Історичні перехрестя Нового Кодака

Історичні перехрестя Нового Кодака

Існування козацького містечка Новий Кодак дає підстави вважати час його функціонування першим періодом в історії розвитку міста Дніпра.

Початок історії Нового Кодака припадає на середину XVII ст. У своїх спогадах М.Л. Корж зазначає, що Новий Кодак існував ще за польського володарювання, тобто до 1648 р. Д.І. Яворницький, посилаючись на єпископа Феодосія (Макаревського), вказує, що на 1645 р. у містечку Новий Кодак вже існував храм Святого Миколая. Сам же єпископ Катеринославський і Таганрозький Феодосій писав, що близько 1650 р. «запорожці за допомогою татар кілька разів нападали в Нових Кодаках на ляхів, маючи намір оволодіти Кодаками, жорстоко билися тут, але не здолали численних ляхів і з гніву запалили містечко …в полум’ї згорів невеличкий храм, критий соломою і очеретом. Ляхи після цього залишили Нові Кодаки …запорожці негайно зайняли згарище, побудували кілька хиж і храм св. Миколая й оновили таким чином містечко Нові Кодаки».

Заселення Нового Кодака, напевно, почалось в період «Золотого спокою» 1638–1648 рр. Назва містечка свідчить про те, що воно було новим відносно якось старого поселення. Цим старим поселенням була фортеця Кодак біля кодацького порогу (нині село Старі Кодаки на південній околиці м. Дніпра). Майже відразу Новий Кодак стає адміністративним центром однієї з паланок Запорозької Січі, в той час як фортеця Кодак продовжувала виконувати переважно оборонні функції. Дослідник військової історії Запорозької Січі І.С. Стороженко вважає, що у першій половині XVII ст. територіальній устрій Запорозької Січі не мав у своєму складі паланок. Вони, на його думку, з’явились внаслідок реформи, проведеної Б. Хмельницьким на запорозьких землях у 1650–1652 рр. За цією реформою було створено форпости (паланки) за прикладом полків Гетьманщини. Паланок нараховувалось п’ять: Самарська, Кальміуська, Інгульська, Бугогардівська і Кодацька. Таким чином, вже у 1650 р. Новий Кодак де-факто був визначений як адміністративний центр однієї з паланок Запорозької Січі. З утворенням Коша на р. Чортомлик (Чортомлицька Січ) у 1652 р. Новий Кодак де-юре стає центром Кодацької паланки. Кордони паланки простягались від м. Крилова на р. Тясмин (зараз під водами Кременчуцького водосховища) до Микитиного Рогу (нині під водами Каховського водосховища). У зв’язку з виникненням м. Новий Кодак, містечко, яке розташовувалось біля Кодацького порогу, отримало назву Старі Кодаки.

До початку XVII ст. Новий Кодак, так би мовити, перебував у тіні фортеці Кодак, оскільки останньому великого значення надавали уряди Гетьманщини, Російської держави і Кримського ханства. Через це фортеця Кодак часто зустрічається в різноманітних державних документах. Новий Кодак був паланковим центром Січі і розвивався як адміністративний центр і центр транзитної торгівлі, оскільки лежав біля Кодацького перевозу. Тут пролягали водний шлях по Дніпру, рибний шлях із Західної України на Дон та Чумацький шлях із Батурина на Перекоп.

Наприкінці XVII – на початку XVIIІ ст. біля Нового Кодака масово селяться сімейні запорожці, які закладають навколо містечка зимівники і хутори. Одне з них у 1704 р. дало початок слободі Таромське, яке зараз входить в межі Дніпра. 

Серйозний вплив на подальшу долю Нового Кодака справила поразка І. Мазепи під Полтавою. З наближення шведської армії до кордонів Малоросії, загони запорожців стали просуватись у напрямку кордонів Гетьманщини. Один із таких загонів у січні 1709 р. деякий час стояв в Новому Кодаку, очікуючи рішення Коша щодо подальших дій.

Через те, що частина запорожців під проводом Костя Гордієнка перейшли на бік І. Мазепи, це стало приводом, аби російський загін полковника П. Яковлєва здійснив каральну експедицію в запорозькі землі. Як відомо, П. Яковлєв наздогнав рештки українсько-шведського війська біля Переволочної. Зламавши тут опір козацького війська він рушив на Новий, а потім на Старий Кодак. Хоча загін П. Яковлєва не зустрів тут серйозного опору, обидва поселення були спалені. Така жорстокість пояснюється самою лише ненавистю до повсталих запорожців, бо в Новому Кодаку на той момент перебували переважно старі та хворі козаки, яких Кіш переселив сюди перед тим, як піти в Олешки. 

Унаслідок руйнувань і перенесення Січі далеко на південь зростання Нового Кодака у 1709–1734 р. уповільнилося. Про те, що населення тут все ж таки залишалось, свідчить хоча б той факт, що у 1731 р. тут народився М. Корж.

У 1711 р. після поразки російської армії Петра І від турків було підписано Прутський мир, за яким територія від чорноморського узбережжя до Дніпра відійшла до зони впливу татар. У 1733–1734 рр. тут деякий час навіть стояв татарський загін, котрий навесні 1734 р. вибили запорожці, які повернулись у свої вольності.

Після повернення запорожців з Олешків і заснуванням Нової (Покровської) Січі у 1734 р., Новий Кодак знову стає центром паланки, його населення поступово зростає. Щоправда у 1735–1739 рр. містечко стояло напівпорожнім. Російсько-турецька війна, яка тривала в цей час, безпосередньо зачепила запорозькі землі, тому Новий Кодак часто зазнавав руйнувань під час нападів татар. Після закінчення війни Новий Кодак почав відбудовуватись. Щоб запобігти можливим нападам зі степу, у 1740-х рр. у Кодаку було споруджено фортецю. За описом М. Коржа, все місто було оточене валом, перед яким був викопаний глибокий рів, який утикали гострими дерев’яними рогатками. Вал мав чотири «раскати» (бастіони), на яких стояли гармати і три дерев’яні вежі: одна біля Дніпра, друга на горі, а третя на південь. За Дніпром навпроти Кодака була зведена «фігура», яка у випадку нападу татар підпалювалась, тим самим сповіщаючи запорожців про небезпеку.

У часи існування Чортомлицької Січі кордони Кодацької паланки простягались від р. Підпільної до р. Тясмин і Вись. Однак після утворення Нової Сербії у 1752 р. і Новослобідського полку Кодацька паланка втратила частину своєї території на користь новопосталих поселень іноземців. Під Нову Сербію відійшла велика площа запорозьких земель – смуга шириною 60 верст. До речі, акція переселення сербів, болгар, греків на Південь України не мала жодного економічного зиску для російської держави. Це була від початку і до кінця політична акція, спрямована на поступове захоплення запорозьких вольностей і витіснення корінного населення, тобто українців (запорожців) з цього краю.

Про те, що цей край не був безлюдним, як це намагалась подати російська імперська, а потім радянська історіографія, свідчать архівні документи Архіву Коша Нової Січі. Керівництво Коша регулярно проводило переписи населення паланок у 1750–70-х рр. Наприклад, за переписом, проведеним Запорозьким Кошем у 1754 р., у Новому Кодаку нараховувалось 500 дворів. Якщо брати до уваги, що кожен двір міг налічувати від 4 до 8 осіб, то отримаємо цифру в 2 000–4 000 мешканців. Документи свідчать, що населення Кодака поділялось на дві групи: козацький стан і поспільство. Ревізія 1757 р. показала, що в Новому Кодаку проживало 127 козаків і 326 посполитих (153 тяглих і 133 піших) чоловіків (жінок і дітей до розрахунку не брали). Загалом же налічувалось 453 двори. У 1771 р. в Кодаку налічувалось 120 дворів, у 1774 р. – 132 двори. Однак, як засвідчили наглядачі запорозьких вільностей дані ці занижені як мінімум вполовину. «Після заснування Азовської губернії, – писав Феодосій (Макаревський), – командири і оглядачі запорозьких слобод ... донесли губернській канцелярії, що число дворів і душ по всім слободам зменшено у відомостях більше ніж на половину».

До відомства Кодацької паланки в часи Нової Січі належали поселення, які виникли задовго до будівництва Катеринослава. За описами населення і господарського стану усіх паланок, які проводились за рішенням Коша у 1764 р., 1769 р., 1771 р., 1773 р., у підпорядкуванні паланкового правління перебували такі населені пункти: Половиця, Старий Кодак, Чаплі, Кемликівка, Набоківка, Кам’янка, Таромське, Карнаухівка, Тритузне, Кам’янське, Романкове. Отже, Новий Кодак не можна назвати містечком серед пустелі. Це був центр густо (особливо по берегах Дніпра) заселеного краю. 

Переписи Кодацької паланки не завжди відображали реальну кількість населення, оскільки в Новому Кодаку окрім місцевого населення завжди було багато прийшлого люду. За архівними документами стає відомим про масові втечі посполитих і козаків з Гетьманщини та Правобережної України. У 1752–1756 рр. між Кошем і гетьманським урядом тривало листування щодо повернення біженців з південних полків Гетьманщини, які осіли в Новому Кодаку та інших поселення Кодацької і Самарської паланок. У 1754 р. Кіш завершив ревізію вихідців із Гетьманщини і Правобережної України, яка показала, що лише з Гетьманщини в Кодацькій паланці осіло 154 родини. Подібна ревізія, проведена у 1756 р., виявила в Новому Кодаку 245 вихідців з Гетьманщини і 59 з польської України.

Кодак приваблював не лише переселенців. Він був зручним місцем для переховування різного роду людей, яких переслідували гетьманський та російський уряди. Саме тут шукали волі всі, хто не бажав підкорятись їх свавіллю. Так, у 1755 р. Кіш наказує кодацькому полковникові Івану Товкачівському розшукати гайдамаків, які іменувались Омельком Сибірським і Василем Дирченком. Ще раніше, у 1743 р., до Кодака втік козак Келебердинської сотні Григорій. В одному з документів, який зберігається в ЦДІАУ, з того приводу зазначалось, що й інші козаки весною збираються втікати до Кодака. Через це російський уряд наказав гетьманському уряду надіслати грамоту в Кіш, щоб той «збіглих малоросійських людей в Кодак ні в якому разі не приймав під загрозою гніву її імператорської величності». У 1766 р. подібний наказ отримав кодацький полковник Мусій Чорний, якому було приписано відшукати втікачів-поселенців з Єлизаветградського пікінерського полку Івана Махиню і Якова Коваля, а трохи пізніше – втікача-солдата Брянського полку Івана Фетищева.

Новий Кодак не лише приймав утікачів і гайдамаків, але сам дав гайдамацькому рухові багато прибічників. Саме з Нового Кодака походить один із ватажків гайдамаків Іван Подоляка. Вісім років він жив у Кодаку, будучи заступником козацького осавула Федора Сьомака. Але через конфлікт із писарем Григорієм змушений був тікати у степ разом зі своїми товаришами Григорієм Лагоденком, Василем Волошиним, Харьком Коркушком та Василем Секвинем. Пізніше він з’являється на Правобережжі, де чинить напади на польські маєтки. 

Отже, Новий Кодак можна вважати одним із опорних пунктів гайдамаччини, бо саме тут нерідко знаходили собі прихисток її учасники. Ставлення адміністрації паланки й Коша до переселенців і гайдамаків було двоїстим. З одного боку, щоб не псувати стосунків із гетьманським і російським урядом, старшина кодацької паланки мусила видавати їх, але часто вона їх покривала, особливо переселенців. Адже переселенці, які осідали в Кодаку і його околицях, згодом ставали податковим населенням і приносили в паланкову скарбницю додатковий прибуток. Щоправда, бувало й так, що деякі представники паланкового правління приховували кількість тяглового населення і клали отриманий прибуток собі в кишеню. У 1754 р. старшини Іван Домонтович та Іван Чугуєвець, які від імені Коша здійснювали ревізію в Новому Кодаку, виявили зловживання з боку городового отамана Ничипора Пластуна, який приховав від перепису 100 хат, привласнивши собі міські збори. За результатами ревізії кількість дворів в Новому Кодаку було уточнено, а Ничипір Пластун потрапив під слідство.

У цілому ж до адміністрації Кодацької паланки входили, окрім городового отамана, полковник, осавул, писар, підписар, кодацький отаман, шафар кодацького перевозу. Вони перебували в спеціальному приміщенні, так званому «палаці», спорудженому з дерева. Саме в ньому зупинявся кошовий отаман Петро Калнишевський під час одного з останніх оглядів Кодацької паланки у 1774 р. Керував паланкою полковник, в руках якого зосереджувалась військова, судова і фінансова влада. Полковник, писар і осавул призначались Кошем, отже, напряму підпорядковувалися Січі.

Кіш надавав великого значення Новому Кодаку, бо він був важливим транзитним пунктом. Феодосій (Макаревський) зазначає, що мешканці Нового Кодака були сполучною ланкою між Самарським монастирем і Кошем. Через Кодак регулярно проходив транспорт із провіантом, що підтверджується документами з Архіву Коша. У жовтні 1755 р. Кіш дав наказ кодацькому полковнику Федору Сьомаку виділити підводи для перевезення на Січ провіанту (борошно і крупи) з Переволочнянського магазину. У Новому Кодаку існувала також поштова служба. За ревізією 1774 р. поштовою повинністю визначалось 184 хати, які давали козаків на поштові станції, що стояли в Новому Кодаку (обслуговували три козаки), біля мосту через р. Сура (три козаки), на р. Комишуватій у зимівнику Олекси Кривого (три козаки) та інших місцях. Таким чином через Кодак пролягав поштовий тракт, який вів на Січ.

Кодак у часи Нової Січі був не лише важливим транзитним пунктом, а й значним економічним центром. Цьому в немалій мірі сприяла наявність зручного перевозу через Дніпро. Контроль вантажообігу на перевозі здійснював шафар. Різноманітними операціями, пов’язаними з переправою вантажів відали лоцмани, яких готувала лоцманська громада села Кам’янки.

У Кодаку тричі на рік відбувались ярмарки, нараховувалося декілька шинків. У цілому по Кодацькій паланці, за даними А.О. Скальковського, у 1770 р. зафіксовано 74 шинки. Безпосередньо в Новому Кодаку у 1773 р. діяло 30 шинків. Кодак також був і ремісничим центром. Підстави для такого твердження дають спогади М. Коржа. Згадуючи Л. Глобу, він казав, що той, мешкаючи в Новому Кодаку, мав сукновальню, на якій працювало 15 робітників. М. Корж називає їх кравцями, хоча насправді вони займались вимочуванням вовни і льону на так званому «валюшнику». Така кількість майстрових може свідчити про наявність потужного ремісничого «цеху», а були й ковалі, і кожум’яки, і крамарі, коновали. В одній зі справ архіву Коша згадуються мешканці Нового Кодака різних професій: коновал Грицько Семенов, коваль Петро Коновал.

Окрім ярмарків у Новому Кодаку з 1760-х рр. існував стаціонарний великий ринок, де розташовувались шинки і відбувався регулярний продаж хліба та іншого краму. Відомі імена новокодацьких крамарів Григорія й Олексія Баранникових, власників торгових будок на цьому ринку. В Новому Кодаку процвітав борошномельний промисел. В самому паланковому центрі, а також у Кам’янці (село на лівому березі Дніпра проти Нового Кодака) місцеві мешканці спорудили декілька млинів («лодейные мельницы»). Один із млинів належав П. Калнишевському, інший – священику отцю Федору, ще один – кодачанину Григорію Коркодилу. Для будівництва млинів використовували каміння, яке брали в Новому Кодаку. Його, до речі, використовували для будівництва млинів і в інших паланках. Це свідчить про наявність в Новому Кодаку майстрів з видобутку будівельного каменю.

За своїми соціальними функціями Кодак теж належав до поселень міського типу. Більшість населення Кодака складали козаки, які займались переважно військовим, а також іншими промислами. Окрім козаків тут мешкали шинкарі, купці, ремісники, духовенство тощо. Що стосується представників духовенства, то в часи Нової Січі їхня кількість у міру зростання населення міста поступово збільшується. У 1768 р. при Миколаївській церкві, яку називали соборною, служили чотири священники. У 1770 р. їх вже було п’ять. У грудні 1771 р. П. Калнишевський і військова старшина просили митрополита Київського дати в Кодак ще одного священника, що й було зроблено згодом. Оскільки священники новокодацької церкви обслуговували не лише населення Нового Кодака, а й мешканців прилеглих поселень, їхня кількість продовжувала збільшуватись, і на 1773 р. склала 11 духовних осіб (сім священників і чотири диякони). Значимість Нового Кодака настільки зросла, що у 1777 р. тут було відкрито резиденцію духовного правління Слов’янської та Херсонської провінцій. Протопопом правління став новокодацький священник Федір Фомич. У 1780 р. керівництво Нового Кодака від імені його мешканців просило катеринославського єпископа Никифора дати дозвіл на спорудження ще однієї церкви задля задоволення духовних потреб міста. Дозвіл було дано, і вже у 1782 р. у Новому Кодаку почав діяти храм Св. Духа.

За церквами доглядали мешканці Нового Кодака, ремонтували їх у разі потреби, давали гроші на оздоблення і підтримку у належному стані. У 1771 р. кодацький полковник Степан Блакитний пожертвував на новокодацьку церкву 1 000 турецьких червінців на утримання церковної школи та шпиталю при ній. 

Усталений уклад запорозького міста Новий Кодак міняється після ліквідації Підпільненської Січі у 1775 р. Паланкова старшина ліквідується, замість неї в Новому Кодаку з’являється воєвода та городничий. В офіційному переліку чиновників Російської імперії за 1785–1788 рр. вказувалося, що городничий Василь Шостак перебуває в місті Кодак, де призначено бути місту Катеринославу.

З адміністративного центру Запорозької Січі Новий Кодак перетворюється на адміністративний центр Російської імперії. Окрім згадуваної резиденції духовного правління Слов’янської та Херсонської провінцій в Новому Кодаку розташовувалась «штаб-квартира» майбутнього катеринославського намісника І.М. Синельникова (1741–1788). У 1783 р., посідаючи посаду воєводи й коменданта Слов’янської та Херсонської провінцій, він перебував в Новому Кодаку, звідки Г.О. Потьомкін викликав його до Петербургу. А після невдачі проєкту Катеринослава-І Кільченського Новий Кодак на деякий час перетворився на місцеперебування адміністрації Катеринослава ІІ.

У середині 1780-х рр., коли проєкт Катеринослава-Кільченського зазнав невдачі, Катерина ІІ звеліла почати будівництво Катеринослава на правому березі Дніпра. В одному з документів діловодного характеру, знайденому професором А.В. Бойком, зазначено, що «Катеринослав – наново засноване місто з містечка, яке називається Новий Кодак на правому березі Дніпра, яке лежить навпроти гирла Самари». З цього слідує, що російський уряд фактично визнав Новий Кодак як базу для спорудження Катеринослава. Тобто, прослідковується прямий зв’язок між запорозьким містом Новий Кодак і губернським центром Катеринославом. Однак, у подальшому імперська російська, а пізніше радянська влада заперечували цей зв’язок.

Після втрати значення Катеринослава І частина його мешканців осіла в Новоселиці, яка стала іменуватись Новомосковськом, а частина – в Новому Кодаку. Сюди ж перебралася більшість губернських установ. Незважаючи на те, що губернське правління перебувало в Кременчуку, Новий Кодак фактично перетворився на місцеперебування адміністрації Катеринослава. Як зазначає Д.І. Яворницький: «Вже з 1785 року Новий Кодак став іменуватись в церковних паперах, а з 1787 р. і в урядових, містом Катеринославом». На підтвердження цього наведемо документ, складений протопопом Федором Фомичем 26 квітня 1785 р. Це рапорт, в якому Ф. Фомич повідомляє катеринославського єпископа Никифора, «що в силу даної ним грамоти, в місті Катеринославі, при соборній Миколаївській церкві боковий вівтар з лівого боку ... закладений». Згадуваний Миколаївський храм – це той самий новокодацький храм, який у 1785 р. уже іменується катеринославським. 

Ще один факт, який свідчить про значення Нового Кодака в планах побудови нового міста, пов’язаний із мандрівкою Катерини ІІ до Криму у 1787 р. Наближаючись до того місця, де мала постати «третя столиця», Катерина ІІ та її почет зупинилися не в ефемерному Катеринославі й, навіть, не в Половиці, а в Новому Кодаку, де для цариці звели тимчасовий палац. У ньому вона приймала вельмож, представників місцевої адміністрації, серед яких був катеринославський (новокодацький) городничий Василь Шостак, купців та інших. Звідси імператриця разом зі своїм почетом їздила на закладку Преображенского собору, після чого, повернувшись до Нового Кодака, знову помандрувала далі вниз по Дніпру. Такі свідчення нам залишив М. Корж.

По суті справи, Новий Кодак на деякий час став тим Катеринославом, який наприкінці ХVIII ст. почав «будувати» Г.О. Потьомкін. Про щось подібне писав і Д.І. Яворницький. «З прибуттям в Новий Кодак, – зазначав він, – маси людей, які взяли участь в будівництві міста Катеринослава, чисельність населення його збільшилась. З 1787 року і по 1791 рік Новий Кодак замінив собою майбутній новий Катеринослав».

Новий Кодак не тільки прийняв адміністрацію Катеринослава, яка оселилась у будинках Нового Кодака, він також забезпечував побутові потреби місцевого населення в різного роду справах: ремісничих, торгових тощо. Кодачани, «перейменовані» на катеринославців, задовольняли свої духовні запити в новокодацьких церквах, дітей віддавали до тутешньої школи, а лікувались у церковному шпиталі. Новопостала губернська влада тривалий час відучувала мешканців Нового Кодака і Половиці від старої назви міста, однак люди ще довго називали Катеринослав то Кодаком, то Половицею.

В останньому десятиріччі ХVIII ст. органічний розвиток міста Новий Кодак був штучно перерваний діями російської влади. Протягом першої половини 1790-х років адміністрація Катеринослава поступово виїхала з Нового Кодака на нове місце (в район Половиці). У липні 1795 р. «сєлєніє» Новий Кодак (у 1793 р. мав близько 2 000 мешканців) було приєднане до «міста» Катеринослава (у 1793 р. мав близько 800 душ населення). Подібне було зроблено і з новокодацькими ярмарками. Тоді ж Платон Зубов своїм наказом заборонив кодачанам торгувати вином. У серпні того ж року кодацьку поліцію було підпорядковано катеринославській, а казенним селянам запропоновано записатися в купці чи міщани. З 355 дворів Новий Кодак залишила 121 родина. «Добили Новий Кодак 1796 року відкриттям наплавного мосту біля Катеринослава, який звів нанівець значення Новокодацького перевозу».

Таким чином, Новий Кодак задовго до Катеринослава був значним, для свого часу, адміністративним, ремісничим, торговим і духовним центром. Виникнення губернського міста напряму пов’язане з існування на правому березі козацького містечка Новий Кодак, що дає підстави вважати час його функціонування першим періодом в історії розвитку Дніпра.

Титульне фото надав О. Харлан

Створено: 18.05.2020.
Редакція від 18.05.2020.
Ігор Кочергін
Бібліографія:

Каменко В.Ф., Бінкевич В.В. Городок запорозьких козаків Новий Кодак. – Дніпропетровськ: Пороги, 2007.– 171 с.
Кочергін І.О. Дніпропетровськ. Де шукати точку відліку? // Література та культура Полісся. Регіональна історія та культура в сучасних дослідженнях.– Ніжин: Видавництво НДУ ім. М. Гоголя, 2007.– Вип. 38.– С. 63–74.
Кочергін І.О. Козацький період в історії міста Дніпропетровська // Січеславський альманах. Зб. наук. праць Дніпропетров. Регіон. відділення Наук.-дослід. ін-ту козацтва Ін-ту історії України. – Дніпропетровськ, НГУ, 2005.– Вип. 1.– С. 175–182.
Местечко Новый Кодак // Феодосий (Макаревский А.). Материалы для историко-статистического описания Екатеринославской епархии: Церкви и приходы XVIII столетия. – Днепропетровск: Дніпрокнига, 2000.– С. 133–148.
Новий Кодак // Старостін В.С. Столиця степового краю. Дніпропетровськ. Нариси з історії міста. – Дніпропетровськ: ВАТ «Дніпрокнига», 2004.– С. 28–40.
Репан О.А. Новий Кодак у XVII–XVIII століттях. – Дніпропетровськ: Інститут суспільних досліджень, 2010.– 28 с.
Репан О.А. Палімпсест. Коріння міста: поселення XVII–XVIII століть в історії Дніпропетровська / О.П. Репан, В.С. Старостін, О.В. Харлан.– К.: Українські пропілеї, 2008.– 268 с.
Устное повествование бывшаго запорожского жителя Екатеринославской губернии и уезда, селения Михайловки Никиты Леонтьевича Коржа.– Дніпро: Ліра, 2017.– 116 с.