Павло Козар – учень Яворницького
Український історик, археолог і краєзнавець, громадський діяч Павло Антонович Козар народився у селянській сім’ї на хуторі Широкому Катеринославського повіту (сучасний Солонянський район Дніпропетровської області) 12 лютого 1898 р. в родині заможних селян. В рідному селі здобув початкову і середню освіту, але родинне життя у 1920-ті рр. було зруйновано – родину розкуркулили, батьків вислали до Сибіру, де вони пропали безвісти. Також невідомим залишилася подальша доля сестри Мотрі, братів Івана та Олександра. Лише Павлові вдалося вирватись на подальше навчання до м. Катеринослава, де він оселився у батьків своєї майбутньої дружини М.Т. Кравченко. Через деякий час вони побрались і у 1921 р. першою у родині народилась дочка Таїсія, згодом – Галина та Олена. У 1926 р. П.А. Козар закінчив Інститут народної освіти, де під час навчання познайомився з Д.І. Яворницьким. Професор підтримав бажання Павла стати фахівцем у музейній галузі, і згідно Протоколу № 2 від 23.05. 1925 р. засідання вченої ради музею, він був прийнятий на посаду секретаря Катеринославського крайового музею.
За спогадами Івана Шаповала, Павло був простим, скромним, доброзичливим, кремезної статури, середнім на зріст, високочолим, вродливим, урівноваженим. Дмитро Іванович глибоко поважав і любив Козаря, доручаючи йому вирішувати не тільки різноманітні організаційні питання, але й привчаючи його до наукової діяльності. Саме Д.І. Яворницький сказав Павлу Антоновичу: «Бачу, що у Вас є талант до археології, отож і далі йдіть цією стежкою, пам’ятайте, це благодатна галузь науки». І вже 9 лютого 1926 р., згідно протоколу засідання, П.А. Козар був зарахований на посаду завідуючого одним із відділів музею (історико-археологічного), отримуючи 50% надбавки на зарплатню за несення обов’язків відповідального секретаря ради музею. А у липні 1926 р. на засіданні вченої ради музею, за пропозицією Д.І. Яворницького, П.А. Козара призначено інспектором комітету з охорони пам’ятників матеріальної культури та природи. Але до 1929 р. він не полишив працювати і в музеї, за сумісництвом виконуючи наукову роботу. Згідно з характеристикою, яку Д.І. Яворницький заповнив на Павла 8.02.1928 р., він був одруженим, безпартійним, цілком працездатним і дуже зацікавленим своєю роботою, був солідарним з іншими працівниками на роботі, не мав нахилів до кар’єризму. Відповідав займаній посаді, доган та нагород не отримував, під слідством не перебував. У розмовах дуже обережний, до вина і карт не мав нахилів, знайомства мав з представниками науки. Жив винятково на платню, власним матеріальним становищем був недостатньо задоволений. Досить розвинений, головним чином цікавився власною працею, але йому була притаманна й пізнавальність. Був політично достатньо розвинутим. Читав лекції з питань суспільствознавства в містах та селах.
З 1929 р. П.А. Козар за свої соціальні погляди зазнав утисків з боку слідчих органів, і тричі був заарештований, але за нестачею доказів випущений з-під варти. У 1930 р. Д.І. Яворницький у листі до секретаря Української Академії Наук підтримав кандидатуру П.А. Козаря в асистенти й на секретаря кафедри передісторії як фахівця, який кілька років брав участь у роботі комплексної науково-дослідної експедиції на Дніпрельстані (1927–1931 рр.), а також відкрив «поля поховань» (с. Привільне, Запорізької обл.) і підготував до друку в УАН наукову працю «Поля поховань римської провінціяльної культури на Припоріжжі». Але, як зазначив сам П.А. Козар у своїй автобіографії, більшовицькі переслідування затримали наукову роботу, і вона у нього почалась лише з приходом німецької влади на українські землі у 1941 р. Таку тісну співпрацю П.А. Козара з нацистською окупаційною владою можна пояснити образою на радянську владу за переслідування у довоєнний період та намаганням у карколомний період 1941–1944 рр. влаштувати особисте життя і власної родини.
Після захоплення Дніпропетровська німецькими військами, з 11 вересня 1941 р. почали працювати відділи обласної управи, в якій П.А. Козар керував відділом освіти. Відділ з перших днів свого існування почав роботу з організації навчання в межах області. Працівники відділу приводили до ладу шкільне господарство, за вказівкою фашистського керівництва займалися виправленням підручників. Три сектори відділу освіти займалися такою роботою:
1. шкільний сектор. З 1 жовтня по 1 грудня 1941 р. працівники сектору організували навчання у 1388 школах області з охопленням 307 385 учнів та 110 076 вчителів. Також, за даними на 1 грудня 1941 р., організовано й розпочато навчання у дев’яти професійних школах з охопленням 2165 учнів та 116 осіб викладацького персоналу;
2. сектор перепідготовки та вдосконалення вчителів виконував функції навчально-методичного кабінету й обслуговував вчителів початкової та середньої шкіл Дніпропетровської області і м. Дніпропетровська. Штат співробітників сектору складався з консультантів, кожен із яких охоплював певну шкільну дисципліну та через систему консультацій здійснював практично-педагогічну і науково-теоретичну допомогу вчителям свого фаху. Всього працювало 12 консультантів, на яких було виділено шість ставок по 800 крб. кожна;
3. сектор позашкільної освіти і культів. До відділу освіти була приєднана Інспекція культів. Її працівники проводили роботу в справі організації релігійних громад. Підшукували потрібні культові речі для служіння, призначали священнослужителів, провадили реєстрацію церковних громад. Згідно відомостей, було 80 церков (9 автокефальних, 71 греко-слов’янських), з них зареєстровано – 27.
Безпосередньо відділу освіти обласної управи були підпорядковані такі установи та навчальні заклади: Український державний університет, Політехнічний інститут, Гідробіологічний інститут, Ботанічний сад, Залізничний технікум, Залізнично-реміснича школа, Землевпорядний та Індустріальний технікуми, Фельдшерсько-акушерська школа, Історичний музей, Історичний архів, обласна дитяча та сільськогосподарська станція.
Незважаючи на негативний факт співпраці з окупантами, одним із позитивних моментів у діяльності обласного відділу освіти було бажання виховувати національно свідому молодь. Інспектори відділу рекомендували вчителям виховувати в учнів любов до рідного краю, повагу до національних українських традицій. Також члени обласної управи в умовах воєнного хаосу та руйнації соціальної інфраструктури намагалися налагодити суспільне життя і задовольнити елементарні умови існування корінного населення. Завдяки їх діяльності вирішувалися питання соціального забезпечення населення. Але діяльність обласної управи була припинена досить швидко – 1 червня 1942 р. вона була ліквідована.
Під час окупації Дніпропетровська Павло Козар став помітною фігурою у громадсько-культурному житті міста. З 27 листопада 1941 р. він очолив кафедру української історії у Дніпропетровському українському державному університеті, на початку 1942 р. почав керувати об’єднаним художньо-історичним музеєм. Крім цього П.А. Козар 23 березня 1942 р. захистив в університеті докторську дисертацію «Лоцмани Дніпрових порогів», і 29 квітня 1942 р. йому було присуджено звання доктора історичних наук. Цінність наукової роботи П.А. Козаря полягала в опрацюванні решток архіву лоцманської громади в самій Лоцманській Кам’янці та залучення матеріалів столичних і місцевих архівів, праць дослідників ХІХ – початку ХХ ст.
З 1 червня 1942 р. після ліквідації обласної управи П.А. Козар став начальником шкільного управління при генеральному комісаріаті, а з 1 жовтня 1942 р. перейшов працювати до відділу пропаганди та культуро-просвітницьких закладів Української допоміжної управи м. Дніпропетровська. При відступі німецьких військ восени 1943 р. П. Козар змушений був евакуюватись, і виїхав з Дніпропетровська з дочками – Галиною та Оленою. 24 квітня 1944 р. він помер у польському місті Радомі від наслідків тяжкої хвороби.
Зі здобуттям Україною незалежності, шляхом перевидання наукових праць П.А. Козаря з доданням спогадів про його життя та сучасні дослідження його діяльності на окупованій Дніпропетровщині, були зроблені спроби висвітлити його науковий внесок у вивчення історії рідного краю та дати об’єктивну оцінку його професійній діяльності.
Ольга Петруненко
Бібліографія
Козар П.А. Лоцмани Дніпрових порогів: Історичний нарис.– Дніпропетровськ: Вид-во ДДУ, 1996.– 96 с.
Козар П. На Дніпрельстан через пороги: Вибране / Упоряд. М. Чабан.– Дніпропетровськ: УкО ІМА-прес, 2000.– 160 с.
* * *
Девлад О. Павло Козар // Лоцмани Дніпрових порогів / П. Козар ; упоряд., авт. передм. М. Чабан. – Дніпро : Ліра, 2019. – С. 344–348.
Петруненко О. Павло Козар – учень Яворницького // Моє Придніпров’я. Календар пам’ятних дат Дніпропетровської області на 2013 рік: Бібліограф. видання / упоряд. І. Голуб. – Дніпропетровськ : ДОУНБ, 2012. – С. 40–43.
Чабан М. Павло Антонович Козар. Біографічний нарис / М. Чабан // На Дніпрельстан через пороги (Вибране) / упоряд. і вступ. ст. М. Чабана. – Дніпропетровськ, УкО ІМА-прес, 2000. – С. 2–17.
Чабан М. Козар Павло Антонович: // Енциклопедія сучасної України / редкол.: І.М. Дзюба (співголова), А.І. Жуковський (співголова), М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, Наук. т-во ім. Шевченка, Ін-т енцикл. дослідж. НАН України. – Київ, 2013. – Т. 13: Киї - Кок. - С. 625.
* * *
Свищук С. Ім’я, повернене із забуття // Вперед. - 2018. – 22 груд. – (№ 51). - С. 8 : фот.
