Баранова Любов Олександрівна
Любов Баранова: «Щоб творити добро в цей приходимо світ»

Є вірус поезії – я відчуваю
І силу його, і прикмети:
Мов вихор, підхопить,
Всю душу змотає –
І зникне, як в небі комета.
Л. Баранова

Любов Баранова зі сторінок поетичних збірок постає перед читачем залюбленою у високе слово, не лише як романтична жінка, кохана і закохана, а й все більше як Орфей гуманістичних ідеалів, захисник честі і правди, вірна дочка Вітчизни, одним словом – справжня українка з непереможеними віруваннями та життєвими позиціями.

Любов Олександрівна Баранова (у дівоцтві – Завірюха) народилася в селі Гурівка Долинського району Кіровоградської області. Батьки її були службовцями, діди і прадіди – селянами-хліборобами. Середню школу і музичну по класу фортепіано закінчила в містечку Долинська. Після закінчення Олександрійського педагогічного училища багато років працювала музичним керівником у дошкільних закладах Кривого Рогу. Останні роки працювала керівником літературних гуртків шкіл міста.

Вірус поезії вразив, захопив Любов Баранову у юні літа, коли ходила до школи. Перші публікації віршів з’явилися в районній газеті ще в далекі 1960-ті.

Переїхавши до Кривого Рогу не полишила свого захоплення  віршуванням, відвідуючи, зокрема, знану в місті літературну студію «Рудана». Друкується вона на той час «прохідною» російською мовою. Твори її з’являються в колективних збірках, у місцевій періодиці, звучать на творчих вечорах...

У 1990 році близька подруга Баранової, поетеса Ганна Андріївна Стеценко дала почитати їй збірку віршів свого покійного чоловіка, нашого земляка Івана Хоменка «В дорозі до вершин». Поезія ця вплинула на Любов, він ніби поет стояв поруч і розмовляв з нею. «Пиши рідною мовою», – чулося їй. До того згадалася давня зустріч з поетесою Тамарою Журбою і її фраза: «Якщо ти справжній поет, то повинен писати мовою свого народу...». Згодом Тамара Гнатівна у рекомендації про вступ Любові Олександрівни до Спілки письменників України напише: «Слово і музика – це ті два крила, які тримають її у творчому світі... У своїй творчості поетеса зуміла себе проявити як ніжний лірик та вдумливий митець, коли йдеться про життєву позицію її літературних героїв. Любине слово щире і пристрасне, воно знайшло шлях до свого читача. Воно вміє запалити і покликати за собою.

Народе мій, ти в котрий раз воскрес!
Так дай же Бог тобі снаги й натхнення...»

«Воскресаю в степах»

Минуло небагато часу і Любов порадувала читачів своєю першою весняною ластівкою – книжечкою «Воскресаю в степах». Всесильна жага життя кличе поетесу в степ, де воскресає її душа і віра в людей. В осяйних вітражах небес, у степових безмежжях шукає вона натхнення, наснаги, сили: «П’ю трунок вітру, степу водограй, землі зелене буйство споконвічне». Стверджуючи у творах образ Вічності, своїм поетичним зором все частіше повертається до спогадів про золотий рай дитинства, де ще жива матуся, «яка одна не зрадить», де батько повчає жити серед людей «по совісті».

Люба молодою дівчиною приїхала до промислового Криворіжжя. У пісні «Місто моє» є слова:

Місто домен, кар’єрів, заводів.
Місто Муз і гірничих звитяг!
Тут Богдана славетні походи
Торували до волі нам шлях!

А сьогодні – весна тріумфує.
І каштани зорять вздовж доріг.
Й пелюстками садів салютує
Сонцю ярому мій Кривий Ріг!

На його гомінкім перехресті
Ми зустрілись з тобою колись.
В цих багряних доріг перевесла
Наші долі навіки вплелись!

Поезія Любові Баранової – ніби про кожного з нас, про наші почуття і переживання. В поетичних рядках розлита любов і ніжність до мами, до коханого, захоплення неймовірною красою рідної природи, яка, ніби запрошує усамітнитися, замислитися над одвічним питанням – для чого ти на цій землі живеш.

Характерним доказом успіху поетеси можна вважати той факт, що на її вірші композиторами створено ряд гарних пісень (кілька самою авторкою), а ще Мариною Бєловою («Веселі музики», «Мала Батьківщина», «Мамині жоржини», «Магія осені», «Просто жінка»), Олександрою Лисенко, Олександром Даниловим («Творіть добро»).  

«Свої вірші я пишу серцем»

Багато у Любові Олександрівни віршів-присвят великим майстрам минулого – Григорію Сковороді, Джордано Бруно, Людвігу Бетховену, Анатолію Солов’яненку, Євгену Плужнику, Володимиру Михайличенку та іншим. Віршів-роздумів над вічними проблемами буття («Щоб творити добро в цей приходимо світ», «Безсоння», «Упаду на коліна», «Бути Людиною», «Покаяння», «Мій краю, ти набачився всього», «Уламки вічності»), віршів-сповідей про найінтимніші почуття, що завжди хвилюють людську душу своєю тонкою, ніжною й незбагненною суттю («Вклоняюся тобі, моя любове...», «Джерела любові», «Не можу тебе я забути...», «Хлопчиську, мій сивий хлопчиську...», «Сон», «Кружляв духмяний вечір понад кручею», «Яка то радість – бачитися знов», «На сьомім небі я була з тобою», «Говори мені кохаю, говори...» та інші).

У кожному творі поетеси лірична героїня страждає, хвилюється, плаче з горя або сміється від щастя. Поетеса постає перед нами володаркою слова, живописцем рідної природи, натхненним музикою, майстром інтимної лірики, матір’ю-берегинею.

Головна молитва авторки – за Україну. Любов Баранова – патріотка у найвищому сенсі цього слова. У її творчості пульсує історія прадавньої землі, серце поетеси заходиться від гніву – народ зрікся роду і мови. Їй болить хвороба хлопчика, обпаленого Чорнобилем («Чорнобильський суддя»), їй не байдужі екологічні проблеми, останні болючі роздуми про проблеми країни сьогодні.

Любов сама – приклад оберегу родинного вогнища «Цвіт материнства землю прикрасить». Усе це – заради того, щоб «кобзарська правда не канула в Лету». Її поезія пускає коріння вглиб історії. Кожен поет – трохи пророк. Ще задовго до агресії росії вона попереджала нас: «Не треба низько кланятись Росії».

Поетеса, яка постійно перебуває «в полоні барв, в полоні співу», але відчуває й передає трагізм буття: «Тільки б край мій не пощез на атласі».

Нікого не залишив байдужим її вірш «Загиблим під Іловайськом і не тільки...»:

Великі ваші сподівання і малі
Ущент згоріли в
Іловайському котлі.
Вітчизни самовіддані синочки
Відзнакою вам караван віночків,
Не з лавру і не з колосочків жита –
З паперу право, викресливши жити.
Усі ми любим Україну
Та не всі – щоб до загину.
Хтось окраплений війною,
Кинув вас на полі бою.
В дім повернетесь низами:
Захлинулись горем мами,
Посивіли юні вдови
Від дарунків людолова.
Ви на тілі краю – рана,
Вічна слава вам і шана.
Хрещені смертельним боєм..
Низько ВАМ вклоняюся – ГЕРОЇ

Переклик голосів

У 2014 році Любов Олександрівна запропонувала свої переклади з Анни Ахматової у восьмій поетичній збірочці за назвою «Переклик голосів».

Книга певною мірою незвичайна: містить вона не абсолютно авторські вірші-задуми, а переклади видатної поетеси. Любов Баранова взялася наблизити її дух до землі предків, переклавши на українську вірші. Оригінал та переклад віршів Ахматової розташовані поруч і уважний читач має можливість сам оцінити перекладацьку майстерність авторки.

Нам свежесть слов и чувства простоту
Терять не то ль, что живописцу – зренье
Или актеру – голос и движенье,
А женщине прекрасной – красоту?

Но не пытайся для себя хранить
Тебе дарованное небесами:
Осуждены – и это знаем сами –
Мы расточать, а не копить.

Иди один и исцеляй слепых,
Чтобы узнать в тяжелый час сомненья
Учеников злорадное глумленье
И равнодушие толпы.

***
Втрачати свіжість слів, натхнення зливу
Хіба не так, як живописцю – очі,
Актору – голоса чи рухи точні,
А гарній жінці – вроду чарівливу?

Не прагни все ж для себе зберігать
Тобі дароване уміння небесами.
Приречені – і це ми знаєм з вами –
Лиш роздавати, а не складувать.

Незрячих – зцілюй, самоту – люби,
Пізнати щоб у час випробування
Невдячних учнів злісне глузування
Й байдужість непрозрілої юрби.

Багаторічна дружба і спілкування з’єднує нашу бібліотеку з поетесою, прекрасною людиною, красивою жінкою. Кожна зустріч з нею приносить нам і нашим користувачам задоволення, радість від її поезій, душевне тепло.

Любов Баранова була членом Криворізького міського літературного об’єднання «Рудана», нині – член Асоціації криворізьких літераторів, Кіровоградського обласного літературного об’єднання «Степ» та літературного об’єднання при альманасі «Саксагань». Її було рекомендовано Дніпропетровською обласною організацією до прийому у Національну спілку письменників України. 

Вірші друкувалися в колективних збірках «Карачуни» (Дніпропетровськ, 1992), «Степовий вітер» (Київ, 1995), «Стежина» (Кривий Ріг, 1999), «Антологія криворізьких літераторів» (Кривий Ріг, 2000), «Багровые розы печали» (Кривий Ріг, 2000), «Золотий листопад» (Кривий Ріг, 2005), «Зоря материнства» (Кіровоград, 2005), журналах «Жінка» (Київ, 1997), «Крила» (Дніпропетровськ, 1998), альманахах «Боковенька» (Кіровоград, 2003), «Символ», «Саксагань» та «Кур’єр Кривбасу», у газетах «Літературна Україна» (Київ, 2006), «Домашняя газета» та «Червоний гірник» (Кривий Ріг).

Любов Баранова поетеса з голосом не гучним, але таким щирим і пронизливим. Прочитайте вірші і самі це зрозумієте.

Поетеса закликає і вірить:
Гоніть лихе! – бридкого всюди досить.
Спішіть добром перехопити зло:
Лугам – стрічки квіток в зелені коси,
Птахам – прозоре небо під крило.
Творіть добро, творіть себе в природі!
Несіть тепло сердець у степ, у гай –
І роду нашому не буде переводу,
І знов розквітне наш козацький край.

Фото запозичено з: https://kdpu.edu.ua/biblioteka/diialnist/kulturno-prosvitnytska-diialnist/literaturna-vitalnia/1518-2013.html
http://school68.com.ua/biblioteka/podiji/1825-poetichna-vesna-z-krivorizkoyu-poetesoyu-lyubov-yu-baranovoyu
З особистого архіву Г.П. Бовдуй