Отамани Бабайківки у визвольних змаганнях 1919–1921 рр. Ч. 6. Никандр Дудка

Дудка Никандр Дем’янович

Україна, Дніпропетровська область

  • 1884–1930 |
  • Місце народження: с Петриківка Новомосковського повіту Катеринославської губернії |
  • учасник українського національно-визвольного руху 1919–1921 рр.

Никандр Дудка, ад’ютант кількох бабайківських отаманів фактично був начальником штабу, в загоні мав незаперечний авторитет, користувався великою повагою в селі.

Никандр Дем’янович Дудка народився у 1884 році в Петриківці Новомосковського повіту Катеринславської губернії. Закінчивши двокласне училище, став учнем нотаріуса в Новомосковську, писарчуком у Бабайківці. В 1905 році мобілізований до армії. У 1909 році в Одесі був писарем при штабі місцевої бригади, звільнений в запас і здав іспит на класну посаду. Повернувся до Петриківки – недовго побув помічником волосного писаря. В 1910 році вже в Бабайківці зайняв посаду волосного писаря. У церковній книжці за 1912 рік села Іванівка (тепер Івано-Яризівка) є запис: «у жителя с. Петриківка Дудки Никандра Дем’яновича і Олександри Панкратівни 28 серпня 1912 року народився син Іван». 

Дудка володів чудовою каліграфією! В кримінальній справі №27513 Дніпропетровського СБУ є покази, написані ним особисто красивим каліграфічним письмом. На Першу світову був мобілізований у 1914 році з Бабайківської волості. Служив в армії військовим чиновником (писарем, помічником старшого ад’ютанта при штабі Особливої армії генерала Гурка – до поранення в 1917 році). Був комісований, повернувся в Бабайківку у 1918 році, й громада волості обрала його Головою «Потребсоюзу». Деякий час був секретарем волосної земської Управи, секретарем волревкому.

Н.Д. Дудка, 1918 р.Никандр Дудка (у центрі), голова зeмської управи

По примусовій мобілізації декілька місяців служив у червоній Латишській дивізії. Нової більшовицької влади не сприйняв. Був прихильником петлюрівців-самостійників. У 1919 році активно допомагав односельцю отаману Самарському-«Красілі» формувати Бабайківський повстанський загін. Надалі був його ад’ютантом і ад’ютантом його наступників: Омеляна Пасічного і Афанасія Левенця. У кримінальних справах отаманів Пасічного і Левенця характеризується як «організатор політбанди».

Після арешту у 1929 році свідчив: «З банди Левченка убіг. Визнав свою ошибку». Насправді постійно перебував у Бабайківському загоні й увесь час займався його поповненням і налагодженням стосунків із іншими отаманами (особливо з Левченком) за дорученнями Самарського, Пасічного, Левенця. Фактично був начальником штабу, бо мав досвід штабної служби під час Першої світової війни. В загоні мав незаперечний авторитет. Постійно займався формуванням загону і чимало повстанців особисто приводив у загін. З червня 1921 р. разом із отаманом Левенцем перейшов на нелегальне становище і переховувався в Катеринославі, на Дону у родичів (братів Василя та Ксенофонта, племінника Антона Ксенофонтовича) до 1922 року. У 1922 році Дудка повернувся в село. На загальній сільській сходці Дудку амністували, і він зайняв посаду діловода продкомісії, а невдовзі – й секретаря волревкому. У 1923 році він передав отаманові Левенцю через його жінку Марфу Михайлівну Геращенко його обліково-воїнську картку, за якою отаман легалізувався. У 1927 році Дудку звільнили з посади секретаря волревкому. 

 Никандр Дудка, 1929 р.

До самого арешту у 1929 році працював діловодом сільради. В селі був дуже шанованим і для багатьох односельців – «підпільним адвокатом». У приватних бесідах не дуже жалував більшовицьку владу. Арештували його у 1929 році одночасно з отаманом Афанасієм Левенцем. Проходив у справі отамана. Під час слідства вів себе мужньо, нікого не видав, пощади не просив, на співробітництво не пішов. Влада вважала його ворогом, і у 1930 році його розстріляли разом із отаманом Левенцем.

Никандр Дудка був одружений двічі. У першому шлюбі у подружжя народилася дочка Марфа. Перша дружина рано померла і Марфа залишилась без матусі. Никандр Дем’янович оженився на Олександрі, яка була сиротою і змалку жила в родині Дудки. Ще дитиною – в чотири рочки вона вже була в родині Дудки – пасла гусей, поралася по господарству, доглядала малу Марфу. Була за служницю. Невідомо, якого вона роду і як опинилася в родині Никандра Дем’яновича. На момент смерті першої дружини Никандр уже звик до своєї вихованки – Олександри Панкратівни і взяв її за дружину у другому шлюбі. У них народжувалися спільні діти. Дітей було дуже багато – не менше 15-ти! Більшість із них померли змалку, деякі померли під час голоду 1932–1933 року. Були у них близнюки – теж померли від голоду. Імена багатьох із 9-ти дітей, які вижили, загубилися, але деякі відомі: Марфа, Іван, Ким (Клим?), Єлизавета, Дмитро. Син Никандра Дем’яновича Іван після Другої світової війни мешкав в Канаді.

Онук Дудки – Задоя Юрій Михайлович – заслужений діяч культури України, засновник народної капели бандуристів «Богуславка» (докладніше див https://www.dnipro.libr.dp.ua/muzikant_kobzar). Дуже схожий на діда.

Юрій Михайлович Задоя, онук Н. Дудки

Повстанці Бабайківського загону

Повстанцями загону переважно були бабайківчани та мешканці сіл і хуторів Бабайківського околу (Залелії, Березівки, Юр’ївки, Ненадівки, Павлівки, Жилівки, Смоловівки, Канави, Ігнатівки, Настасівки, Нетесівки, Прядівки, Помазанівки). Влада вважала повстанців Бабайківськкого загону бандитами «петлюрівського забарвлення».

Немає повного списку повстанців цього загону, але частина відома: В.І. Бичек, Ф.П. Бичек, В.Я. Божко, Д.А. Булига, С.Г. Булига, Ф. Велигура, Д.І. Весич, О.Ф. Гавриленко, К.П. Городецький, О.Н. Городецький, О.І. Грищенко, Н.Д. Дудка, Д.Д. Дякун, Д.К. Дякун, Д.П. Дякун, (С.К.?) Загорулько, Ільченко, П.С. Карабут, Кирило Карапита, А.С. Качур, Д.І. Киприч, С.А. Коробка, Корхов, Г.Г. Котенко, Микола Котенко, П.А. Котенко, П.О. Кузема, С.І. Кузема, С.М. Кузема, Ф.М. Кузема, А.М. Левенець, К.М. Левенець, С.М. Левенець, Ю.М. Левенець, Ілля Лубенець, Кирило Лубенець, Феодосій Марченко, М.Г. Молодан, П.Т. Орел, М.П. Пасічний, О.П. Пасічний, Т.Т. Пивоваров (Пиварь-Пиваренко), П.К. Пікуля, Д.В. Сало, Д.Ю. Сало, Серебряний, І.А. Симон, Г.Й. Соколянський, О.К. Соколянський, І.Г. Соколянський, Г.З. Тараненко, Г.З. Тарасенко, ?.С. Ткач, В.С. Ткачов, М.І. Ткачов, Ф.В. Ткачов, Ф.С. Ткачов, Іван Цимбалистий, І. Червоний, Ф.А. Червоний, М.Л. Чернявський, П.Д. Шандиба, А.У. Шинкаренко, Ф.С. Шинкаренко, Ф.Ф. Шинкаренко.

Повстанці були силою, яка мобілізовувала населення на спротив більшовицькій владі, «не давала людям по хуторах спати». Це були свідомі й жертовні українці, носії родового правічного духу, яких породило сакральне Поорілля і мала батьківщина – село Бабайківка. Цим жертовникам були притаманні первісні козацькі чесноти, які їхні пращури достойно пронесли через покоління – лицарство і свободолюбіє. Ними керувала любов до пращурної землі та ненависть до зайд – «диктатури голозадих». Це не про них: «Дух мовчить, то тіло й не стрепенеться». Ось це про них: «Не виніться ні перед ким за свою долю – нехай доля виниться перед Вами». Підступна влада у 1921–1922 роках пообіцяла повстанцям амністію, яка завершилась тим, що всі амністовані були поставлені на облік, а потім послідовно фізично знищені або репресовані.

 

Руслан Карпенко
Бібліографія:

Качур Л. Бабайківка – село сакрального Поорілля: краєзнавчі розвідки.– Суми, 2020.– 60 с.
Провідники повстанського руху Придніпров’я (за матеріалами органів державної безпеки): збірник док. / упоряд.: Ю. Пахоменков, О. Чепурко; вступ. ст. Д. Архірейського.– Дніпро: Герда, 2021.– 288 с.
Пугач О. Отаман Левченко: іст.-документ. нарис.– Київ: Ліра-К, 2020.– 412 с.
Українська революція 1917–1921 рр. на Придніпров’ї: збірник док. і мат-лів / уклад. Ю.Г.
Пахоменков, Н.Л. Юзбашева.– Дніпро: Ліра, 2016.– 372 с.
***
Карпенко Р. Бабайківський опір // Бористен.– 2016.– №5.– С. 12–15; 2020.– №6.– С. 32–34; 2021.– №1.– С. 23; №6.– С. 2.
Карпенко Р. Поорілля у Визвольних змаганнях // Приорільська правда.– 2020.– 30 жовт.– (№42).– С. 3; 2021.– 29 січ. (№4). – С.3; 2021.– 5 лют. (№5). – С.3; 2021.– 24 верес. (№38). – С.4.
Карпенко Р. Прорив із забуття // Приорільська правда.– 2021.– 1 жовт. (№39). – С.4
***
Село Бабайківка. Біля чистих джерел Орелі: Краєзнав. бібліограф. видання / упоряд. С. Пономаренко.– Дніпро: ДОУНБ, 2021.– 104 с.: фот.– (Історія міст і сіл Дніпропетровщини; вип. 5).
Цимлякова Т. Січеславщина в огні та бурі революції. 1917–1921 рр. (до 100-річчя українських національно-визвольних змагань): рек. бібліограф. покажчик / Т. Цимлякова; упоряд.: І. Голуб, М. Шилкіна.– Дніпро: ДОУНБ, 2017.– 68 с.: фот.– (За Україну, за її волю… вип. 1).
***
Качур Л. Бабайківка – село сакрального Поорілля [Електронний ресурс] // Режим доступу: https://ru.calam eo.com/read/0002424079f8f680b8ceb
Справа отамана Андрія Левченка [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://petlura.poltava.ua/2012/01/02/sprava-otamana-andriya-levchenka/
Створено: 24.01.2022
Редакція від 27.01.2022