Артем Лебедєв: талановита та багатогранна особистість

Лебедєв Артем

Україна, Дніпропетровська область

  • 13 травня 1978 |
  • Місце народження: м. Краснодон |
  • Актор, режисер, письменник.

Інтерв’ю з актором Артемом Лебедєвим — відомиv актором, режисером, письменником.

— Пане Артеме, як Ви стали артистом? Відразу прийшли до цього рішення чи це був тернистий шлях?

— Це був тернистий шлях. Ну, а як можна було піти працювати не на шахту, якщо ти народився в шахтарському місті Краснодон, де все життя так чи інакше пов’язане із шахтами. У будь-якому випадку ти будеш працювати або в шахті, або в якійсь службі, пов’язаній із шахтами. Тому й пішов вчитися на електрослюсаря в училище. Відучився. Здобув спеціальність «електрослюсар-машиніст підземних установок». Практику проходив на шахті імені Баракова, яка розташовується між Краснодоном і Суходольськом. Туди після закінчення училища потрапив на роботу і пропрацював п’ять років під землею. Але в один прекрасний момент зрозумів, що нічого мені робити на шахті, а потрібно займатися тим, чим мені хотілося з дитинства. А хотілося мені стати актором.

Я спробував вступити до Свердловська, тепер Єкатеринбурга. Микола Володимирович Коляда набирав тоді в Єкатеринбургському державному театральному інституті студентів на курс «Драматургія». Мені спочатку сказали «так», але оскільки я був громадянином іншої держави, то можна було вчитися тільки платно. Але грошей, звичайно, не було, тому я не пішов туди вчитися. Але потім, я собі сказав, що все одно я буду грати на сцені, і вирішив піти на акторський курс у Луганському училищі культури. Але на акторському факультеті вже не було місць, оскільки я туди вирішив подати документи запізно. Тоді мені запропонували вступити на режисуру, куди я і вступив, і закінчив навчання з «червоним» дипломом. І буквально через тиждень після закінчення училища мені запропонували роботу в Луганському обласному академічному театрі російської драми. Там я прослужив артистом п’ять років. Поки працював, здобув заочно вищу освіту, закінчивши Луганський державний інститут культури й мистецтв.

— Пам’ятаєте свій перший вихід на сцену, свою першу роль?

— Через три дні після прийому на роботу в Луганський театр вийшов на сцену в невеликій ролі у виставі «Дочка американського посла». Перша велика роль Валера в «Тартюф» за п’єсою Мольєра. Прослуживши в Луганському обласному театрі російської драми п’ять років грав Молчаліна з «Горе від розуму», Персіне в п’єсі «Романтики» Е. Ростана, Ернеста Регала в «Паризьких історіях» Е. Лабіша, Уайтета в «Королівських іграх» Г. Горіна. Джорджа Пігдена в «Безумній ночі» Р. Куні та багато інших.

— Кого вважаєте своїми вчителями?

— Насамперед, хочу назвати керівника курсу в Луганському інституті культури і мистецтва М. Голубовича, викладача Куркіна. Але більше всіх мені дав В. А. Музика, який брав мене за руку і водив сценою, вчив працювати над роллю, текстом. Спільна з ним робота над «Лісовою піснею». Низький уклін Музиці, Бузиновській, Бондаренко, Кравцову. У Луганському академічному обласному театрі сильні традиції, наступність поколінь, колеги допомагали, «старих» пестили і плекали. Я застав ще «старий театр».

— З чим був пов’язаний перехід в інший театр?

— Після зйомок у кіно запросили мене працювати в Хабаровськ, але сімейні обставини склалися так, що довелося повернутися в Україну. Подзвонив режисерові А. Чулкову, який ставив у Луганську виставу «Вчора, сьогодні, завтра» і він запросив мене працювати в Дніпродзержинський (нині Кам’янський) академічний музично-драматичний театр ім. Лесі Українки. Був потрібен співаючий герой і мене взяли. Зіграв Сашка Савченка у виставі «Любов на Зарічній вулиці». Згодом були інші ролі: Тімоті в «Ханумі», Джона в «Папа в павутині», графа Орловського в «Кажані», сержанта Тумі в «Білоксі-блюз», Кандзюбу у «Сватанні на Гончарівці», Ігоря в «Чоловік до свята, або Будьте щасливі!», Ксанфа в «Езопі», мага Раджапура в «Готелі двох світів», Підколесіна у «Весіллі».

— Що для Вас театр — храм чи майстерня?

— Я люблю театр, театр — це святе. Але в той же момент жоден художник не робив зі своєї майстерні храму. Художник створює витвір і ремесло перетворюється в мистецтво.

— Як Ви можете визначити своє амплуа?

— Я грав і молодих героїв, і людей похилого віку, я характерний актор. Я багато переграв, насамперед це виклик собі. Коли режисер А. Чулков запропонував мені роль старого князя Пантіашвілі у виставі «Ханума», я погодився, і вона вдалася.

— Відтепер ви працюєте ще і в антрепризному театрі. Складно грати з «зірками»?

— За п’ять років роботи в антрепризному театрі я попрацював із двома десятками «зірок» радянського й пострадянського часу, багато з них порядні, гідні люди. П’ять років уже чесно служу в антрепризному театрі. Можливо, це не завжди високий рівень, але це хороша школа, моментальне включення.

— Чи були курйози під час виступів?

— Одна з «зірок», не буду називати її прізвище, забула текст та повернулася до залу, вона сказала: «Ну, забула, я текст, я теж жива людина», — і зал вибухнув оплесками. Іноді викручуємося на ходу. Буває, привезуть не ті декорації й тоді починається найцікавіше… Усе наше життя — великий курйоз. Але я люблю театр, це моє життя. Я не дарма вчився цієї майстерності дванадцять років: акторська вища й режисерська вища освіта.

— Як відчуваєте себе в якості режисера?

— Після Кам’янського музично-драматичного театру я почав працювати в Дніпровському телетеатрі. І, як режисер, поставив виставу за мотивами оповідання О’Генрі «Вождь червоношкірих» і ще за своєю п’єсою виставу «Морквяний торт». У Києві в якості режисера випустив виставу «Основний інстинкт» за Шміттом, для антрепризного театру — «Євгенія Онєгіна» за мотивами однойменної поеми, повісті «Пікова дама» й листів А.С. Пушкіна. Це цікавий досвід, хоча і в «Морквяному торті» і «Євгенії Онєгіні» брав участь і як актор.

— Розкажіть про свій досвід роботи в кіно.

— Зіграв головні ролі у фільмах «День переможців» і «Вещдок», епізодичні ролі в серіалі «Агенти справедливості». Кіно мене не затягує. Кіно — це мистецтво монтажу, можна зробити тридцять три дублі, потім змонтувати кращі кадри. Кіно — це насамперед крупний план.

— У чому відмінність у підготовці до ролі в кіно чи в театрі?

— У кіно отримуєш текст перед виходом у кадр, а в театрі репетируєш декілька місяців. У театрі використовуєш довготривалу пам’ять, у кіно — короткочасну. У театрі можна щось змінити в наступних виставах, а в кіно поміняти вже не можна. Мені більше подобається театр: у кіно ти не повинен «вивалюватися» з кадру, а сцена — це свобода.

— Чи є улюблена роль?

— Ніколи не ділив ролі на улюблені й не улюблені. Дали роль і добре! Це радість працювати.

— Розкажіть про роль Воланда у виставі «Майстер і Маргарита» в антрепризному театрі.

— Роль Воланда… Воланд — це диявол, втілення нечистої сили, повелитель злих сил, його також називають духом зла, князем тьми. Я цю роль грав разом з Іваром Калниньшем, ще в цій виставі граю Понтія Пілата.

— Чи вдалося «докопатися» до глибини М. Булгакова?

— Там копати й копати. Коли дали роль Воланда я пішов до церкви, говорив із батюшкою, чи потрібно грати. Він відповів: «А чому — ні? Ставтеся до цього, як до роботи». Але неприємності почалися відразу, як я занурився в цю роль, я свою частку неприємностей отримав сповна.

— А в ролі Ієшуа Га-Ноцрі не пробували себе?

— Ні. Майстер — це Ієшуа. Це режисерське трактування. Ми читаємо одну й ту ж книгу, а розуміємо по-різному. Я вважаю, що Ієшуа — це Маргарита, а Майстер — це Понтій Пілат. Майстер злякався, а Маргарита пішла до кінця. Тоді й роман сприймається інакше. Це я так вважаю. Якби я ставив цей твір, я б «протягнув» би історію кохання Воланда до прекрасного, недосяжного, а Маргарита була б його Музою. Інакше виконувалися б тоді ролі.

— Розкажіть про свою літературну творчість. Як пишуться вірші, приходить натхнення?

— Завжди вірш виникає «одним помахом». Або пишеться, або ні. Перші проби писати з’явилися в 13–14 років, перший вірш не завдяки, а всупереч. Я був у піонерському таборі й одна дівчинка написала і прочитала всім свій вірш. Я подумав: «Чим я гірший?» І через тиждень у мене вже був зошит віршів. А потім через 15 років з’явилися «дорослі» вірші. Я був членом літературного об’єднання «Суцвіття» при газеті «Слава Краснодона», друкувався в газетах, літературних журналах. У 2012 році я написав драму у віршах «Зміна місця» й одержав за неї гран-прі в літературному конкурсі «Молоді голоси» в Луганську. Друкувалися тільки уривки з драми, а повністю вона не опублікована. Я написав двадцять дві пісні, зараз шукаю композитора. Потім я став писати прозу, п’єси для театру, казки. І зараз у моєму творчому доробку: 4 п’єси для театру, інсценування за оповіданням О’Генрі й казка «Кактус, ангел і вівця». Поставлена тільки п’єса «Морквяний торт» у телетеатрі (м. Дніпро). Шкода, що пишеться в шухляду, не публікується. Коли перейшов в антрепризний театр, з’явилося більше часу, можу дозволити собі писати.

— Як відпочиваєте, відновлюєтеся?

— Їду на природу, смажити шашлики. Люблю готувати вдома.

— Яка улюблена страва? Що виходить найкраще?

— Виходить усе! «Дружу» з тістом, вмію готувати рибу, м’ясо, перші страви. Люблю запрошувати до себе друзів.

— Які ще захоплення, хобі?

— Якщо є можливість, люблю подорожувати, завдяки антрепризному театру вдалося побувати, як у країнах ближнього, так і дальнього зарубіжжя.

— Чи відрізняється глядач, скажімо в Німеччині від глядача в Україні?

— Нічим не відрізняється, найчастіше це російськомовна діаспора, є відмінності в сприйнятті вистав людьми різних поколінь.

— Ну й останнє питання: які плани на майбутнє?

— Грати, ставити, зніматися, писати.

— Щиро дякую за інтерв’ю, пане Артеме! Бажаю Вам творчого натхнення, нових ролей, вистав і творів.

Театральні роботи в Луганському академічному обласному драматичному театрі:
Валер — «Тартюф» (Ж.-Б.Мольєра)
Молчалін — «Лихо з розуму» (О.Грибоєдов)
Персіне — «Романтики» (Е. Ростана)
Джордж Пігден — «Шалена ніч або Люкс № 13» («№ 13») (Р.Куні)
Ернест Регал — «Паризькі історії» («Ляпас») (Е.Лабіш)
Уайтет — «Королівські ігри» (Г. Горін)
Півень — «Дуже проста історія» (М.Ладо)
Віталій — «Останній герой» (О.Мардань)
Театральні роботи в Кам’янському академічному музично-драматичному театрі ім. Лесі Українки:
Саша Савченко — «Любов на Зарічній вулиці»
Тімоті — «Ханума»
Крот — «Дюймовочка»
Джон — «Папа в павутині»
Джон Сільвер / Біллі Бонс — «Скарби капітана Флінта»
Орловський — «Летюча миша»
Сержант Тумі — «Білоксі-блюз»
Кандзюба — «Сватання на Гончарівці»
Цар / Кощій Безсмертний — «Царівна-жаба»
Сусід — «Дуже проста історія»
Ігор — «Чоловік до свята, або Будьте щасливі!»
Ксанф — «Езоп»
Маг Раджапур — «Готель двох світів»
Підколесин — «Одруження»
Генерал Ронс — «Сільва»
Панас Михайлович Мусташенко — «Закон»
Оргон — «Тартюф»
Театральні роботи в Дніпровському міському телевізійному театрі:
Валентин — «Ніч Святого Валентина»
Леонід — «Мій чоловік, сусід та морква», автор, режисер
«Прогулянка з Дженні Дорсет», режисер

Створено: 18.06.2020.
Редакція від 18.06.2020.
Тетяна Дороніна
Бібліографія:

Артем Лебедев https://www.kino-teatr.ru/teatr/acter/m/post/446182/bio/
Артем Лебедев провел творческий вечер у библиотеке Каменского http://dndz.tv/article-23100.html
Актер театра им. Леси Украинки стал победителем конкурса «Молодые голоса-2012» https://www.gorod.dp.ua/news/80851
У Каменском побывал известный актер и поэт http://nashreporter.com/society/v-kamenskom-pobyival-izvestnyiy-akter-i-poet/
У Каменском прошла творческая встреча с актером Артемом Лебедевым https://www.5692.com.ua/news/1779781/v-kamenskom-prosla-tvorceskaa-vstreca-s-akterom-artemom-lebedevym
Творческий вечер актера Артема Лебедева https://gorod.dp.ua/news/62986