«Історична замітка по заселенню Катеринославського повіту» Григорія Залюбовського. Ч. 2

«Історична замітка по заселенню Катеринославського повіту» Григорія Залюбовського. Ч. 2

Україна, Дніпропетровська область

Колишні козацькі землі після знищення Запорозької Січі протягом 1776–1778 років були роздані новим власникам «в рангову дачу і по чину особо».

Роздача земель Катеринославського повіту

Після знищення Запорозької Січі звернена була основна увага на швидке заселення земель, які дісталися від Запорожжя, в тому числі всього Катеринославського повіту, який вважався безлюдним. Зважаючи на якнайшвидше його заселення, майже всі землі його роздані були різним особам «в рангову дачу і по чину особо», з єдиною умовою негайного заселення.

Роздачу земель виконував новоросійський губернатор, генерал Муромцев Матвій Вас[ильович], а розмежування відведених земель доручалось великому комісару, капітану, князю Данилу Кудашеву. У 1776–1782 рр. роздані були землі теперішнього Катеринославського повіту таким особам:

1) Князю В’яземському, Олександру Олексійовичу*, д[ійсному] т[аємному] р[аднику], генерал-прокурору, близько 1782 р., с. Покровське, де була запорозька січ, і село Капулівка. Скільки при цьому відведено землі, точних відомостей немає, але за однією вказівкою, близько 100.000 дес[ятин]. Маєтком цим управляв якийсь Розенфлянцер, за дорученням княгині Олени Микитівни В’яземської.

 Князь В’яземський О.О. //https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%8F%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D1%81%D1%8C %D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80_%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D1%96%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87#/media/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:Viazemskij_Aleksandr_Alekseevich.jpg

2) Князю Потьомкіну, Григ[орію] Олександровичу* – земля при слободі Новогригорівка, поблизу Верхньої Хортиці, там знаходився і його «подорожній палац».

Група малоросів Верхньодніпровського повіту.  з книги В.А. Бабенка «Этнографический очерк народного быта Екатеринославского края».

3) Графині Скавронській* – землі с. Любимівки, управителем при ній був капітан Яковлєв.

М.М. Строганова (Скавронська) //https://uk.rodovid.org/wk/%D0%97%D0%BE%D0%B1%D1%80%D0%B0%D0%B6%D0%B5% D0%BD%D0%BD%D1%8F:%D0%9C%D0%B0%D1%80%D0%B8%D1%8F_%D0%9D%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0%D0%B5%D0%B2%D0%BD%D0%B0_%D0%A1%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B0_%28%D0%A1%D0%BA%D0%B0%D0%B2%D1%80%D0%BE%D0%BD%D1%81%D0%BA%D0%B0%D1%8F%29.jpg

4) Неплюєву Миколі Ів[ановичу], т[аємному] р[аднику], сенатору, який був мінським губернатором, в рангову дачу близько 1778 р. віддані землі біля Чортомлика і останньої запорозької січі, при затоці (лимані) Дніпра Сулицьким, де ад’ютант його Красовський і заснував с. Сулицько-Лиманське.

5) Толстому Фед[ору] Матв[ійовичу], генер[ал]-майору, землі в рангову дачу, біля села Грушівки, воно ж Голе, заселене польськими вихідцями і зубожілими запорозькими козаками. У 1776 р. ці землі оскаржували у нього кн[язь] В’яземський, гр[афи] Чернишов і Прозоровський, тому що воно було чудовим і досить цінним у сенсі торгово-економічному, місцем.

Миття овець перед стрижкою у с. Грушівці, 1890 р. //http://malorus.ru/igsu/Dnepropetrovskaja.obl/

6) Графу Чернишову*, віце-президенту, і його дружині Ганні Олександрівні, в рангову дачу, землі нинішньої Красногригорівки і поблизу с. Усть-Томаківського.

Чернишов І.Г. //https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D0%B5%D1%80%D0%BD%D1%8B%D1%88%D1%91 %D0%B2,_%D0%98%D0%B2%D0%B0%D0%BD_%D0%93%D1%80%D0%B8%D0%B3%D0 %BE%D1%80%D1%8C%D0%B5%D0%B2%D0%B8%D1%87#/media/%D0%A4%D0%B0%D0 %B9%D0%BB:Chernyshov_Ivan_Grigoryevich.jpg   Родина сільського старости села Красногригорівки // https://mn-tour.blogspot.com/2018/01/blog-post_19.html  Гарба і чабан, с. Красногригорівка Катеринославського повіту. З фондів ДНІМ //https://mn-tour.blogspot.com/2018/01/blog-post_19.html

7) Князю Гагаріну, камер-юнкеру – землі при с. Архангельському.

8) Графу Розумовському*, генерал-фельдмаршалу – землі слободи Томаківської, де і заснована була ним Кирило-Розумовка.

К. Розумовський. //https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B8%D1%80%D0%B8%D0%BB%D0%BE_%D0% A0%D0%BE%D0%B7%D1%83%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9#/media/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:Kirill_Razumovsky_Tokke.jpg  О.В. Браницька. За легендою дендропарк «Олександрія» названо на її честь // https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80%D0%B0_%D0%92%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BB%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B0#/media/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:Alexandra_Branicka_by_Grassi.jpg  

9) Графині Браницькій, Олександрі Василівні* – землі с. Тарасівки та Вищетарасівки.

10) Лошкарьову Сергію Лазаревичу*, дійсному статському раднику і генерал-майору, чиновнику Новоросійської канцелярії, близько 1780 р. землі нинішнього с. Лошкарівки, при р. Базавлук.

С.Л. Лашкарьов //https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B0%D1%88%D0%BA%D0%B0%D1%80%D1%91 %D0%B2,_%D0%A1%D0%B5%D1%80%D0%B3%D0%B5%D0%B9_%D0%9B%D0%B0%D0%B7%D0%B0%D1%80%D0%B5%D0%B2%D0%B8%D1%87#/media/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:S.L._Lashkarev_by_Borovikovsky.jpg

11) Папчинському, Петру Петров[ичу], губ[ернському] секр[етарю], чиновнику тієї ж канцелярії, в рангову дачу, декілька тисяч десятин при р. Мокрій Сурі, де він і заснував с. Петрівське, в 35 верстах від с. Карнаухівки.

12) Шамшеву, Ол[ександру] Яков[ичу], генер[ал]-лейт[енанту] – землі нинішнього с. Ново-Покровського, ним же заснованого. Тут же, по сусідству з ним, надані землі:

13) Безбородку, ген[ерал]-майору*, який засн[ував] с. Олександрівку;

Безбородько О.А. //https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B5%D0%B7%D0%B1%D0%BE%D1%80%D0%B E%D0%B4%D1%8C%D0%BA%D0%BE_%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80_%D0%90%D0%BD%D0%B4%D1%80%D1%96%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87#/media/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:A.A.Bezborodko_by_Lampi_(1794,_Hermitage).jpg

14) Письмичу, Вас[илю] Андр[ійовичу], полковому осавулу, колишньому військовому старшині, заснував с. Письмичівку.

15) Савицькому, військовому товаришу, близько 1782 р., при с. Бутовичівці.

16) Звягіну*, поручику, в 1779 р. надані в рангову дачу землі при с. Іванівці; після смерті його, удова його Ганна Степанівна вийшла заміж за поміщика, губ[ернського] секр[етаря] Василя Симперовича, і з 1797 р. с. Іванівка стало називатися Симперівка (нині Киньгрусть).

17) Соловйову Вас[илю] Ів[ановичу], секунд-майору, близько 1780 р. надано в рангову дачу урочище Павлівське, на вершині [К]омишуватої Сури, при балці Чекересовій, де він заснував с. Павлівку і с. Мартинське (Новопокровської волості).

18) Будлянському, Михайлу Васильовичу*, дійсному таємному раднику, камергеру, близько 1790 р. землі при слободі Михайлівці (надалі Балановій і потім Осетрових)

19) Тилицькому, капітану біля с. Семенівки

20) Крем’янському, вахмістру, недалеко від с. Семенівки

21) Шостаку, Вас[илю] Іллічу*, кол[езькому] рад[нику], правителю саксаганської провінц[ійної] канцелярії, а потім Катеринослав[ському] городничому, – всі землі при
р. Сурі, де він заснував потім с. Сурське (Кисецівку). По сусідству з ним надані:

22) Железнову, надв[ірному] рад[нику] і

23) Роде, кол[езькому] асесору, лікарю Кат[еринославського] Намісництва в часи Каховського*; призначений був кн[язем] Потьомкіним.

24) Синельникову, Ів[ану] Максим[овичу]*, генер[ал]-майору, правителю Катеринослав[ського] Намісництва, – землі, що прилягають до Ненаситецького порогу, на яких утворилося с. Нікольське, що носить нині ту ж назву. Цей Синельников, 1 червня 1787 р. разом з губернським предводителем, бригадиром Лалоні зустрічали Катерину ІІ*, на кордоні Кат[еринославського] Намісництва, на березі «Кінських Вод» (р. Конки), під час повернення її з Криму 8 червня. Імператрицю привітав уже в м[істечку] Кобеляках тодішній катеринославський архієпископ Амвросій, а зустрів […] Синельников.

Синельников І.М. //https://ru.rodovid.org/wk/%D0%98%D0%B7%D0%BE%D0%B1%D1%80%D0%B0%D0%B6%D 0%B5%D0%BD%D0%B8%D0%B5:Syneljnykov-Ivan-Maksymovych-1.jpg

25) Синельникову, Олексію Максим[овичу]*, землі біля с. Нижня Олексіївка.

26) Графу Румянцеву – землі в 7 верстах від с. Нікольського.

27) Краміну, полковнику, в 4 верстах від Нікольського, біля с. Звонецького.

28) Ломаківському – в 10 верстах від Нікольського.

29) Хорвату, Йосипу Ів[ановичу], ген[ерал]-майору, який був у 1793–1794 рр. правителем катеринослав[ського] намісництва, – села Звонецьке і Краснопілля, що поблизу Катеринослава; але в 1798 р. за іменним повелінням імператора Павла, указом Прав[ління] Сенату від 28 березня, Звонецьке переведене в казенне відомство.

30) Гімицькому, Гнату Гнатовичу, полковнику, близько 1783 р. землі на березі Дніпра, в межах нинішньої Федорівської волості, на яких він заснував с. Гнатівку. Поблизу нього відведені землі:

31) графині Сиверсовій*, у 6 верстах від Гнатівки, біля с. Федорівка;

32) Каховському*, майору (колишньому у 1793 р. катеринославському губернатору), при с. Виноградівці, в 6 верстах, близько 1797 р.; і

33) Коростовцеву, майору, в 1 версті, при с. Абрамівці.

Коховський В.В. //https://www.dnipro.libr.dp.ua/index.php?route=information/news/info&news_id=42

34) Селецькому, Івану Яковичу*, губернатору катеринославському, – землі, на яких і нині існує слобода Селецька, в 10 верстах від Катеринослава.

Ми, вірогідно, перерахували далеко не всіх тих, кому дісталися запорозькі землі Катеринославського повіту при розподілі їх після знищення Січі, і будемо дуже раді, якщо наші побіжні нотатки викличуть виправлення, доповнення і роз’яснення. Додамо ще дві-три подробиці і потім перейдемо до того акту, який згадували на початку нашої замітки.

У верхній, північно-східній частині Катеринославського повіту, протікає, як відомо, р. Сура, з розгалуженнями, які мають назви Мокрої, Сухої, Комишуватої. Степи, що лежать по цих річках, як найбільш віддалені від татарських кордонів і тому найбільш безпечні, є найзручнішими для тихого і мирного життя, з одного боку, і сприяють невинним і прибутковим сільсько-господарським заняттям (бджільництву, тваринництву, рибальству), з іншого. Тому тут найчастіше мали зустрічатися зимівники старих запорожців; тут же найзручніше відбувався і торговий обмін предметами запорозького господарства. І ось ми зустрічаємо вказівки на те, що у 1745–1750 рр., на Семена (1 вересня), при Романовім кургані (поблизу Романкового), в урочищі Щурівка, звичайно з’їжджалися купці з Кременчуга, Києва та інших міст, для закупівлі худоби, викоханої у привільних сурських степах. Подібне, але в іншому роді, значення мала років двісті раніше (близько 1550–1640 рр.) й інша місцевість Катеринославського повіту, місцевість південної частини його, у межах нинішньої Вищетарасівки. Туди з’їзджалися, також на Семена, (1 вересня), польські державці, маршалки, воєводи і полковники, зі своїми дозорцями і комісарами, і влаштовували там ігри, ристалища, турніри, перегони і бенкети степові; і це тривало до тих пір, поки Богдан Хмельницький не зігнав їх з цих місць. Нарешті, у 1768–69 рр. Катеринославський повіт зазнав великого розорення від набігів татар, так що ці роки отримали навіть назву лихоліття, а 1771–1772 рр. пройшла повітом сильна «морова язва».

Обряд «оборювання» від хвороби. Катеринославська губернія. ІІ пол. ХІХ ст. //https://day.kyiv.ua/ru/article/istoriya-i-ya/posledstviya-mogli-byt-menshimi [Ярмарок] поблизу с. Кам’янського //https://www.poglyad.info/2020/01/24/kamyanske-selo-ne-zacheplene-kulturoyu/
Малоросійське село. Фото Світличного. 1880-ті роки. Фото:  . https://zidanio.livejournal.com/21882.html
 

Катеринослав, лютий 1893 р.
Г.А. Залюбовський

(Далі буде)

Залюбовський Г.А. Твори з історії та етнографії Малоросії /
Г.А. Залюбовський; Дніпропетр. нац. ун-т ім. Олеся Гончара, Ін-
т рукопису Нац. б-ки ім. В.І. Вернадського НАН України.– К.:
Вид. Олег Філюк, 2015.– С. 86–98.

Пер. з рос. Тетяни Глоби

 

Коментарі до тексту (розташовані за алфавітом):

Безбородько Олександр Андрійович (1747–1799) – князь, державний діяч часів Катерини IІ та Павла І, канцлер. 3 1765 р. записаний до бунчукових товаришів та призначений управителем канцелярії малоросійського генерал-губернатора П. Румянцева-Задунайського. У 1767 р. призначений членом малоросійcького генерального суду, та коли розпочалась війна з Tyрeччиною, він постійно перебував при Румянцеві, брав участь у багатьок битвах. У 1797 р. отримав чин полковника, в 1790 р. – дійcнoго статського радника, в 1797 р. – став канцлером та був удостоєний князівської гідності Російської імперії. Автор «Грецького проєкту» та багатьох інших зовнішньополітичиих проєктів Російської імперії другої половини ХVIII ст.

Браницька Олександра Василівна (1754–1838) – графиня, уроджена Енгельгардт, племінниця та коханка Г. Потьомкіна, дружина коронного гетьмана Польщі Ксаверія Браницького. У 1787 р. перебувала у почеті імператриці Катерини, яка їхала до Тавриди відвідати Г. Потьомкіна.

Будлянський Михайло Васильович – племінник гетьмана К. Розумовського.
Волоське – село, розташоване на правому березі р. Дніпро при впадінні в неї р. Мокра Сура. Виникло в 1760-х рр. як цивільне поселення Запорожжя. Запорожці оселили тут волохів, відбитих з татарського полону.

В’яземський Олександр Олексійович (1727–1793) – князь, pociйcький державиий діяч, почесний член Петербузької Академії наук (1776), довірена особа Катерини IІ. 3 1764 р. – генерал-прокурор Сенату, з 1767 р. – голова комісії зі складання нового Уложення, з 1769 р. – член Ради при височайшому дворі.

Звягін Єгор (?) – поручник лейб-гвардії Семенівського полку. Карнаухівка – козацьке поселення, засноване в 1737 р. козаком Семеном Карнаухом (зараз у межах м. Кам’янське) Катерина IІ (Софія-Фредеріка-Августа Ангальт-Цербстська) (1729–1796) – імператриця всеросійська з 1762 по 1796 рр.

Каховський (Нечуй-Коховський) Василь Васильович (1738–1794) – майор, намісник Катеринославського намісництва (1788–1794). Керував організацією подорожі Катерини ІІ до Тавриди. Деякі дослідники вважають, що саме він був автором оригінальної ідеї відзначати маршрут подорожі спеціальними дорожніми знаками – Катерининськими милями (через п’ять або десять верст поставити по два-три кам’яні стовпи).

Лашкарьов Сергій Лазаревич (1739–1814) – генерал-майор. Ініціатор створення Азовського департаменту Колегії іноземних справ Росії, відомий дипломат часів Катерини ІІ. Супроводжував імператрицю під час її подорожі по Таврійській губернії. У 1784 р. отримав землі в Полтавській і Таврійській губерніях, в 1788 р. йому було подаровано 4000 десятин землі та сад у Криму. Брав участь з боку Росії у підписанні в 1791 р. з Туреччиною мирного договору в Яссах. Павло І також високо цінував С. Лашкарьова, призначив його керівником азіатського департаменту Державної колегії іноземних справ і пожалував йому землі в Литовській губернії. У 1799 р. він отримує чин таємного радника. За особливі заслуги в проведенні політики на сході Павло I сам створив досить хитромудрий герб для родини Лашкарьових.

Потьомкін Григорій Олександрович (1739–1791) – граф, князь, генерал-фельдмаршал (1784), російський державний і військовий діяч, фаворит Катерини ІІ, який керував включенням до Pociйської імперії та початковим облаштуванням південноукраїнського регіону. Новоросійський генерал-губернатор, катеринославський та азовський губернатор.

Розумовський Кирило Григорович (1728–1803) – гетьман України (1750–1764), граф (з 1744), генерал-фельдмаршал (з 1764). У 1744 р. під час поїздки Єлизавети Петрівни до України козацька старшина за підтримки К. Розумовського переконала царицю відновити гетьманство. У 1750 р. на козацькій раді у Глухові К. Розумовського було обрано гетьманом України.

Сиверсова К.К. – поміщиця, графиня, придворна шанувальниця балету, брала участь у театральних постановках при дворі Катерини II.

Селецький Іван Якович (1743–1810) – Новоросійський цивільний губернатор, дійсний статський радник; таємний радник (1797), губернатор Катеринославської губернії
(1797–1801).

Синельников Iван Максимович (1741–1788) – генерал-майор, російський державний та військовий діяч, намісник Катеринославського намісництва (1783–1788), сподвижник кн. Г. Потьомкіна. Знаменита подорож Катерини II в 1787 р. була здійснена за маршрутом, складеним за його безпосередньої участі. Перший губернатор Катеринославської губернії.

Синельников Олексій Максимович (?) – прем’єр-майор, рідний брат І.М. Синельникова. Великий землевласник.

Скавронська Марія Миколаївна (1732–1805) – уроджена баронеса Строганова, статс-дама, дружина двоюрідного брата імператриці Єлизавети Петрівни. Томаківка – стародавнє запорозьке займище. 3 1777 р. Томаківка – державна військова слобода.
Тритузне – козацьке селище на березі Дніпра (зараз у межах м. Кам’янського). Засноване в 1740 р. козаком Данилом Тритузним.

Чернишов Іван Григорович (1717 або 1726–1797) – граф, генерал-фельдмаршал флоту, віце-президент Адміралтейської колегії (1769). Займався переоснащенням, а фактично, відновленням російського військового флоту. У 1787 р. супроводив Катерину ІІ в її подорожі до Криму.

Шостак Василь 1лліч (?) – предводитель дворянства в Катеринославському намісництві (1804–1805) .

Дівчата, парубок і молодиця Новомосковського повіту. Фото з книги В.А. Бабенка "Этнографический очерк народного быта Екатеринославского края". Ярмарок у Магдалинівці. 1892 р. Фото з книги Історія міст і сіл УРСР. Дніпропетровська область. С. 367.

На базарі в с. Кам’янському. Фото: https://www.poglyad.info/2019/08/26/pro-shho-pisali-zmi-kam-yanskogo-koli-misto-bulo-shhe-molodim/Малоросійське село. Фото Світличного. 1880-ті роки. Фото:  . https://zidanio.livejournal.com/21882.html 

 

Створено: 15.09.2020
Редакція від 24.09.2020
Зоя Маріна
Бібліографія:

Залюбовський Г.А. Твори з історії та етнографії Малоросії.– К.: Олег Філюк, 2015.– 312 с.
Маріна З.П. Григорій Антонович Залюбовський: громадський діяч та науковець Катеринославщини (1836–1898) // Залюбовський Г.А. Твори з історії та етнографії Малоросії.– К., 2015.– С. 9–58.
***
Голобуцький П.В. Залюбовський Григорій Антонович // Енциклопедія історії України.– К.: Наукова думка, 2005.– Т. 3: Е-Й.– 672 с.– С. 244–245.