Ірина Матвієнко: танцюю – значить існую

Ірина Матвієнко – одна із засновниць сучасного танцювального руху у Новомосковську, була талановитою  хореографинею та керівницею студії сучасного танцю «Бомонд», яку було створено в 1984 році. Як розповідала сама артистка в одному з інтерв'ю, захопилася красою танцю, коли спостерігала за своїми батьками. Саме батьки навчили її танцювати такі танці, як, наприклад, танго 50-х років. Танець став для артистки життям. Вислів: «Танцюю – значить існую» саме про неї. Але в житті Ірини Григорівни була ще одна важлива річ – діти, яких вона обожнювала і з величезним задоволенням навчала танцювати.

Ірина Григорівна народилася 28 липня 1953 року в місті Новомосковську в родині металургів Григорія Гнатовича й Олександри Андріївни Матвієнків. Навчалася в ЗЗСО № 4. Свій танцювальний шлях розпочала в 9 років у Палаці культури імені Шевченка. Керівниця балетної студії Ганна Дмитрівна Красовська після першого ж уроку сказала мамі слова, що виявилися пророчими: «Ваша дівчинка дуже здібна, вона обов’язково досягне успіху в хореографії». Так маленька Іринка потрапила в чарівний світ танцю…

У 1964 році вона перейшла до балетної студії Палацу культури ім. Гончара (тоді  ім. Кірова). Педагог студії, Лариса Петрівна Кириленко, відразу помітила в 10-річній дівчинці рідкісне поєднання вроди та гармонійної будови з артистизмом і внутрішньою дисципліною. Саме тут Іринка вперше виявила свої таланти і здібності, отримавши сольні партії в балетах «Муха-Цокотуха», «Снігова Королева» та в численних мініатюрах. Перші концерти в Новомосковську та Дніпропетровську, перші овації та квіти… Паралельно з танцем Ірина Матвієнко вивчала музику, займаючись грою на акордеоні. З 1968 року балетну студію очолював хореограф Богдан Станіславович Іваницький і саме за його сприяння в 1970 році Ірину Матвієнко запросили до ансамблю танцю при Закарпатському хорі, але батьки вирішили після закінчення 10 класу віддати її до Дніпропетровського театрального училища ім. Глінки. Завдяки своїм здібностям Ірина потрапила одразу на 2-й курс до педагога Авдєєчева. Саме там Ірина зустріла свого майбутнього чоловіка Анатолія Горошка. Незабаром, 1972 року, молоді хореографи зіграли весілля. 

Училище Ірина Матвієнко закінчила з червоним дипломом, після чого молоде подружжя отримало направлення до ансамблю народного танцю «Надзбручанка» Тернопільської обласної філармонії під керівництво хореографа Олександра Данічкіна. Ірина досить швидко отримала сольні партії в мініатюрах «Подоляночка», «Петрусь», «Надзбручанка», «Ґандзя», «Тернопільське весілля» та інших. 

З «Надзбручанкою» Ірина Матвієнко об’їздила майже весь Радянський Союз, неодноразово танцювала на найпрестижніших концертних майданчиках, таких як Національний палац мистецтв «Україна» та Кремлівський Палац з’їздів (Москва). Ансамбль часто гастролював за кордоном – у Болгарії, Німеччині, Румунії, Чехії.

З 1978 року Ірина Матвієнко навчалася в Київському художньому інституті на курсі О. Асеєва та Людмили Міляєвої. В 1982 році отримала диплом мистецтвознавця. Виконавські здібності Ірини Григорівни досягли на той час свого піку і, як результат, 1983 року, указом Президії Верховної Ради України за заслуги в розвитку танцювального мистецтва України їй присвоїли почесне звання Заслуженої артистки України. З 1988 по 1990 роки Ірина Матвієнко разом із чоловіком працює в колективі «Медобори», де в них з’являється можливість займатися іншими напрямками хореографії: демі-класика, степ, фламенко.

З 1990 року в житті Ірини Григорівни розпочинається новий етап: педагогічний і постановчий. Відразу після народження доньки Олександри повернулася до Новомосковська і прийняла пропозицію очолити студію естрадного танцю «Бомонд» (тоді «Натхнення») Палацу культури «Металургів». За наступні 27 років Ірина Григорівна опанувала сучасну хореографію, створила власний напрямок – етно-джаз, розробила авторську педагогічну систему, котрою виховала понад десять поколінь танцівників; поставила більше сотні мініатюр і декілька спектаклів, провела більше шістдесяти власних концертів. Зі студією «Бомонд» пані Ірина отримала перемоги у понад п’ятдесяти фестивалях і конкурсах в Україні та за кордоном. Ірина Матвієнко змінила обличчя нашого танцювального середовища. Щороку вона піднімала планку якості, вимагаючи максимуму, в першу чергу, від себе, а вже потім від інших. Маючи дивовижну пам’ять, вона не забувала жодного з сотень своїх учнів.

У 2017 році лікарі поставили Ірині Григорівні страшний діагноз – онкохвороба. Але навіть тяжка недуга не зломила сили волі цієї жінки: до листопада того ж року Ірина Григорівна займалася зі своїми учнями, а пізніше керувала школою з дому. За весь час своєї хвороби від неї не було жодних нарікань чи сліз, вона мужньо, до останнього подиху несла свою людську гідність. 27 січня 2018 року Ірина Матвієнко відійшла в інші світи внаслідок хвороби. Похована на Мар’янівському цвинтарі міста Новомосковська.

Пані Ірина любила книжки та квіти, музику і тварин, історію та етнографію, рукоділля та кулінарію, і ще безліч речей, які робили її такою багатогранною особистістю. Вона була патріотом своєї країни та міста, дивовижно відданою донькою та безмежно люблячою і турботливою матір’ю. Ціла епоха в культурному житті нашого міста скінчилася, цілий світ згас для рідних і близьких разом із її смертю. 

Сцена завжди пам’ятатиме віртуозне виконання Іриною Матвієнко десятки номерів, понад сотню власних постановок і вистав; ніколи не забудуть її і тисячі учнів, яких вона навчала не лише мистецтву танцю, але  й мистецтву жити. Вона жила для інших, віддавивши себе до краплини.