«Золотий рій» Олени Пчілки на Придніпров’ї

«Золотий рій» Олени Пчілки на Придніпров’ї

Імена Олени Пчілки, її доньок Лесі Українки та Олесі Зірки тісно пов’язані з історією і культурним розвитком міста Дніпро.

Незаймана реліктова краса Придніпровських просторів здавна заворожувала і захоплювала кожного, хто ступав на цю легендарну землю. Різні шляхи вели до степового краю допитливих мандрівників, вчених, письменників, художників. Кожен повертався звідси збагаченим духовно, ніби напоєний цілющою, живою силою. Зберігали її споконвічні обереги краю – безкраї степи з високими таємничо-мовчазними курганами, могутній Дніпро з неприступними порогами. Мрією всіх, хто цікавився історією та культурою України, було побувати в краї козацької слави, на Катеринославщині, оглянути історичні місця, почути живу в пам’яті народу історію славного лицарства – запорозького козацтва, зануритися в багатий світ фольклору та міфології. Незабутні враження від побаченого, почутого і пережитого продовжували жити у хвилюючих рядках літературних творів, наукових розвідках, розповідях, спогадах.

На початку червня 1891 р. Олена Пчілка з юними доньками Лесею та Ольгою вперше відвідала Катеринослав проїздом у Крим до Євпаторії. Незабутнє враження справила на них поїздка в козацьке село Старий Кодак поблизу міста до найзначимішої пам’ятки, місця постійного паломництва екскурсантів, – першого з дев’яти Дніпрових порогів – Кодацького та залишків однойменної польської фортеці, де вони спостерігали насування грози над Дніпром. Стихію, що постала перед ними у всій своїй грізній красі, мальовничо описала Олена Пчілка в спогадах «В гостях у Катеринослава». «Мені доводилось колись раніш, як я була в Катеринославі з дітьми, бачити перший поріг Дніпровський, Кодак, що лежить верстов за 8 чи 10 від Катеринослава. Година тоді була теж неспокійна, але зовсім інша і надзвичайно гарна. То було літом, гарного сонячного дня. Ми приїхали з Катеринослава до Кам’янки, а звідти до Кодака, кіньми. Але ж якраз, коли підійшли ближче, стояли й дивились на місце давньої козацької твердині та на Кодацький поріг, що крутив і шумував хвилі впоперек усієї річки, – встала грізна година: гриміла громота, замиготіли блискавки, заходили клубки синіх та сивих хмар. Вся картина була така велична й гарна, що здавалась якоюсь дивною декорацією, утвореною рукою невидимого чарівника!».

Олена Пчілка з донькою Лесею Українкою. Фото надане авторкою статті Кодацький поріг. Фото з фонду ДОУНБ. Ольга Косач (попереду) з сестрою Лесею. Фото надане авторкою статті

По дорозі на Кодак родина побувала в слободі Лоцманська Кам’янка, заснованій 1750 р. у невеликій Дніпровій затоці і заселеній лоцманами та козаками, для розміщення яких тут було побудовано невеликий Кам’янський ретраншемент. І гадки не маючи, що то, певно, був знак долі, Косачі милувалися Пласкою, Гостренькою, Вишняковою, Мишиною лавами порогу, гостре каміння яких то занурювалося в киплячі хвилі, то грізно виступало з води. Та й «…хто теє вгадає, де він буває востаннє», як передбачливо писала Олена Пчілка. Вже з часом, під тиском певних життєвих обставин, творчий шлях, громадська і культурно-освітня діяльність трьох українських письменниць з роду Косачів (матері і двох доньок) – Олени Пчілки (Ольги Петрівни Драгоманової, в заміжжі Косач), Лесі Українки (Лариси Петрівни Косач), Олесі Зірки (Ольги Петрівни Косач, в одруженні Кривинюк) – тісно переплелись з культурним і громадським життям Катеринослава початку ХХ ст., і саме – з селищем Лоцманська Кам’янка, де ненадовго осіли Кривинюки. Косачі («золотий рій Пчілки», за словами Є. Шудрі) вписали незабутню сторінку в розвиток інтелектуального життя Придніпров’я початку ХХ ст., а їхня подвижницька праця своєю значимістю переросла і вийшла за регіональні межі, ставши подією загальноукраїнського рівня.

Для Лесі Українки це був єдиний приїзд до Катеринослава. Цей факт із її біографії згадує сестра Ольга в книзі «Леся Українка. Хронологія життя і творчості»: «В червні Леся з матір’ю і сестрою Ольгою поїхали до Євпаторії. Їхали до Києва залізницею, од Києва до Катеринослава пароплавом Дніпром. Спинялися в Каневі, щоб одвідати Шевченкову могилу. З Катеринослава кіньми їздили до села Старий Кодак, щоб подивитися на Кодацький поріг…». За своє коротке життя поетеса неодноразово збиралася відвідати місто як на запрошення громадських і культурних кіл міста, так і бажаючи погостити у сестри Ольги, але на заваді ставала хвороба.  

Кодацький поріг. Фото з фонду ДОУНБ. Леся Українка. Фото надане авторкою статті Берег Дніпра в Катеринославі. Фото з фонду ДОУНБ.

Більш тісніші зв’язки з Катеринославом склалися у Олени Пчілки. Протягом тривалого часу вона була частим гостем Катеринослава, кожний приїзд якої для міста був пов’язаний із певними культурними зрушеннями. Так, у серпні 1905 р. вона побувала в місті як гість XIII Археологічного з’їзду, який вчетверте проводився Московським археологічним товариством в Україні. У з’їзді брали участь багато видатних вчених із Росії та закордону, у тому числі М.С. Грушевський, В.Й. Ключевський, Д.І. Багалій, В.Б. Антонович, Д.І. Яворницький. До початку з’їзду мали відкрити Обласний музей ім. О.М. Поля. Величезну енергію, активну діяльність і відповідальність у справі побудови нового музею продемонстрував Д. Яворницький. Його нову будівлю (нині – Дніпропетровський національний історичний музей імені Д.І. Яворницького) освятили 14 серпня 1905 р. Про те, як відбувався з’їзд, як зверхньо поводилася головуюча з’їзду княгиня П.С. Уварова, ігноруючи поданий ученими до Ради наукового з’їзду протест проти заборони участі українських учених із Галичини і виступів українською мовою, Олена Пчілка детально описала у нарисі «В гостях у Катеринослава», що в цьому значенні є унікальним документом доби.

На жаль, приїхати довелось уже під кінець з’їзду, поскільки вчених з Галичини не запросили. Зупинившись у готелі «Європейський» (нині – ріг вул. Фабра та проспекту Д. Яворницького; будинок не зберігся), милувалася живописними краєвидами Дніпра, розкішним парком на його схилах (нині – міський парк ім. Т. Шевченка), палацом Потьомкіна (нині – Палац студентів ДНУ ім. Олеся Гончара), у якому проводився з’їзд, Преображенським собором. Разом із М.Ф. Комаровим, українським бібліографом, критиком, який був запрошений на з’їзд, слухала у Комерційному училищі співи кобзарів М. Кравченка та Т. Пархоменка, відвідала свого давнього знайомого Г. Донцова, просто оглядала місто. А найголовніше – побувала у щойно відкритому краєзнавчому музеї і познайомилась з Д. Яворницьким, з яким говорили про з’їзд і український протест. Знайомство з ним поклало початок великій багаторічній дружбі усієї родини Косачів з відомим ученим, зміцнило і розширило зв’язки з Придніпров’ям. 
 

Готель «Європа». Фото з фонду ДОУНБ.  Музей ім. О. Поля. Фото з фонду ДОУНБ.

У 70–90-х рр. ХІХ ст. Катеринославська губернія, одна з найбільших в Україні, починає зазнавати різких змін в економічному і культурному житті, обумовлених бурхливим промисловим розвитком. Швидко, ніби у казці, Катеринослав з невеличкого провінційного містечка перетворюється на промислове місто-гігант, важливий індустріальний центр. З відкриттям О. Полем на Криворіжжі багатих родовищ залізних руд і організацією підприємств, у краї швидкими темпами розвивається металургійна промисловість, зростає кількість населення. У 1884 р. було введено в експлуатацію Катерининську залізницю, яка з’єднала Донецький кам’яновугільний та Криворізький залізорудний басейни. Один за одним будуються металургійні, трубопрокатні, машинобудівні заводи. У 1899 р. відкривається Вище гірниче училище, 1901 р. організовується Наукове товариство з Архівною комісією, споруджується Обласний музей ім. О. Поля. Катеринослав на початку ХХ ст. стає одним із головних центрів наукового, культурно-мистецького життя та просвітницького руху Східної України. Кращі наукові, літературні сили та творчі особистості згуртовуються навколо культурно-освітніх осередків – Літературно-артистичного товариства, українського літературно-артистичного товариства «Просвіта», Літературно-просвітницького товариства ім. М. Гоголя, товариства «Січ». На хвилі національного піднесення 1918 р. засновується університет, відкриваються українські гімназії та школи.  

У вересні 1911 р. катеринославський часопис «Дніпрові хвилі» сповіщав у невеличкій замітці «3 українського життя. О.П. Косачева (Олена Пчілка) в Катеринославі», що у місті побувала відома українська письменниця, редакторка «Рідного краю» Олена Пчілка. На цей час її коло знайомих значно розширилося завдяки тісній співпраці з діячами катеринославського товариства «Просвіта», котре сприяло пробудженню національної самосвідомості серед народу, пропагувало кращі зразки світової літератури та української культури, відстоювало рідну мову, виборювало право на існування національної школи.З «Просвітою» та її філіями підтримували зв’язки видатні діячі української літератури та культури Панас Мирний, М. Комаров, М. Лисенко, С. Єфремов, С. Русова, І. Нечуй-Левицький та інші. Разом з Дмитром Яворницьким Олена Пчілка брала участь в організації філії «Просвіти» в приміському селі Мануйлівка (тепер Амур-Нижньодніпровський район міста). Часопис «Дніпрові хвилі» на початку 1911 р. надрукував текст листа, яким вона привітала відкриття будинку товариства 5 грудня 1910 р., надіславши книжки, видання «Рідного краю» і 50 карбованців грошей: «Відчуваю, скільки праці, клопотів, силкування й душевного болю прийняли Ви, поки довели своє діло до кінця, – хоч і тепер ще маєте значну вагу на своїх плечах. Честь і слава велика Вам! Дай же Боже, щоб кубельце національної освіти, звите Вами в Запорізькім краю, зміцнилося й красувало на добрий зразок і приклад всім іншим українцям!». На сторінках «Рідного краю» протягом 1905–1916 рр. Олена Пчілка друкувала прозові та поетичні твори катеринославських письменників-початківців А. Кащенка, Т. Сулими, П. Гаєнка, Т. Митруса, Ю. Михайліва, Т. Татарина, Л. Сохачевської. Дякуючи дбайливому ставленню до молодих письменників, в яких Пчілка вбачала майбутнє національної літератури, їхні твори залучалися до загальнолітературного процесу в Україні початку XX ст. 

Захоплення музеєм, який став не тільки окрасою міста, а й гордістю, важливим духовним центром України, «що дає тепло і світло українське» Олена Пчілка висловила в біографічному нарисі, присвяченому Д. Яворницькому, директорові музею, видатному вченому-енциклопедисту, неперевершеному досліднику запорозького козацтва. Його портрет, надісланий на прохання письменниці, прикрашав сторінки часопису «Рідний край» поряд із віршем Д. Яворницького «День св. Дмитра (26 жовтня). На день власних менин». Завітавши до міста у травні 1915 р., письменниця знову відвідала історичний музей, якому привезла в дарунок збірку поезій Лесі Українки «На крилах пісень» (1904) із власноручним підписом: «Прекрасному історичному музеєві в Катеринославі. Пам’ятка від О. Пчілки. с. Кам’янка. 1915 р.» І сьогодні це унікальне видання з дорогоцінним автографом прикрашає експозицію, нагадуючи про видатну подію в житті міста та музею. 

Часті приїзди Олени Пчілки до Катеринослава були обумовлені ще й сімейними обставинами. Її донька, Ольга Петрівна Косач-Кривинюк (1877–1945), молодша сестра Лесі Українки, перекладачка, бібліограф, етнограф, хранителька величезного родинного архіву, протягом 1910–1921 рр. мешкала разом зі своєю родиною в Лоцманській Кам’янці, передмісті Катеринослава. Встановлений за нею гласний нагляд поліції і належність до неблагонадійних не давали можливості працювати на рідній Волині. Лікар за фахом, Ольга Петрівна майже десять років (з 5.07.1910 по 18.08.1922 рр.) працювала на посаді ординатора патронажу Катеринославської губернської земської лікарні, вела амбулаторний прийом хворих. У 1914 р. була нагороджена срібним нагрудним знаком до 50-ліття заснування земських установ. Дякуючи протекції директора Катеринославського краєзнавчого музею, історика Д. Яворницького, який на прохання Олени Пчілки поклопотався перед місцевим губернатором, Ольга Петрівна з п’ятирічним сином Михайликом поселилася у Лоцманській Кам’янці, а її чоловік, Михайло Васильович Кривинюк, тимчасово залишився у Києві. Спочатку проживала у звичайній сільській хаті, а згодом земство побудувало окремий будинок. Одноповерховий, цегляний будинок, оточений садом і клумбами, був зведений у 1900-і рр. патронажем Катеринославської губернської земської лікарні на спеціально виділеній ділянці й розташовувався в глибині садиби. Родина Кривинюків мешкала у відведеній для лікаря частині будинку (нині – вул. Мільмана, 154-а). З цього часу Катеринослав майже на десятиріччя увійшов у життя і творчу діяльність великої родини Косачів, а будинок у Лоцманській Кам’янці став ще одним «родовим гніздом», як Хутір Зелений Гай та Колодяжне. Навколо будинку Ольга Петрівна виростила сад, квітники, посадила десятки декоративних дерев і кущів. Тут народилися донька Оля і син Василько. До Лоцкам’янки приїздили погостювати сестри Ізидора та Оксана зі своїми дітьми – Ольгою та Оксаною, а також інші члени родини. Найчастіше бували чоловік, Михайло Васильович і мати, Олена Пчілка. Лоцкам’янську оселю відвідували визначні діячі нашого краю – Д. Яворницький, Д. Дорошенко, І. Труба, А. Кащенко, Т. Романченко та інші. Про це свідчать архівні матеріали та епістолярні джерела, катеринославські видання літературних творів письменниць, фотоматеріали, публікації науковця, співробітника Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України Л. Мірошниченко, спогади старожилів Лоцманської Кам’янки (педагога Лідії Візір), друзів і знайомих родини (Тараса Труби, сина Комісара народної освіти Катеринославської губернії), розвідки вчених С. Абросимової, В. Комзюк, письменника, краєзнавця М. Чабана, музеєзнавця Н. Василенко.

Ольга Косач-Кривинюк. Фото надане авторкою статті Будинок в Лоцманській Кам’янці, такий вигляд мав у 2005 р. Фото з архіву М. Чабана.

Катеринославський період життя і творчості О.П. Кривинюк був надзвичайно плідним. Перш за все, вона постійно порушувала питання про необхідність реформи в патронаті, що стосувалося невідкладного поліпшення умов лікування і догляду за хворими. Живучи активним духовним життям, Ольга Петрівна підтримувала будь-яку громадську справу, що сприяла відродженню національної культури. Зокрема, була організатором у сільській школі ткацької майстерні, гуртка вишивання. Зібранні нею на Катеринославщині орнаменти народного вишивання увійшли до альбому «Українські народні узори з Київщини, Полтавщини й Катеринославщини. Випуск І. Вирізування й настилування» (Київ, 1928).

З фонду Національної парламентської бібліотеки України. Фото надане авторкою статті

Разом із чоловіком Ольга Петрівна була активним членом катеринославського товариства «Просвіта», що діяло в Катеринославі з 7 жовтня 1905 до 1921 р. і згуртувало навколо себе кращі інтелектуальні сили міста, які прагнули до національного об’єднання та українського відродження. Діяльність товариства стала найяскравішою сторінкою культурно-освітнього життя краю початку ХХ ст. З «Просвітою» пов’язані імена відомих істориків Д. Яворницького, Д. Дорошенка, В. Біднова, А. Синявського, місцевих письменників І. Труби, М. Бикова, А. Кащенка, Т. Сулими, Т. Романченка. Просвітяни проводили вечори, концерти, лекції, ставили вистави, організовували бібліотеки, хати-читальні в містах і селах краю, видавали часописи «Добра порада», «Дніпрові хвилі», заснували книжкові видавництва «Видання т-ва „Просвіта”», «Українське видавництво А. Кащенка», «Слово», «Стежка» та інші. Ольга Петрівна входила до ради товариства, видавничої комісії, організовувала просвітянські гуртки для ліквідації неписьменності, громадські бібліотеки, активно працювала до заборони товариства (1916). У реєстрових списках членів «Просвіти» значиться ім’я сина Кривинюків, Михайла, якого з дитинства батьки виховували свідомим українцем і залучали до активного культурно-освітнього життя.

Михайлик Кривинюк в Лоцманській Кам’янці. Фото надане авторкою статті

1917–1918 роки – найбільш плідні в розвитку та популяризації української книжки на Катеринославщині. Великою популярністю серед читачів губернії та за її межами користувалися твори А. Кащенка, І. Труби, Ольги та Михайла Кривинюків. Саме вони виводять на новий рівень українську дитячу літературу краю у перші пореволюційні роки, наслідуючи традиції перших українських дитячих письменників І. Манжури та В. Корнієнка, збагачуючи її оригінальними прозовими творами, художніми перекладами українською мовою дитячих творів класиків світової літератури, розгорнувши широку книговидавничу діяльність, заснувавши власні видавництва, залучаючи до співпраці талановитих художників-ілюстраторів і книжкових графіків.

Знання іноземних мов дозволяло Ользі та Михайлові багато перекладати. Заснувавши у Катеринославі власне дитяче видавництво «Слово» (1917–1918), подружжя наполегливо працювало над перекладами українською мовою з англійської, французької, чеської, російської творів Ч. Діккенса («Різдвяна пісня в прозі»), Д. Лондона, А. Доде, В. Гюго, Ж. Санд («Дуб-говорун»), Ш. Перро («Чарівні казки»), С. Томпсона («Бінго», «Зайцеві пригоди», «Оповідання для дітей»),  Р. Кіплінга («Той кіт, що ходив, де хотів», «Слоненя»), П. Лотті («Горе старого каторжника»), Г.-Х. Андерсена («Садочок. Вельможні та прості. Свинка-скринька»), О. Уайльда («Щасливий принц»), Я. Карафіята («Про те, як один хлопець оповідав казку, та й не скінчив»), В. Бенеша («Дога»), К. Ербена («Щастя й розум»), «Чеські оповідання для дітей» тощо. Протягом 1917–1920 рр. книги цих авторів побачили світ у Катеринославі, друкувалися на сторінках українських часописів «Рідний край» і «Молода Україна» (додаток для дітей). Це були казки та оповідання для дітей, часто ілюстровані малюнками місцевого художника, педагога члена катеринославського товариства «Просвіта» М.С. Погрібняка. Їх видання було неоціненним внеском у поширення знань зі світової літератури, в першу чергу, серед дітей і юнацтва Катеринославської губернії, підібрані за тематичним спрямуванням так, щоб виховувати у дітей почуття любові до рідного краю, його історії, культури, народних звичаїв, рідної мови, національної самосвідомості, милосердя, поваги до людської праці. Склад видавництва «Слово» містився в будинку по вулиці Поліцейській, 59, в будинку поміщика Мізка (нині – Шевченка, 59; зберігся), де в одному з приміщень на першому поверсі з 1914 по 1919 рр. містилася українська книгарня з однойменною назвою «Слово», власниками якої були Дмитро та Марія Лисиченки. У будинку до і після війни 1941–1945 рр. перебував філологічний факультет університету. 
 

Переклади Ольги Кривинюк. Фото надане авторкою статті Переклади Ольги Кривинюк. Фото надане авторкою статті Переклади Ольги Кривинюк. Фото надане авторкою статті 

Сприяючи популяризації творів української літератури, і, в першу чергу, для дітей, Ольга Кривинюк видала у Катеринославі твори Олени Пчілки «Байки. Для сім’ї і школи», «Книжка-різдвянка. Для дітей. Оповідання й вірші», читанку «Зелений гай. Віршики й казки з малюнками для дітей», а також книжку Грицька Григоренка (Олександри Судовщикової, дружини брата Михайла Косача) «Дітки. Збірничок для дітей». Саме у Катеринославі вона надрукувала «Стародавню історію східних народів» (1918) – підручник, написаний 19-річною Лесею Українкою за письмовими рекомендаціями та матеріалами дядька Михайла Драгоманова з Софії спеціально для своєї молодшої сестри, та перше окреме видання її драматичної поеми «Бояриня» (1917), довгий час забороненої цензурою.

Не випадково саме М. Погрібняк ілюстрував згадані видання. Книжкові видання в його оформленні відрізнялися своїм національним підґрунтям, мали давню українську традицію книгодруку, і, всупереч складним історичним умовам, невеличкими шедеврами своєї доби. М. Погрібняк ілюстрував і оформлював майже всі видання письменників-просвітян (відомо більше 50 видань). Протягом 1917–1920 рр. художньо оформив видання, які вийшли у видавництві «Слово»: «„Кобзар” Т. Шевченка», казку І. Франка «Коваль Бассім», Олени Пчілки «Байки для сім’ї і школи» (орнаментальні малюнки-заставки; ілюстрував книжку О. Сластьон), «Поезії» Т. Романченка, «Словник української мови. Том І.» Д. Яворницького,  «Оповідання про славне Військо Запорозьке низове» А. Кащенка та інші.

Протягом тривалого часу родина Косачів підтримувала дружні та творчі стосунки з громадськими і культурними колами Катеринослава, ще до приїзду сюди Ольги та Михайла Кривинюків, а також після того, як вони восени 1921 р., через тяжкі матеріальні умови, викликані громадянською війною, залишили Лоцманську Кам’янку і виїхали до Могилева-Подільського, залишивши у Катеринославі рукописний архів Лесі Українки, велику власну бібліотеку, сліди якої загублені. 

Серед імен діячів просвітнього руху в Україні початку ХХ ст., почесне місце гідно займає постать громадського, політичного діяча, письменника, педагога, близького товариша Косачів І.М. Труби. Майже десять років (1907–1919) він проживав у Катеринославі, був активним діячем міської «Просвіти», у короткий час української державності за доби Центральної Ради обіймав посаду комісара народної освіти Катеринославської губернії, сприяв українізації шкільної справи у краї. Велика заслуга І. Труби у виданні шкільної хрестоматії «Початкова читанка. Стежка додому» (І–ІІІ ч., 1917–1918). До навчального посібника увійшли зразки українського фольклору, твори класиків української літератури – І. Котляревського, Т. Шевченка, Б. Грінченка, С. Воробкевича, І. Манжури, у тому числі Лесі Українки та Олени Пчілки, переклади творів Л. Толстого, зарубіжних авторів. Серед літературної спадщини І. Труби – казки для дітей, переклади казок Г.Х. Андерсена, Бр. Грімм, В. Гауфа, які окремими виданнями виходили у 1917–1918 рр. в серії «Дитяча бібліотека» у видавництві «Стежка».
 

Книжка Олени Пчілки, видана в Катеринославі. Фото надане авторкою статті Книжка Олени Пчілки, видана в Катеринославі. Фото надане авторкою статті Книжка Олени Пчілки, видана в Катеринославі. Фото надане авторкою статті

До участі у видавничій діяльності І. Труба залучав багатьох педагогів, письменників, художників, громадських діячів міста, більшість з яких були його друзями. Серед них –  Д. Яворницький, хрещений батько сина Тараса. У будинку І. Труби на вул. Пороховій, 22 (тепер Кавалерійська, 22; зруйнований 1978 р.) свого часу бували М. Кропивницький (хрещений батько доньки Олесі, названої на честь Лесі Українки), І. Рєпін, Олена Пчілка, В. Винниченко, В. Короленко. Побудований за проєктом самого господаря в стилі українського модерну, будинок став об’єднуючим центром передових сил міста, які активізували свою діяльність в напрямку українського відродження в перші пореволюційні роки. Сюди часто заходив художник М. Погрібняк, який ілюстрував «Початкову читанку», бували тут педагог Є. Вировий, родина історика В. Біднова, Дмитро та Наталя Дорошенки, Ольга і Михайло Кривинюки, а сам М. Кривинюк деякий час мешкав у будинку І. Труби. Саме тут обговорювалися й вирішувалися плани видавництва перших шкільних підручників українською мовою і творів для дітей, які з 1917 р. почали видаватися в Катеринославі. 

Серед писемних пам’яток початку ХХ століття, зосереджених у фондовому зібранні Дніпропетровського національного історичного музею імені Д.І. Яворницького, унікальна колекція раритетних книжкових і періодичних видань, пов’язаних із діяльністю катеринославських письменників-просвітян, у тому числі виданих О. Косач-Кривинюк, І. Трубою, А. Кащенком, катеринославською «Просвітою». Перші літературні твори українською мовою, видані у Катеринославі, у тому числі й для дітей, мають загальнонаціональне значення, постільки відіграли важливу роль у розвиткові та становленні української книжки як на Катеринославщині, так і в Україні загалом. Ці видання – символ потужного книговидавництва, що стало важливою ознакою нового поступу українського відродження в Україні на початку ХХ ст. Зібранні вони ще Дмитром Яворницьким, великим знавцем і шанувальником національної літератури, зберігаються у науковій бібліотеці та фондах музею, експонуються на виставках у музеї «Літературне Придніпров’я».

 

Створено: 19.12.2019.
Редакція від 23.12.2019.
Наталія Василенко
Бібліографія:

Василенко Н. Життя і творчість родини Драгоманових-Косачів на Катеринославщині // Слово про літературу та письменників Придніпров’я.– Дніпропетровськ, 2005.– С. 132–139.
Василенко Н.Є. Катеринослав в житті і творчості родини Драгоманових-Косачів // Музей і місто. Матеріали обласної наукової конференції.– Дніпропетровськ, 2003.– С. 34–39.
Василенко Н.Є. Катеринослав і родина Косачів (Формування тематичної колекції у зібранні Дніпропетровського історичного музею ім. Д. Яворницького) // Музей на межі тисячоліть.– Дніпропетровськ, 1999.– С. 69–72.
Василенко Н. Катеринослав у житті і творчості родини Драгоманових-Косачів // Леся Українка і родина Косачів в контексті української та світової культури. Науковий збірник. Вип. 3.– Луцьк, 2006.– С. 90–93.
Василенко Н.Є. Олена Пчілка. Леся Українка. Ольга Кривинюк; О. Кривинюк. Дотепний хлопчик. Сподіваний млинець. Три метелики. П’ять братів (переклади з чеської); Олена Пчілка. В гостях у Катеринослава // Аліванцева О.В., Василенко Н.Є. Літературне Придніпров’я: Навчальний посібник з хрестоматійними матеріалами до шкільних програм. В 2-х т. Том 1.– Дніпропетровськ, 2005.– С. 647–663.
Василенко Н. Українська дитяча книжка в Катеринославі; Ольга Косач-Кривинюк. Переклади з чеської: Дотепний хлопчик. Сподіваний млинець. Три метелики. П’ять братів; Михайло Кривинюк. Щастя й розум // Сяєво жар-птиці. Антологія літератури для дітей та юнацтва Придніпров’я (1883–2008).– Дніпропетровськ, 2009.– С. 25–30; 142–148.
Василенко Н.Є., Мазуренко І.В. На українському ґрунті. Книжкова графіка Миколи Погрібняка // Видатні особистості. Музейна персоналістика. Матеріали обласної музейної наукової конференції. Вип. 10.– Дніпропетровськ, 2008.– С. 88–97.
Епістолярна спадщина академіка Д.І. Яворницького. Вип. 2: Листи діячів культури до Д.І. Яворницького / Укл. Абросимова С.В., Василенко Н.Є., Перкова А.І. та ін.– Дніпропетровськ, 1999.– С. 234–242 (11 листів Олени Пчілки. 1904–1928).
Епістолярна спадщина академіка Д.І. Яворницького. Вип. 4: Листи Д.І. Яворницького до діячів науки і культури / Укл. Абросимова С.В., Василенко Н.Є., Перкова А.І.– Дніпропетровськ, 2005.– С. 84 (Лист до Олени Пчілки від 1.01.1913).
Комзюк В.М. Ольга Косач-Кривинюк – збирач народних узорів на Катеринославщині // Роль музеїв у культурному просторі України й світу. Зб. матеріалів загальноукр. наук. конф. Вип. 11.– Дніпропетровськ, 2009.– С. 210–214.
Косач-Кривинюк О. Леся Українка. Хронологія життя і творчості.– Луцьк, 2006.– С. 140–141.
Мірошниченко Л.П. Косачі на Катеринославщині // Регіональне й загальне в історії. Тези міжнародної наукової конференції.– Дніпропетровськ, 1995.– С. 194–195.
Пчілка О. В гостях у Катеринослава (Скорочено) // Чабан М. Сучасники про Яворницького.– Дніпропетровськ, 1995.– С. 30–33.
Українка Л. Стародавня історія східних народів. Перевидання.– Кам’янець-Подільський, 2008.
Чабан М.П. О.П. Косач-Кривинюк. М.В. Кривинюк // Чабан М.П. Діячі Січеславської «Просвіти» (1905–1921). Біобібліографічний словник.– Дніпропетровськ, 2002.– С. 266–268.
Чабан М. Олена Пчілка та Леся Українка // Чабан М. Великі в Катеринославі-Дніпропетровську // Дніпропетровськ: минуле і сучасне.– Дніпропетровськ, 2001.– С. 331–339.