Славний син польського народу
...Це було у вересні 1916-го. Йшла Перша світова війна. У Кам’янському зi столиці – Петербургу – з’являється член правління Дніпровського Металургійного Товариства Станіслав Ясюкович. Своїм розвитком підприємство значною мiрою було зобов’язане Ігнатію Ігнатійовичу Ясюковичу (1847–1914) – директору-розпоряднику підприємства і батькові нашого героя.
Його син Станіслав народився 8 грудня 1882 року в Петербурзі, коли його батько Ігнатій Ясюкович був директором Невської фабрики паровозiв i суден. Матір’ю Станіслава була Броніслава Генріхівна з роду Лабунських. У серпні 1888 року Ігнатія Ясюковича Південно-Російське Дніпровське металургійне товариство запросило керувати справами товариства і бути директором-розпорядником Дніпровського заводу в Кам’янському. Отже, його синові Станіславові, коли він переїхав до Кам’янського не було тоді й шести років. У 1890-х він вчиться у Катеринославській гімназії, яку закінчує у 1901 році із золотою медаллю.
Станіслав їде до столиці. Вищу освіту він здобував у Петербурзі – як і батько, навчався в технологічному інcтитуті, а також почав учитися на юридичному факультеті (напевне місцевого університету). Потім навчався в Мюнхені, де дістав ступінь доктора на підставі дисертації за темою: «Об’єднання в наданні сільгоспкредитів у Королівстві Польському у 1825–1910 роках». Повернувшись до Росії, працював у Центральному сільськогосподарському товаристві та в Союзі палат і рільничих організацій, а по смерті батька у вересні 1914-го господарював в успадкованому ним маєтку в Ходові в Кутновському повіті (нині Кутно у Плоцькому воєводстві). Був він і членом правління Дніпровського Металургійного Товариства (лише помилково зазначено, що завод цей був у Катеринославі).
Під час університетських студій у Петербурзі та Мюнхені Станіслав Ясюкович належав до таємної національно-демократичної організації – Спілки польської молоді, був старшим у мюнхенській групі. Друкував статті в національно-демократичному органі «Пшегльонд Вшехпольськи». У війну, котра застала його в Петербурзі, Станіслав Ясюкович діяв у Центральному Громадському комітеті північного округу, а також як член «Народової Демократії» (НД). 1917 року Станіслав Ясюкович належав до групи, яка видавала орган НД «Справа польська» в Петербурзі. У той самий час він був прийнятий до Ліги Народової. З початком 1918 року Ясюкович-молодший покинув Росію і через Стокгольм у вересні того ж року повернувся до Польщі. А вже в листопаді брав активну участь в акції роззброєння німців у місті Кутно. У 1918–1919 рр. був членом особистої Ради при старості в тому ж Кутно.
Отже, Станіслав Ясюкович діяв передусім у Народовому З’єдноченні Людовому, а від 1920 р. в Звьонзку Людово-Народовому (ЗЛН, колишня Народова Демократія). У грудні 1920 р. С. Ясюкович увійшов до сейму Польщі, беручи участь в адміністративній і правничій комісіях, а також як референт на пленумі. У виборах 1922 року висувався кандидатом від імені ЗЛН за державним списком, мандат дістав у 1923 року після зречення попередника. Знову ввійшов до сейму в 1928 р., виконуючи у той час функції заступника голови комунікаційної комісії, а також члена промислово-торговельної комісії. У період 1930–1935 рр. С. Ясюкович мав депутатський мандат від імені Стронніцтва Народового (СН) і належав до президії сеймового Національного Клубу. Був активний і в економічному житті. Отже, це був один з найактивніших польських політиків міжвоєнного періоду.
Після вибуху Другої світової війни протягом усього часу окупації С. Ясюкович був зайнятий конспіративною політичною та військовою працею СН. Він був членом правління і секретарем таємного Стронніцтва Народового і від його імені у 1943 році ввійшов як один із трьох заступників до крайової делегатури польського уряду у Лондоні. Міністром Ясюкович став у липні 1944. У представництві еміграційного уряду – Крайовій Раді Міністрів (яка існувала від 26 липня 1944), під псевдонімом Опольський наглядав над департаментами фінансів, рільництва, промисловості та торгівлі. С. Ясюковичу також були підпорядковані справи державного контролю, а також закордонної політики. Заарештований 1945 разом із 15 іншими керівниками польського підпілля, звинувачений у диверсійній діяльності проти Радянського Союзу, був засуджений 21 червня 1945 р. військовим судом у Москві на п’ять років ув’язнення.
Таким чином, Станіслав Ясюкович входив до верхiвки цивільного керівництва Польщі під час війни, обіймаючи пост міністра підпільного польського уряду. Разом із iншими його підступно заарештовано у березні 45-го. І тут доведеться нагадати про діяльність Армії Крайової.
Що ж таке підпільний польський уряд, членом якого був Станіслав Ясюкович? Після того, як у вересні 1939-го Польща стала жертвою нацистської агресії, вона довго не протрималася. Західні союзники не прийшли їй на допомогу, і Польща капітулювала. У Францiї було створено емігрантський уряд, який після капітуляції французької влади перебрався до Лондона. А в самій Польщі одразу після вересневої кампанії стали стихiйно виникати підпільні структури. У перші місяці фашистської окупації розгорнули діяльність кількасот підпільних організацій, цивільних і бойових.
Восени 1939-го група вищих офіцерів Вiйська польського, наказом головнокомандуючого була залишена в Польщі, створила таємну військову організацію «Служба звитязі Польщі» (СЗП), замість якої вже в грудні виник «Союз збройної боротьби». Було створено підпільний парламент, який під кінець світової війни виступав під назвою Ради Єдності Народової. В країні також було створено Делегатуру Уряду на Польщу, котра стала об’єднуючою ланкою поміж емігрантським урядом у Лондоні і польською підпільною державою. Делегатура мала свої підрозділи-департаменти, які відповідали міністерствам.
Відповідно до діючої квітневої конституції, на окупованих територіях були створені конспіративні цивільні суди, що мали характер державних. Всі органи підпільної польської держави завдяки самовідданості і мужності тисяч патріотів діяли по всій Польщі згідно з адміністративним поділом другої (міжвоєнної) Речі Посполитої. Першочерговим завданням підпільної держави і, передусім, Союзу збройної боротьби й мала бути підготовка кадрів для всенародного повстання. Його планували підняти в момент наближення союзницьких військ. Варшавське повстання відбулось у серпні-вересні 1944 року.
6 травня 1945 року в пресi з’явилося «Повiдомлення ТАРС»:
«В останнiй час деякими англiйськими газетами розповсюджуються найнеможливiшi чутки вiдносно нiбито «зниклих» iз Польщi деяких польських полiтичних дiячiв. Про цих «зниклих» полякiв 2 травня ц. р. були поданi запити в англiйськiй палатi громад, причому називалися прiзвища п’ятнадцяти чоловiк. Був названий також колишнiй польський прем’єр-мiнiстр Вiтос, нiбито заарештований. В цьому ж засiданнi палати громад було зроблено запит вiдносно чуток про вбивства i розстрiл полякiв в Седлєцi.
На пiдставi даних з цiлком авторитетних джерел ТАРС може заявити, що цi повiдомлення є неправдиві.
Справа йде таким чином.
Згадана в англiйськiй пресi i названа в англiйськiй палатi громад група полякiв складалася не з п’ятнадцяти, а з шiстнадцяти чоловiк. На чолi цiєї групи стоїть вiдомий польський генерал Окулiцький, «зникнення» якого англiйська iнформацiя, однак, навмисно замовчує, через особливу одiознiсть цього генерала. Група генерала Окулiцького i, насамперед, сам генерал Окулiцький звинувачуються в пiдготовцi i вчиненнi в тилу Червоної Армiї диверсiйних актiв, жертвами яких стали понад 100 бiйцiв i офiцерiв Червоної Армiї. Ця група з 16 чоловiк не «зникла», а заарештована воєнною владою радянського фронту i перебуває пiд слiдством в Москвi. Ця група також звинувачується в органiзацiї i утриманнi нелегальних радiо-передавальних станцiй в тилу радянських вiйськ, що переслiдується законом. Всi цi особи або частина з них, залежно вiд результатiв слiдства, будуть вiдданi до суду.
Щодо чуток про вбивства i розстрiли полякiв у Седлєцi, поширюваних англiйською iнформацiєю, про що була зроблена заява i в англiйському парламентi, то це повiдомлення англiйської iнформацiї вигадане вiд початку до кінця».
Так пiд тиском англiйських газет i парламенту Радянський Союз визнав, що група генерала Окулiцького, в тому числi Станiслав Ясюкович, – пiд арештом у Москвi. 15 червня радянськi газети друкують повiдомлення «У Прокуратурi СРСР». З нього радянськi люди i свiт дiзнаються про те, що слiдство у справi групи генерала Окулiцького, проведене Головною Вiйськовою Прокуратурою, закiнчено. У цiй справi, йшлося у повiдомленнi, «притягуються до судової вiдповiдальностi Окулiцький, Янковський, Бень, Ясюкович i iн.– всього 16 чоловiк. Справа направлена у Вiйськову Колегiю Верховного Суду СРСР для розгляду. Слухання справи передбачається в найближчi дні».
Справдi, з 18 по 20 червня 1945 року в Москвi у вiдкритому засiданнi вiйськової колегiї Верховного суду Союзу РСР вiдбувався розгляд справи «16-ти органiзаторiв, керiвникiв i учасникiв польського пiдпiлля, якi, дiючи за вказiвками так званого польського емiгрантського «уряду» в Лондонi, провадили пiдривну роботу в тилу Червоної Армiї, на територiї захiдних областей Бiлорусiї й України, в Литвi i Польщі». Головував добре знаний за репресивними справами голова вiйськової колегiї Верховного суду генерал-пол-ковник юстицiї В.В. Ульрих. Обвинувачення пiдтримували головний вiйськовий прокурор Червоної Армiї генерал-майор юстицiї М.А. Афанасьєв i державний радник юстицiї другого класу Р.А. Руденко.
Пiдсудних Станiслава Ясюковича i Адама Беня захищав адвокат І.Д. Брауде, а Окулiцький, Янковський i Стипулковський заявили, що захищатимуть себе самi. В газетах вiд 20 червня понад сторiнку зайняв обвинувальний вирок групi пiдсудних (з примiткою «Друкується в скороченому виглядi»). А 22 червня друкувався також об’ємний звiт з триденного судового засiдання.
Газети повідомляли: «Ясюковича Станіслава Ігнатійовича, 1882 року народження, уродженця мiста Ленiнграда, поляка, польського громадянина, з вищою освiтою, члена президiї «Строннiцтво народове», мiнiстра пiдпiльного польського уряду», як i Бенковського та Беня, звинувачено «у злочинах, передбачених статтями 58-8, 58-9 i 58-11 Кримiнального Кодексу РРФСР».
Станiслав Ясюкович нiбито показав:
– Окулiцький провiв реорганiзацiю «Армiї Крайової» i почав утворювати на її базi нову законспiровану воєнну органiзацiю, якiй вважав необхiдним надати полiтичнi функцiї з тим, щоб ця органiзацiя могла стати основним пiдпiльним центром польського лондонського уряду в краї...
І далi:
–...Офiцiйно оголосивши про розпуск Армiї Крайової, ми фактично зберегли її, законспiрувавши, i намагалися приховати цей факт вiд Радянського Союзу.
Ця армiя була призначена для боротьби з Радянським Союзом i дiйсно вела диверсiйно-терористичну дiяльнiсть в тилу Червоної Армiї. Саботувалися заходи радянського воєнного командування в зонi воєнних дiй. Наша преса i радiостанцiї вели наклепницьку пропаганду. Польський народ нацьковувався на росіян.
Такi показання «давав» заарештований. Верхiвка польського пiдпiльного керiвництва була змушена визнати себе винною. Присуд був такий: коменданта Армiї Крайової генерала Леопольда Окулiцького засуджено на десять рокiв, вiце-прем’єра польського уряду Яна Станiслава Янковського – на вiсiм, мiнiстрiв Адама Беня i Станiслава Ясюковича – на п’ять рокiв кожного. Ряд звинувачених дістали вiд чотирьох мiсяцiв до пiвтора року ув’язнення, трьох було виправдано.
З чотирьох поляків, засуджених на термiн від п’яти до десяти років, – вже ніколи не повернулися з в’язниць Окулiцький, Янковський та Ясюкович.
Термiн ув’язнення мiнiстра Станiслава Ясюковича мав би скінчитися 28 березня 1950 року. Та він з ув’язнення не повернувся. Як і генерал Окулiцький, i віце-прем’єр Янковський. Обставини їхніх смертей невідомі. Я теж звертався з офіційним запитом у Москву і отримав у вереснi 2001 року з управління реєстрацiї й архівних фондів ФСБ відповідь, де ні словом не сказано про обставини смерті в’язня. Лише зазначено, що постановою Пленуму Верховного Суду СРСР від 19 квітня 1990 року він реабілітований. Це сталося, як ми пам’ятаємо, після звернення генерального прокурора тоді ще Народної Польщі.
Микола Чабан
Бібліографія
Слоневский А.Ю. Игнатий Ясюкович. Имя в истории: Историко-краеведческое исследование / А. Слоневский.– Дніпропетровськ: Пороги, 2009.– 219 с.
Яценко Л.Г. Дух ушедшей эпохи. Каменское-Днепродзержинск 1917–1953 годы: Воспоминания, очерки, документы / Л. Яценко, А. Слоневский.– Дніпродзержинськ: Видавничий дім «Андрій», 2008.– 372 с.– (Бібліотека «Кам’янське-Дніпродзержинськ»).
* * *
Чабан М. Станiслав Ясюкович: загадка однiєї біографії / М. Чабан // Зоря. Ветеран Приднiпров’я.– 2004.– 14 серп.
