Борис Довгалюк

Борис Довгалюк народився на Хмельниччині в селянській багатодітній бідняцькій сім’ї. Навесні 1941 р. родина переїхала до с. Дружба Щорського району (тепер Криничанський район) на Дніпропетровщині, де хлопець уперше побачив білий хліб. Під час війни його батько Петро Кирилович, механізатор, намагався вивести колгоспну механізовану колону за Дніпро, але не встиг, разом із сім’єю пережив окупацію, лише після звільнення області, наприкінці 1944 р., пішов на фронт. Борис Петрович запам’ятав післявоєнну голодовку, як виживали, коли радянська влада забрала два мішки кукурудзи – весь урожай, зібраний на городі. Порівнював з німцями, які, відбирали продукти тільки у заможних селян, бідняцькі двори не чіпали, навіть видавали на людину по 300 г борошна на день. 

У 1946 р. Борис Довгалюк закінчив 6 класів і вступив до Дніпродзержинського ремісничого училища № 1, де дуже потерпав від насміхань через незнання російської мови. Допомагав сім’ї, яка пухла від голоду, ділячись своєю пайкою – учням видавали по 800 грамів хліба. Рятуючись від голоду, родина повернулася на Хмельниччину, а 1947 р. його батько був ув`язнений на 7 років за те, що нарвав колосків на колгоспному полі. 

Після закінчення училища Борис Петрович працював електриком на секретному Придніпровському хімічному заводі (ПХЗ), де збагачували уранову руду. Продовжував навчання у вечірній школі, середню освіту здобув 1951 р. Активно займався спортом, по суботах і неділях ходив до аероклубу, налітав 42 години й отримав фах пілота. Йому пропонували вступити до військового училища, проте не прийняли, тому що був сином ув`язненого.

У 1951–1957 роках Борис Довгалюк навчався у вечірньому Дніпродзержинському металургійному інституті за фахом інженер-металург. Продовжував займатись спортом, організовував велотуристичні подорожі. Ще 1952 р. йому пропонували вступити до лав комуністичної партії, але погодився на це він лише 1955 р., коли настала «хрущовська відлига». На цей час припадає початок його громадянської та політичної активності. Щиро сприйнявши критику культу особи Сталіна, критикував дії цехового начальства, безладдя у виробництві, випускав цехову стінгазету з карикатурами. Проте його дії не знайшли підтримки серед  партійного керівництва.

Одержавши диплом інженера, Б. Довгалюк працював у проєктному відділі, у відділі матеріально-технічного забезпечення ПХС, а з 1960 по 1981 р. – у Дніпродзержинському відділенні Дніпропетровського науково-дослідного Інституту автоматизації чорної металургії. Вступив на заочну аспірантуру, 1966 р. захистив кандидатську дисертацію, організував лабораторію з проблем автоматизації доменного процесу, працював над докторською дисертацією.

З нагоди 50-річчя радянської влади в Україні Б. Довгалюк написав листа до Верховної Ради УРСР з питаннями: «Які ж успіхи в Україні за п’ятдесят років? А саме: скільки шкіл було на Україні до 1917 року і скільки є тепер? Скільки тепер шкіл на Україні, де навчання проводиться українською мовою? Скільки було до 1917 року і скільки є тепер вищих учбових закладів на Україні з навчанням українською мовою і в яких саме містах? Відомо, що в державних установах і на підприємствах українська мова заборонялася. У яких тепер державних установах і на підприємствах розмова і ділова переписка ведеться українською мовою? За роки радянської влади з’явилися дитячі садки і ясла. Чи багато дитячих садків і ясел у містах, де виховують дітей українською мовою?» Листа підписали шестеро інженерів. Аналогічного листа вони направили в газету «Правда» за зміненими прізвищами, просили відповідь опублікувати в газеті. 

Поширилися чутки, що в Дніпродзержинську існує націоналістична організація. Самого Б. Довгалюка, який завжди поводився як українець, відстоював свою національну гідність і пробуджував її в оточуючих, виступав проти цькування роману О. Гончара «Собор», звинуватили в націоналізмі, писали на нього доноси. У червні 1968 р. на партійних зборах, вигадавши, що Б. Довгалюк працює на закордонні розвідки, виключили його з партії, заборонили керувати лабораторією, займатися викладацькою роботою. Б. Довгалюк змушений був перевестися на посаду старшого наукового співробітника в НДІАЧермет, але 1981 р. його звільнили з роботи і звідти. Згодом Бориса Довгалюка прийняли  на посаду старшого наукового співробітника науково-дослідного сектору Дніпродзержинського індустріального інституту, потім призначили на вакантну посаду доцентом. Він працював над докторською дисертацією, 1988 р. обраний доцентом. Вже за часи незалежності, 1994 року, захистив докторську. 

Борис Довгалюк був керівником великих наукових робіт, розробляв науково-дослідні роботи, оформляв договори з металургійними підприємствами, планував розподіл фінансів, відрядження, тому міг вільно їздити у відрядження з науковими справами до Москви, Києва, інших міст СРСР, але повсякчас перебував під наглядом партійних органів та КДБ. Тиску зазнала і його дружина, Євгенія Олексіївна, яка працювала на Придніпровському хімічному заводі. Її не допускали до відповідальних, секретних робіт, не підвищували на посаді, заробітна платня її була низька. Вона мусила дочасно покинути роботу, пенсію почала одержувати через 5 років. 

Борис Довгалюк був знайомий та підтримував зв’язки з багатьма дисидентами: Володимиром Сіренком, Миколою Кучером, Іваном Бровком, Василем Скрипкою, Олексієм Ставицьким, Оксаною Мешко, Борисом Антоненком-Давидовичем, з яким подружився, допомагав йому матеріально. Після звільнення Євгена Сверстюка спілкувався і з ним. 

В часи перебудови, 1988 р., Б. Довгалюк домігся поновлення в партії, проте у 1990 р. він вийшов з КПРС, мотивуючи тим, що керівництво партії не засудило всі злочини, вчинені за 73 роки, не покаялось за них перед народом. 

На той час у Дніпродзержинську сформувалося ядро національно свідомої інтелігенції. У березні 1989 р. за ініціативою Б. Довгалюка в Дніпродзержинському Індустріальному інституті відбулися установчі збори Товариства української мови                 ім. Т. Шевченка. У червні того ж року відбулася міська конференція, яка обрала Довгалюка головою місцевого осередку Товариства. Товариство наполягало, щоб викладання в школах, середніх і вищих навчальних закладах, виховання в дитячих садках та яслах велося українською мовою. Сам Борис Довгалюк з 1990 року став викладати тільки українською, а його студенти й аспіранти писати курсові та дипломні роботи, дисертації – українською. 

Борис Довгалюк – один із організаторів Народного Руху в Дніпродзержинську, був делегатом І–ІІІ з’їздів НРУ. Вийшов з Руху, коли він розколовся. Послідовно відстоює ідею єдності національно-демократичних сил. Був організатором УРП, ДемПУ, КУНу в Дніпродзержинську. Тривалий час очолював міську організацію УРП. Як вчений він – автор понад 200 наукових праць: статей, книжок, монографій, підручників і посібників у галузі автоматизації доменних процесів. 

Бібліографія

Павлюченков І. О. Довгалюк Борис Петрович / І. О. Павлюченков // Енциклопедія сучасної України. – Київ : Ін-т енциклопедичних досліджень НАН України, 2008. – Т. 8 : Дл–Дя, Додаток : А–Г. – С. 171.

Борис Петрович Довгалюк// Історична пам'ять Дніпропетровщини: події, факти, імена : зб. ст. та док. : у 5 т. – Дніпропетровськ : Монолит, 2013. – Т. 1 : Боротьба з інакодумством на Дніпропетровщині. – С. 118–123.

Борис Довгалюк // Моє Придніпров’я. Календар пам’ятних дат Дніпропетровської області на 2011 рік I півріччя : бібліогр. видання : у 2 ч. Ч. I / Дніпропетр. обл. універс. наук. б-ка ім. Первоучителів слов'янських Кирила і Мефодія ; [упоряд. І. Голуб]. – Дніпропетровськ : ДОУНБ, 2010. – 13–15.

* * *

Наші вчителі-професори // Вогонь Прометея. – 2010. – 1 лют. – (№ 3). – С. 2.

* * *

Довгалюк Борис Петрович [Інтерв’ю] : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://museum.khpg.org/index.php?id=1183322329(дата звернення: 29.06.2021)