется тут храм великолепный в подражание Святаго Павла, что вне Рима посвященный Преображению Господню в знак, что страна сия из степей безплодных преображена попечениями Вашими в обильный вертоград, из обиталища зверей в благоприятное пристанище людям из всех стран текущим». Як бачимо, Потьомкін свідомо надав назві собору широкого символічного тлумачення. Собор Преображення в Катеринославі мислився як узагальнений символ масштабних соціально-економічних і культурних перетворень у Південному краї, який тільки-но став частиною Російської імперії. 

У «Начертании» Г.О. Потьомкін ясно говорить про соборний храм «в подражание Святаго Павла, что вне Рима». Історики XIX ст. приписали князеві помилку, вважаючи, що він мав на увазі римський собор Святого Петра, а в тексті «Начертания» банально помилився, написавши «святаго Павла, что вне Рима». У цю пастку потрапили навіть визнані історіографічні метри. Зокрема, видатний російський історик другої половини ХІХ ст., професор Дерптського (Тартуського) університету О.Г. Брікнер та відомий український історик Д.І. Багалій: «очевидно Потемкин хотел сказать св. Петра». Легенда про те, що Преображенський собор мав бути аналогом римського собору св. Петра та з дванадцятьма престолами, і що Потьомкін нібито сказав архітектору «А ты голубчик, накинь еще аршинчик», здається, отримала постійну прописку в більшості сучасних дніпропетровських історико-краєзнавчих робіт. 

Перші проекти Преображенського собору збереглися у Російському державному військово-історичному архіві в Москві. Вважається, що вони належать архітектору Клоду Геруа. Собор являє собою грандіозну п’ятинефну базиліку. Крім масивного куполу, що увінчує будинок, прикрасою собору слугують портики – восьмиколонний портик коринфського ордера на головному фасаді та шестиколонні портики на бічних фасадах. 

Замислюючи свою резиденцію на дніпрових берегах, Г.О. Потьомкін творчо використав античні ідеї. Він обрав для головного храму Катеринослава тип базиліки, який одночасно втілив як релігійну, так і державно-імперську ідеї. Як і в стародавньому Римі часів імператора Константина, в Катеринославі базиліка – вмістилище Бога – мала розташовуватися поряд із палацом самого Потьомкіна та резиденцією катеринославського намісника.  

Собор «San Paolo fuori le mura» в Римі – найстаріша збережена християнська базиліка, один із найвідоміших християнських храмів світу. Церкву збудував римський імператорСобор «San Paolo fuori le mura» в Римі. З архіву автора. Константин Великий в IV столітті н. е. Вважається, що римський храм св. Петра зведений на могилі апостола Петра, а храм San Paolo – на місці гробниці апостола Павла. Г.О. Потьомкін навмисно обрав за зразок головного православного храму Росії собор San Paolo – як найстарішу та найбільшу базиліку доби раннього християнства і одночасно найстаріший уцілілий християнський храм Рима, побудований до розколу 1054 р. Адже у православній традиції всі храми, зведені до розколу на католицьку та православну церкви, вважаються православними. 

Церемонія закладення Преображенського собору стала одночасно актом урочистого закладення нового міста Катеринослава. Собор закладено 9 (20 н. ст.) травня 1787 р. на вершині дніпровського пагорба в місці залому ріки. Перший камінь поклала імператриця Катерина ІІ. Другий – імператор «Священної Римської імперії германської нації», а, простіше, австрійський монарх Йосиф II Габсбург, який супроводжував Катерину II у подорожі під ім’ям графа Фалькенштейна. Третій камінь поклав головний ідейний натхненник і винуватець урочистостей – катеринославський генерал-губернатор князь Потьомкін. 

У підмурівок вівтаря майбутнього храму, в особливому місці покладено мідну визолочену закладну дошку з написом. Її віднайшли згодом при новій закладці храму в 1830 р. і поклали вже в новий підмурівок існуючої зараз будівлі. 

Римський (австрійський) імператор Йосиф II відразу після закладки храму нібито висловив таку думку: «Ми з імператрицею Катериною в один день здійснили велику справу: вона поклала перший камінь в підмурівок собору, а я другий і останній». Пізніше в бесіді з Йосифом II французький посол граф де Сегюр так висловився з приводу заснування собору та міста Катеринослава: «у Катеринославі ми бачили початок міста, яке не буде залюднене, початок церкви, в якій ніколи не буде служби; місце, обране для Катеринослава, безводне…». 

Пророцтво римського імператора Йосифа ІІ, повторене французьким послом Сегюром, частково справдилося. Храм дійсно піднявся на дніпровій горі лише через п’ять десятиліть, і за проектом іншого зодчого… 

Перший проект Преображенського собору виконав французький архітектор Клод Геруа – перший архітектор Катеринослава. Збереглася інформація, що існував перший проект інтер’єра собору, який виконав італійський художник Моретті. 

Спорудження собору за проектом Геруа розпочалося майже одразу після того, як кортеж Катерини ІІ залишив місце урочистого закладення на горі. 5 липня 1787 р. утворилася «Экспедиция для строения губернского города Екатеринослава» і після цього будівництво міста і собору розпочалося згідно узгоджених кошторисів. 

Тогочасні джерела сповіщають, що в 1787–1789 рр. був цілком закінчений лише підмурівок Преображенського собору: вириті глибокі рови, покладений великий і дрібний дикий камінь з вапняною заливкою. Вартість тільки цього підмурівку обійшлася державній скарбниці Російської імперії в 71 102 рублі. Мандрівники початку XIX ст. згадували, що бачили і розпочаті стіни собору, виведені у висоту лише на два сажні (вище чотирьох метрів). 

Чергова війна Росії з Османською імперією, яка розпочалася за кілька місяців після закладення собору й тривала до 1791 р., внесла істотні корективи в процес будівництва. Зокрема, майже припинилося фінансування. Проте відзначимо, що підмурівок Преображенського собору будували саме під час цієї війни – дуже масштабна робота була проведена за два роки. Але після раптової смерті Г.О. Потьомкіна в бессарабському степу 5 (16) жовтня 1791 р. процес будівництва нового Катеринослава набув дійсно хаотичного характеру. 

Після смерті Ясновельможного виявилося, що грандіозний катеринославський храм Преображення Господнього будувався одразу за двома проектами. Причому офіційні особи, відповідальні за будівництво, вже тоді скаржилися, що не можуть розібратись – за якими конкретно проектами велось будівництво. А найцікавіше – одразу після смерті Г.О. Потьомкіна проекти Преображенського собору… зникли. 
Губернатор В.В. Коховський. З ресурсу:  https://ru.wikipedia.org/wiki/Каховский,_Василий_Васильевич30 січня 1792 р. катеринославський намісник В.В. Коховський у доповіді Катерині II про будівництво Катеринослава, повідомляв: «Приемлю дерзновение... донести, что церковь, которая начата была строиться по сделанному плану архитектором Героа, и которой фундамент выведен уже был в 1788 г. приказал покойный генерал-фельдмаршал строением оставить, и выписать из Санкт-Петербурга архитектора надворного Советника Старова, поручил ему сделать новый план и городу и церкви. План города был мне отдан которой и препровожден от меня в наместническое правление… Плана же церкви я не получал, и не известно, был ли оный апробован [затверджений – М.К.]». 

Знову повернулися до питання про будівництво кафедрального собору тільки на початку XIX ст. Катеринославський губернський архітектор М. Насеткін надіслав до Петербургу для затвердження власний проект собору. Він був відхилений, а до проектування катеринославського собору Святої Катерини залучили знаменитого російського зодчого А.Д. Захарова. «Академик Захаров, коему поручено было разсмотреть означенный план, представил вместо онаго другой, им вновь прожектированный». 

29 березня 1806 р. Олександр І наказав план «препроводить» до дюка Ришельє (тоді херсонського військового губернатора) для складання кошторису, а потім доставити план до Санкт-Петербургу для призначення необхідних коштів на будівництво. Міністр Кочубей повідомляв Ришельє, що «Господин Император высочайше повелеть изволил план для сего здания составить здесь в Академии Художеств и в следствие того, зделанные академиком Захаровым план, фасад и профиль были представлены мною Его Величеству, и удостоены высочайшего одобрения». Олександр І, схваливши доповідь міністра Кочубея, звелів, щоб представлені губернатором фон Бергом «план и фасад… были исправлены или переделаны здесь [в Петербурзі – М.К.], и чтобы построение здания сего произведено было в несколько лет». 

8 лютого 1807 р. імператор Олександр І звелів виділити на будівництво кафедрального собору св. Катерини необхідну суму – 69 550 руб. і здійснити будівництво протягом трьох років. Подальша доля цих ініціатив відома – соборна церква в ім’я св. Катерини так і не з’явилась у Катеринославі, хоча для її будівництва вже почали заготовлювати будівельний матеріал – цеглу, вапно тощо. 

Головною ж причиною, що завадила зведенню катеринославського собору на початку ХІХ ст. стала… війна. Знову війна. Як і за часів Катерини ІІ, постійні війни та пов’язані з цим фінансові витрати продовжувалися на початку ХІХ ст. Спочатку це була російсько-турецька війна 1806–1812 рр., а згодом і Вітчизняна війна 1812 р. Під час останьої з фінансових розумінь спорудження кам’яних будинків заборонили на всій території Російської імперії. 

Отже, на початку ХІХ ст. у Катеринославі мав постати новий кафедральний собор, але не в ім’я Преображення Господнього, а Святої Великомучениці Катерини. А проект собору Катерини, який виконав у 1805 р. на замовлення імператора Олександра І знаменитий зодчий академік Адріян Захаров, таки втілився згодом у життя. Щоправда, через тридцять років й у вигляді існуючого зараз Преображенського собору. 

Наступного разу питання про спорудження кафедрального собору в Катеринославі було порушене на офіційному рівні тільки в 1820 р. П’ятнадцять років кафедральною була дерев’яна соборна Успенська церква на «площади съестных припасов», а місце на горі продовжувало заростати травою. 

Розпочалася довга запекла суперечка про нове оптимальне місце для кафедрального собору. План і фасад храму та кошторис на його будівництво на 202 024 руб. представили в 1820 р. на розгляд міністра внутрішніх справ того ж Кочубея. Але думки щодо місця собору кардинально розійшлися. Катеринославський архієпископ преосвященний Іов запропонував будувати собор на «площади съестных припасов», біля Успенської церкви. Новоросійський генерал-губернатор граф Ланжерон вважав найбільш вигідним для такого будівництва місце Свято-Духівської дерев’яної церкви. Вона розташовувалася поблизу місця, де зараз Свято-Троїцький кафедральний собор. Перший історик Катеринослава архієпископ Гавриїл (Розанов) влучно охарактеризував цю ситуацію: «доколе прение сие происходило, Провидение потребовало новых лиц к действию». 

Тривала суперечка навколо місця розташування Преображенського храму розв’язалася зненацька. Міністр внутрішніх справ «поднёс» план, фасад і кошторис «на Высочайшее усмотрение Государя Императора Николая Павловича». Монарх, перший раз ознайомившись із документами, спочатку затвердив їх, погодившись із аргументами про відмову від первісного місця на горі. 24 липня 1828 р. Святійший Синод вказав: соборну церкву будувати на «площади сьестных припасов» (сучасна Успенська площа в придніпровській частині). Прислані були план з фасадом, профіль і кошторис на суму 178 246 руб. 50 коп.

Але губернатор Донець-Захаржевський особисто знову просив про зміну місця, оскільки «место, отводимое для построения Собора, по низменности своей, по зыбкому грунту земли и по очевидной тесноте, совсем неудобно для предполагаемаго каменнаго величественнаго строения». Довідавшись про нові проблеми, «Государь Император единым ударом разрешил недоумений узел». 

Імператор Микола I 10 серпня 1829 р. вирішив: «Я считаю лучшим местом то, на коем была закладка покойной Императрицы. Собор не есть здание ежедневнаго посещения, потому временное отдаление его от жилой части города не есть препятствие. По плану предполагаются вокруг Собора присутственныя места, стало нет и затруднения для сего назначения от отдаления от воды». 

Підготовка до будівництва, яка тяглася півстоліття, нарешті, розпочалася. Архієпископ Гавриїл (Розанов), ініціатор будівництва храму, яскраво змалював урочисту церемонію його Архієпіскоп Гавриїл. Фото з архіву автора. повторного закладення: «Аз видех и свидетельствую: в 20 день апреля 1830 года, погода была сухая, день ясный, теплый, только ветренный. Тогда в четыре часа по полудни, при собрании почетнаго дворянства, знатнаго купечества и прочих сословий, сделано очертание новаго строиться имевшаго собора. Глава положена во главу, т. е. престол назначен совершенно на том же месте, где оному быть назначили при первом заложении собора; а пространство в стенах сокращено, сообразно вновь созданным плану и фасаду. Поле открылось, дан знак, и делатели приступили к своему орудию. Тот час начали копать рвы для построения, во-первых, фундамента церковнаго, что для мастеров было не без особливаго затруднения; ибо им следовало из стараго фундамента выбрать столько камня, сколько надобным казалось, для фундамента новаго, и потом из тех же камней, крепко скипевшихся между собою, строить новый фундамент… 

Радостию озарились лица, вместе же с тем, и трепетом объялись некоторых души. Нашли, во-первых, ярко вызолоченную медную доску, длиною 8½, шириною 5¼ вершков [розміри закладної дошки собору складали близько 38 х 23 см – М.К.], и на оной вырезано: «Екатерина II Императрица всея России, во основание храма Преображения Спасителя Нашего, первый камень положила 1787 года». Потом монеты, золотыя: 1) империал 1756 года, 2) полуимпериал 1786 года; серебряныя: 1) рубль 1780 года, 2) двадцать пять копеек 1765 года, 2) двадцать копеек 1785, 4) пятнадцать копеек 1781 года, 5) десять копеек 1769 г. и 6) пять копеек 1747 г., всего суммою на шестьдесят семь рублей...  

Вынутыя из земли вещи были предметом общаго любопытства до 22 дня следовать имевшего Маия месяца (1830 г.), а в сие число, при вторичной закладке храма, они снова и в новый положены фундамент точно тем порядком и таким же образом, как лежали прежде, с присовокуплением только к ним нескольких новых монет, в том числе одного серебреного рубля 1830 года. На обороте той же самой вызолоченной медной доски вырезано вновь: «Николай I храм Преображения Спасителя Нашего воздвиг на сем месте повелением своим и щедротами, 1830 года, Маия 22 дня». 

На постройку храма казна ассигновала 178 246 р. 50 к. ассигн[ациями], а в действительности она обошлась в 300 000 р. Недостающую сумму, около 100 000 р., дало население Екатеринослава». 

П’ять років тривало будівництво храму. Преображенський кафедральний собор Катеринослава був освячений 1835 р. таким чином: 9 травня – правий приділ Святого Миколая Чудотворця, 29 червня – головний олтар та 30 липня – лівий приділ Святої Великомучениці Катерини. Будівля вийшла в декілька разів меншою, ніж та, що її планував князь Потьомкін.

Преображенський собор. З фонду ДОУНБ. Новий храм був освячений не в ім’я Святої Великомучениці Катерини, як приписували офіційні документи першої чверті ХІХ ст. Собор освятили на честь Преображення Господнього. Тобто, храму повернули ім’я, обране самим Потьомкіним ще в 1786 р. 

Збереглися кілька унікальних діловодних документів, де показаний процес завершення будівництва Преображенського кафедрального собору. Це, зокрема, підсумкове свідоцтво про прийняття споруди від 19 червня 1835 р.: «…здание сие под руководством самого Его Преосвященства строенное ни от плана, высочайше одобренного в 1827 году, ни от изчисленных по смете сумм отступлении не зделано. Материалы, качество коих хотя по смете и не показано, употреблены отличнейшей доброты и прочности; устройство и живопись иконостасов без отступлений от сметы, по работе и виду соответствующими важности здания, превосходят всякие ожидания, по сумме в смете изчисленной. Шпиц на колокольне предположен деревянный, обшитый жестью, а на месте оного по предусмотрительности Его Высокопреосвященства поставлен весь железный – предвидя непрочность первого по причине открытого и возвышенного места, на коем находится упомянутое здание. Построение храма сего хотя и производилось частью хозяйственным образом, частью по контрактам, в делах при Комиссии в построении того храма находящимся, но все работы, как по предположенной смете, так и не вошедшие в оную и при всем том не превышающие Высочайше ассигнованной суммы произведены с отличнейшим искусством и должной прочностью». 

Отже, в середині 1830-х рр., по п’ятьох десятиліттях після урочистого закладення в 1787 р., Катеринослав отримав, нарешті, свій Преображенський кафедральний собор. 

У 1930-і рр., коли собор був закритий і перетворений на антирелігійний музей, його планували варварські знести, не надаючи йому статусу пам’ятника архітектури, тим більше, національного значення. За висловом І.А. Бурлакова: «Здание б[ывшего] собора встречало подчас пренебрежительное к себе отношение, по крайней мере на страницах местной печати». 

До середини ХХ століття ім’я архітектора Преображенського собору залишалося невідомим. І тільки в 1950-і рр. вдалося встановити, що Преображенський собор – творіння А.Д. Захарова – великого російського зодчого епохи класицизму та ампіру.

На початку 1950-х рр. історик архітектури І.А.  Бурлаков, досліджуючи архітектуру Катеринослава кінця XVIII – початку XIX ст., першим розшукав у петербурзьких архівах і опублікував дві згадки про проекти собору, зроблені «академиком Захаровым» у 1805–1806 рр. 

Однак з 1805 р. до 1830 р., тобто, з моменту складення Захаровим проекту та побудови храму, минуло досить багато часу. І.А. Бурлаков зацікавився «не был ли проект Захарова Архітектор А. Захаров. З архіву автора.заменен при постройке чертежами другого зодчего» і провів ретельне обстеження споруди в натурі, обмірювання і фотофіксацію. 
Дослідникові також спало на думку здійснити порівняльний аналіз архітектури Преображенського собору в Дніпропетровську й Андріївського собору в Кронштадті – головної культової споруди в творчості А.Д. Захарова. Андріївський собор у Кронштадті був побудований у 1806–1810 рр., освячений у 1817 р., і розібраний у 1932 р. 

У процесі дослідження виявилися багато подібних рис в архітектурі обох споруд. Обидва собори – витягнутої прямокутної форми, спроектовані в загальному обсязі з дзвіницею і, найголовніше, – мають аналогічну композицію й естетичний образ. Близько збіглися і розміри окремих елементів споруджень – ширина передніх і бічних портиків, внутрішній діаметр куполів, ширина середньої частини обох будинків. Отже, з початку 1950-х рр. було доведено, що автором проекту Преображенського собору в Катеринославі є А.Д. Захаров.

Для повного переконання в авторстві заважала відсутність оригінальних креслень проектів собору. Адже І. Бурлакову вдалося знайти тільки письмові згадки про авторство А.Д. Захарова в офіційних документах. Виявляється, що проекти Захарова вдалося віднайти ще в 1960 р. Але інформація ця стала відомою зовсім нещодавно – у 1996 р., в статті М. Говденко – одного з авторів проекту реставрації собору.  

Мистецтвознавець А. Аль, внаслідок тривалих пошуків, знайшла в одному з ленінградських архівів креслення зі слідами стертого підпису. То були західний фасад і поперечний розріз Преображенського собору. Ленінградський професор Г. Грімм – головний експерт з життя та творчості Захарова, з яким консультувалась А. Аль, підтвердив, що манера оформлення креслень і навіть сліди підпису можуть свідчити на користь авторства А.Д. Захарова. З невідомих нам причин вся ця інформація ввійшла в проект реставрації собору, але залишилась невідомою широкій громадській думці. Ось чому в жодному виданні до кінця ХХ ст. не згадувалося про те, що захаровські креслення Преображенського собору все ж таки вціліли. 

Приблизно в цей же час в одному з ленінградських архівів був знайдений та ідентифікований інший комплекс креслень Преображенського собору – західний і південний фасади, план, поперечний розріз. На відміну від оригіналів Захарова, ці креслення мають чіткі підписи, що відносяться до «Соборной церкви в губернском городе Екатеринославе». А найцікавіше – підписи під кресленнями – «Отставной Витебской губернской архитектор титулярный советник Феодор Санковский». 

 Хто ж такий Ф. Санковський і коли та з якої нагоди виконані ці креслення катеринославського храму? На жаль, відомості про це практично відсутні. На нашу думку, Ф. Санковський був залучений (невідомо ким?!) до проектування Катеринослава та його храму в 1820–1830-х рр. Бо його підпис стоїть не тільки на кресленнях Преображенського собору, а на плані міста, який ми знайшли в петербурзькому архіві. План є копією генерального плану Катеринослава В. Гесте 1817 р., але він показує, крім проектів, також реальну забудову. Судячи з характеру реальної забудови, цей план можна, на нашу думку, датувати 1820-ми роками. 

Історик архітектури професор С.Б. Ревський вважає, що креслення Ф. Санковського є «ймовірно, відбудовними», зробленими в першій половині 1820-х рр. з оригіналів А.Д. Захарова. Мотив, дійсно, виглядає простим – така необхідність виникла саме тоді, коли питання зведення Преображенського собору знову постало на порядку денному. 

Порівнюючи креслення А.Д. Захарова та Ф. Санковського, неважко пересвідчитися, що перед нами одна й та сама споруда. Проте є й деякі відмінності, які проаналізувала, зокрема, архітектор М. Говденко. Проект Ф. Санковського більш спрощений, позбавлений низки деталей, які присутні в архітектурному оформленні собору в проекті А.Д. Захарова. М. Говденко аргументовано доводить, що собор у Катеринославі зводився таки за проектами Ф. Санковського, які, звісно, являють собою перероблені проекти А.Д. Захарова.  

Однак постає нелегке питання – якщо в 1820-х рр. були наявними справжні проекти А.Д. Захарова, навіщо було для побудови собору робити «відновлювальні креслення» та ще й залучати до цього Ф. Санковського – відставного губернського архітектора м. Вітебська, ім’я якого не залишилося в історії архітектури. З якої причини і ким це було зроблено? 

Але й це ще не все. С.Б. Ревський знайшов треті креслення збудованого пізніше катеринославського собору. На них є дата – вересень 1825 р. і теж присутня чітка позначка, що вони стосуються собору в Катеринославі. Аналізуючи ці креслення, історик архітектури зауважує, що їх автором є «П.П. Мельников, архитектор, сотрудник Строительного комитета Министерства внутренних дел». На цих кресленнях теж зображені фасади й розрізи катеринославського храму, побудованого в 1830–1835 рр. С.Б. Ревський вважає, що Мельников «откорректировал чертежи…, которые выполнил с проекта А.Д. Захарова (1805) в начале 1820-х гг. архитектор Ф. Санковский». 

Проект собору А. Захарова. З архіву автора. Отже, маємо цілих три комплекси креслень Преображенського собору, збудованого в 1830–1835 рр., які різняться в деталях фасадів зображеної споруди. Дійсно мав рацію І.А. Бурлаков, коли поставив питання: «не был ли проект Захарова заменен при постройке чертежами другого зодчего». Первісний проект собору А.Д. Захарова породив проекти Ф. Санковського та П.П. Мельникова, але собор будувався саме за кресленнями послідовників Захарова, або когось одного з них. Ці зодчі мають право вважатися співавторами збудованого Преображенського собору. 

Великотрудною стала історія виникнення катеринославського Преображенського собору. Він був завершений та освячений тільки у 1835 рр., на місці первісного закладення в 1787 р. Таким чином, місто Катеринослав одержало завершення спочатку заданої системи координат і новий духовно, соціально та естетично значимий символ. А міф катеринославського собору відразу став найважливішою складовою міфу нового міста, свою притягальну силу він зберігає й донині. 

Освячений у 1835 р. Преображенський собор одразу став однією з найкращих пам’яток архітектури класицизму. Однокупольний будинок собору становить єдиний обсяг із дзвіницею, увінчаною шпилем. З північного заходу та південного сходу до основного обсягу прибудовані шестиколонні портики іонічного ордера, а з південного заходу – двох’ярусна дзвіниця з аналогічним портиком. Силует будинку – типологічно подібний двом роботам А.Д. Захарова – Адміралтейству та Андріївському собору в Кронштадті. Висота дзвіниці катеринославського собору з хрестом складає 54 метри. Окремі ікони для іконостаса у будинку собору виконали академіки російської Академії мистецтв – С.А. Безсонов, В.К. Сазонов, М.І. Теребенєв. Крім Преображенського собору, у комплексі з ним одночасно спорудили огорожу за проектом архітектора М. Денисенкова. Вона являла собою ґрати з воротами проти центру всіх чотирьох фасадів храму. По обидва кінці огорожі перед головним фасадом були вибудовані невеликі одноповерхові будиночки, увінчані маленькими банями. 

Роботи з облаштування соборної огорожі та благоустрою території Преображенського собору повністю завершені тільки в 1837 р., коли протоієрей собору Максим (Моторний) сповіщав архієпископа Гавриїла (Розанова), що «ходы в ограде кафедральнаго собора совершенно уже окончены и за отделку их следует ныне заплатить деньги каменьщику экономическому крестьянину Ивану Матрохину». Між іншим, тротуар навколо собору був викладений з однієї тисячі бахмутських плит. Пізніше він був замінений на асфальтовий. 

У літературі та міському фольклорі Катеринослава-Дніпропетровська існує твердження, що огорожа собору була поставлена по контурах підмурівку першого собору за проектом К. Геруа. Дійсно, якщо порівняти плани першого храму та огорожі нинішнього – неважко помітити їхню подібність, однак вони не повністю тотожні.  

Стара огорожа Преображенського собору проіснувала до початку ХХ ст., коли її замінили на нову. Замість цегляних стовпів із дерев’яними ґратами на старому цоколі встановили металеву огорожу. Від первісної огорожі вціліли тільки стовпи воріт а також одноповерхові службові будиночки. 

Повністю огорожа собору була зруйнована наприкінці 1940-х – на початку 1950-х рр. На її місці влаштували паркові доріжки. З відновленням богослужінь у храмі на початку 1990-х рр. постало питання і про відновлення огорожі. Нова огорожа, відновлена в 1994 р., в основних рисах повторює контури старої огорожі. Однак нові ворота виконані в еклектичному стилі, який різко дисонує з класичним виглядом храму. 

Протягом 95 років (1835–1931) Преображенський собор виконував свою функцію кафедрального православного храму Катеринослава. Тут відправляв церковні служби єпархіальний архієрей, відбувалися найбільші церковні урочистості за участю тисяч катеринославців.  Незабаром після освячення, в 1838 р., Преображенський собор пережив землетрус разом із усім містом Катеринославом. 11 січня 1838 р. внаслідок землетрусу в щойно збудованому соборі виявили численні, щоправда, незначні, тріщини. 

На площі перед Преображенським собором традиційно проводилися великі молебні на честь соціально та культурно значущих подій в житті Катеринослава. Наприклад, так було у день святкування 100-річного ювілею міста 9 травня 1887 р. Відбувалися у соборі урочистості й на честь подій загальнодержавного значення. 

У будівлі кафедрального собору, під приділом Святої Великомучениці Катерини, знайшли вічний спокій катеринославські архієпископи: Феодосій (Макаревський), померлий 1885 р.; Серапіон (Маєвський), помер 1891 р.; та Августин (Гуляницький), який помер у 1892 р. 

Преображенський кафедральний собор пережив дві революції та громадянську війну початку ХХ ст. Проте не зміг вціліти в часи «войовничого атеїзму». 20 березня 1930 р. Дніпропетровський міськвиконком ухвалив рішення «про закріплення за крайовим музеєм колишнього катедрального собору». В Преображенському соборі місцевий «союз безбожників» відкрив обласний антирелігійний музей. У тридцятих роках ХХ ст. будинок колишнього собору, хоч і зачинений для віруючих, зберіг внутрішнє оздоблення, іконостас та різноманітне церковне начиння. 

Уже під час улаштування антирелігійного музею демонтували великий шпиль дзвіниці, який височив над містом і колись викликав аналогію зі славнозвісним петербурзьким Адміралтейством. Величний шпиль Преображенського собору – рису творчого почерку геніального Адріяна Захарова – замінили… на флагшток із червоним прапором. Знищивши шпиль та водрузивши на його місце прапор, більшовики на цьому задовольнилися й далі не пішли. Сплюндрована будівля храму залишилася стояти в центрі гігантського простору Соборної-Жовтневої площі. Але храм вистояв… 

Існує інформація, що в 1932 р., незабаром після перетворення собору на антирелігійний музей, був порушений вічний спокій декількох катеринославських архієпископів, похованих у ньому. Могили архієпископів були винесені з приділу Святої Катерини та перепоховані на території поблизу собору. З 2002 р. це місце позначає спеціальний пам’ятник – хрест із червоного граніту. 

У жовтні 1941 р., під час німецької окупації Дніпропетровська, Преображенський собор був переданий Українській автокефальній церкві. Тут зробили підтримуючий ремонт, і будівлю пристосували для проведення регулярних церковних служб, які відбувалися до осені 1943 р. Після звільнення Дніпропетровська в жовтні 1943 р. Спасо-Преображенський собор закрили остаточно, і він не діяв як культова споруда аж до 1991 р. Колишній головний храм Катеринослава після Другої світової війни так і лишився напівзруйнованим. Над пагорбом піднімався тільки пошкоджений купол. 

Після війни будинок собору передали міськвиконкому для організації «музею Вітчизняної війни». Але це рішення міської влади не було виконане. З якихось причин з будівлею собору вчинили більш традиційно – віддали під склад паперу видавництва газети «Зоря». За два десятиліття (1950-і – 1960-і рр.) внутрішнє оздоблення собору (іконостас і розписи) майже цілком загинуло. 

На початку 1950-х рр. історик архітектури І.А. Бурлаков встановив, що автором проекту собору є великий зодчий А.Д. Захаров. В результаті органи влади нарешті визнали архітектурну цінність споруди – як однієї з найкращих пам’яток класицизму першої половини ХІХ ст. Преображенський собор одержав категорію цінності «пам’ятник архітектури республіканського значення» (державний охоронний номер № 149). 

Протягом 1960–1970-х рр., у процесі створення меморіально-історичного ансамблю на Жовтневій площі, було вирішено відновити будинок Преображенського собору в первісному вигляді. Основою для такого відтворення послужили віднайдені в архівах креслення першої половини ХІХ ст. У 1960 р., після проведення ґрунтовних досліджень, був створений проект реставрації собору. Автори проекту реставрації – архітектори М. Говденко (Олександрова) та О. Годованюк, конструктори А. Малиновська, Б. Левандовська, мистецтвознавці – А. Аль, Л. Крощенко. 

У тому ж 1960 р. фахівці Чернігівських міжобласних реставраційних майстерень розпочали реставраційні роботи, які з перервами тривали до 1976 р. У 1972 р. відновлений золочений купол Преображенського собору нарешті знову засяяв над містом. У 1977 р. у повністю відреставрованому Преображенському соборі відкрили «музей історії релігії та атеїзму», на правах відділу Дніпропетровського історичного музею ім. Д.І. Яворницького. 

Експозиція музею існувала трохи більше десяти років, до кінця горбачовської Перебудови. Певно, багато мешканців Дніпропетровська ще пам’ятають, як під куполом Преображенського собору висів маятник Фуко, у колишньому вівтарі стояли манекени космонавтів та зразки «космічної їжі» в тюбиках, а майже біля входу відвідувачів зустрічала... єгипетська мумія матері з дитиною. 

Під час Перебудови розпочалася тривала боротьба за повернення будівлі собору у власність православної церкви та відновлення тут постійних богослужінь. У 1991 р. його нарешті передали віруючим. Експозиція музею історії релігії й атеїзму була згорнута й зберігається нині в фондах Дніпропетровського історичного музею ім. Д.І. Яворницького. 

У середині 1990-х рр. розпочалася комплексна реставрація будинку Преображенського собору, яка в цілому завершилася в першій половині 2000-х рр. Були відреставровані всі фасади споруди. Відновлення інтер’єрів проводили з наміром наблизитися до первісного вигляду. Однак при цьому зробили численні відступи, зокрема, знищили кілька збережених фрагментів фресок середини XIX ст. Інтер’єр храму розписали практично наново. Іконостас собору відновили за єдиною збереженою фотографією початку ХХ ст. Престольне свято соборного храму – Преображення Господнє, відзначається 19 серпня. 

Пройшовши крізь численні руйнування і реконструкції, Преображенський собор зберіг значення першооснови, духовного символу і святині Катеринослава-Дніпропетровська.   

 

Створено: 27.09.2017.
Редакція від 12.06.2018.
Максим Кавун
Бібліографія:

Бурлаков И.А. Работы великих русских зодчих в Днепропетровске // Зодчество Украины: Сб.– К.: Изд-во Акад. архит. УССР, 1954.– С. 181–196.
Вежичанина О.С. Музей истории религии и атеизма: Краткий путеводитель.– Днепропетровск: Промінь, 1988.
Говденко М. Спасо-Преображенський собор в Катеринославі – ровесник міста // З історії української реставрації / За ред. В. Тимофієнка.– К.: Українознавство, 1996.– С. 225–227.
К истории кафедральнаго Преображенскаго собора в г. Екатеринославе // Летопись Екатеринославской ученой архивной комиссии.– Екатеринослав: Типография Губернскаго Земства, 1911.– Вып. VII.– С. 252.
Кавун М.Е. Губернське місто (1776–1880) // Дніпропетровськ: Віхи історії: Навч. посіб. / Упоряд. А.Г. Болебрух, С.А. Квітка; Редкол.: С.А. Квітка (гол. ред.) та ін.– Д.: Грані, 2001.– 256 с.
Кавун М.Е. Заснування та становлення Катеринослава як губернського центру (остання чверть XVIII – перша половина ХІХ ст.) // Історія міста Дніпропетровська / За наук. ред. А.Г. Болебруха.– Дніпропетровськ: Грані, 2006.– Розділ ІІ.– С. 77–128.
Кавун М.Э. Долгий век Екатеринослава (конец XVIII – середина XIX века) // Днепропетровск. Архитекторы / Н.П. Андрущенко, М.Э. Кавун, Н.А. Лопатюк и др..– К.; Днепропетровск: Издательский дом «А+С», 2006.– С. 10–50.
Ревский С.Б. Зодчие, инженеры, художники, участвовавшие в формировании Екатеринослава (конец XVIII – начало ХХ вв.): Методическая разработка – Д.: ДИСИ, 1981.– С. 29, 31, 35.
Стародубов А.Ф. Память истории: г. Екатеринослав (г. Днепропетровск) по литературе и воспоминаниям / А.Ф. Стародубов, В.В. Самодрыга, С.С. Иванов.– Д.: РВА «Дніпро-VAL», 2001.– 374 с.
Фоменко А.К. Преображенський собор // Дніпропетровськ: минуле і сучасне: Оповіді про пам’ятки культури Катеринослава-Дніпропетровська, їх творців і художників.– Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2001.– С. 36.
Шатров М. Город на трех холмах: Книга о старом Екатеринославе / М. Шатров.–
2-е изд.– Днепропетровск: Промінь, 1969.– 416 с.
Яворницкий Д.И. История города Екатеринослава.– Днепропетровск: Промінь, 1989.– С. 74, 85.
***
Кавун М.Э. Загадки Преображенского собора. Части I–IV // Недвижимость в движении.– 2005.– 16 февр., 23 февр., 2 марта, 9 марта.