Наталія Рибак: «Живу й творю, і від цього щаслива»

Наталія Рибак – відома майстриня Петриківського розпису, неодноразово представляла Україну на міжнародних виставках народного мистецтва, заслужена майстриня народної творчості, лауреат Національної премії імені Т.Г. Шевченка (2025 р), нагороджена Орденом княгині Ольги III ступеня.

Петриківка – старовинне мальовниче селище на Придніпров’ї, яке свою історію веде ще з козацьких часів, засноване було у 1772 році. А неосяжну славу йому приніс унікальний розпис – одна з найяскравіших творчих традицій України, яка стала візитівкою Дніпропетровщини в усьому світі. Саме тут проживає заслужена майстриня народної творчості Наталія Михайлівна Рибак, яка присвятила цьому стародавньому мистецтву все своє життя. «Вона – хранителька традиції й водночас її новаторка. У її роботах не лише вірність канону, а й глибоке розуміння символіки, кольору, ритму».

Хоча «колискою» їхнього роду була Петриківка, сама Наталія народилася у селі Балівка (до 1985 року Попово-Балівка), що за 50 кілометрів. Тут вчителював, був директором місцевої школи її батько. В одному з інтерв’ю пані Наталя зізнається, що найулюбленішою розвагою у дитинстві було малювання. Пригадує, як з братами намагались зафіксувати на папері усе, що привертало увагу навколо, хотіли залишити на згадку цікаве і красиве. А мальовнича природа рідного краю, безліч яскравих кольорів квітучих полів і різноманіття українських традицій, безумовно, усіляко сприяли цьому і вплинули на формування світогляду майбутньої художниці.

Ще маленькою дівчинкою Наталія прийняла доленосне рішення навчатися та стати художницею, але батько був категорично проти, бо мріяв щоб донька здійснила педагогічну кар’єру. Він казав, що художниця – це не справжня професія, а якісь іграшки. Але тиха і слухняна за характером дівчина цього разу була непохитною і відстояла своє бажання «вчитися за власним покликанням – бажання малювати було вище всіх перепон. Остаточно все вирішилось у старших класах школи на уроках виробничого навчання. Учителем був майстер Андрій Пікуш, який так яскраво розповідав про «петриківку» – звідки пішла, що вона означає, що це не просто квіти… «Я ще не почала малювати, а вже пропала», – зізнається художниця.

Коли Наталія почала навчатися у Петриківському спеціалізованому професійно-технічному училищі, навіть тоді у тата були сумніви – «чи вірний обраний шлях? чи вийде щось з нашої дівчинки?». Але майбутня майстриня була переконана у своїй правоті, відчувала, що це не лише професія, а саме її життя на майбутнє. Без малювання вона не бачила сенсу, це «неначе припинити вміти дихати, бачити, плавати чи їздити верхи».

В училищі її викладачами стали Марія Пікуш, Микола Іщук, І. Ферко, які самі уже на той час були самобутніми художниками і щедро ділилися знаннями зі своїми вихованцями. Саме тут відбулося поступове детальне знайомство талановитої дівчини з правилами та традиціями, технікою мистецтва «петриківки», з неосяжним світом орнаментів і композицій, різноманітними матеріалами й інструментами.

Після закінчення училища Наталія Рибак прийшла працювати художницею петриківського розпису на фабрику «Дружба» і одночасно продовжила індивідуальне навчання у відомого майстра Андрія Андрійовича Пікуша. 

Наставник був уважним, доброзичливим, не тиснув, не диктував вимог, був прихильником принципів «не нашкодь» та вільного самовираження. Заняття проводились у формі спілкування: майстер підказував, підправляв, «заряджав» своєю енергією і любов’ю до творчості, вмів порадіти успіхам вихованки. Наталія Михайлівна зберегла почуття вдячності до Вчителя і до цієї пори підтримує з ним дружні творчі стосунки. 

Той період став для неї важливим і дуже плідним у мистецькому і духовному розвитку. Вона багато навчалась, працювала, читала, дізнавалася про витоки і таїни петриківського розпису, творчу спадщину і манеру письма старих майстрів. Так однією з її улюблених художниць і взірцем у мистецьких підходах «бачення петриківки» стала Надія Білокінь. «Білокінь була цікава тим, що малювала фігури, те, що бачила. Народні картинки, портрети, риби, птиці, коні… Мені це найближче. А сучасні люди навіть не знають про це. Петриківка асоціюється переважно з птахами і квітами», – зазначає Наталія Рибак.

Невдовзі Наталія Михайлівна стала майстринею Експериментального цеху петриківського розпису, де пропрацювала десять років. Після заснування і відкриття Центру народного мистецтва «Петриківка» від 1991 року – на посаді художниці народних художніх промислів.

За ці роки майстриня напрацювала величезний досвід, високопрофесійну майстерність, сформувались особиста творча манера розпису, неповторний авторський почерк. В її розписі мистецтвознавці вбачають продовження традицій старих майстрів, витонченість і разом із тим доброзичливий народний гумор.

«Її мистецтво пронизане життєлюбством, щирою наївністю, багатою фантазією, м’яким гумором. Оригінальний авторський стиль вражає яскравою декоративністю, віртуозним письмом, гармонійною контрастною кольоровою гамою з влучними вкрапленнями», – Т. Гончаренко.

Пишний квітковий орнамент авторка органічно поєднує із сюжетами традиційного життя українців і пісенного фольклору. І тут її роботи ніби перегукуються з картинами Надії Білокінь, але художниця надає композиції свій сучасний погляд, свої оригінальні знахідки. У зображеннях казковий і реальний світи нерозривно переплетені: тут і мешканці «підземного світу» і Всевидяче Око, сакральне Дерево життя, пташина сім’я, українська родина, Козак Мамай, народні музѝки. «Найулюбленіша традиційна орнаментальна композиція Рибак — килимок, оздоблений калиною, цибульками, кучерявками, майорами, маками, мальвами, соняшниками й іншими квітами та плодами, каймою з бігунцем».

Свої роботи мисткиня виконує яєчною темперою, гуашшю, акрилом переважно на папері, дереві, в інтер’єрі. Для розпису використовує традиційні інструменти – саморобні пензлі із котячого хутра, рогозини і навіть свої пальці. В одному інтерв’ю пані Наталія цікаво розповідала про те, як «домовляється» з кицею перед тим як зістригти у неї кілька шматочків шерстинок. Виявляється, для інструменту підходить лише «матеріал» з особливо чутливих ділянок на тілі котика (під шийкою та вверху під лапкою). Киця має бути розслабленою, довіряти господареві і добровільно погодитись на маніпуляцію. Якось за кордоном, коли художниця розповідала про виготовлення «кошачкà», виникли складнощі з перекладом, і аудиторія вирішила, що котиків «забивають» заради мистецтва. Обурені відвідувачі виставки почали виходити із зали, поки перекладачка не надала додаткових пояснень про «мирну співпрацю» з тваринками. 

З набуттям майстерності до Наталії Рибак приходить успіх і визнання. Від 1980 року вона учасниця багатьох обласних, регіональних, всеукраїнських виставок, її роботи постійно експонуються у виставкових залах Національної спілки майстрів народного мистецтва України. Згодом популярність майстрині поширилася за межі України. У 1993-го році Наталія здобула гучну славу в Канаді. У 2000-му посіла II місце на Міжнародному конкурсі народної творчості «Слов’янський базар у Вітебську», здійснила успішну поїздку до Японії на Всесвітню виставку «ЕКСПО-2005», брала участь у Днях української культури в Польщі (2011, 2016). 3 2015-го щороку представляє Україну на міжнародному «Ягелонському ярмарку» в польському Любліні. У 2017 році на Українському фестивалі в Ризі. У 2018-ому на фестивалі «Море от ритми» в Болгарії. А ще були відвідини етнофестивалей в Естонії та Литві.

Її запрошують провести майстер-класи з петриківського розпису, виступити з розповіддю на різноманітних просвітницьких заходах. Вона погоджується, бо вважає важливим донести історію і красу мистецтва «петриківки» якомога до більшої кількості людей. 

Особливо майстрині запам’ятались відвідини Японії, де в емоційному плані вона почувала себе найкомфортніше. У виставкому павільйоні Наталія сиділа і малювала – показувала свою дивовижну техніку і майстерність «наживо». До неї вишикувались величезні черги відвідувачів: «Хмара людей. Через наш павільйон в день переходило 16 тисяч людей. З усього світу, але в основному японці». Зацікавленість відвідувачів була неймовірною, які не стримували захоплених щирих емоцій – «вони страшенно поважають людей, які щось вміють. Немає байдужих до петриківського розпису. Такого просто не може бути», – пригадує художниця.

Любить Наталія Михайлівна подорожі ще й за те, що саме у дорозі, на мистецьких форумах є можливість поспілкуватись про творчість, обмінятись досвідом. Вона дуже контактна, відкрита, емоційна «Мені треба спілкування, мені треба енергообмін, мені треба чути, що кажуть люди про мої роботи і тоді з’являється і енергія і нові якісь теми», – каже пані Наталія.

Наталія Михайлівна має відзнаки та нагороди, серед яких орден княгині Ольги ІІІ ступеня та премія імені Данила Щербаківського. Але головна подія для майстрині сталася у березні 2025 року – серія художніх робіт автентичного петриківського декоративного розпису, мистецький проєкт «Петриківський розпис: на захисті ідентичності» отримав національну премію ім. Т.Г. Шевчнка (номінація «Декоративно-ужиткове мистецтво»). Серед групи митців була і Наталія Рибак, яка до цього проєкту представила найбільш значущі у її мистецькому доробку твори на папері та дереві, зокрема, панно «Пташиний гомін», «Мотря і Мазепа», «Шипшина», «Польові маки, «Хатинка», «Ой, під калиною стояв козак з дівчиною», «Квітучий кущ» та інші. 

Мисткиня – заслужений майстер народної творчості України, має членство у Спілці художників України та Спілці народних майстрів України.

У житті художниця має ще одну пристрасть – садівництво. Навколо своєї оселі Наталія Михайлівна насадила рідкісні сорти ягід, фруктів і квітів, до яких ставиться з великою любов’ю. Зізнається, що має власну концепцію щодо облаштуванню саду – «щоб у кожній порі року була можливість вийти щось скуштувати або помилуватися». Кожен ранок майстриня розпочинає з огляду своєї садиби, після «ревізії» кожної квітки та рослини, повертається до буденних турбот: приготування сніданку, піклування про родину, «господарки», тощо. Але намагається до всього ставитися з творчим посиланням, бачити прекрасне і насолоджуватися процесом створення. «От в мене багато квітів, вони надихають і це є частиною життя. А ще там чарівні квіточки. Бери й малюй. У мене багато квітів посаджених. Вони дарують натхнення та настрій». Вона і малює…

Наталія Михайлівна вважає себе щасливою людиною, бо усе життя займається улюбленою справою. Далі кілька цитат від майстрині про професію про творчість, про своє призначення:
«Я просто можу малювати, і не малювати я не можу… Мені подобається малювати і я так відчуваю себе щасливою». 

«Якщо я малюю, я – майстер, якщо не малюю – звичайна людина! Робота майстрині схожа на роботу спортсмена, адже потрібно тренуватися кожного дня. Якщо не займатися мистецтвом кожен день – втрачається відчуття, неначе пензлик є продовженням власної руки. Рука і пензлик – єдине ціле та працює в тандемі, тоді все виходить!

«Намагаюся малювати щодня, але не завжди це виходить. Коли трапляється можливість та є творчий запал йде робота. Це як блискавка. І тобі треба малювати, тобі так свербить, так пече. Треба намалювати, бо це страшне діло. Я не їм, не п’ю, працюю. Можна використати усі прийоми Петриківського розпису, усі техніки, які тільки є».

«В жодному разі я не пожалкувала, що обрала собі таку спеціальність. Це не професія, це стиль життя».

У Наталії Михайлівни уся родина творча: чоловік Михайло Володимирович видатний різьбяр, діти Михайло й Олеся закінчили Дніпропетровський художньо-театральний коледж, опанували мистецтво петриківського розпису. У минулі роки роботи сім’ї були неодноразово представлені на персональних виставках, деякі твори зберігаються в музейній колекції. На сьогодні донька і син відійшли від творчості й обрали інші професії, але світ «петриківки» зостався з ними назавжди. А ще вони подарували пані Наталії трьох чудових онуків. Можливо вони продовжать творчу династію?

З початком війни з росією Наталія Михайлівна зостається в рідній Петриківці. Трагічні події в країні не оминули і її край, внесли зміни в життя, у творчість, у діяльність петриківського Центру народного мистецтва. Державних замовлень немає, туристичні тури, за рахунок яких наповнювався бюджет установи, майже припинились, «майстри сидять по домівках і працюють за копійки – «виживають» за рахунок замовлень від «перекупів», які переправляють вироби за кордон».

В одному з інтерв’ю Наталія Михайлівна розповіла про свої враження і переживання після вторгнення, як опанувала перший шок, як ставила собі питання – «що робити, чи продовжувати малювати, чи потрібно мистецтво зараз?». І згодом для себе вирішила: «Я не можу не малювати. Художник не має права не малювати… Навіть на війні наш розпис потрібен». 

Попри все, майстриня продовжує працювати, готує роботи до майбутньої виставки, розписує патріотичні обереги – сердечка з написом «Слава ЗСУ» та жовто-блакитні Тризуби, які не продає, а дарує і передає нашим захисникам на фронт. А от картини воєнної тематики художниця писати не може, бо, на її думку, «мистецтво «петриківки» світле, позитивне, казкове» і до темних похмурих кольорів трагічного сьогодення ніяк не підлаштовується. 

«Я знаю, що перемога буде. Я знаю, що мої роботи будуть потрібні… І виставку буду робити... Петриківка безсмертна. Вірю, що буде в Петриківці й музей розпису, і готель збудують, і від туристів не буде відбою. Але не знаю коли…», – зазначає знана майстриня Наталія Рибак.

Титульне фото: Наталя Рибак зі своїми виробами //  
https://opentv.media/ua/populjarizuie-petrikivskij-rozpis-dnipropetrovshhini-hudozhnicja-natalija-ribak-pro-zhitti

Бібліографія:

Яловий М. У творчому пошуку // Петриківщина: сузір'я талантів / В.А. Мілованов, Н.Г. Гармаш, В. В. Литвиненко [та ін.].– Дніпро: Журфонд, 2020.– С. 120–123.
***
Петриківка [Текст] = Petrykіvka: альбом репродукцій.– Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2001.– 216 с.: іл.– (Пізнавай і шануй свій край). 
Рибак Наталія. Петриківка: Набір листівок.– Дніпропетровськ, 2018.
Шестакова О. Петриківський розпис // Петриківський розпис. Джерела: книга-альбом.– Київ: Мистецтво, 2018.– С. 5–9.
***
Гнатко М. Гроно талантів Рибаків // Зоря.– 2002 – 17 серп.– С. 6.
Давиденко Г. Перша персональна...: Про виставку художніх творів відомої родини Рибаків // Сільські новини.– 2012.– 29 берез.– (№ 13).– С. 8.
Наталія Рибак: «Скільки живу – стільки малюю!»: Інтерв'ю / провела А. Букреєва // Вісті Придніпров'я.– 2013.– 29 серп.– (№ 67).– С. 24.
Романенко В. Розквіта Петриківка в її диво-квітах // Зоря.– 2006.– 9 лют.– С. 8.
Слободяник М. Дива від Наталії Рибак // День.– 2017.– 20 січ.– С. 14.
***
Рибарська Ю. «Петриківська весна». Розповідь про таємниці петриківського розпису, який відзначений ЮНЕСКО:
Електронний ресурс: Код доступу: https://ua.krymr.com/a/petrykivska-vesna/29899385.html