Олеся Омельченко – яскрава зірка Придніпров’я

Омельченко (Козлова) Олександра (Олеся) Олексіївна

Україна, Дніпропетровська область

  • 19 січня 1952 |
  • Місце народження: с. Військове, Солонянський район, Дніпропетровська область |
  • Член НСПУ, член НСЖУ, вчитель вищої категорії Військової СЗОШ

Наш дивний прекрасний світ щомиті глибоко хвилює, болить у небайдужім серці Олесі Омельченко, дивує і надихає її на творчість.

« … Я народилась піснею, любов’ю. Живу і квітну у магічнім слові…»

Я, Омельченко (Козлова) Олександра (Олеся) Олексіївна, народилася у зимову морозяну ніч на Водохрещу,  року, в сім’ї хлібороба Олексія Тимофійовича Омельченка в селі Військовому Солонянського району Дніпропетровської області.

Тільки-но розплющилися мої очі у цей світ земної краси, як навіки в нього закохалася кожною своєю клітинкою, щомиті дивуючись неповторності, мудрості, багатомірності Природи! Усе життя вірю в дива, які непроявлено оточують нас і розквітають у моєму серці і у серці Всесвіту.

З маминих пісень, легенд злітала я здивованим пташеням у звабливо-іскристий світ і щомиті міцніли мої крила, а серце та душа наповнялися невичерпними мудрістю та високодуховністю народною.

Батько Олексій Тимофійович  та мама  Наталія Григорівна, які пройшли пекло фашистської неволі (мама була також у групі Опору під час перебування у Нюренберзі), – мій приклад стійкості, мужності, порядності у Любові до людини, народу, Батьківщини, Всесвіту.

«Дивлюсь, дивуюсь, квітну і живу…»

Мальовниче село Військове, яке стало моєю колискою, готувало для мне нескінченність барв, вражень і чудес. Тут, серед розкоші батьківського саду, у просторі любові маминої пісні розквітав мій талант, який уже на сьогодні викристалізувався розмаїттям літературних жанрів. В 1959 році пішла, а в 1969 році закінчила Військову середню загальноосвітню школу з відзнакою (похвальний лист з ряду предметів). Вірші почала писати з 4 класу. З дитинства захоплююся малюванням.

« Із материнських сонячних долонь
Благословенно в тайни Дивослова Злетіла і, здивована, лечу…»

Коли навчалася у 9 класі, Наталка Нікуліна, на той час уже відома поетеса, запросила на телепередачу. А після закінчення середньої школи я брала участь у республіканській нараді молодих літераторів у м. Ірпіні, на якій ряд письменників відзначили високу літературну обдарованість. З легкої руки заслуженого діяча мистецтв Володимира Яковича П’янова, дружба з яким збереглася на все життя, я почала друкуватися як Олеся Омельченко.

Мій земляк професор-літературознавець, академік Микола Пилипович Пивоваров, прочитавши мої поезії, коли я навчалася ще у 8 класі, сказав: «Олесю, з тебе будуть люди. Вдосконалюй себе!» І цим визначив мій вибір: замість омріяного факультету астрономії Одеського університету я вступила в 1970 році до Дніпропетровського державного університету на історико-філологічний факультет. Вчилася із захопленням. Брала участь у капелі бандуристів при Палаці студентів ім. Ю. Гагаріна, стала лауреатом республіканського конкурсу-огляду художньої самодіяльності у Києві; брала участь в роботі образотворчої студії, театрального гуртка при Будинку вчителя, займалася спортивною стрільбою, встигала робити і радіо- та телепередачі. Літстудійці університетської студії «Гарт» обрали мене своєю стростою, бо за всіх «стояла горою». У так звані «часи застою» мене, як і багатьох інших літстудійців студії «Гарт», переслідували за націоналізм, ім’я якому у сьогоденні – любов до рідного народу і України. З цієї ж причини мене, кращу випускницю університету, не зважаючи на те, що уже пройшла творчий конкурс на заміщення посади редактора дитячих телепередач на Обласному телебаченні, не взяли на роботу після дзвінка відданих «ідеям доби» осіб. Зараз таку позицію називають відданим патріотизмом.

В 1975 році я закінчила Дніпропетровський державний університет, а в 1978 році – навчання на Центральних Республіканських заочно-стаціонарних курсах іноземних мов у м. Києві.

Особливо велику надію щодо розквіту мого таланту висловлювали заслужений діяч мистецтв України, літературознавець, перекладач Володимир Якович П’янов, професор, академік, літературознавець, зав. кафедрою української філології театрального інституту ім. Карпенка-Карого Микола Пилипович Пивоваров, поети Микола Вінграновський, Любов Голота, Михайло Чхан, Марія Зобенко, Віктор Корж, Ігор Пуппо, Сергій Бурлаков та багато інших. Листи відомих письменників, які стали мені учителями та друзями, зберігаю, як святиню.

З 1980 по 1985 роки навчалася романо-германської філології у Харківському державному університеті. Тому Харків для мене – друге рідне студентське місто.

29 травня 1997 року мене прийняли до Національної Спілки письменників України, а у 2002 році – стала Членом Національної Спілки журналістів України.

«О щастя: бути, жити і творить …»

За фахом – поет. Пишу вірші, поеми, фантастику, драми для дорослого читача, вірші, казки – для дітей. Пишу також гуморески, як віршовані, так і у прозі, оповідання, нариси, байки, повісті, статті для газет, досліджую історію рідного краю. Захоплююся астрономією, фізикою, медициною, парапсихологією, історією. Малюю. Граю на бандурі. Знаю німецьку, польську, російську мови, вивчала чеську та французьку. Англійську – зі словником.

Друкувалася переважно у поетичному жанрі.

Вірші я почала писати у 4 класі. Перший вірш надрукували, коли я ходила у 6-й клас (районна газета «ВПЕРЕД).

У 1967–68 рр. мої вірші російською мовою друкувалася у міській газеті м. Верхня Салда Свердловської області («Салдинский робочий»). В той час гостювала у рідної тітки по мамі, чоловік якої був підполковником.

В республіканській періодиці почала друкуватися з 1973 року (журнал «Україна», колективний збірник «Повноліття»).

Рік до вступу в Дніпропетровський держуніверситет працювала старшою піонервожатою Павлівської 8-річної школи, а також водночас викладала там співи, хімію, алгебру у 8 класі, німецьку мову у вечірній школі. 

Після закінчення університету працювала два роки кореспондентом багатотиражної газети  «Трибуна будівельника» тресту «Дніпроспецбуд».

З причини інакомислення  моя перша поетична збірка «Зачарований обрій» побачила світ не у 1975 році, як було заплановано у видавництві «Промінь», а в 1984 році. І то з багатьма редакторськими поправками. Але поет Олександр Зайвий про ту книжечку сказав: «Гарна книга. Я дам тобі рекомендацію до вступу в СПУ». Відмовилася. На душі було неспокійно. Моя друга велика книга поезій та поем «Присвячую себе...» вийшла за рахунок спонсорів у 1993 році.

У 1999 р. виходить драма-феєрія «Полум’я Любові», у якій порушуються проблеми незнищеності краси і справжнього кохання, одвічного протистояння добра і зла, здатності на самопожертву заради Любові.

У книзі «Адам і Єва», до якої увійшли фантастична драма у віршах «Зорія» та драматична поема «Адам і Єва», порушуються морально-етичні проблеми, пов’язані з існуванням людини, людства в цілому. Ось цитата із дослідження Марії Зобенко, лауреата премії ім. О. Гончара: «Олеся Омельченко відкрилася нам як майстриня складного драматургійного матеріалу... Високу наснагу дарує поетеса своїм незвичайним твором, сягає гуманістичного пафосу-застереження («Зорія»), а ліро-епічна поема «Адам і Єва» – це поетичний водоспад, каскади чистого могутнього світла, що то веселково, граційно грає на сонці, то запаморочує погляд темними вирвами стихії і невпокореними бурунами, куди зірватися – і вже не випливеш... Її трактування сучасне, соціально загострене, психологічно точне... Поетеса вправно типізує картини навколишньої дійсності, сімейного житття-буття сучасників. Вона володіє версифікаційною «технікою», пластикою перевтілень...» («Вітчизна».– 2002.– №5–6).

У 2006 році на 320 сторінках у видавництві «Дніпрокнига» за державний кошт виходить моя  нова книга поезій, поем, уривок із роману «Дивограй» – «Вселюбов», яка отримала високу премію ім. І. Сокульського.

2017 року виходить друком історико-філософсько-фантастичний роман-есе про ріднокрай «Дивограй».

Мої твори є в Інтернеті, цей сайт з’явився у 2001 році, дякуючи письменникам Ізраїлю, яким припали до душі мої твори. Цей сайт користується популярністю. Також у сайті «Літературне Придніпров’я» розміщена драма у віршах «Лабіринт» та вірші. Кілька років назад відкрився мій новий сайт Інститутом Україніки. Мої твори друкувалися у Росії, Ізраїлі, США, Канаді. А так як я друкуюся постійно у часописах України, які розповсюджуються у країни, де проживає українська діаспора, то з моїми творами знайомі численні читачі світу.  Стаття про мою творчість ввійшла до «Енциклопедії сучасної України».

У передмові до моєї поетичної добірки у журналі «Борисфен» Василь Перетятько писав: «Номенклатура виховала своїх придворних поетів, дарувала зірки, всілякі звання. І вони вірно їй служили залежно від здібностей і хисту. А талант завжди прагне волі, духу, помислів, вчинків. Серед таких імен – ім’я Олесі Омельченко. Вона всотала з молоком матері волелюбність, гордість національного духу, закоханість у рідне слово...»

Мої твори по кілька разів на рік з’являються у різних українських часописах, виданнях, колективних збірниках, антологіях без будь-яких рекомендацій. Якось, харківський композитор Микола Ведмедеря, прочитавши мої вірші для дітей у журналі «Дошкільне виховання», запропонував співпрацю. То ж згодом у книзі для дітей «Скажи на мене: зірочка» з’явилося кілька пісень на музику харків’янина. Казочку у віршах «Зайчик і Козлик» Микола Олексійович також поклав на музику, створивши цікаву дитячу оперу. На жаль, поставити її, як і видані пізніше віршовану драму-феєрію «Полум’я Любові» та фантастичну драму «Зорія», що завоювали неабияку популярність, поки що не вдалося.
 
У минулому, 2015 році, у видавництві «Пороги» вийшла книга віршованих 5-ти драматичних творів «Мить і вічність», яка отримала відразу премію ім. П. Кононенка. А у 2016 році вийшла книга громадянської лірики «Високий берег» з моїми ілюстраціями. Вона буде представлятися НСПУ на республіканську премію у цьому році.

З 1977 по 1985 роки працювала викладачем української літератури та німецької мови у механіко-металургійному технікумі м. Дніпропетровська.

З осені 1985 року – на педагогічній роботі у школах міста, а з 1994 року працюю вчителем української мови та літератури, німецької, російської мов, малювання у рідній Військовій середній школі Солонянського району Дніпропетровської області. Вчитель вищої категорії. Керівник літературної студії школи «Віконечко», вихованці якої щороку посідають призові місця не лише у районі, області, Україні, а і у Міжнародних конкурсах літературно обдарованих дітей. Я – член творчої групи вчителів іноземної мови району, керівник Прес- центру школи та консультант Прес-центру Солонянського району, керівник «Євроклубу», член Асоціації українських германістів інституту ім. Гете при гірничій академії у Дніпропетровську, член Правління ДО НСПУ третього скликання, делегат трьох письменницьких з’їздів письменників України. Остання моя вагома публікація – оповідання «Стихія» з’явилася у травневому номері центрального письменницького журналу «Київ» у цьому році.

У 2007 році, на святкуванні мого ювілею у палаці студентів ім. Гагаріна, поет Віктор Корж констатував: «Її творчість потрібно було вивчати уже 20 років тому...». А Володимир Якович П’янов, академік, заслужений діяч мистецтв, у своїй привітальній телеграмі зазначив, що «уже на сьогодні Олеся Омельченко внесла своєю творчістю неповторні сторінки у скарбницю української сучасної літератури». Про це ж говорили і професори Дніпропетровського та Запорізького університетів Нінель Іванівна Заверталюк та Ольга Дмитрівна Турган, доцент Тамара Якимівна Токар. Впродовж 20 років мою творчість вивчають у школах області, у ДНУ, гірничій академії, у МАН, студенти пишуть курсові та дипломні роботи, про мою творчість написано багато рецензій, серед яких дослідження Наталки Нікуліної та Марії Зобенко (журнал «Вітчизна», 2002, «Фантастика і реальність у ліро-епічних творах Олесі Омельченко»).

«Отак й живу у єдності святій Із Всесвітом. У зорелеті Слова…»

У 2012 р. відзначила 60-річний ювілей. Творчі вечори-звіти відбулися у Солоному та Дніпропетровську, телеканали області презентували мою творчість, 51-й канал створив цікаву передачу про мене, як письменника, громадського діяча і вчителя «Один день з Олесею Омельченко».

Автор десяти книг. Написано мною до 4500 віршів, 50 поем, 50 оповідань та етюдів, 60 гуморесок, безліч казок, драматичних творів, віршів для дітей; 6 драматичних творів для дорослого читача, багато байок, фейлетонів, мініатюр, кілька романів, статті-роздуми, нариси, дослідження по історії рідного краю. Пробую свої сили у перекладах з німецької, російської, польської мов.

Крім того, я – активний громадський діяч, позаштатний кореспондент газети «Вперед» із середини 60-х років ХХ століття. Мої журналістські матеріали постійно друкуються також і у обласній та республіканській періодиці («Літературна Україна», «Слово Просвіти»), а поетичні твори – і за кордоном нашої Вітчизни. Твори вивчаються у  загальноосвітніх навчальних закладах області у курсі: «Література рідного краю». Стаття про творчий доробок увійшла до «Енциклопедії сучасних видатних особистостей України». Два роки (2012, 2013) я отримувала стипендію від Міністерства культури України як видатна особистість України. Восени 2013 року у Києві, у будинку НСПУ, відбувся мій творчий вечір, на якому була гідно відзначена моя творчість як письменника. Я нагороджена Похвальними листами обласного та Всеукраїнського рівнів за високі здобутки у літературі, за вагомий внесок у розвиток національної літератури та культури. Маю три Почесні грамоти від Національної Спілки письменників України. Мої журналістські матеріали, нариси, статті, інформації, інтерв’ю постійно друкуються у сучасних часописах різних рівнів.

Маю дві вищі освіти, займаюсь творчо обдарованими дітьми, які впродовж 25 років займали не лише призові місця у районних, обласних та Всеукраїнських конкурсах, а і у Міжнародних (Катерина Глущенко – 2 місце у Міжнародному конкурсі «Я і Україна» серед 28 країн світу; Марія Козлова – 1 місце в Україні за творчу роботу «Раби фашистської неволі» (нагороджена Подякою Кабінету Міністрів України), тощо. Твори літстудійців друкувалися у колективних збірниках області «Ластів’ята»,  альманасі «Собори наших душ» № 14–16, у журналі «Бористен», у районній та обласній газетах. Гуртківці виступали по телебаченню. Катерина Глущенко була прийнята у Обласну Спілку обдарованих дітей Дніпропетровщини.

Маю свій творчий блог в Інтернеті «Поклик душі», де розміщуються як учительські творчі роботи, так і письменницькі. І це лише частина моїх здобутків.

Плани на майбутнє

Працюю зараз над новими поетичними книгами, закінчую роботу над книгою оповідань, гуморесок, працюю над прозовим романом, пишу нову драму у віршах, Шукаю шляхів до видання своїх творів.

Маю багато творчих планів. Мрію створити лібрето за своєю драмою «Зорія», яку, як і «Полум’я Любові»,  пропонують поставити у театрах м. Харкова та м. Дніпропетровська. Але для цього також потрібні спонсори.

Пишу для людей і про людей, про їхню велич і красу вселенську, про рідний край, його сучасне, минуле і майбутнє. У фантастичних творах прагну заглянути в майбуття, яким уявляю вільним від несправедливості, принижень, безчестя, бездуховності, сповненим сяйва й розуму, всепроникного світла людської душі.

Наш дивний прекрасний світ щомиті глибоко хвилює, болить у моїм небайдужім серці, дивує і надихає мене на творчість.

…Я народилась піснею любов’ю.
Живу і квітну у магічнім Слові
Заради вас, о земле дива й чуда,
 заради вас, прекрасне моє людство.
За вас молюся пристрасно в Безмежжя
Із вірою у завтрашнє чудесне.
Я – Вселюбов. В любові всіх світів
Пульсую щастям жити на землі,
Творити своє чудо диво слова
В долонях материнських Вселюбові.

Олеся Омельченко 

Творчий ужинок Олесі Омельченко

Відгук про нові книги Олесі Омельченко Ніни Хіль, члена НСПУ

В букеті відомих імен України, Придніпров’я сяє яскравою зіркою ім’я письменниці Олесі Омельченко.

2016 року у видавництві» Пороги» вийшла книга п’яти драматичних віршованих творів «Мить і вічність», до якої увійшло п’ять драматичних віршованих творів. Вони відзначаються глибокою філософічністю, соціальною загостреністю, динамічністю, оригінальністю та фантастичністю.

Трагікомедія «Лабіринт, або Прелюдія апокаліпсису» присвячена проблемам боротьби сучасності із такими негативними явищами як алкоголізм, наркоманія, СНІД. У драматичній феєрії «Вир» розкривається незнищенність високого людського почуття – Любові. Драма «Епохи закривавлене обличчя» присвячена Чорнобильській трагедії та її наслідкам. У драматичній поемі «Світ ясних протуберанців» автор торкається проблем непорозумінь у сучасному суспільстві, де ще процвітають несправедливість та зверхність до народу. Драматична феєрія «Кличуть в пісню журавлі» присвячена сьогоднішнім подіям у АТО.

У центрі болінь і переживань автора книги – доля України. Його твори несуть високий позитивний емоційний заряд, вражають новизною, експресивністю, невимушеністю викладу і водночас – напруженими та захоплюючими колізіями. Органічне єднання людини з природою, відчуття первозданності, надія на щасливе майбуття надихають читачів на благородні дії, даючи їм крила надії, віри, радості та любові.

Наприкінці 2015 року ця книга відзначена премією ім. П. Кононенка.

На початку квітня 2016 року побачила світ книга громадянської лірики «Високий берег» із ілюстраціями авторки-художниці. Книга – сильна, високохудожня, відразу завоювала популярність серед читачів. Солонянська районна рада відразу ж перевидала книгу та розповсюдила серед бібліотек та шкіл Солонянського району.

До книги поезій та поем Олесі Омельченко «Високий берег» увійшла громадянська, патріотична лірика, сповнена глибокого болю і любові до України, яка для авторки – найрідніша. Доля України – доля самої поетеси. Лірична героїня живе Україною, переймаючись її стражданнями, сподіваннями та надіями, милуючись просторами ріднокраю, оспівуючи його красу і неповторність. З Україною в серці, на високому березі Дніпра палає незгасним полум’ям Олесина Поезія, влучна, вразлива, філософічна, наскрізь сучасна і щира. Вона вирує почуттями, проміниться різнобарв’ям, спонукає читача до дії, роздумів, викликає у душах бурхливі емоції Світла. Авторка переконана у перемозі Добра, Справедливості; її Віра – непохитна, Любов – вічна, а мужнє Слово – закликає бути небайдужими і, як найдорогоціннішу святиню, берегти Батьківщину, нашу колиску, наш дім.  

На вихід книги відразу ж відгукнувся Харків, друге рідне ще зі студентських років місто, радіопередачею «Дніпро» (автор – Ірина Мироненко).

У вересні 2016 року у видавництві «Ліра» виходить дві книги казок для дітей: віршована – «Марійчина казка», до якої увійшли казочка-опера (музика Миколи Ведмедері) та «Марійчина казка», а також казка у прозі «Казка про Вовка Недригайла».

Світлом та теплом наповнені казки Олесі Омельченко. Читаючи їх, захоплюєшся дивним, різнобарвним світом, який оточує нас. «Марійчина казка» складається із двох творів: казки-опери «Зайчик і Козлик» та «Марійчина казка».

У коротесенькій казочці «Зайчик і Козлик» авторка змогла показати динамічне дійство, пригоди, біди і порятунку, яке спіткало бідного Козлика. Але справжні друзі не залишають ніколи у біді. І коли Козлика визволено, хитра Лисичка здалася, усі визволителі-переможці влаштовують свято на честь перемоги у братика Козлика, який живе біля Дніпра. Захоплююче свято із млинцями, медом, піснями та іграми приносить усім радість і переконує маленького читача, що зло обов’язково буде покараним, а добро буде торжествувати, якщо є єдність, дружба, віра та любов. От чому ця казка і читається, і співається легко та радісно.

Безперечно, казка-опера повинна бути почутою і у музичному виконанні. Динамічна та весела, вона вселяє надію на щасливий сонячний день і на перемогу світла.

Віршована казка «Марійчина казка» – про пригоди малесенької Марійки у царстві ельфів. 

Марійка – смілива і допитлива, розумна і мужня. Їй хочеться добра, світла, любові і вона, разом з героями, домагається перемоги – зла чаклунка потерпіла поразку, закохані знову разом. Добро перемогло зло.

Побудова сюжету – струнка. Події – динамічні, напружені, багатошарові: казка в казці (одну казку розповідає мама, другу – чарівник, третя твориться самою Марійкою).

Казка має виховне та пізнавальне значення. Вчить бути сміливими, мудрими, непримиренними зі злом, берегти природу, дбати про оточуючих; виховує чисті помисли і високі моральні якості.

«Казка про Вовка Недригайла» – новаторська та захоплююча.

Пригоди, на перший погляд наївного, але розумного, хитрого, кмітливого та винахідливого Вовка, який уміє не лише керувати лісовими справами, а і спілкуватися з іншопланетянами, пригоди його друзів змушують дітей дивуватися та сміятися, зачудовуватися та переживати за долю героїв, замислюватися над непростими проблемами сьогодення, які можна вирішити  лише з любов’ю, добром, бережливо ставлячись до оточуючого світу.

Авторка майстерно змалювала Недригайла у гумористично-іронічній манері.

Казка, яка має тонкий сатиричний фон, безперечно цікава як для дітей середнього, так і старшого шкільного віку.

Олеся Омельченко, Ніна Хіль
Створено: 12.12.2021
Редакція від 15.02.2022