Щедрова Валентина Іларіонівна
Валентина Щедрова. Енергія пластики

Скульптор Валентина Щедрова вільна від манірності, вона органічно не сприймає безлику формотворчість і фальшиву багатозначність.
Леонід Гамольський

Валентина Іларіонівна Щедрова належить до покоління художників, чиє творче становлення припало на тяжкий післявоєнний час, а початок самостійної діяльності – на 1960-ті роки, коли в радянському мистецтві, зокрема в скульптурі, почався якісно новий етап розвитку.

На час створення своїх робіт вона була єдиною жінкою-скульпторкою на теренах Дніпропетровщини.

Народилась майбутня скульпторка у с. Сурсько-Литовському на Дніпропетровщині в сім’ї колгоспників. Валентина Щедрова згадувала, що її тато-тракторист був людиною творчою – дуже любив музику, непогано малював. Бабуся розписувала своєю рукою пічку, стіни оселі. А Валентина у школі відповідала за шкільну стінну газету, тож малюванням займалася з дитинства та мріяла цьому навчатися професійно.  

Коли Друга світова війна прийшла в Україну, Валі було всього 11 років. Тато з тракторною бригадою евакуювався, а діти з матір’ю лишилися вдома. Пережили і окупацію, і післявоєнний голод.

Після закінчення війни дівчина згадала про свою мрію малювати. Приїхавши вступати до Дніпропетровського художнього училища, Валентина з подивом дізналася, що мало знає про малювання і мало що вміє. Бо зазвичай перемальовувала свої роботи з готових репродукцій. Педагоги порадили практикуватися у малюванні з натури та спробувати вступити наступного року.

Потяг до мистецтва допоміг їй подолати і природну сором'язливість, і недоліки професійної підготовки. Але стати живописцем дівчині не судилося. Вступивши у 1947 році до Дніпропетровського художнього училища, замість відділення живопису вона опинилася на відділенні скульптури і не одразу полюбила цей жанр мистецтва.

Її учителем за фахом став скульптор Олександр Васильович Ситник. Саме завдяки цьому педагогові Валентина згодом таки закохалася у скульптуру, відчула її пластику. 

Дипломною роботою молодої мисткині став чудовий скульптурний портрет незламної Лесі Українки, в якому поєдналися сталь і ніжність цієї надзвичайної жінки. Уже в цій роботі юної скульпторки проявилися риси, котрі згодом стануть фірмовим професійним стилем Валентини Щедрової.

Завершила освіту Валентина Щедрова в Харківському художньому інституті (1955–1961) в майстерні народного художника УРСР М.Л. Рябініна. Вимогливий педагог, він, за словами Щедрової, дбайливо ставився до вихованців, умів прищепити розуміння загальних законів пластичної гармонії. Принципи та методи керівника багато в чому стали програмними в творчій і педагогічній діяльності молодої художниці. 

Ліричною була і друга її дипломна робота – двофігурна композиція «Будівельники». Її героїв Валентина Щедрова побачила на будівництві ГРЕС у Дніпродзержинську, і вони підкорили скульпторку молодістю, захватом, вірою у майбутнє.

Після закінчення інституту вона повернулась до Дніпропетровська, де почала працювати викладачкою в своєму рідному училищі. Багато років Валентина Іларіонівна поєднувала викладацьку діяльність із творчістю. Саме в ці роки з’являються на обласних та республіканських виставках її роботи – «Будівельники» (1963), «Мрії матері» (1964), «Юність» (1966), «Побачення» (1966). У них розкрився ліричний характер обдарування авторки, якась особлива людяність.

Справжня творча зрілість приходить до В. Щедрової, коли вона починає працювати в творчій співдружності зі своїм колишнім однокурсником скульптором Костянтином Чеканьовим у галузі монументального мистецтва.

У середині 1960-тих їхній творчий тандем бере участь у конкурсах на проєкти пам’ятника Г. Петровському та монументу Слави. Першим великим пам’ятником двох молодих скульпторів став створений у 1967 році меморіал, присвячений студентам, які загинули у Другій світовій війні (більш відомий під назвою «Скорботна»). Він розміщений біля Палацу студентів у міському парку ім. Т. Шевченка. Струнка дівчина, «вічна наречена», завмерла в скорботному мовчанні за загиблим юнацтвом. На елементах пам`ятника висічені слова: «В ім`я життя на землі вони залишилися молодими».

Результатом співробітництва В. Щедрової та К. Чеканьова став цілий ряд пам’ятників і меморіальних комплексів у Дніпропетровську й області, присвячених загиблим у роки Другої світової війни. Усі їх вирізняв глибокий символізм і людяність.

Згадується пам’ятник студентам, викладачам і випускникам Дніпропетровського медичного інституту на вул. Севастопольській. Скульптори уславили самовідданий подвиг молодих лікарів, які воювали на фронті та лікували поранених солдатів, повертаючи їх у стрій.

Або ж пам'ятник воїнам-водіям, які загинули в роки Другої світової війни. Суворе стомлене обличчя воїна за кермом символізує простих «трудівників війни», що зробили великий внесок у перемогу (вул. Берегова).

Особливий щем у серці відчуваєш біля пам'ятника на місці розстрілу радянських військовополонених – в’язнів концтабору та пацієнтів психіатричної лікарні на вул. Данила Самойловича (колишня Бехтерєва).

Фактично, все творче життя Валентини Щедрової минуло під гаслом: «Ніхто не забутий, ніщо не забуте».

Від роботи до роботи все впевненіше ставав почерк майстрів. Коли скульптори почали роботу над створенням пам'ятника генеральному конструктору з ракетобудування академіку М.К. Янгелю, його вже не було серед живих. Тому результатом багаторічної праці, закінченої у 1977 році,  став збиральний образ радянського вченого, життя і діяльність якого – приклад самовідданого служіння своєму народові. Розглядаючи вільно розміщену в просторі скульптуру, можна помітити сильні чіткі лінії, що стверджують ідею величі людського духу.

Показово, що у більшості монументів Валентина Щедрова та її співавтори відмовлялися від високих постаментів, щоб сьогодення і минувшина постали в єдності та максимально наблизилися до глядача.

Працювати у творчій співдружності водночас і легко, і важко. Легко тому, що поруч друг, який вчасно підкаже цікаву думку, допоможе виправити помилку, порадіє твоєму успіху. Але ж кожен має свій характер, своєрідні творчі устремління й індивідуальні художні смаки. Все це породжувало гарячі суперечки під час роботи.

Безумовно, складно розмежувати спільну роботу двох скульпторів, спробувати виділити у ній частку праці кожного. Але можна сміливо стверджувати, що особливий поетичний дар В. Щедрової повною мірою послугував ліричному забарвленню монументально-символічних образів.

Як говорила сама Валентина Щедрова: «Коли працюєш над портретним пам'ятником, необхідно зрозуміти та постаратися виявити в характері людини ті якості, які дозволили їй зайняти певне місце в історії, стати героєм».

Напружена робота над пам'ятниками ніколи не зупиняла творчих пошуків скульпторки в царині портрета і жанрової пластики. Валентина Іларіонівна залишила багато станкових робіт, в яких весь її потяг до ліризму проявився у повній мірі. «Мрії матері» (1964), «Юність» (1965), «Зустріч» (1966), «Побачення» (1967), «Будівельниця Таня» (1967), «Тракторист В. Коляда» (1973), «Студент» (1974), «Катя» (1975).

Якщо ви колись прийдете до українського музично-драматичного театру ім. Т. Шевченка в Дніпрі, зверніть увагу на оформлення його вестибюлю. Приміщення прикрашають п'ять муз (поезія, архітектура, скульптура, музика і театр), створені рукою Валентини Іларіонівни Щедрової. Побудовані на ритмі вертикалей жіночі фігури, що уособлюють алегорії муз, сповнені спокійної величі та краси. 

За заслуги у розвитку радянського образотворчого мистецтва у 1980 році В. Щедрова була нагороджена Грамотою Президії Верховної Ради УРСР. А у 2004 році їй було присвоєно звання Заслужений художник України.

Всі, хто знав Валентину Іларіонівну Щедрову, згадували про неї як про відкриту, щиру, життєрадісну й енергійну людину.   

Цікаво, що вся родина Валентини Іларіонівни – це династія художників. Чоловік, Іван Іванович Щедров, був скульптором (вони познайомилися ще під час навчання у Дніпропетровському художньому училищі), з 1960 по 1974 роки працював директором рідного училища. Син Юрій – заслужений скульптор України, а дочка Катерина – відомий український дизайнер.

Померла Валентина Іларіонівна Щедрова 7 березня 2022 року.

Кращі її твори були звернені до людини, сповнені великої любові до неї, пройняті справжнім гуманізмом. Вони зберігаються у Дніпропетровському та Запорізькому художніх музеях.

Монументи, створені В. Щедровою та у співавторстві, що отримали статус пам’яток місцевого значення:

– Місце розстрілу радянських військовополонених – в’язнів концтабору, вул. Надії Алексєєнко, 171;

– Місце розстрілу хворих психіатричної лікарні та в’язнів концтабору, вул. Бехтерєва, 1;

– Пам’ятник медикам підпільної групи обласної клінічної лікарні ім. І.І. Мечникова, яка діяла в роки нацистської окупації міста, пр. Д.І. Яворницького;

– Братська могила борців революції – робітників Амур-Нижньодніпровських заводів (більш відомий, як «Пам’ятник комунарам»), вул. Каруни, 129;

– Братська могила учасників оборони Севастополя (один із бюстів на алеї);

– Монумент «Скорботна» на братській могилі 183-х радянських патріотів, розстріляних гестапівцями в період окупації Дніпропетровська з листопаду 1941 по жовтень 1943 рр. у дворі школи № 9, Запорізьке кладовище;

– Монумент на військовій дільниці (59 братських і 77 індивідуальних могил), вул. Янтарна, цивільне кладовище;

– Монумент на військовому цвинтарі (20 братських могил радянських воїнів);

– Пам’ятник членам Амур-Нижньодніпровської підпільної комсомольсько-молодіжної організації, пр. Мануйлівський;

– Пам’ятник воїнам-водіям, які загинули в роки Другої світової війни, вул. Берегова;

– Пам’ятник студентам, викладачам і випускникам Дніпропетровського медичного інституту, які загинули в роки Другої світової війни, вул. Севастопольська, 17;

– Пам’ятник студентам і викладачам Дніпропетровського інституту інженерів залізничного транспорту, які загинули в роки Другої світової війни, вул. Лазаряна, 2;

– Пам’ятник студентам Дніпропетровська, які загинули в роки Другої світової війни («Скорботна»), парк ім. Т.Г. Шевченка.