Олена Ган
У 30-ті роки XIX ст. на Катеринославщині розквіт талант однієї з перших вітчизняних письменниць – Олени Андріївни Ган…
Олена Фадєєва народилася 11 (23) січня 1814 року в містечку Ржищеве Київської губернії. 1815 року батько майбутньої письменниці – державний діяч, письменник-мемуарист Андрій Михайлович Фадєєв отримав направлення до Катеринослава, де і прослужив чиновником, а потім управителем контори Піклувального комітету колоністів півдня Росії майже двадцять років. Тут, у будинку з великим садом на Петербурзькій вулиці (тепер це Ярослава Мудрого, 11), минули дитинство та юність Олени. Головним учителем і вихователем майбутньої письменниці, двох її сестер і брата була Олена Павлівна Фадєєва: «Если я скажу вам, что она (мать) была нашей кормилицей, нашим ангелом блага на земле, то все еще не выражу той бесконечной, бескорыстной, всем жертвующей привязанности, которой осчастливила она наше детство», – пише героїня її повісти «Суд света», і ці рядки, без сумніву, мають автобіографічний характер.
Олена Павлівна Фадєєва (уроджена Долгорукая) була однією з найбільш освічених жінок свого часу. Володіла п’ятьма мовами, була музично обдарована, чудово малювала. Займалася ботанікою, мінералогією, палеонтологією, нумізматикою не як дама-любителька, а як серйозна дослідниця. Виховала видатну плеяду письменників, громадських і політичних діячів – своїх дітей і онуків (О.А. Ган, Р.А. Фадєєв, Н.А. Фадєєва, О.П. Блаватська, В.П. Желіховська, С.Ю. Вітте). У шістнадцять років гарна, добре освічена, літературно та музично обдарована дівчина вийшла заміж за капітана кінної артилерії, вихідця зі старовинного німецького роду тридцятидворічного барона Петра Олексійовича Гана.
«Брак был несчастлив не потому, что муж не мог составить счастья для семьи, но единственно потому, что он был человеком совершенно другого характера и образа мысли, чем его супруга». П.О. Ган був людиною високоосвіченою, веселою, іронічною, практичною, але, на жаль, далекою від зацікавлень, якими жила його дружина, повна творчих фантазій та поетичних марень. 1831 року в родині з’явилася перша дитина – донька Олена. Минуть роки, й ім’я її – Олена Петрівна Блаватська – стане відомим усьому світові. Вона увійшла до всесвітньої історії як видатна знавецчиня стародавніх релігійних, філософських і езотеричних вчень, дослідниця. Блаватська відома і як талановита письменниця, публіцистка, мандрівниця, художниця, музикантка. Свої дослідження вона проводила на межі науки, релігії та філософії. О.П. Блаватська заснувала рух, підтриманий цілою низкою товариств і духовних общин у всьому світі. Створене нею Міжнародне теософське товариство налічує сьогодні понад сімдесят відділень у всьому світі, не рахуючи численних інших об’єднань, які виникли і виникають на основі її ідей ось уже півтора століття. Її духовний спадок мав величезний вплив на А. Ейнштейна та Т. Едісона, О. Скрябіна та М. Чурльоніса, М. Ганді та Д. Неру, родину Реріхів, М. Волошина, П. Гогена, В. Кандинського, Г. Гессе, Джека Лондона, Герберта Уеллса та Івана Єфремова. Головними її роботами були унікальні праці з науково-філософського осмислення та порівняльного аналізу міфологічних, природничо-наукових, релігійних систем і окультних теорій Заходу та Сходу: «Разоблачённая Изида» і «Тайная Доктрина». З ними перегукуються й інші її книги, а також сотні статей та есеїв.
Драмою, яка дуже вплинула на стан здоров’я, стала для Олени Андріївни Ган смерть другої дитини – сина Сашка. Та життя продовжувалося. 1835 року в сім’ї народилася донька Вірочка. І вона також згодом стане знаменитою (Віра Петрівна Желіховська стала відомою дитячою письменницею, книги якої витримували до 10–12 перевидань). Творча натура О.А. Ган вимагала реалізації, й 1836 року вона, за рекомендацією редактора петербурзького журналу «Библиотека для чтения» О.І. Сеньковського, випробувала себе як перекладачку, а потім написала свою першу повість «Идеал», підписавши псевдонімом «Зенеида Р-ва». Повість була опублікована в 1837 році в журналі «Библиотека для чтения». В основі сюжету – розповідь про невдалий шлюб і висміяне жіноче кохання. Та головне значення повісті, як і наступних її творів, не в сюжеті: «Сюжет для госпожи Ган имеет значение оперного либретто, на которое она потом пишет музыку своих ощущений и мыслей», – писав про неї В.Г. Белінський. Повість мала успіх.
Протягом трохи більше п’яти років одна за одною виходять одинадцять повістей письменниці. Серед них «Утбалла» (1838), «Медальон» (1839), «Теофания Аббиаджио» (1841) та інші. Всі твори О.А. Ган мають автобіографічний характер. В них перед читачем постає духовне життя освіченої жінки пушкінської епохи з її піднесеним внутрішнім світом, стихією почуттів, «музикою відчуттів і думок». Письменниця в своїй творчості поставила та спробувала вирішити так зване «жіноче питання». Її почали порівнювати зі знаменитою французькою письменницею, називаючи «російською Жорж Санд».
Наприкінці 1830-х років ім’я Олени Ган стає широко відомим, її твори користуються популярністю, проте одночасно зі славою та захопленням з’являються нерозуміння та заздрощі. В глухій провінції, де їй переважно доводилося проживати (батарею П.О. Гана часто переводили з місця на місце, і все більше по глухих кутках Катеринославської та Київської губерній), письменниці часто доводиться бути предметом марної цікавості та дурних вигадок. Ця мішура пригнічує Ган, про що вона пише у своїх листах. Про це ж розповість згодом і донька письменниці: «Бедной матери моей приходилось расплачиваться за то, что она опередила свой век: женщина-писательница в то время еще была диво-дивное! Во Франции Жорж Санд, в России она, да родственница ее кузин Сушковых – графиня Растопчина, – вот и весь, почти, счет храбрым пионеркам по тернистому пути, который они сгладили, на свой кошт, многим сотням последовательниц». Негаразди особистого життя, втрата дитини, непосильна праця підірвали здоров’я О.А. Ган. Хвороба швидко прогресувала. Однак чим менше залишалося фізичних сил, тим сильнішим виявлялося її прагнення до духовного зростання. В 1842 році на сторінках журналу «Отечественные записки» була опублікована перша частина повісті «Напрасный дар», але завершити цей твір письменниці не судилося. Олена Ган померла в Одесі в червні 1842-го у віці двадцяти восьми років. На могильному камені були викарбувані слова, взяті з останнього твору Зенеїди Р-вої: «Сила души убила жизнь…» «Она превращала в песни слезы и вздохи свои». Нарозхват були у ті часи номери журналу «Библиотека для чтения», де друкувалися повісті О.А. Ган.
Величезний успіх, який припав на долю письменниці, неможливо пояснити лише художніми достоїнствами її творів; у неї було рівно стільки таланту, скільки потрібно, щоб висловити те, що віяло в повітрі; й ті нечисленні жінки, чиї почуття вона висловлювала, гаряче вітали її творчість. Ця своєчасність її ідей і дає Ган право на місце в історії літератури. 1843 року в журналі «Отечественные записки» була опублікована стаття В.Г. Белінського «Сочинения Зенеиды Р-вой», яка й донині є однією з кращих рецензій, присвячених творчості письменниці, а тоді пролунала ще і як епітафія: «Мир праху твоему, благородное сердце, безвременно разорванное силой собственных ощущений. Мир праху твоему, необыкновенная женщина, жертва богатых даров своей возвышенной натуры! Благодарим тебя за краткую жизнь твою: не даром и не втуне цвела она пышным, благоуханным цветом глубоких чувств и высоких мыслей… В этом цвете – твоя душа, и не будет ей смерти, и будет жива она для всякого, кто захочет насладиться ее ароматом…Есть писатели, которые живут отдельною жизнью от своих творений; есть писатели, личность которых тесно связана с их произведениями. Читая первых, услаждаешься божественным искусством, не думая о художнике; читая вторых, услаждаешься созерцанием прекрасной человеческой личности, думаешь о ней, любишь ее и желаешь знать ее самое и подробности ее жизни. К этому второму разряду принадлежит наша даровитая Зенеида Р-ва».
Майже все своє коротке життя О.А. Ган прожила в Катеринославі, маленьких містечках і селах Придніпров’я. У багатьох творах письменниці знаходимо рядки, присвячені придніпровській природі, замальовки життя губернського міста, міст і сіл степового краю. З іронією вона пише про губернських вельмож, які зібралися на бал, у повісті «Идеал»: «Дом дворянского собрания был великолепно освещен; плошки на воротах, плошки у подъезда; кареты, коляски, брички, сани везли целые грузы бабушек, маменек, дочек, внучек. Собрание было блистательное. Два жандарма, стоявшие у крыльца, не успевали отгонять опорожненных экипажей. Канцелярские стряхивали снег со своих шинелей, артиллеристы, смотря с улыбкой презрения на этих фрачников, гордо расправляли усы и всклоченные волосы. Но то ли еще было в зале! Четыре люстры величаво спускались с потолка; вдоль стен расставлены были диваны, крытые оранжевым ситцем с зелеными узорами, а на передней части залы, под огромным зеркалом, стояли два пунцовые кресла. На хорах тринадцать человек музыкантов сидели, в ожидании входа губернатора, с поднятыми смычками, готовясь огласить залу при его вступлении полонезом из «Русалки». …общество походило на огромного истукана, для которого душа не была еще ассигнована».
У 1831-32, потім у 1834-35 роках родина Ган мешкала в селах Романкове, згодом у 1837–39 рр. – у Кам’янському. У повісті «Суд света» її героїня розповідає про життя з родиною «…в Новороссийском крае, где нам назначили квартиры в большом казенном селе, вокруг которого, на пространстве десяти верст не было ничего более, кроме степи, болота, песков, да таких же казенных селений». Вона згадує ці місця і в «Идеале», коли пише про «тесную лачужку», про зимові сутінки «за чайным столом, когда кипящий самовар, нагревая парами морозный воздух хаты, стягивает в один тесный кружок всех присутствующих» у повісті «Суд света» та в листах.
Мозаїкою розкидані по творах Ган картини придніпровської природи. Так, у повісті «Идеал» вона розповідає: «Настала ранняя весна. Ивы зазеленели; нежный пух и румяные почки покрыли все деревья; широкая река весело катила голубые волны, освобожденная от двухмесячного заключения». 14 жовтня 1838 року вона писала з Кам’янського на Кавказ декабристу С.І. Кривцову: «…О чем же я могу вам писать, живя в таком уединении? Разве только о холоде в Каменском да обо мне самой. Что еще я могу сказать о себе? Хотите ли иметь точное понятие о моей обстановке и моем времяпрепровождении? Я живу в скверной, сырой, холодной избе; из моих окон я вижу – на восток сельскую церковь, к западу – кладбище на пригорке, уставленное крестами, готовыми упасть; к югу – большую конюшню, к северу – другое строение, принадлежащее батарее, далее – степь, пески, болота. Прибавьте к этому вечно пасмурное небо, в доме – угрюмое молчание, едва нарушаемое лепетом Верочки, непрерывный свист ветра, а вечером – вой собак и карканье ворон, – и вы будете знать мое жилище, как если бы вы сами жили в нем. …я почти не покидаю моего кабинета – крошечной комнаты, которая напоминает мне ваш каземат 1826 г., потому что в ней не более трех шагов в длину и двух в ширину; но я довольствуюсь малым, и так как в ней могут помещаться моя библиотека, стол и стул, то я чувствую себя в ней уютно».
У повісті «Утбалла» яскраво й емоційно Ган зображає багато разів бачені нею дніпрові пороги: «В одной из широких рек России есть место смерти; там волны вечно кипят и клокочут, прорываясь сквозь гранитные стены; и можно подумать, что дух мглы взгромоздил камни на камни, скалы на скалы, чтобы загородить путь волнам или выбросить реку из ее ложа. Но гордая река, свидетельница славы князей наших, не уступает: собрав все силы, она взбирается с камня на камень, кидается в бездны, крутится, бьет фонтанами, и, не находя выхода, с ревом отчаяния снова взбирается на утесы. В вечной борьбе колеблется гранит; река, наконец, пробивается на волю, и там, утомленная, несется тихими струями к родному морю. С наступлением весны, промышленники спешат воспользоваться полноводьем, чтобы переплыть страшные пороги. Несколько пней, скрепленных деревянными гвоздями, составляют их флот, и отважные сыны Украйны вверяют этим утлым судам свое богатство и свою жизнь. Они выжидают ясного дня, служат молебен, одеваются в чистые рубашки, как будто готовятся к смерти, и пускаются вниз по реке. В молчании несутся их барки между живописных берегов; издалека слышится рев волн, и вот дерзкие люди приблизились к роковому месту… Все весла, орудия отброшены; что могут сделать человеческие усилия против разъяренной стихии? Пловцы бросаются на колени; волны уже прядают около них, кипят, орошают их брызгами, и быстро мчат их к погибели. Кто из пловцов в эту минуту не бросает взора назад? Там зеленеют берега, там их мирные жилища, жены, дети родные; тут перед ними ад! Черные утесы грозно подымаются из вод, заграждая им путь, и во всяком порыве волн им слышатся стоны несчастных, которые погибли еще до них в ненасытной пучине. Еще шаг, – и они налетели на подводный камень. Бревно с треском открывается от судна; пловец чувствует в жилах своих холод смерти; он простирает руки назад, хочет воротить прошедший миг, вцепляется во всякий куст, случайно выросший на камне, гибкая ветвь ускользает из рук, а волны, одна грознее другой, несут его к страшному мгновению!.. Но не всякое судно разбивается, не все пловцы погибают: часто река, с победою над враждебным гранитом, выносит их на могучих хребтах своих, и они спокойно продолжают путь».
Олена Аліванцева
Бібліографія
Аліванцева О.В. Олена Ган. Досвід літературного портрета / О.В. Аліванцева // Мова, культура та філософія Франції: Досвід вищої школи України та інших країн СНД. І-а міжнародна конференція.– Дніпропетровськ, 1994.– С. 3.
Аливанцева Е.В. Три Елены. Проект создания нового музея в Днепропетровске / Е.В. Аливанцева // Музей і місто: Музеєзнавчі аспекти збереження і відтворення своєрідної міської культури (Матеріали обл. наук. конф., присвяченої 225-річчю м. Дніпропетровська).– Дніпропетровськ, 2003.– С. 9–12.
Дві Олени: [Про біографію 2-х жінок - матері та доньки - Олена Ган (Фадєєва) та Олени Блаватської] // Кам'янські етюди в стилі ретро. – Дніпропетровськ: ІМА-прес, 2009.– С.647.
Зобенко М. Ярославни Придніпров’я, або Сповідь жіночої душі при свічі істини / М. Зобенко // З любові і муки... / Ф. Білецький, М. Нечай, І. Шаповал та ін.– Дніпропетровськ: ВПОП «Дніпро», 1994.– С. 273–283.
Ган Олена Андріївна (1814–1842): [Біографія. Уривок з повісті «Ідеал». Листи до декабриста Кривцова і своєї подруги. Література про життя та творчість] // Костиря І. Межівська сторона.– Донецьк: Каштан, 2003.– С. 226–236.
Чабан М. Олена Ган / М. Чабан // Дніпропетровськ: минуле і сучасне. Оповіді про пам’ятки культури Катеринослава-Дніпропетровська, їх творців і художників.– Дніпропетровськ, 2001.– С. 297–298: фото.
***
Аліванцева О. Олена Ган: [Про життя та творчість Олени Ган]/О. Аліванцева // Джерело.– 2014.– N № 1/4(січ.).– С.16.
Назвали вулицю з любов'ю: [Про видатну постать Катеринослава письменницю Олену Ган] // Наше місто.– 2018.–№ 10(7.03).– С.25.
Ткач О. Олена Ган - "Лермантов серед письменниць": [Біографія письменниці О. Ган] /О. Ткач // Вісті Придніпров'я.– 2014.– N № 9(6.02).–С.11.
