Про підгороднянських волів і російського царя

Про підгороднянських волів і російського царя

Україна, Дніпропетровська область

Колись на місці Слобожанського проспекту, що веде до Новомосковська, були величезні кучугури, в них якось і застрягла царська карета.

Сталося це в середині ХІХ століття, а точніше, – в 1845 році, коли до Катеринослава з офіційним візитом прибув російський цар Микола I. От ходив він містом, роздивлявся прискіпливо, переночував тут. Та цар на те й цар, щоб шукати якісь недоліки. А тому Миколі пощастило не тільки їх знайти, а й усунути, перед тим ускочивши в халепу…

Побажав цар відвідати повітове містечко Новомосковськ. Запрягли йому карету двома парами міцних коней, дали провідника. Той скерував їхати до наплавного мосту (тепер там залізничний міст). Кучер обережно перевів коней з каретою на лівий берег Дніпра, де лежали піски. Вони тяглися через усе село Мануйлівку* аж до слободи Підгородньої**.

На початку теперішнього проспекту Слобожанського***, звісно, також лежали непролазні піски. От царська карета в них і застрягла. Коні – смик-смик, аж збруя репається, а нічого не вдіють! Тільки сильніше в пісок угрузають. Випрягли коней з карети, дали їм попити. 

Посилає провідник гінця в Підгородню – з наказом надіслати пару волів. Скоро тамтешній селянин вирушив на допомогу російському цареві. Привів своїх волів. Ті – смик-смик карету, а вона ще дужче в пісок пірнула!.. Чує селянин: цар сердиться та все дивується: звідки, мовляв, тут піски? Чому раніше про них не доповідали?! Що за неподобство?.. Провідник на нього кліпає, не знаючи, що відповісти.

Тут, – каже цар, – давно має лежати бруківка, «шоссірований путь»!

«Еге, – усміхнувся у вуса підгороднянський селянин, – тебе швидко з пісків витягни – ти одразу про них і забудеш! Помучся ще, щоб добре цей шлях запам’ятав!».

Послав провідник ще раз гінця – за другою парою волів. Скоро й інший селянин пустив у роботу свою худобу. Вчотирьох тягти стало легше, ось-ось і витягнуть воли царську карету!.. Тут перший селянин і шепнув щось своєму землякові, а той у відповідь кивнув ледь помітно… Воли й зупинилися.

А цар, у знемозі від втоми і страху, вже просить:

Зробіть же щось! Дайте ще волів!..

Знову послали гінця в Підгородню – за третьою парою. Цареві хочеться їсти і пити, у свіже перевдягтися та корону від піску протерти. 

А воли, вже вшістьох, тягнуть і тягнуть, а витягти карету ніяк не можуть!

Ну, то як, ваше благородіє, – питає перший селянин (йому ж достеменно не відомо, як треба до царя звертатися: може, так, а, може, й ні, це ж була їхня перша зустріч). – То як думаєте, потрібна тут бруківка чи вже й без неї хай?..

Потрібна, ой, як потрібна! – Заскиглив цар.

То накажете збудувати? – Зрадів підгороднянський упертюх.

Наказую!.. Тьху.., – відпльовувався піском цар. – Наказую бруківку від Катеринослава до Підгородні прокласти, і то негайно! Про роботу доповісти мені в Пентембург!..

Записуйте! – Радить селянин провідникові. – І не кажіть потім, що не чули!

Після цього три пари волів пожвавішали, дружно рвонули з місця і витягли-таки царську карету з пісків! 

Побутували перекази, що не шість, а десять пар підгороднянських волів зарадили тоді справі! 

У 1854 році було закінчено будівництво першого в Катеринославській губернії кам’яного шосе відстанню 9 км – між селом Підгороднім і Катеринославом. Влада доповідала в імперську столицю про хід будівельних робіт, а також про боротьбу з тутешніми пісками. Камінь для бруківки брали на Монастирському острові, а вздовж усього шляху висаджували кущі, що мали назву «шелюги». Вони затримували пісок на узбіччях, не дозволяючи йому погребти під собою бруківку. 
 
Отака вам легенда – про неспішних волів і хитрих підгороднянських господарів! 

Примітки:
*     Нині проспект Мануйлівський, колишній Воронцова у м. Дніпрі.
**   Нині м. Підгородне.
*** У радянський час – проспект ім. газети «Правда».

Створено: 18.12.2020
Редакція від 18.12.2020
Лариса Омельченко