Бандурист з Підгороднього Олекса Коваль

Бандурист з Підгороднього Олекса Коваль

Над Кільченню у вишневий вечір
Пісня бандуристів лине вдаль,
То співає людям, крає словом серце
Чарівник і майстер Олексій Коваль.
Костянтин Дуб

Життя і творчість Олекси Семеновича Коваля вражають своєю красою і змістовністю, а смерть − трагічністю.
Народився Олекса Семенович 23 березня 1909 року в селі Підгородньому на Дніпропетровщині. Вчився в талановитих кобзарів: Феодосія Часника, Івана Бута. Він не тільки чудово співав і грав на бандурі, а сам же і виготовляв ці музичні інструменти. Майстрував бандури та дарував людям. Найбільше експонатів, виготовлених ним, зберігалось у місцевому Підгороднянському краєзнавчому музеї. Утримував музей, але жодної копійки за це не отримав, навпаки інколи вкладав в музей кошти зі своєї мізерної пенсії. Він був талановитим художником-різьбярем, про що свідчать на виготовлених ним бандурах портрети Тараса Шевченка, Дмитра Яворницького, Лесі Українки, Григорія Сковороди, художні тарелі.
О. Коваль хоробро пройшов всю війну, про що свідчать його бойові нагороди. А в перервах між боями брав свою супутницю бандуру і веселив козацькі серця. Не раз солдат і його кобза були поранені, але поверталися у стрій. Коли полатати її було не можливо, Олекса виготовляв нову у фронтових умовах.

Так пройшов він всі безодні
Громових війни смертей,
Й світло миру в Підгороднє
В дар приніс він для людей.
Знову співом він привітним
Життя славив мирним днем
І боровсь зі злом несмітним
Дум Шевченкових вогнем…
О. Токаренко

Повернувшись у Підгороднє, працював 20 років кіномеханіком. Одночасно навчав молодих людей грі на бандурі, створив капелу бандуристів.
Виплекав казковий сад, у якому було повно співучих пташок. А його бджоли жили дивовижних «палацах» розмальованих орнаментом вуликах.
Зустрічався з Дмитром Яворницьким. О. Зобенко подає нарис в діалогах – зустріч Олекси Коваля з Д. Яворницьким, де Олекса розкриває свої мрії. Йому дуже хотілося, щоб жила пісня і не переводилися кобзарі. Щоб люди до праці були охочі. Щоб сади буяли, бджоли роїлись…
Любив читати, зібрав бібліотеку, користуватися якою дозволяв людям, які цінували скарби рідної культури України.
Він зібрав для місцевого музею понад 1000 експонатів і був першим його директором.
Олексу Коваля відвідувало дуже багато гостей, яких він пригощав чумацькою кашею, яку вмів смачно готувати. І Шаповал порадив завести щоденник, до якого б гості могли записувати свої враження, поради, думки. Ці записи допомагають краще зрозуміти світ О.Коваля. Учні 10-го класу в 1970 р. записали: “…Ви повели нас до краєзнавчого музею, розкрили душу експонатів, які ви любовно зібрали для свого покоління. Дякуємо за Вашу обізнаність з рідним краєм, з культурою і про цікаву розповідь». Гості були захоплені гостинністю і привітністю господарів, красою людської душі.
Сумлінно й досконало робив усе, чим йому доводилось займатися, – від різьбярства й співу до показу кінофільмів. Визнаний кращим кіномеханіком області й нагороджений орденом "Знак Пошани".
У 1970-х роках О. С. Коваля почали звинувачувати в націоналізмі… Хіба любити свою Україну, її культуру, мову − злочин? В районі попередили, щоб припинив шкідливу націоналістичну діяльність.
Непокоїли Олексу розбещеність народу, масова зажерливість, крадіжки, пияцтво, наркоманія. Ніхто працювати не хоче, а без праці втрачається сенс життя. Незадовго до смерті Олексу відвідав Л. Головаха, якому він скаржився що люди вважають його диваком не від світу цього, мовляв, кращий в республіці майстер з виготовлення бандур, і ні копійки не мав від цього.
Незрозумілою залишаться смерть бандуриста. Щось пригнічувало О. Коваля. 17 жовтня 1978 року він наклав на себе руки. Його твори – в музеях Дніпропетровська, Києва, Харкова. Бібліографія складає близько 40 позицій у виданнях України.
Журналіст Аркадій Левіт, який був знайомий з Олексою близько 16 років, наділяє його рисами доброти, сердечності, порядності: «Незвичайна була людина. За все своє життя ніколи не збрехав, нікого не зобидив. Чесність і доброзичливість –дивовижні». Олекса Семенович був людиною надзвичайно скромною, не любив слави навколо свого імені. «Не заслужив я, щоб уся Європа читала про мене. Хто я? – злиденний пенсіонер. Нічого особливого не звершив у житті» – це щодо статті в журналі «Культура и жизнь».
Образ Олексія Коваля увічнили скульптор В. Петренко і сам час. Кобзарські традиції продовжує донька кобзаря – Олександра Олексіївна Коваль. На сьогоднішній день її дім − осередок культурного життя міста. З любов’ю, як і її батько розповідає історію Підгороднього.

Бібліографія
Шаповал І. М. Взяв би я бандуру.– Дніпропетровськ: Січ, 1991.– 167 с.
*  *  *
Дуб К. Народний кобзар, майстер, бандурист // Дніпров. зоря.– 1997.– 21 січ.
Зобенко О. Бандуристи – орли сизі: [Нарис в діалогах – зустріч Олексія Коваля з Дмитром Яворницьким] // Днепров. правда.– 1999.– 1 июня.
Зобенко О. Олекса, один з апостолів Тараса... // Днепров. панорама.– 1997.– 22 мая.
Кривенко Н. Кільченські діаманти //Зоря.– 1997.– № 99.– 28 серп.– С. 4.
Левіт А. Могила над Кільченню // Сільські новини.– 2001.– 7 верес.– С. 4.
Токаренко О. Дума про кобзаря Олексія Коваля.– Дніпровська зоря.– 1990.– № 21.– 17 лют.– С. 4.
Шаповал І. В гостях у козаря // Дніпров. зоря.– 1997.– № 48.– 8 лип.– С. 3; № 49.– 12 лип.– С. 2; № 50.– 15 лип.– С. 3.; № 51.– 19лип.– С. 2.


 01.03.2019
 (5 переглядів)